Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ

    - Стій, дурень, не вздумай його чіпати! – репетував Толік навздогін напівроздягненому брату, який з трудом долав снігові замети. Ванька майже наздогнав Адама й був налаштований рішуче зіпсувати хулігану його гарненьке обличчя, але голос старшого брата змусив зупинитися й не продовжувати погоні.

    - Якого лішого, Толя? Він вікно розбив. Відвідувачів налякав, одному руку склом порізало, - виплеснув усе своє невдоволення на брата через те, що не зміг морду розтовкти Адаму.

    - Такого, Ванечка, що міліцію викликали, тепер йому не відкрутитися, куди б він не біг. А якби ти його відрихтував, а я знаю, як ти вмієш якісно і з завзяттям це робити, тоді винен був би ти. Охолонь і підемо в ресторан, треба людей заспокоїти. Що це за маніакальний гопал? – Толік бачив фігуру рослого хлопця у білій імпортній куртці, що втікав по кучугурах.

    - Однокласник, блін, - Ванька вже був приготувався розповісти брату про все, але з-за рогу будинку з’явилася Василина з двома міліціонерами.

    Толік дізнався усю історію з Адамом вже наступного дня від батька, тому що спочатку треба було поговорити з міліцією, потім заспокоїти відвідувачів та відвезти у відділення швидкої постраждалого, оскільки єдине авто невідкладної допомоги не хотіло цього вечора, як на зло, заводитися. Та й травма у хлопця, що прийшов зі своєю дівчиною до ресторану, була незначною. Більше довелося провозитися з його супутницею Ладою, яка спочатку злякалася дзвону скла над столиком, а потім, коли побачила кров, то втратила свідомість.

    Уже коли Толік з Анжелікою у неділю поверталися назад до Києва електричкою, Анжеліка вирішила кольнути:

    - Ти помітив, що б у вас у родині не трапилося, скрізь фігурує ця сирітка.

    - У неї, Енжи, є ім’я. А ти її то мишкою, то сиріткою, то приживалкою називаєш. Василині, між іншим, образливо. І до чого ти зараз цю розмову затіяла? – не розумів Толік. – Закінчуй мене діставати. І так муторно. Батю цей слизень Горохов пресує, все йому готель продай та продай, - перевів тему Толік.

    - То нехай продасть. Наскільки я зрозуміла, від цього готелю один головняк. Містечко мале, скільки тих постояльців? Та й меблі в номерах радянські. А народу зараз і телік подай, і холодильник, і праску, і євроремонт, і щоб недорого, - висловила свою думку Анжеліка.

    - Та й я батьку те саме казав. Продав би та й не мучився. А гроші на розширення ресторану пустив. Ото прибудувати залу для дитячих свят, з морозивом і цукерками, розважальною програмою. На одних лише днях народження, ювілеях та весіллях так можна піднятися. Ні, уперся, не хоче, щоб на місці готелю казино чи бордель зробили. Яка різниця, де того борделя зроблять? Його все одно, якщо припекло, то спорудять, - міркував не дуже голосно Толік.

    - Ти машину коли поїдеш забирати? – поцікавилася Анжеліка.

    - Обіцяли зробити за два-три тижні. Гнат прижене до Києва. А потім буду продавати, - повідомив про свої плани Толік. – Мені з великим салоном треба.

    - Що? Така машинка класна і продавати? – Анжеліка ще пам’ятала м’які сидіння й приємний салон двомісної іномарки.

    - А дітей ми з тобою де возити будемо, у багажнику? – зауважив Толік, прекрасно знаючи, як не любить цю тему його дружина. Це була своєрідна помста за Василину.

    - Про дітей це тебе моя мама пропрацювала? Чи тато? – обережно витягувала Анжеліка у чоловіка інформацію, щоб знати, на кого бочку котити при черговому телефонному додзвоні з батьками.

    - Сам здогадався, що в родині мають бути діти. Я не говорю, що то буде завтра чи за рік. Але вони ж колись будуть? – гнув свою політику Толік, приховуючи від Анжеліки, що і теща, і тесть талдичили в один голос, що страшенно хочуть стати бабусею та дідусем.

    - Ото коли з’являться, тоді й продаси цю та купиш нову, багатомісну, - не хотіла поступатися Анжеліка.

    - Тоді вона не буде коштувати стільки, як зараз. І взагалі, ти казала, щоб я з машиною розбирався сам, я й розбираюсь, - нагадав Толік неприємну розмову.

    - Дійсно, навіщо на думку дружини зважати, - фиркнула Анжеліка й демонстративно втупилася у любовний роман у м’якій палітурці. Останнім часом Анжеліці подобалося забуватися романтичними перипетіями численних романів про гордих і владних лицарів, що терплять поразку на особистому фронті від якоїсь рудої нахабної стерви чи то наївної простодушної, вихованої у монастирі дівиці.

    Толік навіть був радий, що Анжеліка занурилася у читання й не заважала йому закрити очі й згадувати, як він тримав у обіймах Василину. Навіть через зимовий одяг він її відчував. А ще не давав спокою цей ніжний аромат парфумів, що огорнув його в першу секунду, як тільки дівчинка притулилася до нього.

    Адам… Скільки ще таких Адамів буде попереду? Але ж якийсь в прекрасний день сподобається їй, Василині. І забере. Толік тішив себе ілюзією, що Єгор доведе Василину до логічного фіналу стосунків, зробивши своєю жінкою і дружиною, бо не помітити братової симпатії до Ліси було складно. Такий сценарій Толік міг би пережити. Складно, зі скрипом серця, наступаючи на своє чоловіче его, але міг, тому що Василина опинилася б в надійних руках, руках своєї людини. Вона б не залишила родини. Ванька ж розповів, що Ліса побажала лишитися з Єгором у братсько-сестринських стосунках.

    - Стеж, щоб ніхто й пальцем не посмів торкнутися, - наказав Толік Ваньці. – Якщо який джигіт на горизонті з’явиться, даси знати.

    - А чим я досі займався? – ображено спитав Ванька.

    - Усі кажуть, що морду регулярно цьому Адаму бив, - пошукував Толік, але Ванька не зовсім зрозумів.

    - Ага, знаєш, який він бичок? Кістки міцні. Я думаю, може, мені на бокс піти? У нас на Першотравневій вулиці у підвалі п’ятдесят шостого дому якийсь чувак клуб відкрив. «Подвійний удар» зветься, - радився Ванька.

    - Сходи. Тільки Ваську не тягни з собою. Їй це не треба. Це не карате, а мордобій все ж, - попередив, а то мало чого.

    - Та зрозуміло, - погодився Ванька.

    - І це, у мене до тебе завдання, дізнайся, що це за парфуми у Василини такі, - побачивши, як здивовано на нього подивився Ванька, додав. – Анжеліці аромат сподобався, собі такі купити хоче, а спитати посоромилася. Вони з Ваською не особливо розмовляють, ти в курсі.

    Якби Ванька краще знав жіночу психологію, він би зрозумів, що Толік сказав неправду. Яка це жінка захоче мати парфюм тієї, яка відверто дратує? Але Ванька, на щастя Толіка, на тонкощах жіночої психології поки що не розумівся.

    ***

    Володимир Красовський не став писати заяву на Адама, оскільки в ході годинної бесіди з Аліною Костянтинівною, матір’ю хлопця, вони дійшли одностайно вигідного рішення – мати сплачувала заміну розбитого вікна й переводила свого сина до іншої школи.

    - Ви пробачте його, молодий, гормони, вік, він тяжко пережив наше з чоловіком розлучення, - виправдовувалася Аліна Костянтинівна й виправдовувала свого сина.

    - Я думаю, не завадить, якщо ви як мати поясните хлопцю, як треба поводитися з дівчатами, - стояв на своєму Володимир.

    - Ви думаєте, я йому не розповідала? Але він пішов весь у батька, а той – владна людина. Ще раз пробачте, - жінка реально не очікувала, що Красовський, з яким вона нещодавно так різко говорила й звинувачувала в усіх можливих гріхах, ображала похабним торгашем і безсоромним мужланом, проявить таке розуміння і не стане ламати життя її сину, та й їй заразом.

    Василина, та й не одна вона, видихнула з полегкістю, дізнавшись, що у їхньому класі вже не буде вчитися Адам. Життя потекло своїм ходом: уроки, самостійні, контрольні, похабні анекдоти Ваньки й розповіді про те, як йому дико подобається бокс. Ванька й раніше фанатів від Жана Клода Ван Дама, але тепер він був ближче до боксу.

    - Батько твій як дізнається, що ти таємно бігаєш до того підвалу, проблем не оберешся, - часто говорила Василина, помічаючи синці на руках у хлопця. Вона дуже боялася за Ваньку, але відмовити його була не в силах. – А про Лізу Григорівну я взагалі мовчу.

    - Не боїсь, це моє, я зрозумів, - Ванька посміхався, прекрасно знаючи, що Василина не здасть батькам, тільки якщо сам де проколеться.

    У невеликому містечку новини розлітаються зі швидкістю вітру, а сарафанне радіо працює без вихідних і перерв на обід. Лізі Григорівні донесли старшокласники. Гришка Супченко з Вовкою Киселем побилися. Коли Ліза, маючи повноваження чергового вчителя по поверху, почала їх виговорювати, почула відповідь:

    - Вашому, значить, можна, а ми що, гірше?

    Ваньку покарали, і цілий місяць він знаходився під домашнім арештом. Усі вважали, що він ударився у навчання, але хлопець таємно тікав по вечорам з дому. Його, немов магнітом, притягувало до того боксерського клубу. Бігав Ванька, доки Гнат його таки не спіймав.

    - Вован, треба якось рішати проблему з пацаном. Він по лозі дикого винограду лазить, тарзан, твою дивізію, ще шию собі зверне, - повідомив Гнат.

    - От гаденя мале. І що можна зробити? – Красовський реально не знав. Не ременем же бити шістнадцятирічного оболтуса.

    - Зробити недозволене дозволеним. Психологічний прийом. Я б сходив в той клуб, перетер з їхнім головним, - радив Гнат, який вже побував у клубі й познайомився з усіма, включаючи тренера. – У них купка проблем. Запропонуй спонсорську допомогу, обіди там, ланчі, ремонт теж потрібен. А вони й за Ванькою приглянуть, і хлопця накачають. Ми ж з тобою були у такій шкурці. Росте дитина. Ну не на балет же йому ходити? Для музичної школи теж пізно, як на мене.

    - У вас, Володимир Петрович, дуже талановитий хлопець. У нього сильний лівий удар. Він випадково не лівша? – почав розмову Олег, тридцятирічний чоловік – тренер з боксу.

    - Лівша… був. Дружина перевчила ще в першому класі писати правою рукою. Але багато чого він так і далі лівою краще робить, - погодився Красовський. – Дуже запальний, але швидко відходить, - додав характеристику сину батько.

    - Чому ви проти його занять? – відверто спитав Олег. Його відкриті сірі очі якось налаштовували на пряму розмову.

    - Боюсь, що це додасть йому зайвої агресії, - чесно зізнався Володимир, на ходу оглядаючи освітлюване п’ятьма лампами підвальне приміщення. – І умови у вас тут не дуже.

    - Міська влада й це ледве спромоглася виділити, - пожалівся Олег. – Але ми як тільки настане весна, приведемо тут усе в порядок, побілимо, пофарбуємо.

    - Ми- це хто? – уточнив Володимир.

    - Я, вихованці та їхні батьки. Люди не проти, щоб дітям було зручно. Це ж краще, ніж пити чорт знає що і клей нюхати. Повірте, я знаю, у мене, доки я в армії був, брат по будівельному майданчику бігав і розбився, ледве голову зашили, - на останній фразі голос Олега смикнувся.

    - Добре. Весну чекати не будемо. Я з ремонтом допоможу, але ніяких там боїв без правил, виключно спорт, - попередив Красовський.

    Василина лишилася в домі сама. Єгор все рідше й рідше приїздив додому, посилаючись на заліки, реферати, курсові, візити в бібліотеку. Хоча все це він робив і писав швидко, щоб мати можливість втопитися у Раїному ліжку: там було м’яко, приємно, затишно, а головне – дівчина нічого не вимагала.

    Ванька пропадав у своєму боксерському клубі. Толік з Анжелікою усе обіцяли, що приїдуть спочатку на Новий рік, потім на Різдво, далі на Восьме березня. Але весь час обмежувалися телефонними дзвінками та декілька разів Лізавета Григорівна їздила в Київ подивитися, як живуть молодята. На подив Василини, Ліза Григорівна була задоволена і побутом, і зовнішнім виглядом старшого сина, і вмістом холодильника подружжя, і звареними стравами на столі. Інспекцію свекрухи Анжеліка проходила на «ура», бо кума матері Анжеліки працювала на залізничному вокзалі завідувачкою касами, тому не встигала Лізавета Григорівна взяти квитка до Києва, як сваха вже про це знала, доповідала донечці й та швидко наводила порядок на всіх фронтах.

    - Толік з другом цікаво гроші заробляють, - невимушено підслухала Василина розмову Лізи Григорівни і Володимира Петровича, коли ті дивилися в залі телевізор й не помітили Василину, що увійшла з вулиці.

    - Це ж як? – цікавився Красовський.

    - Зустрічають іноземців у аеропорту чи то на вокзалі, возять по місту, проводять екскурсії, - з гордістю за сина, що зміг знайти цікаву роботу, говорила мати.

    - А як вони тих іноземців розуміють? Толік від народження до мов не дуже то тямущим був, - сумнівався Красовський.

    - Толік, я так зрозуміла, водієм. Другий хлопчик, Олексій, здається, знає англійську та німецьку мови. Але син говорить, що багато іноземців знають російську. Принаймні, розуміють. І даремно ти так про сина думаєш. Він на курси ходить. Говорить, що англійську треба вчити, жалкує, що в школі не особливо налягав.

    - Ти мені скажи, онуків вони нам коли подарують, а? – задав Володимир Петрович питання, яке так давно хвилювало.

    - Отож, найголовніше, що хотіла тобі сказати. Я у них питала, говорять, що рано, а у Анжеліки усі симптоми вагітності: зранку нудило, на рибу, коли я чистила, дивитися не могла, каву не п’є, хоча до цього чашками глушила. Готуйся, думаю, скоро порадують.

    У Василини сумка випала з рук, і цим вона видала свою присутність у коридорі.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.