Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА

    Толік шалено тиснув на газ, вичавлюючи зі старенької батькової ниви усе, що можна було витиснути. Так, вона була надійною, нещодавно поставлена батьком зимова гума дозволяла вдало маневрувати, але форд гнав швидше. Толік спочатку подумав, що злодій поїде за місто на шосе, але той почав кружляти вулицями, намагаючись сховатися у якому-небудь закапелку. Іноді поцуплене авто заносило чи воно проїздило у щемлячій серце близькості від інших автівок, що шарахалися врізнобіч від лихача-водія. Боязні за стан автомобіля у Толіка не було взагалі, тому що це почуття блокувало інше – страх за життя і здоров’я Василини. Там, у машині, з мерзотником знаходилася маленька улюблена дівчинка. Рідненька, яку встигли полюбити його батьки, брати, та й він сам, чого вже від себе приховувати. Ліса швидко перетворилася на рідну дитину, доньку, сестру. Толік тільки зараз, коли склалася небезпечна ситуація, усвідомив чітко і безповоротно - вона йому була необхідна. Світ без неї вже не міг бути гармонійним. Толік не знав, що злочинець вкрав велику суму грошей, але він знав, що у нього у заручниках Ліса – це було більш цінним.

    В якийсь момент Толік втратив з виду форд, що заїхав в один з трьох провулків. Але в який? Толік швидко проїхав у перший і наштовхнувся на тупик. Здав назад, ледве не розчавив кота, вилаявся і поїхав перевіряти наступний провулок. Там теж форду не виявилося. Третій провулок поєднувався з вулицею Леніна - центральною вулицею міста. Проїхавши трохи по головній вулиці, очима вишукуючи свою машину, Толік готовий був завити, немов поранений вовк. Він страшенно не любив ситуацій, коли нічого не залежало від нього, чи то розв'язання проблеми вислизало з його рук, що б він при цьому не робив.

    Толік їздив вулицями міста вже хвилин двадцять, сварячи себе останніми словами за те, що впустив мразоту, яка взяла у заручники дитину. Він уявляв, як зараз налякана Василина, а ще Толік сильно, просто панічно боявся, що злодій щось лихе може зробити з Лісою.

    Інтуїція підказувала, що злодій мав би вибиратися з міста по шосе, тому Толік викермував на моста, а там помчав вперед. Якщо в місті ще зустрічалися автомобілі, то заміська дорога здавалася геть безлюдною. До того ж легка ожеледиця не дозволяла сильно гнати. Поцуплену машину він побачив здалеку. Вона стояла на узбіччі, легко впечатана у невеличке дерево. Різко загальмувавши, Толік вискочив з батьківської ниви й, долаючи складні метри до розбитого авто, проковзався чобітьми прямо до дверцят, за якими, знявши із закривавленого обличчя панчоху, сидів крадій. Швидко слизнувши по салону жадібним поглядом і не побачивши Василини, Толік рвонув на себе дверцята, які й так були трохи відкриті, витяг постраждалого водія, засадив йому декілька сильних стусанів і гучно рявкнув:

    - Де дівчинка? Швидко!

    - У ба-га-ж, - не встиг договорити грабіжник, як отримав ще один сильний удар важким черевиком в груди, розпластався і відключився.

    Багажник не відчинявся. Видно, його від удару машини об дерево заклинило. Не довго думаючи, Толік порився у багажнику ниви – батько завжди возив із собою багато різних речей. Ломик тут також, на щастя, був.

    Василина дивилася на Толіка переляканими очима, які від розмазаної туші здавалися надто великими. Толік вигріб дівчинку з багажника, подумки дякуючи Богу, що вона ціла і жива. Витягуючи цінний вантаж з багажника, Толік помітив сліди крові на білому під’юпнику і на ногах Василини. Він просто озвірів:

    - Твою мать! Я ж тебе роздеру, покидьок, - у голові Толіка пронісся дикий табун дурних думок. Зазвичай, у напружені моменти людині властиво думати про погане. Толік подумав, що над Лісою познущалися. Ця думка розбудила у ньому звіра, який досі спав і не показував свої ікла. Хлопець поставив на ноги Лісу, а сам у два стрибки опинився біля злочинця, що повільно підіймався. Сильний удар по щелепі – й мужик знову розлігся на снігу, бурмочучи щось нерозбірливе.

    Якби не двоє міліціонерів, що під’їхали на патрульному автомобілі й відтягли роз’юшеного Толіка, хлопець точно б убив крадія. Толік сам не розумів, де у ньому взялося стільки злоби та агресії.

    - Угомонись, юначе, чого ти озвірів? Охолонь! – загнувши руки Толіку за спину, прокричав міліціонер, що був старшим.

    - Він, падло, дитину зґвалтував, - вириваючись, кричав Толік.

    - Це привід, щоб вбити, згоден. Але тебе ж дурня, посадять. Воно тобі треба? Давай посадимо оту мразоту, а у в’язниці йому влаштують судний день, коли дізнаються склад злочину, не переживай. Постраждала ця дівчинка? – спитав другий міліціонер, підійшовши до спантеличеної від того, що відбувається, Василини.

    - Я не… він не… Не ґвалтував. Не чіпав він мене. Тільки в багажнику зачинив, - червоніючи під пильним поглядом міліціонерів, вимовила Василина. Толік розслабився і здивовано подивився на дівчину.

    - А кров на ногах звідки? – не вірив, хоча знав: Василина не з лякливих, навряд чи злодій її зумів залякати.

    - Це… інше, - скільки сил знадобилося Василині, щоб вимовити ці два слова, знала лише вона.

    Толік звільнився від рук міліціонера, підійшов до Василини і закутав її у свою куртку, помітивши, як вона тремтить від холоду.

    - Ну, мала, ти й даєш. Так і до інфаркту недалеко. А нічого так ти увійшла у доросле життя. Зі спецефектами. Екстремальний у тебе янгол-охоронець, - він обійняв дівчинку і провів до ниви. – Інше, звичайно, краще, аніж те, про що я подумав. Пробач, сильно злякався.

    - Е-е-е, пацан, стривай. Їдемо у відділок. Віддамо оцього красунчика лікарям, ну ти його і відметелив, а потім напишемо протокол, - попередив молодший лейтенант.

    - Нас арештують? – спитала перелякана Ліса у Толіка.

    - Ні, просто розкажемо усе, як було. Нормально, мала. Вже все нормально, - Толік пригорнув до себе тремтяче тіло Василини й спіймав себе на думці, що йому добре.

    Володимир Петрович забрав Толіка і Василину з відділка, де ті давали свідчення, увечері. Василина відчувала себе розчавленою і приниженою. Їй було соромно розповідати міліціонерам про те, що трапилося. Але жінці у міліційній формі вона все ж розповіла. Лікарі оглянули Василину і, крім дрібних забоїв, ушкоджень не виявили.

    Злочинця забрала швидка, але ні при ньому, ні у машині грошей не виявилося. Ліса згадала, що машина зупинялася на деякий час. Проте, що відбувалося за ці п’ять хвилин з багажника дівчинці не було видно. Гул мотора не давав навіть почути що-небудь з розмови злочинця з якимось співучасником.

    - Не переживайте, Володимире Петровичу, - запевнив Красовського начальник відділку. – Крадій прийде до тями, проведемо допит.

    Красовському довелося дати хабаря, щоб факт побиття злодія Толіком не фігурував у справі взагалі. Як тільки нива під’їхала до двору, усі, хто був у домі, вискочили на вулицю. Не всі навіть встигли накинути теплий одяг. Толік вибрався з машини, швидко кинув: «Усе нормально!», обійшов машину, витяг Василину і на руках відніс в дім. Там він передав дівчинку матері, а сам пішов до своєї кімнати, попросивши Анжеліку, яка весь цей час очікувала завершення неприємного інциденту в будинку Красовських, піти додому. Менше за все він думав про ввічливість і про те, як його вчинки будуть виглядати збоку.

    Анжеліці стало до болю образливо. Вона бачила, швидше відчувала якимись жіночими фібрами душі, закладеними природою, що Василина Толіку важливіша за неї. А ділити Толіка Анжеліка ні з ким не збиралася, навіть з маленькою дівчинкою. Це вона зараз маленька, але років за два-три дівчина розквітне. Подальший сценарій Анжеліка могла розписати поетапно, але не хотіла. Її дратувала Василина і надмірна увага до нещасної сирітки усіх Красовських поголовно. Тому повернувшись до батьківського дому дівчина звернулася за допомогою до батька, щоб той підняв свої зв’язки й влаштував щастя доньки після весілля. Жити у домі Красовських Анжеліка категорично не збиралася.

    ***

    - Ліза Григорівна, так соромно, що готова крізь землю провалитися, - зізналася Василина. Ліза Григорівна намагалася не відходити від дівчинки, яка закопалася серед подушок і пухової ковдри й тихенько страждала.

    - Хіба ж ти винна, що так вийшло? Я думаю, що зайди я перша до будинку, цей мужик мене б у заручники взяв, - зробила припущення Ліза Григорівна. І їй дуже хотілося, щоб сценарій подій був саме таким, щоб Лісі не довелося проходити подібну моральну тортуру.

    - Я не про те. Тепер і Єгор, і Ванька, і навіть Толік бачили, знають, ну, про це, - Ліса зачервонілася, і Ліза зрозуміла страхи і побоювання Василини.

    - Толік дорослий, а Ваньці з Єгором навіть корисно дізнатися. Так вже природа розпорядилася, що дівчатка відрізняються від хлопців. Цього не варто соромитися. Хлопці зрозуміють, а згодом навіть згадувати перестануть про цей казус, от побачиш, - заспокоювала Ліза Григорівна.

    Василина думала не про Ваньку та Єгора. Як вона мріяла, щоб Толік побачив її гарною: з кучерями, макіяжем, у красивому наряді. Чомусь її бажання збулося, але з негативним додатком «але». Толік її побачив зіжмакану у багажнику, розпатлану з розмазаним макіяжем і заплямованою кров’ю циганською сукнею. Відмінна картина, нічого не скажеш! Василина не знала, як їй тепер дивитися Толіку в очі.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.