Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ

    — Па, я бачив рахунки готелю й ресторану, — тихенько, трохи нахилившись до батька, що лежав на лікарняному ліжку, мовив Толік. — Ти вдало перекривав прибутками від ресторану збитки від готелю. От чесно, накой тобі цей готель? — Толік знав, що причина не лише у робочих.

    — Розумієш, ресторан з готелем —це як комплекс, а так…, – розчаровано відповів Володимир. – Просто їдальня.

    — Ти можеш з часом розкрутитися з рестораном і побудувати невеличкий готель, як і мріяв. Це буде сучасна будівля, а не збір рухляді чорт знає яких часів. На його ремонти не напасешся, – продовжував умовляти Толік. – Якщо ти боїшся, що на місці сьогоднішнього готелю зроблять казино чи то бордель, то Гнат наводив довідки – Горохов хоче знести готель, щоб побудувати великий магазин – супермаркет. Гнат навіть проект бачив.

    Після півгодинної розмови Толіка з батьком останній погодився на продаж. Гнат подзвонив Горохову, і Валерій Іванович з’явився у лікарні за декілька годин. В той час, коли Красовський підписував документи в обмін на гроші, саме примчала розлючена Анжеліка. Толік сидів в коридорі на дивані. Вона одним лише поглядом припнула чоловіка до місця.

    — Привіт, Енжи. Радий, що ти вирішила все ж приїхати, – підійшов до дружини Толік і зразу ж отримав легкого ляпаса.

    — Опаньки! Що укусило? – ледве стримався від такого наїзду.

    — І давно ти з нею спиш? – як в око вліпила колючими словами. Ляпас був не таким неприємним.

    — З ким, Енжи? Що за маячня? – Толік на двісті відсотків був певен, що Василина не могла нікому розповісти про нічне непорозуміння, хоча його щоки й вкрив легкий рум’янець. І не від звинувачень Анжеліки, а від того, як Толік згадав тіло Василини.

    — З Василиночкою! У твоїй кімнаті її речі! Вона у тебе живе з якого переляку? Не здивуюсь, якщо хвороба батька – привід приїхати до неї, – кричала Анжеліка.

    — Хвороба – не привід, – Лізавета Григорівна, почувши останню фразу сердитої невістки, визирнула з палати й встряла з питаннями. – Що трапилося, Анжеліка? Що за дикі окрики? Тут лікарня, не місце для з’ясовування стосунків!

    — Що трапилося? Спитайте у вашого сина, нехай пояснить, – Анжеліка зле поглянула на Толіка. Його винуватий вигляд дійсно міг створити враження, що Анжеліка права. Лізавета повернулася до сина з питанням в очах.

    — Припускаю, що Анжеліка зайшла до моєї кімнати й побачила речі Василини, – почав пояснення Толік. – Ти сама знаєш, мама, як уміють жінки нафантазувати те, чого насправді немає.

    — Чекай-но, я ж не знала, що все так трапиться і ви приїдете. Кімната Василини постраждала від падіння вербової гілки, і ми дівчинку тимчасово переселили до Толікової кімнати. І через це треба верещати на всю лікарню? – Лізавета не розуміла, в чому проблема. – Якщо вже так принципово, то Василина перебереться до гостьової. Просто гостьова на першому поверсі, усе перетягувати туди далеко. А ви на декілька днів чи надовго? – чим довше Лізавета дивилася на Анжеліку, тим ясніше розуміла, що причина – в іншому.

    — Мама, Анжеліка погарячкувала. Зараз вона прийде в себе і заспокоїться. Це прикре непорозуміння, – Толік переконливо подивився в очі дружині, і вона відчула себе в цій ситуації повною дурепою. Звичайно ж, надпиляна вербова гілка у дворі… Не могло ж бути усе так відверто? Довелося вибачатися.

    Коли усі, крім Лізавети, повернулися з лікарні увечері додому, Василина хазяйнувала на кухні, а їй допомагав у приготуванні вечері Ванька. Хлопець нещодавно приїхав після змагань. Василина сміялася, тому що Ванька розповідав смішні ситуації, які відбулися з ним та іншими хлопцями.

    — І от третій раунд, Костік напружився, а шорти тісні, жах. І раз – тріснули. Зал в ауті, журі в шоці. А у Костіка труселя в горошок. Він псіханув і звалив з рингу, - розказував Ванька. Василина раділа не стільки з розповіді Ваньчиної, скільки від щастя, що він вдома, повернувся, задоволений, що виграв.

    Варто було Толіку увійти до кухні, як Ліса прибрала з обличчя посмішку, опустила очі, швидко заштовхала вирізані з тіста фігурки, розкладені на противні до духовки, увімкнула необхідний режим випічки і, кинувши Ваньці: «Коли запищить, виключиш, будь ласка?», втекла, прошмигнувши мимо Толіка, як кішка, що нашкодила.

    — Привіт, Толян! Чо, з Ваською поцапалися? – помітив Ванька. – А я друге місце виграв, - похвалився. — Де мамка з батею?

    — У лікарні. Батьку стало зле. З Ваською? Ні, не цапалися, - охарактеризував стан справ Толік.

    — Я щось зовсім не второпаю, у гостьовій також Василина проживає? – з’явилася на кухні здивована Анжеліка. – Привіт, Ваня!

    — Так у неї в кімнаті потоп був, сиро, перебралася, - Ванька вважав за потрібне пояснити це Анжеліці.

    «Я звільнила твою кімнату», – знайшов записку, приклеєну скотчем, на дверях своєї кімнати Толік. Висваривши себе вкотре, він спустився у гостьову, але там Василини не виявилося.

    — Йди до нашої кімнати, Васька вже у гостьовій, - віддав розпорядження Толік дружині, а сам помчав у сад шукати Василину.

    Ліса сховалася у битовці, де Лізавета Григорівна зберігала граблі, ганчірки, лопати, віники, мітли та стрем’янки. Вона чула, як Толік пройшов поруч і несильно покликав: «Василина!» Але дівчина навіть подих зачаїла, щоб він не почув її присутності.

    Просидівши у битовці близько півгодини, Василина згадала про пряники, які лишилися у духовці, засумнівалася, що Ванька їх вимкне, тому тихенько вибралася і, як ні в чому не бувало, прийшла на кухню. Ванька не тільки вимкнув духовку, він навіть вже дегустував випічку, і Василині стало ніяково, що вона погано про нього подумала.

    — Смакота! – балдів Ванька. – Вийшли такі, як мамка робить.

    — Тому що Ліза Григорівна мене й вчила їх робити, - мовила гордо Василина. Вона швидко накрила стіл на чотирьох, розклала кашу по тарілках і, розливши какао по чашкам, в центрі столу поставила вазу з пряниками. – Вань, покличеш усіх, а я вечеряти у себе буду, – похапцем попередила, наклала на тарілку пряників, схопила чашку з какао і зникла у гостьовій, закривши на всяк випадок двері на шпінгалет. Усі подумали, що подалі від скандальної Анжеліки, насправді, дівчина тікала від Толіка.

    Два дні Толік шукав привід, щоб поговорити з Василиною, а та, в свою чергу, старалася з усіх сил не втрапляти йому на очі. Навіть у вихідний напросилася зранку з Ванькою на рибалку. Аж серце пішло у п’ятки у дівчини, коли побачила, як до вимостки, де вони зручно розташувалися з Ванькою, підійшов Толік:

    — Привіт, жайворонки! Чо не спиться у суботу? – насправді Толіку й самому не спалося. І винуваті були не комарі, а відчуття провини перед Василиною.

    — Чо ти репетуєш, Толян? Риба вся повтікає, – сердито гримнув Ванька на брата.

    — Якщо вона там є, то не втече. Он, бачу, коту є трохи, то й нормально. Вань, там мамка просила тебе покликати. Я покараулю твою вудку, не переживай, – збрехав Толік, щоб спекатися небажаного свідка. Простодушний Ванька зразу ж помчав в напрямку дому. Толік, розуміючи, що в нього не так вже й багато часу, бо з матір’ю не домовився, а спритний Ванька швидко зганяє додому й повернеться, зразу ж звернувся до Василини:

    — Вась, завершуй мене шугатися, я розумію, винен. Ти мене пробач, я тоді трохи випив, можеш побити, але тільки не уникай. Бо гидко на душі.

    — Я не серджуся, просто Анжеліка…. , – Василина не договорила, як вудка Ваньки різко смикнулася, сповіщаючи про чималу рибину на гачку, тому дівчина кинула свою й схопилася за Ваньчину. Толік також кинувся до вудки, бо обіцяв брату пригледіти. Василинині ручки лягли першими на Ваньчину вудку, Толікові сильні – зверху. Василину немов хто струмом вдарив, тому вона колихнулася на вимостці, де місця для двох було все ж обмаль. Толік швидко зорієнтувався й, кинувши вудку, утримав дівчинку, обхопивши її своїми сильними руками за талію. Вудка з рибиною виявилася не в пріоритеті, тому опинилася у воді й швидко зникла – риба затягла. Але ані Василині, ані Толіку зараз було не до вудки. Толік знову був у полоні фіалкового аромату Василининих парфумів, а дівчинка просто тремтіла від хвилювання в бажаних обіймах. Ліса першою отямилася й вивільнилася з Толікових рук:

    — Нас Ванька приб’є! – озвучила вона очевидну думку, не знайшовши зором Ваньчиної вудки.

    — Не приб’є. Я йому з Києва спінінг привезу, він про нього давно мріє. Вась, ти мене пробачила, ідіота? Я був реально п’яний, розумію, налякав. Більше не буду, чесно. Не сердишся?

    — Ні, – Василина посміхнулася, і від тієї посмішки ранок для Толіка став особливо прекрасним. А потім прибіг Ванька й Толіку довелося складати цікаву казочку, як величезна рибина ледве не потягла не лише вудку, а й їх з Василиною. А потім наодинці пояснив ображеному Ваньці, що послав його до мамки, щоб помиритися з Василиною.

    Коли поїхали усі, крім Ваньки, Василина зітхнула з полегкістю. Володимира Петровича відвезли до київського кардіологічного центру робити операцію. Цілий тиждень усі переживали за його здоров’я. Але усе пройшло успішно і через місяць він з Лізаветою Григорівною повернулися. За цей час у будинку за старшого був Гнат. Він керував у ресторані, він же стежив за порядком у домі. Найняті працівники прибрали не лише гілку, але й усю вербу, оскільки вона була старою і несла загрозу нових обвалів гілок. Дах теж частково поремонтували. З господарською частиною Василина і Ванька впоралися на ура. Вони навіть зробили своїми руками ремонт у кімнаті Василини. Не все, правда, виходило зразу. Перший млинець виявився величезною грудкою… зіпсованого рулону шпалер. А все тому, що Ванька зробив усе за рецептом, що був намальований на шпалерному клеї, але чогось не врахував: виміряв довжину стіни від стелі до плінтуса і зразу порізав увесь рулон на рівні фрагменти. Перший фрагмент був приклеєний вдало, але коли почали клеїти другий, побачили, що малюнок не співпадає. Усі наступні шматки також не співпадали. Благо, рулонів придбали більше, аніж потрібно було, тому на кімнату вистачило.

    Обклеївши всю мансарду, Ванька оголосив Василині:

    - Тепер і в муляри можна подаватися!

    - Для початку, може, вашу з Єгором кімнату переклеїмо? – запропонувала Василина, якій сподобалося проводити ремонт.

    Не встигли. В середині червня, після здачі літньої сесії, приїхав Єгор. А той висловив своє категоричне «ні» будь-яким ремонтам.

    - Ви що, сказилися? Літо, блін, для того, щоб відпочивати а не в фарбі з клеями вовтузитися. Як розвезем, так потім усе літо і промурижимо з тим ремонтом. І що тут ремонтувати? Все нормально! – пробубнів Єгор. Ванька з Василиною не стали наполягати.

    Зразу ж зав Єгором додому повернувся Володимир Петрович. Він згадав, що намічалося святкування шістнадцятиріччя Ваньки та Василини, але так і не відбулося, тому вирішив виправити це неподобство, бо свята страх, як хотілося. Вирішили зібратися у серпні, щоб усі могли бути присутніми, бо Толік з Анжелікою у липні зібралися на море, та й паспорти повнолітнім не завадило б до свята отримати.

    ***

    Доки Володимир Петрович лежав у київському кардіологічному центрі, Лізавета Григорівна випросила додаткове ліжко і постійно знаходилася поруч, контролюючи усі уколи, крапельниці та пігулки, які прописували чоловіку.

    Грошей від продажу ваучерів від готелю вистачило на сплату операції, та ще й лишилося, тому Толік пропонував винайняти доглядальницю-медичку. Але Лізавета Григорівна взяла на роботі відпустку за свій рахунок до червня, а там у неї починалася офіційна відпустка, тому вона сама виконувала роль сиділки-доглядальниці. Вона вивчила усі назви й властивості препаратів та орієнтувалася у лікарні не гірше медсестер. З усіма Єлизавета знайшла спільну мову, окрім прибиральниці Зінаїди Кирилівни. Злобна бабця заходила, якщо це можна так назвати, скоріш за все вломлювалася у одномісну палату, де лежав Володимир Петрович , о шостій ранку, і всі п’ять хвилин, доки вона мила підлогу, щось бубніла і когось сварила. Якщо вона помічала на підлозі що-небудь, що випадково там опинилося, обов’язково обдаровувала коронною фразою:

    – Понакидають тут, прибирай за ними.

    Володимира Красовського прибиральниця такою поведінкою розважала, а от Ліза недовго її терпіла.

    — Я сама буду прибирати в палаті чоловіка, - заявила вона й більше Зінаїду Кирилівну в палату не впустила до самої виписки.

    — Ліза, ну що ти вигадуєш? – почувався ніяково Володимир. – Мало того, що качки за мною виносиш та перестилаєш усе це, так ще й підлогу мити зібралася. Я вже звик до Кирилівни. Місцева дивина, – цілуючи руки дружині, говорив Володимир.

    — Я це не для тебе роблю, а для себе. Нервова стала останнім часом, – зізналася Лізавета і з любов’ю подивилася на чоловіка. – Ти знаєш, я напевно, дурненька, але мені так гарно. Я ж тебе днями не бачила вдома – працюєш і працюєш, а тепер поруч, дивлюсь і милуюсь. Щаслива я, Вовочка, що ти живий. Ти якщо зберешся помирати, то лише після мене, будь ласка, а то я навіть не знаю, як жити без тебе, – і вона розплакалася, хоча обіцяла собі, що не плакатиме при чоловікові.

    — Драстє, приїхали! А діти? Куди мені помирати? Я ще дідом не побував, наречених Ваньки та Єгора побачити б, га? – сам задавив сльозу Красовський.

    Як тільки Володимир Петрович почав сам підійматися і ходити коридором, він потоваришував з шахтарем, що потрапив до центру з такої ж причини, що й Красовський. Тоді Лізавета почала приїздити на годинку-другу до невістки з Толіком, щоб помитися та провідати дітей.

    — Ти в консультації була? Що говорять, коли народжувати? – уважно роздивляючись надто плаский живіт невістки, спитала якось Ліза. Анжеліка зрозуміла, що пора розповісти свекрусі про втрату.

    Перебування Лізавети завжди вносило сум’яття у розмірений побут життя Толіка й Анжеліки. То Ліза відзначила, що на картині, що висіла в залі, дівчинка на Василину схожа, то парфуми такі, як у Василини. Благо, усі ці свої здогадки вона висловлювала сину за відсутності невістки.

    — Це що, Василина Анжеліці парфуми віддала? Вочевидячки, не сподобалися, - крутячи у руках точнісінько такий каламарчик з парфумами, який дарувала Василині під Новий рік, звернулася Ліза до сина, що збирався на роботу.

    — Ні, це інші парфуми, мамо! Анжеліці сподобалися, то я купив. У Васьки лишилися ті, що ти дарувала, не переживай, – запевняв Толік.

    — Зі смаком у твоєї дружини усе дуже навіть непогано. Толя, ти тепер обережніше, їй би з рік не вагітніти, щоб організм відновився, - радила мати.

    — Ти вже в курсі, значить. Батько також знає? – спитав Толік, щоб не прохопитися у випадку чого при відвідуванні батька.

    — Ні, я не розповідала, потім скажу. У ваших планах на літо відпочинок є, чи ось така біготня весь час буде? Як ви тут живете, темп просто нереальний, - Ліза дійсно відчувала себе некомфортно на вулицях столиці. Така велика кількість незнайомих людей, ліфти, метро, потоки транспорту дуже сильно напружували.

    — Я також спочатку не міг звикнути. Ходив, немов цеглинкою прибитий, а потім звик, ти знаєш, навіть подобається. Нікому до тебе діла немає. Вийшов на вулицю, розчинився у натовпі – й живи у своєму напрямку.

    В один із візитів до невістки з сином Ліза Григорівна познайомилася з Олексієм і була просто зачарована симпатичним веселим хлопцем. А коли Льошка ще й провідав Володимира Петровича у лікарні, подарувавши йому невеличку картину «Радість», на якій було зображено поле соняшників з веселкою, Ліза буквально закохалася у хлопця.

    — Ти так давно товаришуєш з ним, ви партнери по бізнесу, а ти жодного разу не привіз Олексія до нас в гості, - дорікала Лізавета сину.

    — Ми збиралися у червні приїхати, але бачиш, як завертілося. Ти його маму ще не бачила. Там сама доброта й смачнючі булочки цілорічно. Світлана Валеріївна вже обгодувала усіх тими булочками. А Льошка взагалі-то двоюрідний брат Анжеліки, – повідомив Толік.

    — Є щось схоже у зовнішності. Характер, безумовно, у хлопця кращий, - зацінила Льошку Лізавета.

    — Мама, не ображай мою дружину. Вона може тобі триста разів не подобається, але вона подобається мені. І вона дуже ображається, коли ти весь час її чіпляєш своїми зауваженнями, – дорікнув Толік.

    — Я ж не навмисне, саме виривається. Я бачу, старається, працює, крутиться зранку до вечора. Одягається дуже гарно, макіяж наносить вишукано. От би мені так Василину навчити, зробити з неї леді, – міркувала вголос Лізавета.

    — Я не уявляю Ваську в образі леді, – Толік говорив правду.

    — Зате я уявляю. От приїдемо додому, займуся її гардеробом. Ці штани, комбінезони… Все, дитинство закінчилося. Ти знаєш, вона на срібну медаль йде. І зовсім не напружуючись. Ще й Ваньці допомагає, – пишалася названою донькою Ліза. Толік теж пишався, але боявся сказати що-небудь зайве, щоб, упаси Боже, не видати себе перед матір’ю.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.