Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА

    Настя з білою, але все ж заздрістю, дивилася, як за Василиною приїхав кортеж автомобілів і метушливі родичі спочатку заповнили собою, кульками, квітами і гамором двір пологового будинку, потім зникли у фойє, а далі забрали Василину з дорогоцінним пакунком у синьому конверті, що тепер мав ім’я - Федір. Хоча Настя з Василиною й обмінялися телефонами, адресами, слізно обіцяли дзвонити і приїжджати в гості, Настя розуміла, що це лише на якийсь час. Турботи про дітей, побут та життєвий кругообіг швидше за все розведуть їх. Можливо, колись їхні доріжки й перетнуться, а може й ні. Настя вважала, що їй пощастило зустріти таку жінку, як Василина. Не краса та молодість приваблювали Настю у Василині, а енергетика. Ліса була розумною не за роками, мала внутрішній спокій, харизму і мудрість. Настя не одразу зрозуміла, чому їй так комфортно поряд із Василиною. Просто перебуваючи поруч із нею, вона заряджалася внутрішньою енергією. Таких людей за своє ще невелике життя Настя зустрічала лише двічі. Першою була її вчителька Марія Марківна, яка відкрила в Насті письменницький талант, подарувала крила, другою – Василина, яка примусила повірити, що все буде прекрасно, бо все в її, Настіних, руках. І для Ліси зустріч з Настею мала значення – надмірна веселість дівчини пригнітила тривоги й печалі, примусиа подивитися на світ оптимістичніше.

    Потрапивши додому, Василина за шикарним столом, приготованим Світланою Валеріївною, дізналася, що Ваньку виписали додому і Гуля за нього активно взялася.

    — Гуля просила передати, щоб ти не ображалася, що вона не приїхала. Трохи згодом вирветься, – сказала Єлизавета Григорівна. - Ця дівчинка зробила неможливе - вона спрямувала думки Ваньки у майбутнє. Книжки по праву разом читають, змушує вправи його робити. Пощастило Ваньці з дружиною, не те, що Толіку.

    І ось тут Василина була приголомшена розповіддю про те, що Анжеліка подала заяву на розлучення і збирається виїхати до Франції, забравши Тішку.

    — Завжди вона мені не подобалася, - антидипломатично заявила Єлизавета, незважаючи на те, що була у будинку Світлани Валеріївни, тітки Анжеліки. – З якимись сучасними замашками.

    — Лізо, ти б не гнала коней завчасно, - заступився за невістку Володимир Петрович. – Розлучення – це вина двох. І якщо на те пішло, Гуля теж тобі спочатку не сподобалася.

    — Ану тебе. Зараз відвезе онука за кордон, тоді зрозумієш, хто має рацію, а хто винен, - не заспокоювалася Єлизавета.

    З кімнати почулися крики Феденьки, що прокинувся, тому Василина пішла заколисувати сина.

    Повернувшись із пологового будинку, Василина боялася, що їй буде складно адаптуватися у новому статусі. Як виявилося, дарма. До її обов'язків входив виключно догляд за сином. Льошка у вільний час намагався допомагати, чим міг. Бачачи, як не висипається дружина, він якось зробив спробу самостійно заколисати надміру крикливого Федю, але той без маминих грудей не погодився засинати. Благо вдень Федір багато спав, тож Василина швидко навчилася відновлювати сили під час денного сну. Світлана Валеріївна кухню та прання з прасуванням взяла на себе. Від хронічного Фединого крику у всіх домашніх постійно боліла голова.

    Василина спочатку подумала, що щось не так з її улюбленим синулею, але візит до поліклініки та обхід усіх необхідних лікарів заспокоїв молоду маму.

    — У вашого сина все гаразд, - запевнила досвідчений педіатр. – Єдине, що може бути – це коліки. Мабуть, перегодовуєте. Ось я призначу засіб. Є народний метод, теплі пелюшки прикладати до животика. До трьох місяців має пройти. Частіше притискайте дитину до тіла.

    Так Феденька став ручним малюком. Причому, на руках він хотів бути виключно маминих. Якщо хтось, крім Василини, намагався його взяти до рук, дике репетування розривало квартиру і барабанні перетинки всіх, хто в ній знаходився.

    — Підросте, відправимо вчитися співати. З такими децибелами має добре співати, – жартував Льошка.

    — Це якщо на той час у нас вуха не відваляться або ми не оглохнемо, - жартувала Василина. – Цікаво, чи це ти таким у дитинстві був чи я? – на мить Василина спохмурніла. Льошка міг запитати у матері, яким він був малюком, а вона – вже ні. Вона згадала, як колись, коли її батько був живий, і вони поралися в гаражі, Ліса запитала:

    — А чому мене Василиною назвали? Усіх дівчаток Танями, Машами, Оленами, Катями називають. Тобі чи мамі казки подобалися? Але у казках різні імена у дівчаток.

    Відповідь батька тоді здивувала і запам'яталася:

    — Василини в казках або премудрі, тобто дуже розумні, або прекрасні, що означає красиві. Ти у нас така. Ми з мамою хотіли, щоби була така, особлива.

    Зовсім не знаючи про те, що говорив батько Василині з приводу її імені, Льошка теж називав дружину то премудрою, то прекрасною, за настроєм. Можливо, у Льошці Василина цінувала те батьківське, що насамперед її приваблювало. Із Льошкою вона оцінювала своє щастя на вісімдесят відсотків.

    Так, вона не раз дорікнула собі за те, що поспішила вийти заміж. Тепер, коли Толік міг ось-ось стати вільним, вона, знаючи, що він теж її любить, могла б бути щасливою на всі сто відсотків. Але тоді б не було Федьки, а за його оченята і пухкі щічки Василина віддала б усе на світі.

    ***

    Анжеліка була впевнена, що Тішку по суду залишать їй. Вислухавши моралі матері про те, що вона робить необачно, кидаючи Толіка і вирушаючи чорт знає куди, Анжеліка як ніколи була впевнена, що зробила правильний крок.

    — Розумієте, у суді суперечка про те, з ким житиме неповнолітня дитина, зазвичай вирішується на користь матері, - вивчивши ситуацію вздовж і впоперек, сказав юрист. – За статистикою, лише шість відсотків випадків, коли діти залишалися з батьками. І це тоді, коли матері пили, гуляли, дітьми не займалися. У вас дружина - нормальна жінка. До того ж, якщо вона вийде заміж за …

    — Я чув уже про те, що житлові умови, навчання, розвиток. Варіанти? Окрім хабара? - не давши договорити юристу, різко запитав Толік.

    — Для початку потрібно потягнути сам суд. Ваша дружина подала заяву на розлучення. Ви не даєте згоди та не приходите на засідання.

    — Без мене не розлучать? – з надією спитав Толік.

    — Розлучать. Але час мине. Ухилення вплине на тривалість розгляду справи. Плюс можуть призначити термін примирення.

    — Скільки?

    — Це від одного до трьох місяців. Зазвичай дають два місяці. Разом, місяць до суду, місяць неявка, два для примирення. Після того, як буде винесено рішення суду, ви можете звернутися з оскарженням, що також затягне процес розлучення на кілька місяців. Весь цей час ваша дружина нервуватиме, можливо, зробить щось неправомірне, що можна буде використати, щоб відсудити дитину.

    — Зрозуміло. Отже, мені потрібно приставити до неї детектива? Для збору компромату?

    — Не завадило б. З прослуховуванням будинку. Будь-яке жорстоке поводження з дитиною – і суд ви виграєте. А цей її коханець, як там щодо криміналу?

    — Ні. Там все надто добре.

    — Доходи у вас непогані та взагалі картина хороша, але житло бажано, щоб було незйомним.

    — Я вирішу цю проблему, - впевнено мовив Толік.

    Коли Толік за місяць не з'явився на засідання суду, Анжеліка зрозуміла, що свої погрози він має намір втілити. І напилася б, якби не Дені, який пояснив, що вона не має права оступитися, коли хоче, щоб син був із нею.

    — Але ж він не дасть нам спокійно поїхати, - Анжеліка дуже добре знала Толіка.

    — Я зроблю все можливе, щоб ми поїхали, і ти забула про все, як про жахливий сон. Але треба вміти чекати. Мені потрібно порадитись із людьми, які на цьому знаються.

    Дені необхідно було повернутися до Франції по роботі, тому Анжеліка залишилася сама з Тішкою. Толік, дізнавшись від детектива, який тепер стежив за кожним кроком Анжеліки, вловив момент, коли та вийшла з дому, а нянька вивела Тішку гуляти, і відібрав дитину. Нянька, природно, почала кричати і кликати на допомогу, але Толік швидко крикнув: "Передаси Анжеліці, що Тихона батько забрав", і поїхав.

    Через дві години на порозі стояла Анжеліка з докорами та образами.

    — Заходь, чого ти репетуєш у коридорі? – Анжеліка увійшла і одразу ж кинулася до Тішки, вважаючи, що її сину погано без мами. Ні, дитина захоплено бавилася іграшками, навішеними над ліжечком.

    — Я не рабиня. Ти не зможеш мене втримати біля себе, - пирхнула Анжеліка.

    — Тебе я не тримаю. Син має бути вдома. Я хочу його бачити, гратися з ним та дбати про нього. Це не лише твоя дитина.

    Кинути Тішку Анжеліка не змогла, тож вони з Тихоном жили в одній кімнаті, а Толік – у залі. Про няньку, найняту Дені, Толік і говорити не хотів. Світлані Валеріївні, як тітці Анжеліки, Толік теж уже не міг довіряти, та їй і Федора крикливого вистачало, тож Толік знайшов свою няню. Цій жінці суворо було заборонено залишати Тихона з мамою наодинці, щоб Анжеліка не змогла забрати дитину і втекти в невідомому напрямку. Та вона в принципі й не прагнула бігати та псувати нерви. Вона чекала на приїзд Дені та вирішення всіх проблем.

    Як будь-який нормальний чоловік, Толік звичайно ж хотів частіше бачити сина, тому завжди поспішав додому, хапав Тішку на руки, обціловував, гасав з ним по квартирі й навіть укладав спати, якщо Анжеліка затримувалася. Щоб довше бути з Тишкою, Толік почав приїжджати додому на обіди.

    Послухавши юриста, Толік почав вирішувати питання із власним житлом. Поки він шукав недорогий варіант квартири, питання почало вирішуватися саме по собі. У власниці квартири, яку винаймав Толік, виявилася серйозна хвороба, тому вона вирішила продати квартиру. По-перше, жінка зрозуміла, що доживатиме віку в Ізраїлі, по-друге, не хотіла фінансово бути залежною від родичів. Толік взяв гроші, які збирав для купівлі нової машини, частину йому дав батько, а частину зайняв Давид, і викупив квартиру. Це житло йому подобалося через хороше планування і, чого гріха таїти, знаходилося поряд із місцем проживання Василини.

    На друге засідання суду Толік з'явився та висловив категоричну незгоду з розлученням. Суд відклав розгляд справи та призначив два місяці для примирення.

    Анжеліка знала, що плач, стогони, заламування рук не допоможуть. Толік належав до категорії дуже цілеспрямованих упертих чоловіків, які, виставляючи певний орієнтир, не звертали з дороги, як носороги, перли прямо, руйнуючи усе навкруги. Дені запропонував вивезти Анжеліку з Тішкою нелегально, заплативши на митниці хабаря.

    — І все життя тремтіти, що він відбере Тихона? Невже офіційно не можна? - насправді Анжеліка не хотіла перебувати у Франції на пташиних правах. Не розлучившись із Толіком, вона не змогла б вийти заміж за Дені. Анжеліка дивилася вперед. Що, якщо з Дені щось трапиться? Як їй тоді бути в чужій країні з дитиною? Вона не зможе влаштуватися на нормальну роботу, влаштувати Тихона до садка, школи. Повернення назад для неї асоціювалося з провалом надій та планів. Вона хотіла поїхати назавжди.

    Розмова з Кареліною теж не одразу подарувала відповіді на численні запитання.

    — По суду тобі Тихона віддадуть, а далі? Щоб дитину вивезти, потрібна згода батька. Домовлятися із Толіком треба. І тиснути на благополуччя Тишки. Що на нього тут чекає? А у Франції з можливостями Дені – Сорбона!

    — Добре, як нас можуть розлучити без його згоди швидко? - доки це хворе питання хвилювало Анжеліку найбільше. На вивезення Тішки вона готова була погодитися з Дені та зважитися на незаконний шлях.

    — Ну, якщо його посадять на, приміром, три роки. Із зеками розлучають швидко. Якщо визнають недієздатним чи померлим. Можна зникнути безвісти. Хочеш, я його десь прикрию на півроку в підвальчику? Чи зроблю недієздатним? Жартую! Але твій Красовський наривається.

    — Він дуже любить Тішку, - виправдовувала чоловіка Анжеліка.

    — Він любить себе, не плутай, моя дівчинко. І не любить тебе. Ось у чому проблема. Була й буде. Він хоч когось любить?

    — Так. Є одна. І коли він отримає розлучення, я не знаю, заздрити їй чи жаліти.

    — То вже її проблема. Ти про себе потурбуйся. Слухай, а я маю ідейку, як зруйнувати його бездоганність, - для Кареліної підвернувся черговий шанс насолити чоловічому племені, нехай і в особі Красовського Толіка.

    — Тільки не крайнощі. Не треба в підвал чи позбавляти дієздатності, - Анжеліка почала хвилюватися за здоров'я Толіка. - Він хоч скоро і колишнім буде, сподіваюся, але все ж таки чоловік. Я його кохала. В принципі він непоганий.

    — Ти розлучення хочеш?

    — Так.

    — А сина?

    — Звичайно.

    — Тоді слухай план. Які, кажеш, баби йому подобаються? Ця його любов яка? Фотку її мені можеш підігнати?

    — Можу. З хрещення Тішки десь в альбомі є, - Анжеліка починала розуміти, куди хилить Кареліна.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.