Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ

    У невеликому карпатському містечку Яремче Льошка вперше побував у десятирічному віці, коли мати вирішила з'їздити провідати подругу по інституту – Зоряну Іванову. Ось тоді, хлопчиськом, і закохався у ці гори, ліси та незвичайну цілющу атмосферу. Такої кількості ягід та грибів Олексій більше ніде не зустрічав. Востаннє був у Яремче п'ять років тому. З того часу все якось збирався, але не міг вибратися. І ось тепер привід представився.

    Туристи більше приїжджали до цих місць узимку, покататися на лижах, взяти участь у новорічних обрядах. Адже і в інші пори року тут було добре.

    Та сама подруга Світлани Валеріївни, яка працювала у пансіонаті «Смерека», оформила на дві пари молодят путівки під половину вартості. До Івано-Франківська Льошка з Василиною та Ванька з Гулею доїхали поїздом в окремому купе, а звідти – автобусом до Яремче. До санаторію, розташованому на околиці містечка, пари довіз веселий балакучий таксист Василь. Він розповів про всі визначні пам'ятки містечка та порекомендував обов'язково побувати на сувенірному ринку, розташованому біля водоспаду – місцевої диковинки.

    — Там є місток. Молодь замочки чіпляє, щоб нерозлучними бути все життя, - дізнавшись, що везе молодят, дав рекомендацію Василь.

    Санаторій був великим, але мешканців у ньому майже не було. Номери молодят перебували навпроти, тільки зустрічалися пари виключно в їдальні за сніданками, обідами та вечерями, тому що поняття «відпочивати» у всіх було різним. Ванька з Гулею велику частину часу проводили в номері або ходили до міста то в кінотеатр, то на прорекламований сувенірний ринок. Василина рвалася в гори. Вже на другий день перебування в Яремче вона потягла Льошку на гору Хом'як.

    — Ні, ну я знав, що ти в мене спортсменка, активістка, комсомолка, але щоб з такою активною життєвою позицією, - Льошці соромно було зізнатися, але він страшенно втомився, це підйоми йому давалися дуже складно. По-перше, він ще не пройшов акліматизацію: постійний мешканець загазованої численним транспортом столиці, Льошка відчував біль у серці через занадто чисте для нього гірське повітря. Василина жила у провінційному містечку, тому акліматизації майже не відчула, навпаки, її охопив величезний приплив сил від зміни обстановки.

    — Якщо тобі важко, можеш тут на колоді посидіти, а я тільки подивлюся, що там, на верхівці, - комплекс відмінниці «хочу все знати і побачити по максимуму» брав своє.

    — Ага, зараз, то я тебе одну і відпустив. Мене Красовські четвертують, якщо з тобою щось трапиться, - жартував Льошка, але розумів, що солідна частка правди в цьому є.

    — Ой, що тут може статися, шишка на голову впаде або білочка вкусить з переляку. Щоправда, ще заблукати можу, але тут покажчики скрізь, - Василина в безлюдній місцевості не бачила для себе такої серйозної небезпеки.

    — Взагалі-то тут водяться змії, - вирішив посилити пильність дружини Льошка. Подіяло. Василина озирнулася довкола, помітила рух серед каміння та хвостик – миттєво стрибнула Льошці на руки.

    — Це ящірка була. Але я їй вдячний, - мить він дивився на спокусливі пухкі губи дружини, а потім, не опускаючи дороге тіло, владно заволодів її ніжним ротом. Василина знала, що Льошка може цілуватися довго, йому це подобалося. Василині ж просто було приємно. Її заспокоювало те, що вони зараз не в номері, тож Льошка не піде далі поцілунку. З того першого разу, що трапився у шлюбну ніч, Василина зрозуміла, що вона, на жаль, не є фанаткою фізичної близькості. Ні, Льошка не був грубим чи поспішав. Навпаки, прелюдія, що складалася з численних вишуканих пестощів, була дуже тривалою, але потім усе зіпсував різкий біль, що неприємно розлився по низу тіла… Василина розчарувалася у всіх любовних романах, прочитаних до цього часу. Все на сторінках хвилюючих уяву юної дівчини було брехнею. Які мурашки? Яка пристрасть та трепет? Просто спустошеність та запитання: «Так буде завжди?» Льошка сказав, що згодом її тіло прокинеться, і вона навчиться отримувати від сексу задоволення. А поки він вчив її, але Василина була скута і закрита. Льошчине навчання скидалося на спроби навчити плавати того, хто боїться води і не бачив моря.

    — Може, іншим разом піднімемося на цю гору? – збуджено запитав Льошка. Василина, злякавшись, що доведеться повернутися в санаторій задовго до вечері, а значить, залишитися в номері й, швидше за все, провести цей час під тортурами Льошчиних пестощів, зістрибнула з рук чоловіка й рішуче пішла вгору.

    Льошці нічого не залишалося, як слідувати за дружиною.

    Побувавши протягом тижня біля цілющого джерела з мінеральною водою, що б'є прямо у дворі приватного будинку, біля двох водоспадів, скрізь загадавши бажання і сфотографувавшись, пробігшись сувенірним ринком кілька разів, полазивши по скелях Довбуша і наслухавшись захоплюючих розповідей екскурсоводів, Василина трохи заспокоїлася.

    Ванька з Гулею теж стали частіше виповзати зі свого номера, іноді всі вчотирьох разом прогулювалися по окрузі, разом ходили до міського кінотеатру.

    — Ти бачила, яка гарна сукня незвичайного крою була на Саманті? - повертаючись після кіносеансу, від якого отримала масу приємних вражень, запитала Василина у подруги. Та сором'язливо відвела очі, мовивши щось невиразно. Яка сукня? Яка Саманта? Вони з Ванькою під покровом темряви більшу частину фільму процілувалися.

    Після обіду Льошка вирушав у гори помалювати. Василина іноді супроводжувала його і, сидячи поряд на розкладному стільчику, читала куплену на місцевому ринку книгу «Легенди Карпат».

    — Слухай, Ванька з Гулею такі чудні. Але шалено щасливі. Де вони зустрілися? – цікавився Льошка, малюючи невелику ялинку серед каміння, помітивши, що Василина зробила закладку і відклала на якийсь час майже дочитану книгу.

    — О-о-о-о! Це довга історія. Нам було з Ванькою років тринадцять, коли влітку поїхали я, Ванька та Єгор у табір. Єгор врятував її від собаки, що накинулась, і Гуля вирішила, що закохалася по самі вуха.

    — У Єгора? – Льошка навіть передбачити не міг такого витоку. - А він?

    — А він? - Василина сумно подивилася на Льошку і не стала йому говорити про те, що предметом кохання Єгора завжди була вона. – Скажімо так, лишився байдужим. Він у бік дівчат не особливо дивився. Гуля у мене випросила адресу, і листи йому писала. А Єгор відверто ігнорував бідну дівчинку. Скільки я не вмовляла відповісти Гулі, він тільки сердився і пирхав, мовляв, пиши сама. Я й писала.

    — А Ванька? Він теж тоді з вами був? – нагадав Льошка.

    — Був. Ванька відірвався на повну і, в основному, шкодив, за що його регулярно карали. Йому тоді не до дівчат було. Він не тільки Гулю, нас із Єгором не помічав, - Василині приємно було згадати кумедні часи дитинства. – З Гулею ми листувалися. Вона здається такою не від цього світу, тому що небагатослівна, а насправді дуже розумна і талановита дівчина. Школа із золотою медаллю, і першу сесію на всі п'ятірки здала.

    — Так, я чув, як вона співала на весіллі. Її би на сцену… - Льошка представив Гулю в гарному вбранні з мікрофоном у руках та у світлі софітів.

    — Що ж. А потім Гуля приїхала до нас на свято, вирішили відзначити повноліття. Ванька роззув очі, почув, як вона співає, і немов уперше її побачив. Слава Богу, у Гульки теж закоханість до Єгора минулася.

    — А хто той, кого ти кохала? Єгор? – якось раптом спитав Льошка. Це питання хвилювало його завжди, але поки що він боявся його ставити.

    — Ні, не Єгор, - опустивши очі, відповіла Василина. Про себе вона подумала, що якби закохалася у Єгора, зараз стовідсотково була б не Льошчиною дружиною, а Єгора.

    — Я його знаю? - продовжував цікавитися Льошка.

    — Давай про це не будемо. Я ж не питаю про Женю? - вирішила зам'яти проблему Василина. Розмріявся. Навіть у страшних тортурах вона б не сказала Льошці про предмет свого нерозділеного кохання.

    — Я можу розповісти. Женя – хороша людина, але зовсім позбавлена делікатності. Ось як я зараз. Що думає, те й каже. Немає в неї хитрощі, підступності та такту. А як художник дуже перспективний, але вічно щось не доробить, упустить і від цього результат виходить не той, що міг би бути.

    — Я помітила її прямолінійність. Якщо що, я не проти твого спілкування з нею.

    — Навіть так? – здивовано повів бровою Льошка. - Я думав, скажеш, щоб і духу її не було на горизонті.

    — Не вийде. Адже вам доведеться спілкуватися, на виставках, наприклад.

    — Доведеться, - погодився Льошка. – Але ти не хвилюйся, у нас із нею давно розведені мости.

    — Так от і не треба ховатися. Адже краще дружити.

    — Ти дивовижна людина. Приголомшлива.

    — Звичайна.

    — Знаєш, якби не знав, не повірив би, що ти у Красовських прийомна дочка. Той самий сильний характер, харизма. Тепер я розумію, чому вони всі від тебе фанатіють. Як до рідної меншої сестри ставляться, опікуються, оберігають. На цьому ґрунті Єгор мене дико недолюблює.

    — Він змінить своє ставлення до тебе. Окультуриться у своєму Лондоні, побачить, як нам добре вдвох, і змінить. Ось побачиш, він добрий.

    — Ти не повіриш, але мені часом здається, що й Толік тебе ревнує до мене, - на ниві одкровень поділився своїми здогадками Льошка.

    — Толік? Це тобі точно здається, – впевнено відштовхнула таку думку Василина.

    — Ось знаєш, як батьки придивляються до чоловіків дочок, так і він.

    — Отож, батьки. Дивись, як гарно туман містечко застеляє. Скоро взагалі все закриє. Чи не хочеш таку картину намалювати? От якби я вміла, обов'язково зобразила таку красу, - Василина з кожним днем все більше дивувалася місцевим красотам. - Пам'ятаєш, позавчора веселку. Отетеріти. Така яскрава та подвійна. Ніколи такого не бачила.

    — А в тобі реально спить художник, Ліса. Женька права, - само собою вирвалося у Льошки.

    — Вона вважає, що в мені спить митець? – здивувалася Василина.

    — Так, вона сказала, що ти чітко відчуваєш ідею художника. А Женька ніколи нікого просто так не хвалить. Майже нікого не хвалить.

    Коли Василина з Олексієм повернулися до санаторію, Ванька повідомив, що через день у новий корпус заїдуть плавці, тож басейн заповнили теплою водою. До цього він стояв із холодною.

    — Ви з Ваською як? - Ванька підморгнув Льошці, як справжньому другу. Льошка зауважив, що Красовський менший легко й невимушено сходиться з людьми і дуже простий у спілкуванні.

    — Поговорити треба з другою половиною, - Льошка б хоч зараз, але з першого дня після весілля він зрозумів, що тепер доведеться все оговорювати з Василиною.

    Василина спробувала відмовитися, пославшись на те, що не брала з собою купальник, але потім прислухалася до умовлянь Льошки надіти просто будь-який комплект білизни, адже в басейні, окрім їх чотирьох, нікого не буде, і наплаватися в задоволення.

    Василина справді не пошкодувала: це було так приємно плавати у басейні з теплою водою. А ще розчулювало, як Ванька вчив Гулю плавати. Вона пищала, тікала в інший кінець басейну, де було не так глибоко, хапала квадратний поплавець із пінопласту і пливла по-собачому. Наплававшись вдосталь, Василина з Льошкою пішли у свій номер.

    Згадавши, що забула рушник у роздягальні, Ліса повернулася й мимовільно стала свідком інтимної сцени між Ванькою та Гулею. Тихенько, щоб не бути поміченою і не потривожити щасливих, Василина пішла, але крадькома підглянуте не давало спокою. По Гулі було видно, що їй все це дуже подобається. За день до від'їзду Василина спеціально потягла Гулю на сувенірний ринок під приводом вибрати подарунки. Льошка з Ванькою пішли пограти в більярд. Гуля на виділені Ванькою гроші купила дерев'яні лопатки для кухні та плетену з лози мисочку для фруктів, а Василина довго не могла визначитися з прикрасами з дерева.

    Коли, нарешті, вибір було зроблено, Василина запропонувала посидіти у кафе та з'їсти для настрою смачний десерт.

    - Ліса, я така щаслива, - сама почала говорити Гюльчата. – Якби можна було, то й жила б тут із Ванькою.

    - І крім нього тобі нічого не потрібно? – з помітним здивуванням спитала Василина.

    – Ні. Ось він поряд – і так добре. І я шалено боюся. Він незабаром аж на два роки піде до армії. Знаю, що час швидко пролетить, мені треба вчитися, але якось боязко, - відверто мовила Гуля.

    - І тобі не набридло, що… ну, що ви по півдня у ліжку? – у лоб запитала Василина. Гуля густо почервоніла і похитала головою.

    - Гуль, але ж уже два тижні минуло? Ти геть навіть схудла від перебору, – ніяк не могла зрозуміти Василина.

    - Чому два тижні? - шнурочки чорних бровок Гульчатай злетіли вгору і сховалися в густій чолці - це був її найвищий ступінь здивування. – Ми цеє… давно вже. Здається, з жовтня минулого року. Але тоді ховалися, а зараз начебто законно, можна.

    Тепер настав час дивуватися Василині. Як Гюльчатай, з її суворим вихованням, дозволила Ваньці… Чи хіба що, якщо і вона хотіла того ж, бути цілком і повністю з Ванькою, так би мовити, і душею, і тілом.

    - Тільки не кажи, що з самого початку було приємно і ти відразу ж отримала задоволення, - Василина намагалася розібратися в питаннях, що її цікавили. З Гулею було можна, вона своя, перевірена.

    - Швидше повний жах, - Гуля нахилилася і майже пошепки, щоб ніхто не зміг почути, зізналася Василині. - Я ж чоловіка неодягненого ніколи не бачила. Мене сестра двоюрідна налякала, що в неї біль був вперше просто роздираючий. Мама теж говорила, що треба просто перетерпіти. Я думаю, у всіх по-різному, бо мене біль просто змусив схаменутися і зіпсував відчуття нереального об'єднання. А ще ми так поспішали встигнути, поки ти з інституту не повернешся, що якось не звертали уваги ні на що. Казусів було багацько. Я вже потім зрозуміла, що Ванька теж без досвіду був. Але йому не сказала, що зрозуміла. Нехай гадає, що герой.

    - Прикольно у вас все, - Василина в душі раділа за Гулю з Ванькою. Такі захоплені один одним.

    - А тобі чого сумувати? Олексій дуже любить тебе, по очах видно. Або ти ... - Гуля почала здогадуватися про проблеми подруги. - А ти його любиш?

    - Мабуть, не достатньо, щоб так захоплюватися ліжком, як це робиш ти.

    — Ой, а як же бути? Льоша гарний, ти його полюбиш, швидше за все. З часом. А раптом ти закохаєшся потім у когось. А не в Льошку? – малювала Гуля екстремальні ситуації, не здогадуючись, наскільки має рацію. Їй було дуже шкода подругу. За простотою своєю душевною дівчина й подумати не могла, що у Василини все так складно. - Знаєш, моя мама теж за батька вийшла заміж тому, що батьки наказали, потім, коли я вже народилася, полюбила. Я вірю, що і ти Льошу полюбиш.

    Чомусь Василина не була такою впевненою, як Гуля.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.