Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ

    Наступного ранку після весілля Толік з Анжелікою поїхали у весільну подорож в гори. Володимир Красовський від імені батьків нареченого подарував молодятам путівки до санаторію «Закарпаття» на двадцять чотири дні. Анжеліка мріяла про поїздку за кордон, хоча б до Прибалтики, але свого невдоволення місцем відпочинку не виказала, залишила при собі. Толіку було все одно, куди їхати, аби з дому подалі.

    Василина лишилася наодинці зі своєю закоханістю й щоденником, в який дівчинка постійно записувала все, що відчувала, тому що розповісти більше було нікому. Це була її таємниця, її туга і печаль, її горе, яке здавалося таким безбережним, що в ньому легко було втопитися. І вона б, скоріш за все, утопла якщо не в печалі, то в оплакуванні своєї мрії на ймення «Толік» точно. Але поруч постійно знаходилися Єгор і Ванька, які не лишали її довго наодинці, а плакати і сумувати при них Ліса не бажала.

    - Ти б іспити здав, а потім дописував свою повість. Завалиш, а вступати як? – відверто боялася за Єгора Василина, коли перечитувала і виправляла помилки у черговій, написаній нещодавно главі.

    - Не боїсь, Вась, поступлю. Хоча, якщо по правді, не тягне мене в цей туристичний. Я звичайно розумію, що батя хоче як краще, але не моє це, відчуваю, що не моє, - зізнався Єгор.

    - То скажи батьку, що хочеш інший фах. Він суворий, так, але ж не звір, зрозуміє, - радила по-дорослому Василина.

    - Може не зрозуміти. Він вважає, що розвиває бізнес для нас, значить, ми маємо приймати участь у ньому. Хоча Толіка ж відпустив, - міркував вголос Єгор.

    - Куди відпустив? – цікавість Василини була непідробною.

    - У столицю. Батьки Анжеліки знайшли їм і роботу, і квартиру в Києві. Там живе сестра матері Анжеліки з сином-художником. Якась родина по сусідству виїхала до Ізраїлю, а квартиру поки не хочуть продавати, згодні здавати за сплату комунальних. Прикинь, яка лафа? Батько сказав, що величезні перспективи. Толік з Анжелікою будуть у фірмі працювати. Разом.

    Слово «разом» неприємно різонуло слух Лісі. Вона промовчала, вчитуючись п’ятий раз в одне й те ж речення, але суті його так і не зрозуміла. Ще б чого, адже Толік тепер завжди буде від неї далеко.

    «Значить, так треба, так правильно, - подумала Ліса й записала увечері до свого щоденника. – Буду вчитися, ставати такою ж, ні, краще, ніж Анжеліка, щоб потім, коли виросту, Толік звернув на мене свою увагу».

    Єгор буквально розривався між жагою до писанини й необхідністю вчити білети. Творчість з нього виливалася спраглою гарячою стихією, немов нетерпляча лава з кратера вулкана, а от шкільна інформація в юний перевантажений мозок вже не хотіла вміщатися.

    Щодо підготовки до іспитів Ваньки було легше – його за вуха притягала до підручників Василина, і вони разом вчили злощасні білети. Ванька ж більше сподівався не на знання, а на заготовані шпаргалки. Про диктант хлопець взагалі не турбувався, оскільки останнім часом неякісно (щоб не запідозрили в ньому відмінника) списував у Василини. Він умудрявся списати диктант, за який Василині ставили п’ятірку, на висячу на волосині від двійки трійку. На самому іспиті Василині довелося перевіряти списаний у неї ж Ванькою диктант, щоб той виправив свої численні помилки. Кому зобов’язаний був четвіркою, Ванька знав.

    До середини червня іспити були всіма трьома учнями нарешті здані. Оцінки всіх влаштовували. Витрати на весілля Толіка були великими, тому цьогоріч мова про табір не йшла, але ніхто до цього й не прагнув. На родинній раді було вирішено, що Єгор буде вступати до інституту туризму на спеціальність «готельне господарство», а Ванька з Василиною підуть далі вчитися до дев’ятого класу.

    Це було пам’ятне літо в житті Єгора, Василини і Ваньки. Дівчинка була оточена подвійною увагою, і щоденно отримувала приємні сюрпризи, якими хлопці вміли радувати. Ванька при найменшій можливості смішив, а Єгор приносив з ранкової пробіжки оберемки польових квітів. Особливо Лісі сподобався величезний букет волошок у трилітровій банці.

    До обіду молоді люди часто пропадали у ресторані, допомагаючи виконувати посильну роботу, переважно вона стосувалася прибирання чи миття посуду. Після обіду зустрічалися з друзями і, зібравши ковдри з якимось провіантом, поспішали до річки. Накупавшись донесхочу у прогрітій липневим сонцем воді, падали на ковдри і починалася велика партія в карти, коли тасувалося декілька колод. Награвшись у карти, підхоплювалися, немов зграя пташок, і мчали грати в пляжний волейбол. М’яч обов’язково хтось приносив.

    У один з таких пляжних деньків Льошка Горохов знайшов у кущах пусту пляшку з-під шампанського. Спочатку він у неї наливав воду і прискався, напрошуючись на відповідні дуркуваті витівки. Василина, наприклад, взяла великого лопуха і нарвала ним кропиви. Загроза обжалити подіяла, і Льошка дівчину не чіпав. Забувши про те, яким нервовим може бути Джаміль, Льошка не розрахував і приснув водою на Джаміля. Врятував ситуацію Шурик, що вибрався з води після запливу:

    - Кльова пляшечка! – зробив акцент на знахідці Шурик, а Джаміль трохи охолов. – А я коли у бабусі гостював у селі, так ми гралися в бажання. Прикольно!

    Нову гру оцінили. Усі сідали колом. У центрі ставили бляшанку, в яку перед початком гри закидали від кожного гравця по п’ять фантиків, перемішуючи їх між собою. На фантиках, загорнутих у трубочку, були написані бажання. Усі по черзі крутили пляшку, і до кого вона поверталася горлом, той тіг фантик і виконував бажання, яке було на ньому написане. Фішка полягала в креативності завдань, тому час проводили весело.

    Після того, як Шурик кукарікав і лазив по піску, зображуючи крокодила, Льошка Горохов робив колесо ( не сміявся з цього трюку на пляжі лиш лінивий), а потім жував полин. Якусь травичку жував, бо не всі знали, як той полин виглядає. Лапа кричав, як свиня, яку ріжуть, а Джаміль знайомився з дівчиною. І ось горло пляшки нарешті зупинилося напроти Василини. Вона з азартом простягла руку до бляшанки і витягла фантик:

    - Поцілувати Ваньку, - прочитала дівчина. Ні крапельки не соромлячись, Ліса нагородила Ваньку приємним вологим поцілунком… у щічку.

    - Е-е-е, так нечесно. Поцілунок несправжній, - почав обурюватися Льошка Горохов.

    - Чесно, - запевняла Ліса. – На папірці було написано тільки про те, що треба поцілувати. А як і куди, нічого не сказано. А до речі, де той гад, що написав таке бажання?

    - Я-а-а-а, - протіг Горохов, пишаючись своєю вишуканою винахідливістю, але зразу ж перечепився об недобрий погляд Єгора, тому широку посмішку швидко згорнув.

    Доки Василина доводила, що вона має право цілувати так, як їй заманеться, Ванька притиснув її до себе і поцілував у губи. Усі ахнули і завмерли . Хто почервонів, хто просто відвів погляд, зблід один Єгор.

    - Усі задоволені? Такий, як треба, поцілунок? – переможно вигукнув Ванька і зразу ж отримав від Василини на горіхи рушником, що висів на гілках верби. Василина з усієї дурі хльоснула хлопця вологим рушником, аж рожевий слід на плечі лишився.

    - Ти чо? – ніяково спитав Ванька.

    - Нічо! Самі грайтеся, - всередині у Василини кипіло. Вона зібрала речі й пішла додому. Єгор наздогнав і хотів щось сказати втішне, але в Лісиних очах прочитав образу:

    - Не йди за мною! Повертайся і грайтеся. Я хочу побути сама.

    Увечері Єгор висварив Ваньку і порекомендував піти до Василини, щоб попросити пробачення. Ванька й сам би не проти якось вирішити ситуацію, неприємно йому було, що Василина зачинилася у себе в кімнаті й сердилася. Невпевнено постукавши у двері її кімнати, Ванька увійшов:

    - Можна?

    - Чого тобі? – сердито спитала Василина.

    - Ти це… пробач. Хотів, як краще, а вийшло, - винувато опустивши очі, Ванька стояв у дверях, не наважуючись пройти далі. – Нічого ж такого поганого не зробив. Ну, поцілував. Якщо чесно, то давно хотів, - вибачення переходило у констатацію цікавого факту.

    - Що ти хотів? – Василина напружилася. Вона прекрасно знала характер Ваньки. Він рідко вибачався, вважаючи себе в усіх ситуаціях правим на всі сто відсотків, а то й двісті. Це всі навколо помиляються, а він завжди правий. Тому до того, що Ванька зараз міг свою винуватість перевести в інший напрямок, мовляв, на папірці було написано, Василина була готова. Але до такого повороту – ні!

    - Поцілувати тебе хотів. Мені здається, я в тебе закохався. Я розумію, що ти любиш Єгора і заважати вашим стосункам не буду, але просто не стримався. А тут така ситуація підвалила, гріх не скористатися, - він стояв у напівтемряві кімнати й чекав, що скаже Василина.

    - Я? Єгора люблю? Хто тобі сказав? Єгор? Хлопці, ви чогось там наїлися зіпсутого чи перекупалися сьогодні? – її обуренню не було меж.

    - Ніхто не сказав. Сам бачу, - оторопіло зізнався Ванька. Йому здавалося, що факт симпатії між Єгором і Василиною міг не помітити тільки кріт, тому що із землі не вилазить, а всі інші – в курсі.

    - Іди звідси, поки тапком не запустила. І запам’ятай: ані в Єгора, ані в тебе я не закохана. Понапридумали собі чорт знає що, - бурчала Василина.

    Ванька пішов. Він не знав, «радувати» таким зізнанням Василини брата чи не розчаровувати раніше часу. Врешті-решт хлопець вирішив, що нехай самі розбираються, тому що він своє отримав.

    - Ну що, пробачила? – спитав Єгор, наштовхнувшись в кухні на брата, що робив собі бутерброд із сиром і ковбасою.

    - А чорт її знає. Сказала, що капцем пульне, якщо я не зникну. Та куди вона дінеться, подується і пробачить. Васьки не знаєш?

    - О, хлопці, чудово, що я вас зразу обох побачила, - в кухні з’явилася Ліза Григорівна. – Завтра мені потрібна буде допомога. Один з вас поїде зі мною на базар за продуктами. Гнат відвезе. А хтось допоможе в домі Василині прибратися.

    - А що трапилося? – спитав Єгор.

    - Як що? Толік з Анжелікою повертаються. Вечерю треба влаштувати, - піднесена приїздом сина та невістки, Ліза Григорівна була готова не те, що вечерю, пир на весь світ влаштувати.

    - Я вдома, можна? – вигукнув Єгор. Він боявся тепер лишати Василину і Ваньку разом.

    - Можна. Поллєш квіти у саду. Тільки зранку, в спеку не поливати! – попередила Ліза Григорівна. І хто коли батьків слухався беззастережно?

    Доки Василина готувала обід, Єгор пилососив. Потім зчепилися перекидатися подушками. Саме о дванадцятій годині Єгор згадав, що обіцяв матері полити квіти, які від спеки виглядали пониклими і засмученими. Єгор знав, що мати може пробачити усе, тільки не занедбані квіти. Він швидко схопив шланг і почав поливати лілії з трояндами. У поспіху Єгор слабко закріпив на крані шланг, останній від напору вирвався й облив гореполивальника з ніг до голови.

    Василина, побачивши, що вода струменить і заливає двір, погрожуючи серйозним паводком, прибігла на допомогу й накинула рушника на кран, доки Єгор закручував вентиль. Потік води зупинили, але самі намокли до нитки. А скоро мали повернутися Ліза Григорівна з Ванькою. Витертися і перевдягтися у сухий одяг не склало особливого труда, але як бути з мокрим волоссям?

    - Стопудово подумають, що ми на річку моталися, - припустив Єгор.

    - Тобі феном висушим, а я збрешу, що голову помила. Мені дійсно пора вже помити волосся, - знайшла рішення дівчинка. Спочатку вона витирала мокре кучеряве волосся Єгора рушником, ледве дотягуючись до його голови. Хлопець довго дивився на таку вже рідну Василину, а потім ніжно притіг її до себе і обпалив дівочі губи пристрасним поцілунком. Якщо поцілунок Ваньки для Василини був раптовим, вона його не очікувала і навколо було надто багато глядачів, то як цілувався Єгор дівчині сподобалося. Василина лише в книжках читала про такі ось приємні доторки чоловічих губ до дівочих. Їй навіть стало жаль, що не любила Єгора, бо він такий класний. І як йому сказати, що… І що йому сказати? Що вона любить його одруженого брата? Василина покопирсалася у пам’яті, згадуючи, як там героїні романів говорять в подібних ситуаціях? «Давай лишимося друзями?»

    - Васька, я тебе дуже сильно люблю, - немов виправдовуючись, притискаючи до себе її худеньку фігурку й зігріваючи теплом свого тіла, на вухо прошепотів Єгор.

    - І я тебе, Єгорушка, але як брата, старшого гарного брата. Пробач, - не це хотів почути Єгор, зовсім не такі слова.

    - Тобі просто так здається. З часом і ти зрозумієш. Я ж не кваплю. Просто ти ще не знаєш, як виглядає любов, - хапався за тонку нитку надії Єгор.

    - На жаль, Єгор, я знаю, як вона виглядає, - обірвала цю нитку Василина. Вона вирішила зізнатися, оскільки знала, що Єгор не відчепиться.

    - Значить, Ванька? Ти любиш його?

    - Ні, не Ванька, - заперечила дівчина.

    - Хтось з нашої команди? Чи зі школи? – допитувався Єгор.

    - Я не скажу тобі хто, але він є, - значить, Толіка Єгор навіть не розглядає у своїх здогадках. Єгор підозріло глянув на Василину, не вірячи тому, що вона говорить.

    - Ти надурила мене? Навіщо? – ну, не вірив Єгор, що Василина могла закохатися у когось, крім нього чи Ваньки.

    - Єгор, не починай. Не руйнуй те, що є. Друзі?

    - А у мене є вибір? – приречено майже прошепотів юнак.

    - Немає. І давай будемо сушити волосся, а то скоро наші приїдуть, - Василина увімкнула на середній режим фен і спрямувала прилад на волосся Єгора.

    Ванька зразу помітив понурий настрій Єгора і якесь провалля між братом і Василиною. У поведінці була натягненість і недомовленість. Поки допомагали чистити овочі матері на кухні та перекручувати на м’ясорубці м'ясо, «поговорити по душам» не випадало можливості. Коли ж хлопців мати звільнила від кухонної повинності, лишившись з Василиною варити, смажити, тушити усе і багато, тому що сидіти за столом збиралися довго, Ванька забрав Єгора до їхньої кімнати й задав своє провокаційне питання:

    - Ви чо, посварилися з Ваською?

    - З чого ти взяв? Просто поговорили, - печально відповів Єгор.

    - Ага, бачу я, як поговорили. Відшила?

    - Це що, на лобі жирним маркером написано? – сердито відповів на здогадку брата Єгор.

    - Типу того. Ну, я розумію, мене бортонула, але тебе чого? Видно, у неї хтось є, - добивав Ванька брата своїми здогадками.

    - І ти знаєш хто?

    - Нє-а. І тобі, я так зрозумів, не сказала, ага? Але я знаю, як можна дізнатися.

    - Я питав. Сказала, що не розкаже ніколи нізащо. І головне ж, не зрозуміло. З наших навряд чи хтось. Хто у вас у класі там найбільш зірковий? – Єгору здавалося, що Василина могла закохатися тільки у когось незвичайного.

    - Фіг його знає. Не помічав я, щоб Васька когось особливо обходжувала чи… і від неї усі на піонерській відстані завжди трималися. Може, у бібліотеці своїй дурній якогось заучку знайшла? Казав же, з нею треба ходити було. А може ми даремно паримось, раптом вона в актора якого втюрилася, чи у музиканта. Дівки у нас так через одну дуріють. У будь-якому випадку, є варіант.

    - Який варіант? Пристрасний допит? Це Васька, вона сама тобі допит влаштує, не встигнеш озирнутися, - надто гарно Єгор знав характер Василини. А гірше за все було те, що Василина не схильна була до віртуальних пристрастей. Хлопець розумів, що коханий у неї стовідсотково з крові та плоті.

    - Та ні. Васька щоденник веде. Такий товстенький зошит, розмальований квіточками. Він у неї часто на столі лежить, бачив, певно. Там усе секретне пише, - Ванька питально поглянув на брата, намагаючись зрозуміти, «за» цю авантюру він чи мораль почне читати.

    - Здурів чи що? У чужі записи особисті лізти не стану. Ти як придумаєш щось, то хоч стій, хоч падай.

    - Я можу почитати і переказати тобі, - запропонував Ванька.

    - Ще краще! Вань, так не можна. Вона нам цього не пробачить. Ти б хотів, щоб у твій щоденник заперлися й дізналися, кого ти любиш, якщо ти сам не хочеш цього?

    - А чо до мене лізти? Нема у мене щоденника. Я кому завгодно можу розказати, кого я люблю. Ваську, - Ванька посміхався, даючи зрозуміти, що відкритий, як зачитана книжка. – Ми ж тихенько. І Васька не дізнається. Зате ми будемо знати. Знання – то є сила, - умовляв Ванька. Єгор був проти, але за півгодини наполегливого умовляння Єгор здався. Чомусь він був упевнений, що Василина збрехала і просто придумала якесь неіснуюче кохання. Ваньчина фраза «потім сам себе ідіотом обзивати будеш, що не скористався випадком» потрапила в ціль – його пацаняче его зачепили, і Єгор, лаючи себе останніми словами, пішов до кімнати Василини, щоб прочитати у її щоденнику відповідь на свої питання, поки Ванька стояв на шухері. У випадку, якби Василина зібралася повертатися з кухні, де вони з Лізою Григорівною серйозно окопалися, Ванька мав би її відволікти.

    Єгор відчував себе затятим злодієм, коли відчиняв заповітний зошит-щоденник Василини. Цей зошит дівчина ховала у тумбочці. На першій сторінці було приклеєно фото її батьків – у Єгора защемило в районі серця, коли він пробігся очима по рядкам, в яких описувалася печаль коханої про рано втрачену родину. Очі мчали далі. Лист. Від Гюльчатай. Фото подружки. А вона гарненька, хоча й дурненька. Ще листи. Вони реально переписуються. Треба ж. Такі різні, а здружилися.

    Єгор знайшов те, що шукав. Напевно, так кусають змії: різко, боляче і з летальним наслідком. Толік! От на кого ніколи б не подумав.

    З оціпеніння Єгора вивів голос батька, що повернувся з роботи й традиційно повідомляв з порогу голосно: «Я вдома!» Бажання прочитати увесь щоденник і зрозуміти, чому Толік, з’явилося раптово. Єгор заштовхав зошит під футболку й швидко втік до своєї кімнати, звільнивши на ходу Ваньку від чергування. Єгор встиг переховати щоденник Василини під матрац свого ліжка до того, як до кімнати влетів Ванька:

    - Ну, чо? Кого любить?

    - Комісара Катані, - відповів Єгор перше, що в голову стрельнуло. Колись Василина розповідала, як їй подобається актор Мікеле Плачідо, що зіграв трагічну роль поліцейського у італійському серіалі про мафію «Спрут» - Пише, що коли виросте, поїде до нього жити в Італію.

    Ванька стояв і не знав, що сказати з цього приводу, бо реально не в курсі був, хто такий той Катані. Якби Сталлоне чи Шварценеггер – то зрозуміло, а тут якийсь невідомий комісар.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.