Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ

    У класі до випускного почали готуватися майже з січня. Дівчата обговорювали свої заплановані моделі суконь, хвалилися, кому яка мадистка буде шити оригінальний наряд. Ліза Григорівна з самого початку оголосила, що сукню Василині поїдуть купувати до Києва, бо там на базарі такі моделі, яких ніяка «Бурда моден» не запропонує. А ще випускники розбивалися на пари, щоб знати, хто з ким буде танцювати вальс. Василина саме посварилася з Ванькою, тому запропонувала Вітьку Ковальову скласти їй танцювальну пару.

    — Та йди ти Ланіна лісом. Щоб Красовський мені за тебе рожу розписав? Він вже всіх попередив, що як підійде хто до тебе, амбець, – боягузливо відступив Вітька. І Ліса більше не стала проявляти ініціативи. Вирішила, що все саме якось утрясеться, довго Ванька не зможе дутися.

    Школа відверто дівчину останні місяці тяготила. Здуру погодившись взяти участь у літературному вечорі, де вона мала читати монолог Тетяни Ларіної, Василина нажила собі ворога в особі вчительки Віри Павлівни.

    — Лісочка, дівчинка моя, так читають не любовні листи, а похоронки, - при всьому класі дорікнула вчителька Василині. – Уяви, що ти безнадійно закохана…

    Василині? Уявити? Куди вже безнадійніше? Набагато старший одружений з дивовижною красунею майже брат. Навіть уявити страшно таку комбінацію. Але ж ніхто не знав про ураган, який бушував у юній душі, усі бачили іншу картинку, ту, яку Василина показувала. А дівчина привселюдно грала роль холодної красуні.

    — Ланіна у нас не по цим справам. Це у неї пів школи безнадійно закохано, а їй по фіг, - виплеснула свою злість староста класа Вікторія. З того часу, як Лізавета Григоровна змінила гардероб Ліси й навчила користуватися косметикою, усі просто очманіли від різких змін в образі Василини. В школі під час уроків все лишалося, як і раніше, форма стримувала фантазію. Але на позашкільні репетиції заходів та дискотеки Василина все частіше стала приходити з яскравим макіяжем, у пістрявих блузках, модних черевичках на підборах та мініспідницях, що виграшно підкреслювали стрункі ніжки. Її шокуюче перетворення розбурхало уяву знайомих хлопців і посіяло легку паніку серед знайомих дівчат. Перші набивалися у кавалери, за що отримували то від Ваньки, то від Єгора, що час від часу наїжджав. А дівчата відстоювали своїх кавалерів, розпускаючи брудні плітки.

    Василина цілий тиждень тренувалася до втрати пульса перед дзеркалом виразно читати монолог Тетяни Ларіної, який їй пристойно набрид. Вона могла б, звичайно, уявити на місці Євгенія Онєгіна Толіка й читати листа так, немов це вона йому написала любовне зізнання, але проблема полягала в тому, що вона б ніколи не написала такого листа. І все ж Ліса гіпотетично уявила й прийшла на генеральну репетицію, сподіваючись, що її труд буде оцінений вчителькою.

    — Ланіна, ти можеш прочитати буль-який вірш Блока. Монолог Ларіної буде читати Кострова. У неї виходить набагато краще, - заявила вчителька.

    — Нічого я читати не буду, - гордо випалила Василина й пішла, не дивлячись на те, що вчителька кричала їй навздогін, щоб повернулася.

    Як на зло, Кострова наступного дня захворіла, і Віра Павлівна почала вмовляти Василину прочитати монолог, адже та вчила, тому знає, і не так вже погано в неї виходить, як з’ясувалося.

    — Нам ніяк не можна без цього монологу, тому що на ньому тримається половина сценарію, – мотивувала вчителька.

    — А якщо я прочитаю не так виразно, як треба? – іронічно колупнула Василина.

    — Мені що, на коліна стати перед тобою, Ланіна? – підвищила голос вчителька.

    — Не треба, я прочитаю, - погодилася дівчина. Василина наступила на свою гордість, що так і рвалася назовні, не тому, що не хотіла заперечувати вчительці. Лісі дуже хотілося довести усім, а особливо собі, що вона зможе прочитати монолог так, як би це зробила закохана дівчина, довести, що вона не черства, якою її усі вважають. А ще їй дуже хотілося нарядитися у довгу блакитну сукню з ажурним білим комірцем і відчути себе дівчиною ХІХ століття.

    Вечір пройшов відмінно. Під красиву мелодію Василина прочитала монолог Тетяни Ларіної, уявляючи, що звертається до Толіка.

    — А ви казали, Вірочко, що Василині не дано? – почула Ліса, як викладачка географії звернулася після вечора до Віри Павлівни. Та лише неприємно скривилася у відповідь. – Недооцінюєте молодь, Вірочка!

    З того часу Віра Павлівна стала занижувати оцінки Василині. Якщо раніше за твори дівчині ставили одні п’ятірки, то тепер частіше в зошиті красувалися четвірки. За твори, які Василина писала Ваньці, Віра Павлівна ставила «п’ять».

    — Блін, Васька, через цю гринзу тобі медаль не світить, - Ванька пропонував розповісти усе матері з батьком, щоб ті нажалілися адміністрації школи на Віру Павлівну.

    — Мені не потрібна та медаль, - здивувала Василина Ваньку. – Скоріше б школа закінчилася. Мені на курсах Аліна Карлівна говорить, що я обов’язково за результатами тестів вступлю. А більше мені нічого не потрібно. Навіщо скандалити у школі?

    — Як хочеш. А я б поскандалив. Тим паче, що ти цілком заслуговуєш. Кострову ж по фізрі тягнуть за вуха. А ти всі нормативи чесно на відмінно здаєш, - не заспокоювався Ванька.

    — Твій батько після операції на серці, якщо ти пам’ятаєш. На фіг йому зайві переживання? – нагадала Василина. – Якась кругла медалька не вартує його здоров’я. А Лізі Григорівні й Вірі Павлівні працювати в одному колективі. Не вздумай нічого говорити. Її гадості нехай лишаться на її совісті.

    — Віра Павлівна, миленька, що це? – відкривши журнал десятого класу перед учителькою літератури на її предметній сторінці, Лізавета Григорівна навіть не здивувалася, а скоріше була вражена. – Звідки усі ці четвірки і ось ця красива трійка? У Василини? Ви ж їй раніше одні п’ятірки ставили й нахвалитися не могли, як вона точно відчуває авторське бачення, - взагалі-то Лізавета брала журнал, щоб подивитися, чи не нахапав Ванька двійок, щоб вчасно засадити за уроки синочка, що не на жарт захопився боксом. На графу «Ланіна Василина» подивилася автоматично. І ледве дар мовлення не втратила. Лізавета очікувала неприємностей з боку не зовсім адекватного фізрука, могла передбачити, що з хімії Василина могла отримати п’ять з натяжкою. Але з літератури і щоб трійка! Ніколи!

    — З’їхала, Василина. Виросла, он як хлопцями крутить. Загуляла, ото й результат, - суворо мовила Віра Павлівна, але при цьому старалася не дивитися в очі Лізаветі.

    — Невже? Якби усі так гуляли. Краса гріхом вважалася, наскільки мені відомо, у часи Середньовіччя. Чи ви й зараз вважаєте, що за це треба спалити, повісити, морально придавити? – Лізу так і підмивало висловитися більш різко, але вона стрималася. Сама свого часу настраждалася у школі через надмірну привабливість, тому сприймала це як особисту образу.

    — Та ради Бога, гарних дівчать у школі повно. Але ж навчаються. Ваша Василина, крім того, що твори несвоєчасно здає, так ще й грубіянить, - підшукувала факти для претензій вчителька.

    — Щоб Василина нагрубіянила ще постаратися вивести її треба, - Ліза надто гарно знала дівчинку, щоб повірити, що та без видимої на те причини, навгрубіянила старшому. – Ця трійка за що? Тут у змісті уроку написано, що за контрольний твір. Їх, як мені відомо, у класі пишуть. Також не в термін здала? – математик від природи, Лізавета любила й розуміла виключно мову фактів.

    — Не розкрила тему, - швидко знайшлася Віра Павлівна.

    — А я можу подивитися її зошит, наскільки вона там тему не розкрила? -з недовірою спитала Лізавета, знаючи, що зошити для контрольних зберігаються у кабінеті вчителя-предметника.

    — Ні! – категорично заявила Віра Павлівна.

    — А що це за таємниця? Як опікун і вчитель я маю право, - Ліза вже пішла на принцип. Що б там не сталося, але вона мала захистити інтереси дівчинки.

    — Василина забрала зошит для контрольних робіт після того, як ми зробили роботу над помилками. Я взагалі їй мала двійку поставити за відсутності зошита, - Віра Павлівна була невблаганна. – Скоро річний контрольний твір. На аркуші писати не дозволю.

    Ліза зрозуміла, що домовитися з вчителькою, яка за щось зачаїла образу на Василину й методично мститься, як вміє, не вийде, тому спочатку вдома попросила Василину показати зошит.

    — Навіщо ти забрала зошит? Контрольні зі школи не виносять, - якомога м’якше спитала Лізавета. – Річний твір ще треба буде писати.

    — Тому й забрала, щоб зошит не згубився. Віра Павлівна часто губить зошити. Потім доведи, що взагалі був, - відповіла Василина. Лізавета прочитала твір, за який було виставлено трійку. Помилок не було, але в кінці красиво червоною пастою було виведено «Тема не розкрита». Хоча Ліза розуміла, що усе там розкрито. Це ще раз доводило, що придирки учителя безпідставні.

    — Ліна, чому ти мовчала? – здивовано спитала Ліза. – Ти ж розумієш, що це – хрест на твоїй медалі?

    — Мені не потрібна медаль, - спокійно відповіла Василина.

    — Припустимо. Але тобі потрібен гарний атестат. Вступ до вузу – це складно. Там може опинитися два абітурієнта з однаковими балами. І те, що у тебе середній бал атестату виявиться вищим – буде вирішальним. Я пройшла це випробування і знаю. Маєш знати, що якщо ти не вступиш на бюджет, ми відправимо тебе на платне відділення. Я дізнавалася, там беруть усіх, аби платили. Але я не впевнена, що Ванька поступить. Скоріш за все – ні. Двом оплачувати навчання буде складно. Тому треба постаратися, щоб хоча б ти вчилася на бюджеті.

    — Я зрозуміла вас, Ліза Григорівна. Але Віра Павлівна мені не поставить п’ятірку.

    — Після чого все це почалося? – спитала Ліза, бо хотіла розібратися в причині такої відвертої неприязні з боку вчительки. Василина розповіла про літературний вечір й усе, що почула після нього.

    — Ти все по літературі прочитала? Якщо раптом іспит, впораєшся? – на всяк випадок спитала Ліза, хоча й так бачила, що Ліна читала усі програмні твори.

    — Звичайно. А що, хіба буде іспит? Начебто ж з історії мав бути? – поки що не розуміла стратегії Василина.

    — На всяк випадок повтори усе з літератури. Будемо доводити, що верблюди, - Лізавета не любила це робити, але часто у житті доводилося організовувати такі кардинальні заходи.

    Коли Ліза Григорівна заговорила з директором про ситуацію, що склалася, той пристав на бік Віри Павлівни.

    — Ну і як ви собі уявляєте? Я маю визнати, що вчитель з категорією «методист» і двома грамотами від районного відділу освіти завалює медалістку? – Станіслав Аркадійович не любив конфліктних ситуацій, але ще більше він не любив, коли в відділ освіти звинувачував його школу у штампуванні медалістів. А цього року на медаль йшла рекордна кількість учнів – п’ятеро. Тому відсіювання хоча б однієї медалістки директору було на руку. До того ж оцінки у журналі вже стояли, а журнали випускного класу також РВО перевіряло дуже ретельно. Зайві догани директор не хотів отримувати.

    — Станіслав Аркадійович, при всій моїй повазі до вас, будь ласка, розберіться. Інакше я подам заяву на Віру Павлівну в районо. Якби Василина не заслуговувала медаль, я б і рота не розкрила. Але дівчинка старалася, завжди у всіх заходах приймала участь. Олімпіади, концерти, літературні вечори. Чи я не права?

    Директор не повірив, що Красовська Єлизавета зможе написати заяву й подати її до управління освітою, тому з Вірою Павлівною поговорив, але, певно, безрезультатно, тому що жінка ще більше розізлилася й наставила у журналі Василині зайвих трійок. Побачивши ці трійки, Лізавета особисто відправилася на прийом до завідуючої районо.

    У школі почалася перевірка, а Василині влаштували іспит при комісії, в складі якої було троє вчителів літератури з різних шкіл міста, а також трьох представників районо. У присутності все тієї ж комісії Василина написала твір і довела, що літературу знає на заслужену п’ятірку.

    Віру Павлівну відправили на переатестацію, де вона усім розповідала, що її несправедливо оббрехали.

    — І ти уявляєш, що мені заявив директор? – жалілася чоловіку Ліза, наливаючи добавку густого борщу з реберцями, - що він не зможе мені надати ставку наступного року. Спеціально, гад, щоб вижити. Та я йому на зло й з трьома годинами на тиждень буду працювати.

    — Воно тобі треба було такий хай через якусь медаль підіймати? – не розумів Володимир, але, знаючи свою дружину, вже співчував директору. – Кидала б ти цю школу, все одно діти довчилися, і до мене директором ресторану, га? А я б будівництвом мініготелю зайнявся. Чи ти на місце дитректора школи мітиш? – жартував Володимир, щоб зняти напругу.

    — Це ти мене так заспокоюєш? – з недовірою спитала Ліза, додаючи у борщ сметану.

    — Яке там? Цілком серйозно! Лізок, я втомився лаятися з кухарками, а у тебе навіть з посудомийницями повний консенсус. Бабський колектив – то напряжно.

    — Може б ти почекав із будівництвом? Нехай діти поступлять. А раптом платити за двох, що тоді? – цього Ліза дуже боялася. Якби ще зарплату своєчасно платили – не так клопітно, а то зовсім незрозуміло було, звідки чекати неприємностей.

    — Василина сама поступить, ось побачиш. А Ванька пошурує в армію, якщо не поступить, - суворо заявив Красовський.

    — Яка армія, Вова? Ти при своєму розумі? Таке у державі твориться, а ти сина в армію зібрався відправляти? – Ліза була категорично проти такого плану дій. Вона була за виховні дії, але не такі кардинальні.

    — Ліз, дай нормально поїсти, потім посваришся, вискажеш усе, що ти думаєш. Я обіцяю вислухати усі твої претензії, - Володимир знав позицію дружини. Ліза пішла, але в душі у неї усе клекотіло. Материне серце переживало за всіх дітей, розділене для кожного на рівні частинки. А тут ще Толік давно не зявлявся. Кожного разу, коли дзвонив, а це було нечасто, обіцяв приїхати, а потім посилався на роботу. Лише Єгор останнім часом радував своїми успіхами: спочатку його фантастичне оповідання перемогло на студентському літератупному конкурсі, потім він відіслав до журналу парочку своїх мініатюр філософського змісту, їх надрукували й навіть видали хлопцю невеличкий, але перший гонорар. Єгору лестили не гроші, а визнання його таланту. Тільки ось усі рекомендували переходити хлопцю на реалізм й пробуватися у великому жанрі, а той не знав, з якого сюжету почати.

    — А напиши про своїх батьків, - запропонувала Василина. – Дуже незвична історія у них, тобі не здається? Такий роман вийде – усі зачитаються! Я б почитала.

    — Навіть не знаю. А раптом вони будуть проти? Багато драматичних подій, які усі будуть обговорювати, - мав сумніви Єгор.

    — У літературі можна дозволить собі прибрехати. Це зветься вигадка. До того ж, ти не збираєшся використовувати справжні імена. Щось зміниш, щось розвинеш у окремі сюжети. Я б на твоєму місці поговорила з мамою і татом, вони б ще більше подробиць розповіли. Ти боїшся, що у твого батька є судимість? Так зараз модно писати про в’язниці. Гнат такого може нарозказувати. Він як вип’є, так хапай зошита, а краще диктофона, і тільки встигай записувати.

    — Лінка, ти, як завжди, геній! – Єгор згріб Василину своїми великими руками, чмокнув у щічку, хоча весь час, доки вона розповідала, не зводив погляду з її гарних губок, таємно мріючи притиснутися до них своїми й не виходити з цієї любовної агонії якомога довше.

    — Що тут геніального, скажений? – Василина звільнилася від його міцних обіймів. – Задавиш. Сили взагалі не відчуваєш.

    — Я напишу цикл оповідань «Записки ЗК». А понарозповідає мені сюжетів якраз дядько Гнат. Так, пішов шукати диктофона, десь у кімнаті валяється.

    Гнат був страшенно радий, що його спогади про «славну» шалену молодість комусь стали цікавими, тому говорив і говорив, прокручуючи в пам’яті основні віхи свого життя. Єгор перебував у передчутті, що вийде щось доволі цікаве, а головне – життєве.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.