Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ

    У Кіровську Василині справді не було часу плакати з приводу втрати Льошки, хоча не думати про це вона не могла. Гуля зібрала нарешті всі документи й оформила опіку над Любою, тому просто світилася жіночим щастям, дбаючи про дівчинку. Нещасна дитина, яка відвикла від нормальної їжі та належного догляду, не відходила від новоспеченої мами ні на крок, боячись, що таке казкове життя триватиме недовго. Збоку скидалося, що Гуля просто грається живою лялькою: то одягне дівчинку в гарний одяг, то заплете волосся в хитромудрі кіски, то обійме, то зацілує.

    Ваньку Люба трохи цуралася, але коли він запропонував навчити її кататися на велосипеді, погодилася й виконувала всі команди, не забуваючи зиркати своїми блакитними оченятами на великого, але доброго дядька.

    Приїзд Василини трохи змінив пріоритети. Люба зацікавилася Феденькою, тому із задоволенням гралася з ним. Особливою насолодою для дітей був перегляд мультфільмів.

    — Гарна нянька, - жартував Гнат, а Гуля червоніла, боячись зізнатися, що слова Гната можуть виявитися пророчими. Василині Гульчатай все ж зізналася:

    — Боюся загадувати, але у нас з Ванькою може бути скоро дитинка.

    — Ти вагітна? – Василина давно не отримувала такої радісної новини.

    — Так. Але я дуже боюсь. Два попередні рази все закінчувалося на другому місяці великою кровотечею, - у словах Гулі радість змінилася розпачем.

    — Тепер все буде інакше. Ти маєш вірити. Скільки можна? – переконувала Гулю Василина, обіймаючи подругу.

    — У будь-якому разі, у мене є Люба. Правда, вона гарненька?

    — Славна дівчинка. Чимось на тебе схожа. Немов рідна, – підтвердила Василина.

    — А в тебе що сталося? А то я про себе та про себе. Льошку де діла? - Гуля не могла не помітити відсутність Олексія. Василина завжди приїжджала з чоловіком.

    — Він сам подівся. Вирішив піти, подарував мене Толіку. Прикинь?

    — Як подарував? Вони що, здуріли? А тебе спитати ніхто не спромігся? Чи ти?

    — Я втомилася, Гуль. Вже не знаю, чого хочу. Дивлюсь на одного – люблю, дивлюся на іншого – рідний. А цей рідний узяв і до колишньої звалив. Прикро до чортиків. Так би й увалила каструлькою по голові. Я ж усе старалася, щоби родина, щоб добре. А сім'ї не вийшло.

    — Повернеться, - переконливо підсумувала Гуля. – Льошка повернеться. Не вірю я, що до колишньої ось так на порожньому місці.

    — Не на порожньому. Єгора роман читала?

    — Бачила у Лизавети Григорівни, але не встигла ще прочитати. Багато шкільного треба було читати. А що там таке?

    — Взагалі, гарна річ. Але надто відверта. Єгор відкритим текстом описав, що я до чортиків любила Толіка ще... загалом, як побачила, так і покохала. Ну, а Толіка ти знаєш. Йому й так дах зносило, а тепер поготів.

    — Я б побоялася з Толіком долю пов'язувати, але якщо у вас таке тяжіння. У будь-якому разі це твій вибір, - толерантна Гуля не бралася кого-небудь судити, особливо Василину. Її хвилювали такі почуття і пристрасті, в епіцентрі яких опинилася подруга, але то тільки в романах та фільмах ці пристрасті виглядали привабливо. На місці Ліси Гуля не хотіла б опинитися, тому співчувала подрузі.

    У п'ятницю зібралися всі, включаючи майбутніх молодят. Будинок вкотре перетворився на вулик. Приємний клопіт, що стосувався останніх приготувань до весільної урочистості, захопив усіх у шалений вир. Так копошаться діти, зайняті на якийсь час цікавою захоплюючою грою, поки щось не зроблять або не збудують.

    Толік з'явився в суботу вранці, коли вже й будинок потопав у кульках та квітах, і автомобілі були розряджені квіточками, кільцями та стрічками. Ліза Григорівна вимагала, щоб традиційно посадили ляльок на капот машини, в якій їхатимуть молоді, але Гнат, як водій, був проти такого антуражу, що закриває вигляд дороги. Поява Толіка відволікла Гната і Лізу від суперечки. Вперше Толік був без супутниці, тож цей факт насторожив. Виглядав він загадково та підозріло спокійно. Навіть Катерині відважив кілька компліментів, від чого Катя, що готувалася стати Красовською в білому дорогому вбранні, злегка почервоніла й втекла в будинок.

    — Чого так пізно? Думали, не приїдеш? – дорікнув щасливий наречений, який хвилювався, бо Толік був у нього шафером.

    — Багато роботи. Співробітники масово звалили, - вимовив спеціально голосно, щоб Василина, що знаходилася неподалік, почула. - Доводиться все самому. Вася, я поки що як відгули оформив твою відсутність. Що далі? - Толік підійшов майже впритул і посміхнувся, адже Василина смикнулася, немов від удару струму. Не помітити її хвилювання було неможливо.

    — А далі, мабуть, звільняй. Я ні з тобою, ні з Льошкою разом не зможу працювати, - зібралася з силами й відрізала Василина. Толік відвів її у далекий кут саду, щоб можна було поговорити без свідків.

    — Скажімо так, Льошка тимчасово у відпустці. Чим я не догодив?

    — А ти типу не знаєш? У відпустці? А ти й радієш, що він до Женьки втік, ага?

    — До Женьки? То він тобі таке сказав?

    — Написав. Як у дурному кіно, записку лишив… і все. Хоч би поговорив, пояснив. А то пробач, пока, люби іншого…, - образу в словах Ліси нескладно було прочитати.

    — Ну ну. Неслабо ви розважаєтеся. І що ж тобі заважає любити іншого?- іронічно мовив Толік й пройшовся очима по Василининому обличчю, затримавшись непристойно довго на губах. - Вась, адже мені окрім тебе, ніхто не потрібен. Обіцяю бути класним чоловіком та батьком для Федьки. Я в принципі йому тато, лише хрещений. Ну чому Льошка зрозумів, що ми любимо, а ти наполегливо не хочеш бачити очевидного. Ти чогось боїшся?

    — Так, дуже. Зруйнувати звичне старе і не збудувати примарного нового, - чесно відповіла Ліса.

    — Раніше ти була сміливішою,- з докором мовив Толік.

    — Людям властиво мінятися, не знав? – помітивши, як Толік напружився і, боячись, що він міг у будь-яку хвилину піддати її черговим тортурам пестощами та поцілунками, Ліса втекла.

    Всю реєстрацію Толік не зводив погляду з Василини, але тримався осторонь. Василина ж згадувала їхню пристрасну сцену в кабінеті й відверто хотіла продовження. Перебуваючи на відстані, Толік хвилював її більше, ніж якби він тримався поряд. Тим більше, Василина відчувала кожною своєю клітиною, що шалено бажана. Флюїди, які йшли сильними потоками від Толіка, були спрямовані винятково на неї. Вони не просто досягали мети, а й змушували Василину щохвилини думати про предмет своєї пристрасті. Боковим зором вона помічала, що Толік дивиться на неї, але вдавала, що милується Єгором та Катериною. Василина навіть загадала, що якщо Толік запросить її танцювати, то все станеться, інакше вона просто не витримає цього катування тяжінням.

    З дня, коли Льошка пішов з дому, минуло п'ять днів. Він жодного разу не подзвонив, чим посіяв зерно страшної образи в душу Василині. Вона це зерно дбайливо проростила, приправила гнівом, і зростала ця образа з кожним днем все більше й більше. Василина сподівалася, що Льошка з'явиться на весіллі Єгора та Каті, і вони зможуть поговорити. Але потім, коли Толік подарував спільний подарунок, – путівки до Туреччини, –зрозуміла, що Льошки не буде.

    — Ходімо, потанцюємо? – Толік запрошував її на повільний танець під звуки відомої іноземної мелодії. Ліса покірно вклала йому в руку свою долоню й дозволила вести у танці. Всього три хвилини лунала пісня, але Лісі здалося, що вона в обіймах Толіка перебувала вічність.

    — Толь, я так більше не можу, – прошепотіла Василина. Але Толік почув би й тоді, якби вона просто поворушила губами. Йому не важливо було, що вона говорить, просто було приємно чути її голос, приємно ось так ніжно притискати її тіло й відчувати тепло, шалений стукіт її серця, що зрадливо засвідчувало - хвилюється.

    — Про себе я взагалі мовчу. Пропоную втекти, - прочитавши в очах Василини згоду, Толік взяв її за руку, як маленьку дівчинку, й повів подалі від родичів та гостей, які були зайняті святом, тому не особливо й помітили відсутність шафера та названої сестри нареченого.

    Василина не встигла опам’ятатися, як вони з Толіком опинилися в одному з готельних номерів. Увійшли з чорного ходу, щоб менше хто бачив, немов злодії. Наявність у Толіка ключів від готельного номеру свідчило про те, що планував, готувався, сподівався. Як тільки двері зачинилися, Толік притягнув до себе Василину й поцілував. Ніжно й обережно. Вона не була проти, більше того – дозволила собі розчинитися у поцілунку, щоб відчути насолоду від поєднання губ. Хвилі тепла розлилися по всьому тілу, яке вже не опиралося, воно віддалося на милість переможцю. Бажаному переможцю. Але Толік відсторонився і, важко дихаючи, подивився на Лісу затуманеним поглядом. Він вичікував реакції, давав можливість сказати «Ні», відштовхнути, піти, нарешті втекти. Цього разу Ліса сама зважилася його поцілувати. Це було свідченням її вибору.

    — Вибач, номер для молодят сьогодні зайнятий. Але цей теж нічого, - Толік підхопив Лісу на руки й уклав на просторе, застелене рожевим простирадлом ліжко. Він заціловував Василину з усією пристрастю та любов'ю, яка збиралася в ньому всі ці роки. Він з глузду сходив від почуттів і відчуттів, що переповнювали його до самого краю. Пухнастий плед приємно торкався неприкритих одягом ділянок тіла Василини. Ще приємнішими були пестощі коханого чоловіка. Зупинитись, взяти під контроль своє бажання, яке вирвалося з-під гніту чесноти, вона вже не змогла. Ніщо вже не здатне було її зупинити. Толік теж відпустив бажання і дозволив собі все, захоплено підкоряючись такій нестримній руйнівній силі. Обидва не пам'ятали, як роздягли один одного. Ясність відчуттів повернулася, коли вони вже опинилися під приємним пледом, пов'язані в єдине ціле.

    Спочатку було повільне, неквапливе поєднання. Толік просто тонув у зелених озерах Василининих очей, вбираючи в себе її бажане до одурі тіло. Незважаючи на те, що йому хотілося прискорити всі рухи, якимось невідомим чуттям він розумів, що Василину зараз треба любити саме так – болісно, але повільно. Спочатку Ліса стримувалася, не дозволяючи собі навіть невеликого стогону. Але наполегливі солодкі пестощі Толікових рук і губ все ж таки відмели всі умовності.

    — Не бійся, у цьому крилі нікого немає. Пусті номери. Тільки ти і я, – запевнив Толік, розуміючи, що Василина не до кінця розкута.

    Толік не спав сам і не давав заснути Василині, бо боявся вкрасти цінний час неймовірної близькості. Притискаючи до себе кохане тіло, Толік часто заглядав Василині в очі, шепотів приємні слова і не розумів, чому вона плаче.

    — Усе було так погано, що ти вирішила залити ліжко сльозами? – жартував Толік.

    — Це від щастя, - зізналася Василина й відразу ж відчула його приємні губи на своїх очах, щоках, обличчі, шиї, грудях.

    Щоразу Толік робив Лісу своєю по-різному, досліджуючи весь спектр її відчуттів, вивчаючи реакцію коханої та даруючи стільки емоцій собі та Василині, що мимоволі розумів – ось він рай на землі. І цей рай для нього називався Василина. Якщо раніше він тільки про це здогадувався, то тепер був певен, тепер він переконався. Толік відлітав чорт знає куди, чманів від цих ульотів і розумів – тепер він має гармонію. І лише одна жінка у світі змогла подарувати йому цю гармонію – Василина. З іншими все було не так. Інші існували виключно для того, щоб він зрозумів – вершину блаженства здатна забезпечити лише та, яку приймає і душа, і тіло.

    Василина ж порівнювала хвилини близькості з Льошкою і розуміла, що такого феєрверку почуттів та відчуттів з ним вона б ніколи не мала. Льошка завжди був однаковий. Про свої бажання поекспериментувати в ліжку Василина боялася йому навіть заїкнутися, щоб він не подумав часом, що вона надто розпусна й безсоромна. Толік усе відчув сам і реалізував усі її мрії та сподівання – говорити нічого не довелося. І Василина розуміла, що це не все, на що він здатний. А головне, Толік настільки був розкутий, що йому вона спокійно могла б розповісти про всі свої фантазії. І напевне він би це охоче втілив. Але поки що й того, що було між ними, для Ліси вистачало з головою. Тіла втомилися від перебору пестощів та любощів, а душі відчували ненаситність. Коли у вікні темрява змінилася світанковою імлою, виснажені ласками, Толік з Василиною заснули.

    Коли Василина прокинулася, першим її відчуттям був блаженний спокій. Для неї такий стан був і дивним, і новим. Вона дозволила собі кілька хвилин просто повалятися в ліжку й увібрати в своє тіло це приємне відчуття. Далі Василина солодко потяглася, і вже опускаючи руки, згадала, де знаходиться і як тут опинилася. Підхопившись з ліжка, Василина швидко одяглася, як лихий солдат, і вирушила до ванної кімнати, палаючи від сорому і бажаючи привести себе в порядок до того, як зустрінеться з Толіком. Їй здавалося, що людям вона взагалі буде соромитися показатися, бо хто б то не був, але по її задоволеному обличчю обов’язково прочитає - безсоромно щаслива.

    — Добре, я привезу все, що потрібно. Десь дві годинки на дорогу і в межах години – півтори, щоб знайти потрібні медикаменти. Не турбуйтеся, я оплачу всю суму переказом. У понеділок, — голос належав Толікові. Хоч той і тихо говорив, але голос лунав з-за дверей ванної кімнати достатньо гучно, щоб можна було чітко розібрати усі слова – результат акустики.

    — Хтось захворів? – спитала Василина, коли двері відчинилися і вона побачила Толіка . Від несподіванки він смикнувся, неначе забитий. Не підводячи на неї очей, Толік збрехав:

    — Так. Співробітник. Нічого страшного. Ти чого так рано встала? - Толік обхопив Василину лещатами своїх обіймів, але та швидко звільнилася:

    — А якщо правду? Ти щось приховуєш... Коли ти кажеш правду, то дивишся прямо мені в очі. Льошка? Тільки чесно! – Ліса надто гарно вивчила манеру поведінки усіх своїх названих братів, а особливо Толікову, щоб не розпізнати – бреше.

    — Льошка не у Женьки. Він спеціально тобі в записці наплів чортзна що, щоб ти його не шукала. Він у міському кардіологічному центрі. Пройшов обстеження, у понеділок операція. Вона йому дуже потрібна, – на одному подиху випалив Толік. Чомусь не хотів, щоб це стояло між ними з Василиною величезним муром.

    — І ти це приховав? Щоб я про Льошку думала погано. Тоді тобі простіше було б досягти бажаного, – вираз її очей почав стрімко змінюватись. – Не здивував, якщо чесно.

    — Ні, Вась, тільки не це, тільки не так. Не треба чинити так жорстоко з нами! – благав він. - Не замінюй любов жалістю. Ми любимо один одного. Вась, давно любимо, визнай це, - благав Толік.

    — Адреса лікарні, поверх і палата, – вимагала Василина. Її обдала холодом хвиля злості. Злість на Толіка, на себе, на постійні повернення до сумної реальності.

    — Я відвезу. Все одно туди їду, - Толік за виразом обличчя Василини зрозумів, що марно благати її й просити зрозуміти, прийняти існування одного на двох.

    — Пробач, я поїду, але не з тобою! - заперечила Василина.

    — Так, ходімо поговоримо, а то знову повисне ця ідіотська недомовленість, - Толік майже насильно всадовив Василину на край ліжка, яке ще не охололо від нічної феєрії почуттів, а вже потік нових емоцій був внесений до його простору.

    Усадовивши Лісу на край ліжка, Толік опустився перед нею на коліна.

    — Я розумію, що зараз у твоїх очах виглядаю негідником і рідкісною заразою, але почуй мене, дівчинко моя, це все заради нашого щастя, - він обіймав її коліна. Толік як ніколи мав нещасний вигляд, і очі його не палали пристрастю, як завжди. Він створював враження чоловіка, який був під владою жінки. Таке амплуа для нього було незвичним, але він був готовий на все, щоб Ліса залишилася.

    — Сядь поруч. Я не піду. Хочеш поговорити, поговоримо, – пообіцяла Василина. Вона не належала до жінок, яким подобається бачити самоприниження чоловіків. Толіка їй хотілося незважаючи ні на що обіймати, цілувати і не відпускати. Як не дивно, але Ліса не жалкувала про минулу ніч, навпаки – раділа, що вона сталася. Але Ліса уявила, що десь Льошка переживає і страждає, і її серце стиснув ком співчуття. Ліса розуміла, що треба щось говорити. Але що? Як тут казати? Помовчали, подивилися один одному в очі. І знову помовчали. Толік простяг руку і погладив Василинині пальці.

    — Я не хочу тебе втрачати. Обіцяю, Льошку вилікуємо, потім відправимо на якийсь дорогий курорт. Тобі не обов'язково бути з ним. Він же зрозумів, що ти не його, інакше не питав би, наскільки сильно я тебе люблю, — переконував Толік.

    — Він питав у тебе? - Василина не знала, що Льошка перед тим, як пішов від неї, говорив з Толіком. – А чому ж мене не спитав? Чи це не важливо?

    — Тому що твою відповідь він бачив. Тоді, на кухні.

    — Толь, Льошка і я – ми чоловік і дружина, розумієш? Він дуже хороша людина. І як друг чудовий, інакше б ти з ним не дружив. Якщо вже вийшла з тобою така розмова, тоді слухай. Єгор у романі правду написав. Тільки я закохалася в тебе не в одинадцятому класі, а набагато раніше. Напевно, коли ти хвіртку відчинив, я тоді до вас уперше прийшла в гості. Ото тоді. Ти був таким дорослим, крутим, недосяжним. Такі кумири на сцені. З роками це почуття змінювалося, і ти все більше ставав реальним, досяжним. Я й подумати не сміла тоді, що колись ти ось так говоритимеш про свої почуття до мене. Хто я була така? Сіра мишка, непомітне дівчисько, яке ти зрідка помічав десь на горизонті. Але за бажання, тебе можна було спокусити. І ситуацій у нас із тобою вистачало. Пам'ятаєш, кухню, коли я пішла пити воду. А як переплутав мене з Анжелікою? Але я не шкодую, що тоді нічого не сталося. Ця любов до тебе мене змінила, виховала та зробила сильною. Я дуже вдячна тобі, Толю, що ти є. Любити тебе було приємно, - Ліса провела кінчиками пальців по легкій щетині непоголеного обличчя Толіка, - Але я дружина іншого чоловіка. Зрозумій це.

    — І якого біса такі жертви? Якщо ти думаєш, що Льошку ображаєш, то уяви, як йому жити, знаючи, що ти любиш іншого? Його ж ти не любиш.

    — Помиляєшся, Толь. Кохання буває різним. Я це точно знаю. Я любила тебе безмежно. Уявляєш, ні хлопців, ні чоловіків довкола себе не помічала. Почуття до тебе виявилося таким великим, тому й не знайшлося в серці місця для почуття до Льошки. Були повага, симпатія, дуже багато всього цього було. Але згодом прийшло почуття вдячності. Це вдячна любов. Вона не приходить раптом, але й не йде миттєво. Міцно пускає коріння. Я це почуття не можу безболісно вирвати. Тільки із серцем. Ти розумієш, чому я не можу кинути в такій ситуації Льошку? Він би мене в такій не кинув.

    — Я зрозумів. А все, що було між нами?

    — Це був сон. Міраж. Гарний, але нереальний.

    — Реальний, Вась, до одурі реальний. Добре, їдь до Льошки. Може, ти й маєш рацію, поки не одужає, краще створити йому комфортний мікроклімат. Я згоден почекати, - він пригорнув Василину до себе й ніжно поцілував. Хотів запам'ятати смак її губ. Потім притис до себе, уткнувшись у пахуче волосся. Ліса не противилася, розуміючи, що це прояв великого почуття, що це специфічне прощання.

    — Толь, присягнись, що про цю ніч ти Льошці не розповіси. Нікому не розповіси, - благала Ліса. – І більше таких зустрічей не буде. Тільки друзі.

    — Ти можеш, звичайно, дружити. Але я любитиму. І пам'ятай, я завжди поруч, якщо що. А Льошці нічого не скажу. У нього серце, йому такі стреси ні до чого. Збирайся. Я маму попереджу. Федьку їм залишимо поки що?

    — Ні, Федьку я теж заберу. Льошка його вже тиждень не бачив. Найкраще нам з ним повернутися до Києва.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Рута Азовська
    11.03.2023 19:04
    До частини "ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ"
    Ого який поворот. не чекала такого від Василини. ще цікавіше ніж у житті буває часом. дякую. чекатиму продовження)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ксенія Демиденко
    11.03.2023 20:21
    До частини "ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ"
    У наступній главі буде ще один поворот. Власне, там буде кульмінація, нарешті))) Дякую за відгук і що ще не кинули читати) Твір довгенький вийшов.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Рута Азовська
    12.03.2023 19:32
    Довгенький, але чим далі тим цікавіше) а про те, що кинуть читати навіть і не думайте, він затягує дуже)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    19.03.2023 17:47
    До частини "ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ"
    Спойлер!
    Так а що? Вона Толіка любить, Льошка, гад, пішов до колишньої, сексуальний потяг ніхто не відміняв А якщо про навпаки, то так, вдячну любов теж ще ніхто не відміняв
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше