Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ

    Василина плакала. Мовчки. Просто текли сльози по щокам. Толік не належав до людей, які, коли випють, несуть різноманітну нісенітницю. Значить – правда? Тоді за якими законами космічної несправедливості він зізнався у почуттях так пізно? А може, треба було самій зізнаватися, а не чекати милості від природи? Що вже тепер. Лишилося тільки плакати…

    Гуля повільно підійшла, обійняла подругу і мовчки відвела до кімнати, яку вони колись ділили на двох. Спочатку загорнула у теплу ковдру, тому що тіло Василини трусило, немов у дикій лихоманці, а потім, ні про що не питаючи, принесла чаю, завареного на м’яті.

    — Випий, краще стане, - Гулі було жаль подругу, але всередині у неї все кипіло. Знаючи Василину, Гулі простіше було звинуватити в усьому лише Толіка. – Ото ж зраза! Дружина у нього, дитина, а він… Ніколи мені він не подобався. На морді його поганій написано – бабій! А ти ж йому як сестра… Ну нічого, ми Лізаветі Григорівні пожаліємося. Вона йому всипе по п’яте число. Бачиш, що намислив. Демон.

    — Гуль, не треба нічого говорити Лізаветі Григорівні. Нікому нічого не можна говорити, - злякавшись, взмолилася Василина. – Пообіцяй, що не скажеш.

    — Не можна терпіти такі виходки. А ще друг Олексію називається.

    — Гуль, я його люблю… Завжди любила… Дуже любила, - зізналася Василина, і їй якось стало просто й легко від цього зізнання.

    — Ще краще. Як це? Кого люблю? Толіка? – Гулі здавалося, що вона про Василину знає усе. А та виявилася загадкою.

    — Толіка. Ось так. Безглуздо. Покарана справедливо. Хотіла? На, бери. Тільки навіщо зараз?

    — Правильно, нема чого. Викинь ці дурощі. Ні, ну, він гарний, привабливий чоловік. І дитину любить. Але в тебе Льошка є. Ти заміжня. Ти ж не… - Ґуля й уявити не могла Василису в ролі розлучниці. – Анжеліка… Тішка… Та всі… Ніхто не зрозуміє.

    — Гуль, що ти там надумала. Ні звичайно ж. Почуття почуттями, але є й розум. Я розумію, що це шлях у нікуди. Просто раніше я думала, що тільки я люблю, розумієш. А виявилось, що він теж…

    — Не вздумай йому сказати про свої почуття. Інакше тоді точно катастрофа. Протверезіє, відчуватиме докори совісті, йому корисно, — якось із ноткою жорстокості сказала Гюльчатай. – Ти маєш думати про чоловіка. У тебе Льошка. Який він добрий!

    — Вже не тільки Льошка ... - Василина погладила себе по животу.

    — Да ти що? Маленький? Яка ти щаслива! Не смій плакати. Тобі не можна засмучуватися. А Льошка знає?

    — Ні. Ти перша. Хотіла сказати, коли точно знатиму.

    — Знаєш? Іди, радуй чоловіка! – закликала до дії Ґуля.

    — Ні, я з тобою сьогодні буду. Льошка вже спить, мабуть. І мами його немає довго, – міркувала вголос Василина.

    — Її сьогодні не буде. Світлана Валеріївна дзвонила до того, як… там з подругою її зовсім погано. Вирішила залишитися. Я ось що думаю, ти як складеш іспити, одразу до Кіровська. Далі від цього упиря Толіка. Разом будемо. А якщо твій Льошка заарканиться – кажи йому, що там чисте повітря, фрукти, загалом – краще. - Ґуля заздрила Василині. Як би вона теж хотіла носити дитину. Їй було б простіше долати розлуку з Ванькою.

    Василина залишилася на ніч у кімнаті з Гулею, щоб упорядкувати думки й почуття. Довго не могла заснути. Спогади про їхній з Толіком поцілунок сколихнули всю її природу. Якщо в її тілі промчав ось такий скажений ураган від одного лише поцілунку Толіка, то що ж буде, якщо… Ні, про це не можна думати, мріяти, це гріх, величезний гріх бажати іншого чоловіка, коли є свій, коли під серцем зародилася їхня спільна кровиночка з Льошкою. Не можна думати, але думалося без її волі. Засинаючи, Василина для себе вирішила, що не дозволить почуттям зруйнувати новий світ. Але все ж таки душа зрадливо співала: «Він тебе любить. Л ю-у-у-би-и-ить» І від цього було і страшно, і приємно.

    ***

    Толік повернувся додому не зразу, трохи постояв у коридорі, щоб охолонути і прийти до тями.

    -«Ідіот, що зараз було? Як їй у очі тепер дивитися? Стільки років тримав у собі, якого х*** тепер вирвалося? »- лаяв Толік себе останніми словами. Ні, не Гуля та її докірливий погляд палили душу, а зворотня реакція Василини. Хоча вона й відповіла "ні", але вона також відповіла на його поцілунок. Гаразд, він пив, але Василина традиційно до рота й краплі не взяла. Толік чекав чого завгодно, аж до ляпаса, але не реакції у відповідь. Він прокрутив у пам'яті всі моменти, коли доля зводила його з Василиною і вони залишалися наодинці. А раптом ці здивування, боязкість і сум'яття були ознакою не її остраху, а її почуттів? А раптом, ні?

    Анжеліка чекала на нього в залі.

    — Мені треба з тобою поговорити, - суворо сказала вона, що вже віщувало щось грандіозне та неприємне.

    — Щось із сином? – злякався Толік. Він так рознервувався, коли Тішка почав плакати на руках у Кареліної при хрещенні, що й зараз пам'ятав цей бридкий стан. За якимись правилами матері не можна було бути присутньою на обряді, тому Анжеліка залишилася при вході до церкви. І хоч Кареліна й жартувала, мовляв, хлопець викричати вирішив собі долю, на допомогу прийшла Василина. На руках у неї Тішка заспокоївся й навіть намагався шукати груди, мацаючи рученятами в районі, де у мамки зазвичай це щастя дитинки є. У Василини було, і Тішка намацав, і навіть недбало розкрив кофтинку, оголивши частину грудей, чим збентежив Лісу остаточно, а Толіку довелося взагалі ковтати повітря ротом, як рибі, що вмирає від нестачі кисню, бачачи цю зворушливу сцену. Благо, священик дав Тішці якусь іграшку, тому той переключив увагу на неї і дав можливість Льошці, що стояв поряд із дружиною, запахнути їй блузку.

    Толік увесь час боявся за Тішку, хоча дитині вже було півроку. Тихін перетворився на вгодованого, у перетяжках, усміхненого більшу частину часу, бутуса, а Толік усе шукав, що може бути не так.

    — Чого ти весь час шугаєшся? З ним усе нормально, – заспокоїла чоловіка Анжеліка. - я сьогодні розмовляла з Діаною, вона кличе повертатися до неї на роботу.

    — На яку роботу? – у голосі Толіка проступив метал.

    — На таку. Дуже цікаву! – у Анжеліки горіли очі, і Толік зрозумів, що вона все вирішила.

    — Енжі, а Тішка? – нагадав про сина.

    — А що Тішка? Він уже сидить, головку тримає, ми з тобою добре зароблятимемо, няню заведемо. Так, у закордонних поїздках я сумуватиму, але не вічно ж мені вдома сидіти?

    — Стривай, - зупинив дружину Толік. - Ти знову будеш у роз'їздах, а Тішка залишиться з якоюсь нянею? Ти з дуба впала? Нашого сина ти готова залишити з якоюсь тіткою чужою?

    — А ти думав, я вічно буду в каструлях колупатися і в жирну корову перетворюватися від нестачі рухів? Мені набридло сидіти вдома. Я ще молода і хочу побачити світ. Я хочу працювати! Хочу сама заробляти. Тебе, звичайно, все влаштовує. Захотів, кинув фірму і влаштувався до якогось кавказця, цілодобово працюєш, тебе вічно немає вдома. Що захотів, те й зробив, а я як служниця.

    — Енжи! Зупинися! Яка служниця? Я не проти того, щоби ти працювала. Але хоча б рік побудь з Тішкою. Адже він ще маленький, йому мати потрібна, а не нянька. Твоя Діана якось справлялася весь цей час без тебе, нехай потерпить ще хоча б півроку, - Толік був злий, але намагався тримати себе в руках, не пускати в розум роздратування на себе, на Анжеліку, на Кареліну, чорти б її побрали, таку куму.

    Толік не знав, що Діана не наполягала, просто побіжно сказала, що в липні збирається на тиждень до Франції летіти, непогано було б з нею, з Анжелікою, тим більше на неї там дехто чекає. Анжеліку й смикнув біс.

    — Вона, можливо, й потерпить, а ось я – не хочу! Он у Туреччині та в Америці жінки з дітьми лише три місяці в декретній відпустці сидять, а в Австралії взагалі немає декретної відпустки, - чого-чого, а фактів у Анжеліки було достатньо. Вона, як досвідчений адвокат, до розмови з Толіком готувалася ретельно. – І нехай буде тобі відомо, у Швеції згідно із законом батько має провести зі своєю дитиною щонайменше два місяці. А нормальні батьки ділять чотирнадцять місяців декрету з дружиною навпіл, - остаточно вбила натиском Анжеліка.

    — Це тебе Кареліна такою інформацією забезпечила? – іронічно запитав Толік, який у ході тиради дружини зрозумів, що протистояти – собі дорожче, і на скандал піде, але свого доб'ється.

    — Я й сама знаю. Вічно дивишся, як на дурепу, - ображено огризнулася Анжеліка.

    — Чого ти від мене хочеш? Благословити на працю на благо Кареліної? Заради Бога, – сказав втомлено.

    — Взагалі-то я хотіла твого розуміння й підтримки. Але, напевно, я багато хочу, - традиційний докір не примусив себе чекати.

    — Я своє слово сказав. Тихону рано залишатися без матері надовго. Але ти прийняла рішення, що ж, шукай няню, чи ні, це краще зроблю я сам, - Толік так стомився, що в нього не було сил умовляти дружину. Легке сп'яніння не дозволило йому оцінити весь набір проблем після виходу Анжеліки на роботу. Толік спочатку подумав запропонувати доглядати за Тішкою сестрі Анжеліки. Яка різниця, де працювати. На крайній випадок було припасено кандидатури двох бабусь.

    ***

    Вранці по тиші та порядку в кухні Василина зрозуміла, що Світлана Валеріївна ще не поверталася, бо та була ранньою пташкою, сніданок вже о шостій годині готувала.

    Зробивши яєчню з ковбасою і заваривши чай, Ліса пішла будити Льошку. Він так і спав у одязі, накритий ковдрою. Чомусь Василині стало його шкода. Прокинувшись, він винувато ховав очі, а вже після того, як прийняв душ, поголився, перевдягся і прийшов на кухню, заявив:

    — Вітаю, Лісочка, у тебе чоловік - алкоголік-початківець. Це ж треба було так напитися, що навіть дружина від мене втекла до іншої кімнати. Я не дорікаю, боронь Боже, розумію, хропів, перегар з рота. Правильно зробила, – попередив відповідь Василини. Але вона, посміхнувшись, відповіла:

    — Буває. Просто з незвички, Льош. Привід був гарний, от і перебрав, - вирішила пом'якшити його докори совісті Василина. - Тобі пощастило, що мама затрималася у своєї подруги, а то почув би «приємні» відгуки.

    — Це точно. Але ж я став хрещеним татом! Вперше, між іншим. Це так хвилююче, ніколи б не подумав, - ділився враженнями Льошка, радіючи, що Василина не гнівається.

    — Сподіваюся, сьогодні ти так напиватися не будеш, - почала здалеку Василина.

    — А що, знову привід є? - мило здивувався Льошка, шукаючи серед ложок свою улюблену вилку.

    — Ага. Ти скоро станеш татом. Але вже не хрещеним, а справжнім, - Ліса бачила, як він зрадів, схопив її на руки й почав цілувати. Василина жартома попросила поставити її цінне тіло на місце, бо в кухні дуже травматично робити такі різкі рухи.

    — Василиночка, це найвище у світі щастя, бути батьком маленької людини. І в нас така дитинка гарненька буде! Що сьогодні за день?

    — Тридцяте травня, - нагадала Василина. Вона чудово знала дату заліку з краєзнавства.

    — Це найщасливіший день у моєму житті, Лісочка, я тебе люблю. Як ти дивишся, якщо увечері ми сходимо в кіно чи до театру. А може, в цирк? Чи в ресторан який? - пропозиції так і сипалися.

    — Тільки не ресторан. Я якось не дуже зараз на їжу налаштована. Давай просто погуляємо містом. Я давно не гуляла вечірніми вулицями. Свіже весняне повітря корисне. А потім купимо тортик, прийдемо додому та потішимо твою маму.

    — А що такий скромний сценарій? – здивувався Льошка. Йому ж хотілося на весь світ кричати про своє щастя.

    — Просто я так хочу. У мене такий настрій - подібного пояснення Льошці було достатньо.

    Поснідавши, Василина швидко зібралася й поспішила до інституту. Залік у неї вже стояв автоматом, але треба було просто прийти, щоб відзначитись.

    На подвір'ї вона помітила машину і Толіка, що стояв поряд. Кинувши йому «Привіт!», вона швидко пройшла, хоч чула, як Толік спочатку кликав її, а потім пищав клаксоном. Наївна, вона думала, що втекла. Коли звільнилася в інституті за дві години і, розглядаючи гарно виведене «зараховано» навпроти предмета краєзнавство в заліковій книжці, побачила в коридорі Толіка, душа впала в п'ятки.

    – Не треба від мене тікати, Васька. Я просто хочу поговорити. Ходімо в машину. Заодно й додому відвезу, - він був серйозний, але Василина знала, що таку соціальну маску Толіку вдягнути – раз плюнути.

    Йти з Толіком Василина боялася, але й залишатися на привселюдному огляді численних студентів, які снували туди – сюди, не дуже було приємно. З двох лих Василина обрала менше – поплелася слідом за Толіком.

    — Я знаю, ти вчора випив, побачив не зовсім одягнену жінку. У стадії афекту. Перепрошуєш. Більше так не будеш. Вибачила. Все? – випалила Василина, сівши на заднє сидіння.

    — Ти хотіла це почути? Пробач, мала, все набагато складніше. Я реально тебе кохаю. Спершу любив як дитину, тепер як жінку. І мені по фіг, одягнена ти чи в одному рушнику. Не це вирішує моє бажання. Ти просто мені скажи, з Льошкою ти щаслива? Ти його кохаєш?

    — Звичайно. Він мій чоловік.

    — Але ж ти вчора відповіла на мій поцілунок.

    — Нічого я не відповідала. Мабуть, тобі так хотілося, щоб сталося. Я злякалась. Або це гормональний збій.

    — У тебе? Збій? – останні слова насторожили Толіка.

    — Взагалі-то у вагітних буває, - тихо промовила Василина. - Толік, ти ж не серйозно все це, правда? Давай вдамо, що нічого не було. Гулю я попросила мовчати. У тебе своя сім'я, у мене своя. Дружитимемо, ходитимемо в гості, наші діти разом гратимуться, - малювала ідилію Василина і сама потихеньку в неї починала вірити.

    — Звісно, несерйозно. Якщо вагітна, тоді, звичайно, все забудемо, - шокований і вбитий новиною, Толік не знав, чи радіти, чи знайти щось важке і стукнути себе за все, що накоїв. Він завів машину і мовчки, лише поглядаючи у дзеркало заднього виду, довіз Василину додому. Після того, як вона зникла у під'їзді, поїхав до автосалону. У рутині справ та численних планів він хотів забутися. Але не виходило.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.