Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА

    Серпень видався дивовижно спекотним. Вже й на другу половину перевалило, а спека все не спадала. Василина ходила по квартирі у одній лише тонкій блакитній туніці. Світлана Валеріївна пішла з Тішкою гуляти на вулицю, а Ліса затіяла невеличке прибирання, коли продзвенів дверний дзвоник. Василина поглянула у очко і побачила … ромашки.

    — Хто там? – спитала вона. Почувши знайомий до болю голос Єгора, вона швидко роззяпила двері й, переконавшись, що це саме він, не приховала, що шалено рада його бачити.

    — Єгорушка-а-а-а! – вигукнула вона й обхопила хлопця за шию. – Дивовижний подарунок! Ти приїхав! Нарешті!

    Єгор швидко розцілував Лісу в обидві щічки і, взявши за боки, відліпив від себе, а потім поставив на підлогу. І лише тепер Василина зрозуміла, що його збентежило її занадто тонке вбрання.

    — Заходь. Я зараз одягнуся, - вона пропустила Єгора до квартири, а сама помчала до кімнати одягатися серйозніше. – Ти коли прилетів? – тараторила Ліса з-за дверей.

    — Дві години назад. Ось, до тебе. Дуже хотів побачити, - чесно зізнався, розглядаючи приміщення, заставлене картинами.

    — Втомився з дороги? – вона вийшла вже в сорочці та легких спортивних штанях. – А худючий який! Ти там що, голодав? – було першим припущенням Ліси.

    — Не роз’їдався, якщо чесно. Англійці менше ідять, аніж ми. А ти як? Як там пузомешканець твій? – Єгор ніжно пройшовся долонею по ще невеличкому Василининому животику.

    — Нормально. Ходімо до кухні, я тебе погодую. Чого б ти хотів?

    — Дико хочу борщу. Є таке? А взагалі, усеїдний, ти ж знаєш.

    — То тобі пощастило. Учора лишень зварили борщу із Світланою Валеріївно. Немов відчували, що ти прилетиш, - Василина дивилася й не вірила, що Єгор повернувся. Ці півроку видалися такою довгою розлукою.

    — Як я скучив за тобою, Васю, - він узяв Василинину руку в свою долоню і нахилився, щоб поцілувати, але Ліса висмикнула руку.

    — Здурів, чи що? За півроку не вивітрилося?

    — Я думаю, що не вивітриться ніколи. І чого ти, англіки всім жінкам та дівчатам цілують руки. Це не соромно, - попередив Єгор. – Там навіть є таке свято, коли можна цілувати всіх підряд, і не лише руки, зауваж.

    — Але ж ми не в Англії, Єгоре. Ну, як там, тобі сподобалося? Якщо залишився, то сподобалося, - міркувала вголос Ліса.

    — Віриш, все добре, але не бачити тебе - ось не дзвеніло нічого в житті.

    — І що, дівчину собі не надивився? Та не повірю.

    — Я туди не за цим їздив. Винятково навчатися було метою, вчився, учився, учився.

    Доки грівся борщ, Василина розпитувала Єгора про переліт, труднощі, їй було все цікаво. Але більше подобалося купатися в голосі Єгора, який був особливим, з приємною хрипотою.

    — А де твій митець? Возить туристів? - запитав Єгор.

    — Зараз малює. У нього замовлення на величезний портрет родини якоїсь заможної. За містом. У вихідні пропадає там. Завтра увечері приїде, – повідомила Василина.

    — Чудово, - Єгор і не мріяв, що випаде такий шанс – побачити Ваську, але при цьому не побачити ЦЬОГО. – А що це у вас уся квартира у картинах? - справді, картини були скрізь: притулені до стіни, висіли, лежали у залі.

    — У підвалі потоп невеликий, каналізацію прорвало, тож тримаємо тимчасово у квартирі, – повідомила Василина.

    — Малює він добре. Особливо тебе. Ну, та я б на його місці тільки тебе б і малював.

    — А він і малює. Даремно ти так не любиш Льошку. Він просто обожнює мене.

    "І не він один", - усміхнувся про себе Єгор, а вголос сказав:

    — Погуляєш зі мною містом? До вечірньої електрички?

    — Звичайно. Тільки Світлану Валеріївну попереджу. Я так думаю, що вмовляти тебе залишитись до завтра – гиблий номер? – здогадалася Василина.

    — Я краще поїду, - Єгор на мить уявив, як він спатиме, або не буде, в одній квартирі з коханою жінкою. Він прогнав грішні картинки, які малювала свідомість, – Толіка я вже бачив, він мене фінансами забезпечив, тож поїхали гуляти.

    — Василина повезла Єгора до центра міста, на Хрещатик. Трошки побродивши, помітили невелике кафе з терасою на вулиці. Замовили десерт і насолоджувалися товариством один одного.

    Спочатку говорила без зупинки Василина, періодично дозволяючи щось сказати Єгорові. А Єгор намагався набрати якнайбільше безтурботної щедрої радості, світла, сонця та кохання, які виходили від його милої коханої Васьки.

    Вони довго сиділи, бо від ходьби втомилися, та й говорити так було зручніше – бачили очі один одного. Час біг швидко. Вимовившись, Василина надала можливість розповідати Єгору. Той говорив про англійську освіту, орієнтовану на саморозвиток, про вчителів, не схожих на вітчизняних:

    — Преподи там взагалі супер! Можуть жувати жуйки, всістися на парту. Місіс Ейр весь час мене пригощала цукерками, - згадував Єгор.

    — Ти писав у листах, – нагадала Василина. – А в родині так і лишився тій, де багато діток?

    — Так, був момент, коли хотів змінити сім'ю. Якби поскаржився, то поселили б до іншої. А що, ґвалт у будь-який час доби – це привід. Але потім так звик до цього дитячого садка. Та й Джона стало шкода. Вони до мене з усією душею, а я. Ось уяви, у чоловіка своя майстерня з ремонту комп'ютерів. У будинку є ціла кімната, де ці комп'ютери всі звалені. Його діти в окрузі страшенно любили. Приїжджаю з навчання, а Джон сидить у центрі кімнати, довкола нього з десяток дітей і він їм героїв мультиків малює… на стіні. Прикріпив ватман та малює.

    — Ти писав, що у них троє дітей своїх, - нагадала Василина.

    — Своїх – троє, синові Джастіну вісім років, старшій дочці Лоуренс шість, а меншій Ері – півтора. Але найголовніші мешканці – два коти та хом'як. А у червні вони затіяли ремонт – такого кошмару я ніколи не бачив. Взагалі вони милі та добрі люди. Я не просто жив у них, я став частиною їхньої родини. Ми з Джейн разом за покупками на ринок ходили та по магазинам, Джон вчив, як потрібно ремонтувати комп'ютери. Ось думаю з пацанами перетерти та зайнятися бізнесом.

    — Що ж тебе ці милі люди погано годували? – нарікала Василина. Вона щоразу оглядала постать Єгора і наголошувала, що таким худим йому не личить.

    — Нормально годували, просто я вдома на маминих харчах роз'ївся. На виділені школою гроші цілком нормально годували. Сніданок, цей їхній English breakfast з категорії, що-небудь в рот закинути. Традиційно або пластівці з молоком, або тости з чаєм чи апельсиновим соком. Обід, тобто ланч, мені видавали завжди з собою – бутерброди, не більше трьох штук, шоколадка, фрукти та пляшка з напоєм. Зате вечерею реально можна було наїстися. Джейн, щоправда, готувати взагалі не вміє. У неї будь-яка їжа виходила - погань рідкісна. Або все пересмажить, або переварить до стану ганчірки. Про приправи вона взагалі нічого й не чула зроду. Поїдемо до супермаркету, нагребемо напівфабрикатів та типу готуємо. Насправді, то лише гріємо.

    — Нічого, поїдеш до Кіровська, там Гуля тебе відгодує, - сказала Василина і одразу ж побачила, як змінився на лиці Єгор.

    — Вона у Кіровську? Не з тобою?

    — Вирішила вчитися на заочному. До школи вже влаштувалася. У вересні почне сіяти мудре, добре, світле. Вважає, що так буде краще. Ну, а як тобі Лондон?

    — Лондон? Нормально. Тільки ж я не в Лондоні жив, а в Колчестері. Мені сподобалося. Будь-яке місто або подобається, або відштовхує. Буває, що навпаки: людина місто приймає чи відштовхує. Мене наче Колчестер не відштовхнув. Парки – просто диво. Часто після занять сідав на лаву та спостерігав за людьми. Таке умиротворення. А ще куплю горішків, для білок. Їх відразу не видно, але тільки почнеш відкривати упаковку, вони одразу на шелест збігаються. Є скромні білочки, схоплять один горішок і навтьоки. А одна, було, три одразу горішка хвать, трохи відстрибнула і один гризе собі, а інші поховала.

    — Ти писав, що костел начебто є і зоопарк. Чи побував там? – Василина пам'ятала зміст його листів.

    — Так, цілком нормальний зоопарк. Костел у них вдень працює як кав’ярня, а увечері – за призначенням використовується. Є замок XII століття, місцева визначна пам'ятка. У Лондоні більше цікавого, але жити там дорого.

    — А взагалі, з англійцями складно уживатися? – цікавилася Василина.

    — Не дуже. Проблема – наш менталітет. Розумієш, вони мають такий специфічний гумор. Джастін вранці підірвався, і до мене в кімнату, питає, чи не бажаю я на сніданок смаженого хом'яка. Я серйозно забоявся за Пітсі, хом'ячиху Лоуренса. А виявилося, пацан пожартував, прикинь?

    — Але ж не тільки в гуморі проблема? – Василина розуміла, що це лише початок критики життя англійців.

    — З гумором ще якось можна миритись. А ось із постійним обговоренням погоди – складно. На вулиці дощ. Ну і добре, бери парасольку і вперед. Ні, вони обговорюють годину, коли він імовірно закінчиться, парасольку беруть, але дощ, поки вони говорили, реально перестає йти, парасолька стає тягарем, а увечері вся родина обговорює, навіщо було брати парасольку.

    Рух у них там правосторонній, тобто кермо у автомобілів праворуч. Незвично трохи. Найбільше мене діставала їхня економія. Коли вони бачать слово «SALE» (знижки), захоплення невимовне. Мені пощастило, Джейн та Джон – чистокровні англіки. А ось мій одногрупник Макс кошмарився у місіс Джаксон. Її батьки – італійці. Оце баба! Вона вимагала, щоб Макс приймав душ трохи більше шести хвилин. Стояла за дверима, стукала, коли був перебір у часі, а потім починала ломитися. Жінка запросила до себе двох студентів за програмою. Макс та ще один мексиканець. Вона пробку з ванної прибрала, щоб хлопці не надумали ванну прийняти – збиток колосальний! Але ж нашу людину хіба що зупинить? Особливо відсутність пробки? Ні! Макс заткнув отвір труселями. Дженіфер ледве кондратій не вхопив. Вона Макса тапком від гамселила.

    — Весело у вас там було, - погодилася Василина.

    — Місіс Джаксон колоритна постать усієї вулиці. Вона сама по собі чорношкіра, зла, неприємна. А як лаялася! Ось завдяки їй я вивчив деякі лайки. Макса вона називала "Little Shit", а мексиканця - "Big Shit". Ти доїла, а то я зараз переклад говоритиму. Всі в неї були або "маленьке гівно" або "велике гівно". Макс не витримав, все ж таки поскаржився на неї в школі керівництву після випадку з ванною.

    — Це коли трусами заткнув? – уточнила Василина.

    — Ні-і-і. Це коли Макс вирішив виправити непорозуміння із кранами. Там у них поголовно роздільні крани. З одного тече гаряча, а з другого холодна. А Максу треба, щоби тепла. Змішувача немає. Адже він хлопець кмітливий. Взяв шланг, надів кінцями на крани, а посередині отвір виколупав, щоб у раковину текло. Незручно трохи, але просто. Дженіфер як побачила, лаялася, речі Макса повикидала на вулицю. А він і радий, що з'їхав.

    — Отже, ти туди більше не поїдеш, я правильно зрозуміла? – раділа Василина.

    — Вась, я не просто поїду, я хочу там вчитися. Але спочатку треба грошей заробити. Джон і Джейн обіцяли мені наступного року гостьову візу на літо оформити. А я батьків попрошу, щоб вони їх у гості викликали, на Новий рік, наприклад. Я їм так розрекламував наш будинок і річку, що, гадаю, приїдуть. Тільки десь індичку відкопати треба буде. У них Різдво без індички – просто буденний день.

    — Ти щось там писав? – спитала Василина. Відповідь знала напевно, але все ж таки не поставити це питання не могла.

    — -Так. Почав одну дуже гарну річ, – загадково відповів Єгор. – Ось чому мені там ще сподобалося – пишеться легко, спокійно, невимушено, наче хтось шепоче на вухо.

    — І почитати не даси? - ображено спитала Василина.

    — Не дуйся! Допишу – тобі першій дам почитати. Обіцяю.

    — Ну, дивись, - жартома пригрозила Василина.

    Василина очей не зводила з Єгора. Той, у свою чергу, теж милувався нею, не помічаючи нічого й нікого навколо. А в парку через дорогу сиділа на лавці Женька і весь час спостерігала за парою, що привернула її увагу. Вона знала про те, що Льошки немає в місті, той при випадковій зустрічі розповів, чим займатиметься найближчими вихідними. Що могла подумати й так ревнуюча Женька про Василину, якщо Єгор буравив співрозмовницю закоханими поглядами та періодично цілував руки? Так, що у Василини є коханець. Чого Женька не побачила, те вигадала її бурхлива фантазія.

    Проводжаючи Єгора на електричку, Василина знала, що той у Кіровську пробуде недовго. У планах хлопця було побачити батьків, а потім виїхати ще до вересня до Луцька, щоб знайти кімнату для житла. Для початку Толик грошей дав, а далі Єгор вирішив, що підроблятиме, як роблять інші. І писатиме. Але для цього потрібно було втекти з гуртожитку, де постійний розгул і пиятика. Надивившись на розумний спосіб життя англійських студентів, Єгор вирішив, що треба братися за голову.

    ***

    Цього дня Василина вже з порога зрозуміла, що Льошка сердитий. Він поводився не так, як завжди, ображено поглядаючи, як Василина насипає у тарілку вермішель, дістає з гусятниці запеченого кролика, поливає його томатним соусом.

    — Смачного. Як справи? – Василина приготувалася до того, що Льошка розповість про якогось неприємного критика, який дістав його до печінок, чим пояснить причину свого похмурого настрою. Але він сухо кинув: «Нормально» і взявся їсти. Василина трохи посиділа біля чоловіка, але, бачачи, що той зосереджений виключно на вечері, пішла до кімнати. Захоплена читанням роману, Василина не встежила за часом. Почувши голос свекрухи, вона зрозуміла, що та повернулася з вечірньої прогулянки з Тішкою. Ліса вибігла і звично підхопила дитину на руки. Тішка дуже зрадів улюбленій няньці.

    Василина помітила, що Льошка з матір'ю чемно розмовляє, як завжди. Виходячи зі своїх спостережень, Ліса зробила висновок, що сердиться Льошка виключно на неї. Коли Анжеліка зателефонувала і Світлана Валеріївна пішла віддавати Тішку, Ліса вирішила безпосередньо запитати у Льошки, поки не було мами, що не так.

    — Льоша, ти мені нічого не хочеш сказати? Що за дитяча поведінка? Надувся, не кажеш нічого. Може, варто прямо висловити претензії, - почала розмову Василина, підсівши до чоловіка на дивані.

    — Прямо? Можна прямо. З ким ти милувалася в кав’ярні на Хрещатику кілька днів тому? – суворий тон Льошки боляче дряпнув по серцю, у грудях сформувався віртуальний клубок образи, але Василина стрималася, хоча підмивало сісти й традиційно розплакатися.

    — Окрім, як з Єгором, ні з ким не могла, - відповіла Василина.

    — З Єгором? – Льошка фиркнув і різко кинув журнал «Мистецтво», у якому надрукували статтю про його успішну виставку. Він так поспішав додому, щоб порадувати дружину черговою приємною новиною, але у магазині зустрів Женьку. Вона й розповіла Льошці по секрету, що бачила на власні очі Лісу і вродливого молодого чоловіка за дуже приємною розмовою.

    — Так. Ми давно не бачилися, походили Хрещатиком, посиділи, з'їли десерти. Але я тобі все це розповідала. Хто тебе накрутив? - Василина здогадалася, що винні плітки, просто не знала, хто автор.

    — Тобі подобається, коли мужики навколо зізнаються поголовно у коханні, цілують ручки? – тон залишився тим самим, неприємно-колючим.

    — Я хіба винна? Це ж Єгор. Я не можу з ним не спілкуватись. І що такого, що він поцілував руку? Твій критик Волошин теж мені на виставці поцілував руку, обурення я не помітила з твого боку.

    — Порівняла: Волошин і Єгор. Тримайся від нього подалі. У тебе є чоловік, скоро буде дитина, - у Льошці говорив виключно егоїзм закоханого чоловіка, але він не відчув, коли переступив межу. - І без мене Хрещатиком не гуляй. Мало чого.

    — Ага. А може, одягнеш паранджу і вдома посадиш? А чого, про всяк випадок? – огризнулася Василина, у якої проявилася самоповага.

    — Треба буде, посаджу, - розійшовся Льошка. - Мені неприємно, коли пальцем тикають, що моя дружина з чоловіками зустрічається за моєю спиною.

    — Вибач, але так не буде! Слава Богу, не в Еміратах, - Василина пішла в коридор. Льошка не відразу зрозумів, куди вона дзвонить, але коли Василина серйозно почала збирати свої речі в невелику спортивну сумку, не на жарт захвилювався:

    — І куди це ти, дивлячись на ніч? Що за примхи?

    — Далі від людини, яка мені не довіряє, а вірить словам будь-якої змії, до речі, не скажеш, хто тобі отруїв мізки?

    — Не скажу. Не дури, нікуди ти не підеш.

    — Звичайно, не піду. Поїду! За дві години приїде Гнат і відвезе в Кіровськ. Треба було після обстеження туди повертатися, - вилила думки вголос Василина.

    — Звичайно. Куди ж ще? У Кіровськ, ближче до Єгора! – нервово дорікав Льошка.

    — Якщо тобі від цього стане легше, то Єгор поїхав до Луцькав. Не знала, що ти такий ревнивий, - зізналася Василина.

    Як не вмовляла Світлана Валеріївна заспокоїтися і не звертати уваги на чудизм її дорослого синочка, але коли Гнат приїхав, Ліса впевнено усілася до машини і поїхала.

    — Гнате, ну хоч ти не ведися на її примхи, - просив Льошка, до кінця не вірячи, що Василина поїде. Він уже сто п'ятдесят разів пошкодував, що почав цю чортову розмову, але зробленого – не повернеш, слова до рота назад не запхаєш. Гнат, після того, як Василина розташувалася на задньому сидінні автомобіля, цілком спокійно відповів:

    — Вибач, хлопче, але вагітним відмовляти не можна. Вам буде корисно побути окремо, подумати, - з цими словами сів за кермо і поїхав.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.