Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ

    - Можу привітати, у вас буде дитина, - сорокап’ятирічна лікар-гінеколог Віра Євгенівна Сідих сиділа за столом, поправляючи свої окуляри, що весь час сповзали на переніссі, й вважала, що ця новина для Анжеліки мала бути радісною. Не створювала Анжеліка враження розгубленої нещасної й пригніченої. Весільна обручка на безіменному пальці була свідченням того, що чоловік був.

    - А термін? – поцікавилася невдоволена станом справ Анжеліка.

    - Судячи з результатів УЗО – сім тижнів, - в передчутті ведення чергової вагітності, мовила Віра Євгенівна. – зараз я розрахую приблизну дату пологів, - лікарка лише взялася за календар, як почула дратівливе:

    - Пологів? – хмикнула Анжеліка. – Це мені знати ні до чого. Як записатися на аборт? У вас тут аборти роблять? - поцікавилася Анжеліка. Вона не стала світитися у жіночій консультації, а звернулася до приватної медичної клініки.

    - Так, я можу записати вас на штучне переривання вагітності, але спочатку треба заповнити анкету, - Віра Євгенівна лише рік, як працювала у відкритому чоловіком центрі « Майбутнє», але до цього за спиною було двадцять років практики у районній поліклініці, тому вона звикла спокійно реагувати на випадки бажання жінки відмовитися від материнства. Причини були різні. Але Віра вважала своїм обов’язком зробити все можливе, щоб жінка передумала. Анкету придумала і розробила сама. Вірніше, не стільки придумала, як об’єднала в одне ціле розробки багатьох лікарів. Благо, в родині, де три останні покоління були виключно лікарями, медичної літератури було достатньо.

    - Ви заміжня, вам двадцять три роки, результати аналізів прекрасні, - крутила в руках медичну картку з бланками аналізів, зданих Анжелікою два дні назад, - що примушує вас не бажати стати мамою?

    - За законом я маю право перервати вагітність, - різко сухо нагадала Анжеліка, холодно зиркнувши на Віру Євгенівну. Анжеліка вчилася на психолога й всі методики переконання знала, тому зразу попереджала спроби лікаря вплинути на її рішення.

    - Звичайно. Вам ніхто не забороняє це робити. Тим паче, у вас невеликий термін, можна застосувати нові технології. Ми проводимо практику вакуум-аспірації, фактично міні-аборту. Але ви маєте знати ризики. Вам говорили на УЗО, що плодів два? Ви вагітні двійнею.

    - Ото ж бо. Я зараз не готова стати матір’ю двох дітей, - Анжеліка уявила себе спочатку з величезним пузом, потім жахливий процес пологів і кошмар з двома крикливими немовлятами – в кожній руці по одному. Ні, це однозначно не для неї.

    - У вас резус негативний, вам про це відомо? – задіяла наступний аргумент лікарка.

    - Так. Я вже робила аборт, як бачите, все нормально, - спокійно відфутболила і цей напад Анжеліка. – Якщо аборт зроблено якісно, на здоров’ї це не відображається.

    - Не завжди навіть геніальний лікар може передбачити наслідки. Прийде час і ви обов’язково захочете дитину. Чи то ваш чоловік. Він як поставився до вашого рішення перервати вагітність?

    - Він не проти, - збрехала Анжеліка. Толіку вона і не збиралася нічого говорити, тому що бачила, як він останнім часом почав марити дітьми.

    - Лікар, що робить вакуум-аспірацію, зараз на лікарняному. У вас є тиждень для того, щоб подумати, - вирішила дати час одуматися непутящій пацієнтці Віра Євгенівна.

    - Коли вона повернеться з лікарняного, ви мені повідомите? Ось номер телефону, - Анжеліка дістала свою візитівку, по роботі їй довелося замовити сотню візитівок, щоб і солідно, і зручно, і координати у будь-який час надати потрібним людям.

    - Процедура у нас платна, - попередила Віра Євгенівна.

    - Я знаю, - Анжеліка про одну проведену угоду Толіку не сказала, а гроші поклала на зберігальну книжку, так звані «на чорний день». Тепер вона могла без відома чоловіка сплатити послуги даної приватної клініки. Вона навіть придумала, що скаже Толіку, як пояс нить неможливість фізичної близькості протягом двох тижнів після операції. Доведеться сказати, що медогляд виявив наявність поліпа й після його видалення є обмеження.

    Анжеліка вважала, що прорахувала все. Вона намагалася відповідати на всі телефонні дзвінки, щоб не пропустити важливого. Толік у цьому не бачив нічого дивного, тому що саме Анжеліці вічно надзвонювали клієнти, які бажали дивитися чергову квартиру. Йому дзвонили лише батьки по міжміському зв’язку та Льошка. Останній частіше не дзвонив, а особисто заявлявся на порозі, оскільки піднятися вище на один поверх для нього питанням не було.

    Толік продав своє відремонтоване рено не зразу. І не тому, що не було покупців, їх якраз було чимало. Льошка випросив покататися тиждень на «шикарній» тачці.

    - Коли розбагатію, також куплю собі таку, - чи то собі, чи то Толіку обіцяв Олексій.

    - А потім, як і я, зрозумієш, що непрактична до чортиків, - сміявся Толік. – Ти це, побалуєшся й почнем бізнес розкручувати, а то твоя сеструха, вона ж моя дружина, мені лисину скоро на голові видовбе, що я не хочу реалізовувати свого величезного потенціалу.

    - Забий! Мені вона теж три роки вдовблювала, що треба малювати хоча б на рівні Малевича. Хоч вбий, приколу не розумію, як звичайний квадрат чорного кольору став шедевром. «Мона Ліза» - то розумію, техніка, фарби, загадка, а от у квадраті в чому фішка? – дивувався Льошка.

    - Ти мене питаєш? Я в цих картинах нічорта не розумію. Мені що «Мона Ліза», що квадрат. Я взагалі пейзажі люблю, - зізнався Толік.

    - Не скажи. «Циганку» виокремив зразу. І її придбали. «Дитинство» приглянулося. Темниш, Толік, ой, темниш, - шуткував Льошка, забуваючи, що в жартах також приховується правда.

    - Ну і як ти від Анжеліки відколупався? Чи вона від тебе? – поцікавився Толік. – Бо квадрат ти так і не написав, судячи з усього.

    - Так це, ти з’явився, вона на тебе перекинулася, я вже перестав бути цікавим, - засміявся Льошка. – Уловлюєш думку?

    - Яку? Потрібен ще хтось, на кого вона переведе увагу? – здогадався Толік.

    - Жінки перестають ревно ліпити з чоловіка щось ексклюзивне, коли з’являються діти, - підказав Льошка. – З дітей легше ліпити, на чистому полотні можна що завгодно намалювати.

    - О-о-о-о-о! То це мені ще довго ходить колупаним, - іронізував Толік. – Не хоче поки що заводити малих.

    - Не скажи, у них, у жінок, материнський інстинкт різко проявляється. В один прекрасний день їй як припече, сам не будеш радий.

    - Я б і радий. Дуже радий. Я знаєш, як любив з братами меншими возитися. Мені десять було, коли народився Єгор. Він такий смішний був, усе ховав, партизанив не по-дитячому. Особливо їжу. Ми з матір’ю вічно з-за батарей, з-під ліжок, з-під матраца виймали зіпсуті пряники, розталі цукерки. Такий мовчазний бурундук, вічно щось жував і про запас никав, бо раптом не вистачить, а він голодний. Жива кумедна лялька. А через два роки народився Ванька. Це вже була дзиґа. Він в рік бігав, у два лазив де треба і не треба. Вилетить, бувало, на вулицю, розлякає усіх звірів в радіусі кілометра. Вредний був, жах! Єгора бив. Та що Єгора, мене товк, верещав, як дурнуватий, у садок не хотів ходити. Ось такі вони, брати-кролики, але без них не уявляю свого життя. Улюблені занози у дупі.

    - Така родина велика у вас. Я один ріс, баловень, пізня дитина з претензією на геніальність. Мати все хотіла генія відшукати. Почекай, Анжеліка говорила, що є ще дівчинка, сестра? Не пам’ятаю, ім’я таке казкове.

    - Василина, - і на Толіка накотила хвиля тепла, він уявив її очі, посмішку і м’яке волосся. – Вона нам не рідна по крові, але рідна по душі. Батьки оформили опіку над нею, коли їй, здається, було дванадцять років. Там така дика історія трапилася. У неї батьки загинули і нікого з родичів.

    - Мраки. Не пощастило дівчинці. І що пацани, не ображають її? Все ж одна дівчинка, - цікавився Льошка.

    - Ні, не ображають. Люблять. Її не можна образити. Ти знаєш, Єгор і Ванька провалилися взимку у річці, так вона їх витягла. Техніку чинить, як заправський майстер. Немов з викруткою в руках народилася. Мені мотик починила, було діло, - у словах Толіка відчувалася гордість. – А очі такі великі, зелені-зелені. Камінь є такий, смарагд. Ото, смарагдові.

    - Унікальна дівчина. От би подивитися на диво таке, - напросився Льошка в гості.

    - А це ідея! У червні батя хоче Ваньці з Василиною шістнадцятиріччя відзначити, ото й поїдемо, познайомлю з усією родиною. Побачиш, де ми живемо. На рибалку на річку сходимо. Мамин якраз квітник пишний заціниш. Заберемо твою маму, щоб моїй було з ким поговорити, - набудував планів Толік.

    - Заметано! – швидко погодився Льошка.

    Не минуло й двох днів, як Толік продав своє рено, а знайомий Льошки Руслан Рижов, простіше Русік Рудий, пригнав натомість чорну блискучу ауді.

    Ідея возити й показувати іноземцям місто відвідала Толіка після випадку в кінці січня, коли все той же Льошчин приятель Русік попросив зустріти друга-француза Жана в аеропорту, тому що у самого Русіка несвоєчасно зламалася машина. Француз трапився говіркий: українською говорив погано, але все розумів. Запропонував великі гроші за дводенну екскурсію Києво-Печерською лаврою та основними святими місцями Києва, які начебто мають вилікувати його від якоїсь хвороби, якої саме – не сказав, але вигляд мав реально нездоровий.

    Льошка Київ знав прекрасно, за вечір сів, склав карту-схему, згідно якої французу показали в перший день Лавру та Софійський собор.

    У Лаврі з Толіком відбувся незвичний випадок. Почувши від монаха-екскурсовода, що схилившись перед мощами Антонія Печерського, засновника лаври, та лікаря Агапіта, можна просити про найсокровенніше, Толік, подивившись, як інші люди ревно цілують гроби з нетлінними мощами і, хрестячись, промовляють молитви, й собі трохи відстав від Льошки з французом Жаном, щоб випросити милість таємних сил. Толік спочатку просив у мощів Антонія Печерського звільнення від почуттів до Василини, а біля святих останків Агапіта просив, щоб у них з Анжелікою народилося дитя. Ох, як просив Толік, ніколи так нічого не хотів, як виконання цих двох бажань.

    В печерах Толіку стало дурно чи то від нестачі повітря, чи то від грішності своєї, як йому здавалося.

    - Я ото на тій лавочці посиджу, - сказав він Льошці, який уміло заговорив Жана фактами про Києво-Печерську лавру не гірше екскурсовода, а далі потіг на дзвіницю.

    - Ми піднімемося й повернемося до тебе, не йди нікуди, - попередив Льошка й повів француза, який побажав побачити місто з висоти пташиного польоту.

    Жінка середніх років якось непомітно підійшла, сіла поруч з Толіком, дістала пиріжок і почала його жадібно їсти. Толік оглянув її бідний одяг, і йому стало жалко жінку, в душі якось усе перевернулося, захотілося допомогти, бо не схожа вона була на інтриганку.

    «Напевно, у неї яка біда, прийшла сюди щось полікувати», - подумав Толік, дістав гаманця, повільно витяг сто гривень і мовчки вклав жінці до кишені. Вона здивовано простежила за його маніпуляцією, після чого повернула гроші й зібралася йти, але обернулася на Толіка, одарила блаженним поглядом:

    - Забери. Мені не треба. Я набагато багатша за тебе. Щодо першого, ніхто тобі в цьому не допоможе. Будеш любити її все життя, чим далі, тим сильніше. Бо то твоя доля. А друге бажання збудеться, але не зараз, - і пішла. Толік, немов прибитий, сидів і не міг поворушити ані язиком, ані руками, ані ногами. Льошці розповідати не став, щоб той чого доброго не прийняв за маячню позбавленого розуму, враженого святим місцем.

    На другий день проїхалися церквами та монастирями міста. Як багато їх у Києві, виявляється. Коли Толік спустився до ставків у Китаївській пустині, його осяяла ідея пустити цю справу – ескорт іноземців з індивідуальними екскурсійними програмами – на постійну основу. Толік був водієм, Льошка – екскурсоводом. Їм удвох працювалося дуже добре. Розраховувалися іноземці часто валютою, яку Льошка збував у своїх художників на узвозі. Він навіть почав малювати невеличкі картинки – види Києва і дарувати клієнтам в якості сувеніра. Ті були у захваті й своїм знайомим, які збиралися до Києва, радили звертатися саме до Льошки з Толіком.

    - Енжи, ми з Льошкою вирішили ЧП зареєструвати, щоб усе офіційно. А то ментам у аеропорту наші морди вже примелькалися. А так ось – папірець маємо, - вирішив поділитися своїми планами Толік дружині, яка повернулася з агенції нерухомості й збиралася прийняти ванну.

    - Валяйте, реєструйтеся, якщо без цього ніяк, - відкривши кран у ванній, відповіла Анжеліка.

    - Тут це, потрібен твій креативний погляд. Ми голову ламаємо над назвою цього ЧП, - Толік відверто милувався вишуканим демонстративним роздяганням дружини. Такий стриптиз дорогого вартував, тому Толік вже був у передчутті насолоди від близькості. – Енжи, не варто так старатися, а то я не дам тобі помитися.

    - Ото вже ні, минулого разу заліз у ванну, усю пінку розбурхав, я ледве прибрала, - бурчала Анжеліка. – Я полежу у ванній і подумаю, як вас з Льошкою обізвати модно та яскраво, - і зникла за дверима ванної кімнати в чому мати народила. Толік почув, як клацнула засувка. Анжеліка вирішила перестрахуватися й зачинитися, щоб Толік не зіпсував їй весь релакс. А ще сподівалася, що за цей час він так нагуляє апетит, що в ліжку їм потім буде не сумно.

    Не минуло й п’яти хвилин, як Анжеліка зачинилася у ванній, подзвонили. На тому кінці дроту приємний жіночий голос спитав:

    - Доброго вечора. Клініка «Майбутнє», я можу поговорити з Анжелікою Красовською?

    - Звичайно. Тільки не зараз. Дружина не може зараз підійти до телефону. Їй щось передати?

    - Так, якщо не важко. Передайте, що вона може завтра підходити у першій половині дня. Лікар одужала і зможе провести міні-аборт, - у районі серця неприємно занило, а слухавка вислизнула з руки. Толік навіть не намагався її покласти назад на апарат. Уся його сутність переварювала неприємну інформацію, яка раптово спливла у річці їхнього сімейного життя.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.