Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА

    Звісно, Льошці зручніше було б їхати своїм мікроавтобусом, оскільки весь інструментарій, який би знадобився, можна було взяти з собою. Але, по-перше, Льошка боявся, що його бусик зламається десь на дорозі, все ж таки шлях не близький, а по-друге – зимові дороги із заметами-переметами теж трохи лякали своєю непередбачуваністю. Тож поїхали потягом. На вокзалі у Львові їх із Женькою зустрів водій Михайло від замовника та довіз до об'єкта, в якому ще працювала бригада малярів-штукатурів. Вони вже майже закінчували оздоблення ванної та тераси.

    — Розумієте, зараз шпалери і всяка ліпнина не комільфо, - перед Льошкою стояв виконроб Антон - хлопець десь його віку - і намагався пояснити суть його з Женькою роботи. - Великий будинок.

    — Це я зрозумів, - ще під'їхавши до садиби, Льошка оцінив масштаби будинку. «О, люди з жиру бісяться!», - подумав він, вголос вирішив не повторювати, пам'ятаючи про постулат «мовчання – золото».

    — Ваше завдання – розмалювати вітальню так, щоб створювалося враження альтанки та виноградника, що в'ється по ній. Приблизна картинка ось тут, - і Антон дістав із папки ескіз. Льошка подивився, оцінив об'єм, зіставив із приміщенням і вже приблизно знав, скільки і якої фарби потрібно для малюнку. Женька мала розмальовувати дитячу та спальню. Перший день був присвячений купівлі фарб, лаку та супутніх матеріалів. Антон повозив Льошку найкращими магазинами, і той вибрав усе, що було потрібно. Женька залишилася в будинку робити ескізи довірених їй кімнат.

    — Ви взагалі як, пара? – ближче до вечора спитав Антон у Льошки.

    — Взагалі-то ні. Просто колеги, – відповів Льошка, навіть не думаючи над відповіддю.

    — Колись були парою, - уточнила навіщось Женька.

    — Зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Селити вас у різних місцях чи як? – Антон усе ще запитливо дивився, не розуміючи дивних художників.

    — Окремо, - впевнено сказав Льошка. В результаті йому дістався диван у вітальні, Женьці пощастило спати на ліжку в одній із закінчених спалень. Матрац на ліжку, як і диван, були затягнуті товстим целофаном. Його планували зняти після того, як усі роботи будуть закінчені та проведено генеральне прибирання. Антон видав комплекти постільної білизни й відкланявся:

    — Творчі люди, я залишаю вас до завтра. Дім я закриваю. Він на сигналізації. Туалет працює, душ також можна прийняти. Я в плані, почувайтеся, як вдома. Але не в себе. Жартую. Я завтра о сьомій буду. Їжу привезу з собою, мені наказано годувати вас тричі на день, - і поїхав.

    Женька такому розкладу дуже зраділа, бо, грішним ділом, подумала, що її залучать до куховарства.

    — Ти чув, Льош, нас будуть годувати, - радісно сказала вона й пройшла в одній футболці до ванної, виблискуючи мереживними трусиками, що виглядали з-під не дуже довгої футболки. Льошка так і залишився стояти з розкритим ротом. Коли Женька поверталася назад уже в махровому халаті, Льошка не втримався, зауважив:

    — Женьокк, я пам'ятаю, що ти не комплексуєш з жодного приводу, але давай без провокацій. Адже ми домовилися - тільки робота. Тобі потрібні гроші, мені потрібні не менш. Ага? І нічого особистого.

    — Та не питання, - погодилася Женька, але сама про себе зазначила, що Льошку зачепило. Якби було байдуже, він би проігнорував, навіть не помітивши, що вона проходила.

    Тепер, озираючись в минуле, Женька могла впевнено сказати – не втримала вона Льошку. Адже любила, та й зараз кохає. Можливо, занадто рано почали вони жити разом, зазнали всіх тягарів побуту. Вони були художниками до коріння волосся, людьми-феєрверками, богемними тусовщиками, зовсім відірваними від побуту та й взагалі від усього земного. Мама Льошки вирішила приземлити Женьку, та в свою чергу не схотіла приземлятися. Женька та Льошка любили, але розлучилися. Можливо, були незрілі та не готові до щоденних, щохвилинних компромісів. А ще у Женьки не зрослося зі Світланою Валеріївною.

    Чомусь матері Олексія терміново захотілося онука чи онучку. Женька ж відчувала у собі величезний потенціал художника. Вона пам'ятає, як після фрази: «Діти трохи пізніше, років за десять» ставлення до неї Світлани Валеріївни змінилося. А треба було просто схитрувати, розповісти, як вона, Женька, бажає мати величезну сім'ю, а самій нишком пити протизаплідні пігулки, розчулено розводити руками і трагічно нарікати на те, що Бог не дає, отже, ще не час. Але Женька не вміла тоді хитрувати. Тепер навчилася. З того часу Женька навчилася не бути надто відкритим для всіх блокнотиком. Статусу книжки вона не зовсім відповідала. Тепер, можливо, її можна було назвати любовним романом, але поки що у м'якій палітурці. Для твердої не вистачало зашкарублості.

    Вона чекала тоді, що Льошка прокинеться після їхньої розлуки, адже вони вирішили відпочити один від одного деякий час і пожити окремо, прийде з оберемком її улюблених білих лілій, і заживуть вони окремо в коханні та злагоді.

    А Льошка зустрів Василину, цю дівчинку, яка і його зачарувала своїми зеленими очима, і маму його, і дитину збирається народити. Одним словом, догодила за всіма параграфами. Від такої, як Василина, Льошка не втече, хіба що вона психоне, а там характеру вистачить, не дивись, що ще дівчисько. Але щоб Василина психонула, потрібно було створити відповідні умови, сплести майстерну інтригу.

    Женьці було начхати на те, що говорять, нібито щастя на чужому нещасті не побудуєш. Вона просто хотіла повернути Льошку. Тому й бігала перед ним, виставляючи напоказ усі свої принади, про які Льошка давно вже все знав. Але той, як стійкий олов'яний солдатик, тримав оборону, і секс із колишньою у його плани не входив. Всі його розмови кружляли навколо ненаглядної Василини, його дороговказної зірки, після зустрічі з якою йому почало так щастити, що аби не наврочити.

    Женька бачила, як Льошка поспішав швидше виконати замовлення. Він відверто крав години свого сну для того, щоб вписатися у відведений тиждень, адже хотів якнайшвидше повернутися додому. Женька ж навпаки, виписувала кожну пелюстку, доводячи квіти до чарівного глянсового ефекту, який виходить лише на фотографіях. Дійшло до того, що Льошка почав помічати спокійний темп Євгенії.

    — Якщо ти тут зібралася Новий рік зустрічати, заради Бога, але я домальовую свої кімнати і їду, май на увазі, - Льошка брав на понт, але на Женьку подіяло, і вона додала темпу. Коли Льошка закінчив свою частину роботи, він не поїхав, совість не дозволила, а взявся допомагати Женьці. Спальня вже блищала пишними ліліями так, що Льошка вирішив так само прикрасити їх із Василиною спальню на дачі. А ось дитяча не була доведена до фінального акорду. Женька домальовувала дивовижне дерево, стовбур якого сходився в центральному кутку кімнатки, а Льошка малював тигра, який мирно спав на розлапистій гілці цього дерева.

    — Ну, от і все, завтра цю мазню вкриємо лаком і можна їхати додому, - казав Льошка, милуючись спільною роботою. Він уявляв, як чиїсь діти тут гратимуться, спатимуть і просто розглядатимуть усе намальоване ним із Женькою.

    Вони сиділи так близько, що плечі торкалися один одного. Женька дивилася на Льошку розумними закоханими очима. Льошка не зміг приховати збудження від споглядання обрисів Женьчиних грудей - під футболкою ліфчика передбачливо не було. Льошка згадав, що Женька вдома ніколи не носила цієї деталі жіночого туалету. Женька розуміла, що сам Льошка не наважиться перервати його обітницю недоторканності, тому сама притулилася до нього, руками нахилила його голову і поцілувала в сухі, але такі знайомі губи. Льошка не намагався відсторонитися. Тоді Женька почала цілувати його наполегливіше. Льошка заплющив очі й дозволив собі потонути в чудових спогадах, захованих у глибині серця, але не забутих. Бажання розросталося, давалося взнаки довге утримання від сексу.

    — Льошенька, коханий, - майже пошепки сказала Женька, коли Льошка лежав уже на спині, а вона майже на ньому. Він обхопив Женьку за талію, і стогін розчарування вирвався з його душі, ніби прозрів. Тіло іншої жінки, аромат іншої жінки, голос, дотик… Він розплющив очі й зустрівся із спраглою близькості Женькою. Мить вони дивилися одне на одного, а їхні тіла вимагали продовження. Женька вже приготувалася до того, що її сценарій реалізується, але Льошка зняв її з себе і сам зіскочив з диванчика. Вже біля дверей він обернувся:

    — Я… я не знаю, що на мене найшло, Жень… Я не хотів порушувати нашої домовленості. Вибач.

    Він вибіг у зал і помчав у відведену йому кімнату, закривши її на клямку. Якби не клямка на дверях, Женька наздогнала б, вмовила, щоб він не почував себе винним. Вона б безсоромно влізла до нього в ліжко і показала насправді, що їхній багаторічний зв'язок не зник безслідно. Але Льошка відгородився від неї. Вражена гордість шукала винного. Льошку вона звинуватити не могла, бо кохала. Вина дісталася Василині.

    Льошчина радість, викликана закінченням робіт, затьмарилася одразу ж, як тільки він уранці поглянув у вікно. За ніч випало багато снігу і сильно замело дороги. Антон розрахувався за роботу і доставив Льошку з Женькою на вокзал, але там на них чекав повний хаос. У зв'язку зі снігопадом деякі потяги затримувалися, деякі взагалі не формувалися. Перспективу провести ще одну ніч у якомусь готелі Львова Льошка сприйняв як покарання, Женька - як подарунок долі.

    ***

    Світлана Валеріївна повернулася з магазину і, не встигла спитати у Василини, чи дзвонив син, як та відповіла:

    — Так, дзвонив. Сильні замети, він не зможе сьогодні виїхати. Можливо, завтра.

    — Ось, я ж казала, щоб сидів удома, ні, треба було пертися чортзна-куди. Все йому мало, - буркотіла Світлана Валеріївна. – А Тішечка заснув, чи що? - зазвичай малюк голосно белькотів своєю, зрозумілою лише йому мовою і періодично видавав гарчання "р-р-р-р-р", що символізувало вищий рівень його задоволення.

    — Тішку Анжеліка буквально хвилин десять тому забрала. А я ось телевізор увімкнула. Скоро серіал буде, ваш улюблений, а після нього – новини.

    — А я сирок тобі ось купила. Будеш?

    — Пізніше, Світлано Валеріївно. Чогось якось моторошно на душі, неспокійно, їсти зовсім не хочеться, - зізналася Василина.

    — Та не хвилюйся ти так. Розгребуть той чортовий сніг, і приїде Льошка. От нехай тільки приїде, отримає він у мене. Давай ми його більше нікуди не відпускатимемо далеко? Хоча б доки маленький не народиться, - запропонувала Світлана Валеріївна.

    — Так і буде. Свята на носі. Вдома йому роботу знайдемо, змусимо салати кришити, - вирішила звести все на гумор Василина. Чергову серію «Санти Барбари» вона дивилася без особливого інтересу. І, незважаючи на закручені перипетії, які знову, немов землетрус з високим балом, трясли сім'ю Кепвелів і Локріджів, Василина не могла сповна насолодитися переглядом. То у неї не виходило зручно сісти, щоб живіт не заважав, то дитина почала активно ворушитися, виявляючи неспокій, що передався від матері. На останньому УЗД сказали, що буде хлопчик. Але це Василину не здивувало, оскільки вона багато разів бачила уві сні знаки, які говорили про народження саме сина.

    Спочатку був сон, у якому мама дарувала їй синій рушник, потім Василину відвідав яскравий сон, у якому вона нібито народила плюшевого ведмедика, багато разів снилося, як вона ловить рибу, притому голими руками і дуже вдало з'їдає її просто сиру. Малюк обіцяв бути досить рухливим, тому що поводився в лоні матері доволі бурхливо. Особливо клопітно було Василині вночі, оскільки традиційно малюк саме після дванадцятої починав влаштовувати дискотеки. Не відразу Василина зрозуміла, що потрібно зробити, щоб угамувати невгамовного.

    Світлана Валеріївна радилася із знайомими медиками й ті надали свої варіанти вирішення проблеми. Спочатку Василина співала заспокійливі колискові, але активність не вщухала, а ставала ще більшою. Потім спробувала попити вітамінні чайки, але це не допомогло. Погладжування по животу теж мали не той ефект, який був потрібен. І тільки коли зазвучала композиція Шопена «Сад Едема», у народі «Ніжність», малюк затих, вірніше, він все ж таки повертався, але не так різко.

    До кінця серії залишалося кілька хвилин, коли у двері задзвонили. Пішла відкривати Світлана Валеріївна. Василину насторожила приглушена розмова свекрухи з візитером, тож Ліса вирішила піти подивитися, хто там. У коридорі стояла сива жінка, яка, при появі Василини трохи зніяковіла.

    — Доброго вечора, - привіталася Василина. Жінка когось нагадувала їй, але кого, Ліса не могла так відразу зрозуміти. Тим більше, гостя була одягнена в кожушок і роздягатися не збиралася. Зазвичай гостинна Світлана Валеріївна, цього разу не палала бажанням залишати гостю надовго в будинку.

    — Доброго вечора, дитинко. А ти, отже, дружина Олексія? - запитала пізня гостя.

    — Так. А щось трапилося? - Василина переводила погляд з гості на свекруху, помічаючи, що остання помітно нервує.

    — Нічого страшного. Я ж злякалася, що Женька, донька моя, не дзвонить, а мусила, але Свєточка ось мене заспокоїла. Каже, що все добре, Льоша дзвонив, відправлення їхнього потяга просто затримали через снігопади. Свєточко, ти не могла б подзвонити мені, коли Льошенька відгукнеться. І якщо дзвонитиме, нехай скаже Женьці, щоб мені передзвонила. Я ж хвилююсь. Телефон записати?

    — Я пам'ятаю, - коротко та сухо відповіла Світлана Валеріївна.

    Василина не стала чекати, коли гостя нарешті піде геть. Вона повільно пішла до зали і втупилася в екран телевізора. У голові шалено крутилася інформація і розкладалася по потрібних полицях, щоб видати готовий пазл – Льошка, її чоловік, поїхав до Львова з Женькою, своєю колишньою дружиною, і там прожили, мабуть разом, понад тиждень. Це фактично була зрада. Але вразила Василину не відверта брехня її чоловіка, а те, як вона, Ліса, на все це відреагувала. Ніяк. Їй було байдуже, навіть більше, вона з полегкістю подумала, що ось тепер зможе звинуватити Льошку у зраді, у якій не сумнівалася ні на хвилину, і звільнитися від шлюбу-тягаря. Полегкість – ось що вона відчула.

    Коли Світлана Валеріївна нарешті видворила матір Євгенії, з якою до розлучення Льошки та Женьки дружила і часто зустрічалася, вона помчала до зали, щоб заспокоїти Василину.

    Ліса сиділа на дивані, і величезні сльози капали на її великий живіт. І навіть малюк усередині не буянив, розуміючи, що матері погано.

    — Дівчинко, Лісочка, не звертай уваги. Ну що ти, поїхали та поїхали. Вони там разом малюють. Це по роботі. Притяглася ця стара карга. Я знаю свого сина, він не зрадить тебе. Ти надто багато для нього важиш. Ну, навіщо йому вдруге в цю річку та яку річку, болото? Льошка приїде, і ми його спитаємо, - Світлана Валеріївна пошкодувала, що впустила Галину до хати й дозволила їй розкрити рота у присутності Василини. - Не суди Льошку заздалегідь.

    — Та до чого тут Льошка? - на Василину накочувала хвиля задухи. Вона вказала на телевізор. – Частина казарми завалилася. Газ вибухнув. Там служить Ванька. Двадцять загиблих та п'ятдесят травмованих. Він живий, Боже, він живий, - як молитву, повторювала Василина. Спочатку кинулася до телефону дзвонити до Кіровська, але довгі гудки тільки додали хвилювань.

    — Я до Толіка сходжу, може, він щось знає? - Василина накинула на плечі плед і ледве добралася до квартири Толіка. Свекруха вплелася слідом.

    Тих кількох секунд, поки Толік зрозумів, що в прольоті відчинених дверей стоїть Василина, загорнута в плед, було достатньо, щоб він передумав усе, що могло статися. Він вчасно помітив, що Ліса непритомніє, підхопив її на руки і вніс до квартири.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.