Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА

    Як тільки Ванька заснув, Єгор дістав щоденник Василини й поринув у світ її найвідвертіших думок. Почерк у дівчинки був красивий, рівний, тому читати було легко й приємно. Єгор боявся, що перед сном Ліса кинеться шукати свій щоденник, щоб щось туди записати, але Василина так втомилася на кухні, стараючись допомагати Лізі Григорівні, що вистачило сил лише на почистити зуби, вмитися та перевдягтися у довгу сорочку із смішною совою. Як тільки припала до подушки, потонула у солодкому сні. Останні думки перед сном були про Толіка. Їй було одночасно приємно, що він приїде й вона зможе його бачити, і печально, адже приїде він з коханою дружиною.

    Так вдумливо і з неймовірною цікавістю Єгор нічого досі не читав. Він перелистував сторінки зошита, з жадібністю всотуючи кожне слово щоденника Василини. Хлопець здогадувався, що надто поверхово знає дівчинку, але тепер переконався – вона не така, як усі, особлива. І йому було боляче, що дівчина любила не його. Якщо перед прочитанням Василининого щоденника Єгор сподівався, що Ліса любить не стільки Толіка, скільки сам стан любові, адже всі дівчата патологічно прагнуть закохатися (потреба душі така), то таємні Лісині інтимні записи його переконали – це почуття у неї сильне й глибоке, це почуття не заради почуття. Єгор банально заздрив старшому брату. Він і раніше йому заздрив, бо той був старшим, ближчим до матері й батька, самостійним, гарним, популярним. Толік був для них з Ванькою зразком, орієнтиром, на який брати рівнялися, хотіли стати хоча б такими, як він.

    Єгор хотів би, щоб усе, що писала Василина про Толіка, було адресовано йому, щоб його так любила ця дівчина. Переживав Єгор не стільки за себе, скільки за саму Василину. Знаючи Толіка, враховуючи обставини, його тепер вже сімейний статус, Єгор розумів, що у її кохання до Толіка нема майбутнього.

    «Цікаво, а якби Толік знав, як його любить Василина, він би одружився з Анжелікою чи почекав декілька років, поки Василина стане повнолітньою?» - думав Єгор. Судячи по відвертостям Василини на сторінках щоденника, Толіку не було відомо про її почуття. Єгору стало дуже жалко дівчинку. Але одночасно він дозволив собі помріяти, що Василина може змінити своє ставлення до нього вже через те, що Толік одружений.

    На світанку Єгор дочитав щоденник. Тихенько, щоб нікого не розбудити, він відніс поцуплену річ до кімнати Василини. Акуратно поклав на столику і, йдучи геть, замилувався сплячою дівчиною. На її безтурботному обличчі блукала легка посмішка, напевно, снилося щось приємне. А з футболки лукаво мружилася намальована смішна сова. Шалено захотілося обійняти, зацілувати цю дівчинку й не випускати з обіймів ніколи. Але Єгор подолав у собі це бажання, розуміючи, що тепер вона для нього буде лише сестрою. Рідною, дорогою, коханою, але…. лише сестрою. Колись він заприсягся, що зробить усе, щоб вона була щасливою. Доведеться наступити на своє «я», але вона буде щасливою. Не любить? Потім полюбить. Можливо, пощастить завоювати хоча б її прихильність. Якщо не полюбить, йому вистачить і того, що любить він.

    З самого ранку Василина готувалася до зустрічі з Толіком. Про Анжеліку вона взагалі не думала, немов її не існувало. Бажання нарядитися і постати в усій красі Василина знищила ще тоді, коли воно спливло у її свідомості – ніхто ніколи не має здогадатися про її почуття, а отже, треба виглядати природно, як завжди. Як завжди – це шортики та футболочка із смішним незрозумілим малюночком. Сніданок у рота не ліз. Зате у Ваньки був драконячий апетит, тому він з’їв і її порцію сосисок також. Єгор помітив внутрішнє хвилювання Василини, але про себе відзначив, що вона вміє себе тримати у руках.

    «Треба заспокоїтися! – вмовляла себе Ліса. – Ну, приїде, і що? Спокійно, рівно, по-дружньому. По сценарію: нічого не відчуваю, люблю, як брата!» Ага, зараз! Вона вже й забула, як зрадницьки вміє битися серце при вигляді Толіка Красовського. Обрала тактику сірої мишки, постійно ховаючись за спини Єгора і Ваньки, благо спини у хлопців стали широкими, прекрасно виконували місію ширмочки.

    Помившись з дороги і розташувавшись у своїй кімнаті, молоде подружжя прийшло до зали, де вже був накритий стіл.

    - Ну, як відпочили? Карпати стоять? – відкриваючи пляшку вина, поцікавився Гнат.

    - Гори – це щось неймовірне! Обов’язково наступного року треба вирватися ще, - задоволений відпочинком, відповів Толік.

    - Наступного року ми поїдемо на море, - подала голос Анжеліка, чим примусила звернути на себе особливу увагу. Толік, щоб згладити напружений момент, прокоментував:

    - Ото ще доживемо до наступного літа, буде видно. Екскурсії були класні!

    Так зав’язалася бесіда на тему екскурсій. Толік із захватом розказував про водоспади, сходження на Говерлу, огляди палаців у Камянці-Подільському та у Хотині, Анжеліка ділилася враженнями від народних промислів, представлених на невеличких базарчиках. Вона відверто була у захваті від різноманітних вишиванок, але усю тираду звела до того, що так і не придбала жодної сорочки, тому що ті моделі, які їй подобалися, коштували дуже дорого.

    - А чому винця молода дружина не п’є? Невже поповнення у сімействі очікувати? – як завжди, що думав, те й говорив трохи підвипивший Гнат.

    - Ні. Просто я не п’ю вина. Лише лікери. Ми з Толею вирішили спочатку для себе пожити, на роботі закріпитися, а потім і діти. Точніше, одна дитина, - видала свої плани Анжеліка й додала. – Зараз складні часи. Дітей на ноги підняти - дороге задоволення. Не розумію, як деякі жінки двоє чи то троє дітей народжують. Це ж цілий дитячий садочок. На себе зовсім часу нема.

    Лізавета Григорівна прийняла цю каменюку у свій город й навіть хотіла щось відповісти гостре й неприємне, щоб поставити невістку на місце, але Володимир Петрович підняв чарку й оголосив тост:

    - За любов! А з дітьми… прийде час, і сама захочеш дітей. Бо без них сумно й не цікаво.

    Після ситного обіду Анжеліка повела Толіка до своїх батьків, де молоді пробули до вечора.

    Єгор напросився до Василини з черговими планами відносно сюжету повісті. Справа йшла до фіналу, і Єгор не знав, як завершити любовну лінію. Потрібен був погляд збоку, так би мовити, думка читача.

    - Я оце думаю, що читач чекає хеппі енду. Ну, що жили вони довго і щасливо, діти були і все таке, - висунув свою теорію Єгор.

    - Навряд чи, - обламала усі його плани Василина. – Хоча у тебе й фантастика, але реалізм не завадить. А нехай розлучаться. Вони різні. Він полетить з її планети, а вона лишиться чекати. Хоча, ти автор, пиши, як хочеш. Мене слухати не обов’язково.

    - А те, що печальний фінал, якось нетипово? – колупався у сумнівах Єгор.

    - А навіщо тобі робити свою повість типовою? Усі твори з сумним фіналом запам’ятовуються краще. Ось я «Звіяні вітром» Маргарет Мітчелл читала. Американська письменниця Олександра Ріплі скоро видасть продовження, зветься «Скарлетт», - Василина не встигла договорити, як Єгор вигукнув:

    - Геній! Васька, ти реально геній! Вони розлучаться, але я потім продовження напишу, - очі хлопця горіли, він щось нервово записував, креслив, радів тому, як швидко вирішив проблему, якою мучився давно. Василині теж було приємно, що мимовільною згадкою про роман «Звіяні вітром» вона немов наштовхнула Єгора на нову ідею.

    - Ну-у-у, то це все. До іспитів ти не підготуєшся. Якщо ще й продовження, - пожартувала Василина.

    - Я це… вирішив вступати до Інституту іноземних мов на журналістику, - зізнався Єгор.

    - І батько знає? Сказав? – цікавилася Василина, наперед знаючи, що Володимир Петрович ще не в курсі.

    - Поки що ні. Нехай Толік зі своєю лялькою поїдуть, тоді, - відповів Єгор.

    - Тобі не подобається Анжеліка? Дивно. Гарна, розумна, з характером. Що в ній не так? – не розуміла Ліса, адже навіть по школі помічала, що саме такий тип дівчат в першу чергу привертав увагу хлопців.

    - От щось відвернуло з самого початку – не можу пояснити. Дивлюсь, не лише мене вона дратує. Я то що, подивився і забув. Ти хіба не помітила, як Гнат її підколупував? З вином цим, з вишиванками. Диву даюся маминій терплячості. Бо в очах суцільне невдоволення і неприязнь. Коли Анжеліка видала, що у Толіка купа недоліків, які не дають йому знайти пристойну роботу і багато заробляти, думав все, зараз як почнеться грандіозна сварка. Ні, батя і це зам’яв. Хоч і випив, але мамці не давав і слова вставити. Але знаючи мамку, думаю, що скоро буде весело.

    Єгор як у воду дивився. Ліза на правах господині дому хотіла, щоб усе було за її правилами: сніданок о восьмій, і за столом уся родина. Анжеліка ж виявилася жайворонком, що прокидається не пізніше шостої ранку. І снідала вона о сьомій. Коли Ліза зібралася на кухню готувати сніданок, Анжеліка вже несла з кухні до своєї кімнати чай та бутерброди.

    - Добрий ранок. Ми снідаємо у кухні через годину, - уточнила Ліза Григорівна.

    - А ми у себе поїмо. На нас можете не готувати, - кинула Анжеліка.

    - І що це за сніданок? Пташки й ті їдять більше, – не заспокоювалася Ліза, знаючи прекрасно, як і чим харчувався її рідненький синочок до одруження.

    - Нормальний сніданок. Розбивати шлунок шкідливо, - і пішла, залишивши Лізу Григорівну кипіти й сердитися наодинці з собою.

    Ліза пробувала стримуватися, але Анжеліка їй ніколи не подобалася, тому примиритися з тим, що ця дівчина – дружина її старшого сина їй було складно.

    - Увечері підемо в кіно? – спитала Анжеліка, впавши на ліжко й закинувши руки за голову. – «Батько нареченої», дуже смішна комедія. – Валька розповідала, вони з дівчатами ходили й ще підуть.

    - Якщо хочеш, можеш з подружками сходити, - дозволив Толік. – Мене батя попросив у бухгалтерії допомогти, у нього там щось не сходиться.

    - З подружками? А чоловік навіщо тоді? У нас медовий місяць, а твої тебе вже припахують, - невдоволено стиснувши губки, дорікнула Анжеліка.

    - Він вже завершився, Енжи, медовий місяць. Відпочили, пора й за роботу братися, - спокійно відповів Толік. – А мої не припахують, а просять допомогти. Ти можеш відпочивати, ніхто не зазіхає на твій відпочинок.

    Анжеліка відпочивала. Спочатку з подружками пішли на пляж, а увечері – в кіно. Василина чула, як вони за стінкою з Толіком сміялися. Це Анжеліка розповідала чоловіку сюжет фільму «Батько нареченої».

    Три дні в домі було тихо, але ця тиша була гнітюча, неприродна, немов затишшя перед бурею. І буря таки грянула. На четвертий день вибухнув скандал. Причиною виявилися зірвані Анжелікою лілії сорту Маунт Даклінг. Спочатку, правда, Ліза Григорівна подумала, що букет на кухні – це справа рук Василини.

    - Лісочка, дівчинка моя, ну я ж просила не рвати лілії для букетів. Стільки інших квітів у саду. Тим паче, ці перламутрово-рожеві. Якщо вони не відквітнуть, не утворяться дітки. Я шукала цей сорт три роки, - ледве не плачучи, звернулася Ліза Григорівна до прийомної доньки.

    - Ліза Григорівна, а я не рвала їх. Я знаю, що їх чіпати не можна. Ви казали, - спокійно відповіла Ліса. Другою у списку підозрюваних була Анжеліка. Тут вже Ліза Григорівна слів не добирала:

    - Невже так складно запам’ятати: питай, перш ніж щось робити у цьому домі! – накинулася свекруха, як коршун на курча. Анжеліка, наслухавшись від заміжніх подруг про те, що свекруха завжди ворог, з яким треба зразу визначити пріоритети й не дати слабинку, відповіла у тому ж тоні:

    - Квіти створені для того, щоб ними прикрашати дім. У вас у саду море квітів, а у домі – жодного! Сіро і незатишно. І сирістю тхне. А так хоч якийсь аромат.

    - Тому що в саду – живі квіти, а зірвані – це мертві. На майбутнє, не рви, будь ласка, лілії, - попросила Ліза Григорівна холодним тоном. Щодо «сіро, незатишно і тхне» Ліза Григорівна не стала навіть обговорювати. Анжеліка чула, як свекруха зверталася перед цим м’яко та делікатно до Василини, тому без труда вловила різницю в тоні розмови.

    - Та на фіг мені здалися ваші лілії! Цінність неабияка! – вибухнула Анжеліка.

    - Вульгарщина невихована, - не лишилася у боргу Єлизавета. На крик прибіг Толік.

    - І що ви не поділили? – спитав Толік у дружини.

    - Спитай у своєї мамусі. Їй квіти дорожчі, ніж люди. Не подобаюсь, вибачте, яка є. Головне, що вам приживалка ця сіра подобається, - Анжеліка розвернулася й гордо зникла у Толіковій кімнаті.

    - Мама, квіти-квітами, але навіщо ж бурю у склянці створювати? – спочатку дорікнув Толік матір, після чого Ліза Григорівна, обурюючись і сварячи всіх і вся, пішла в сад жалітися на невістку Гнату. Тому Анжеліка теж не подобалася, тому в його особі Ліза знайшла вдячного розуміючого співбесідника.

    - Якого лішого ти рвала ті кляті лілії? – накинувся Толік на Анжеліку, коли увійшов до кімнати й побачив, як дружина преспокійно пиляє пилочкою нігті, коли в домі зчинився такий лемент.

    - Тому що моя мама завжди вирощувала квіти для того, щоб прикрасити ними дім. І не в квітах справа. Ти що, не помітив? Вона бачить в мені одні лише недоліки. Таке враження, що я суцільний недолік. Чоловіка зранку не тим годую, одягаю непристойні речі, так, про мою футболку із спущеними плечима вона так сказала: « Одруженій жінці не личить носити такий відвертий одяг». А мені що, в шортики і сірі футболочки одягатися, як ця ваша сирітка?

    - А до чого тут Василина? – не зрозумів Толік. – Ти дівчинку не чіпай хоча б.

    - Та бісить мене ця ваша дівчинка. І не подобається, як вона на тебе дивиться, - в гніві вигукнула Анжеліка.

    - Енжи, заспокойся. Лишилося три дні, і ми поїдемо. Столиця, своя квартира, де ти будеш господиня. Потерпи трошки. Ти не зможеш змінити уклад життя в цьому домі. Тут господиня моя мати. Так завжди було. Василина прийняла її право на встановлення законів у цьому домі, тому мама й ставиться до неї, як до доньки. Що б там не було, але зло на дитині не зганяй, прошу тебе. Злися краще на мене, ага? – він притягнув дружину до себе і, перш, ніж вона змогла щось мовити, закрив їй рота довгим поцілунком. Коли Толік почав повільний ритуал роздягання дружини, та не стрималася:

    - Що ти робиш? Серед дня? А якщо хтось увійде?

    - У нас прийнято спочатку стукати й питатися. Ще одна прекрасна традиція. І що такого поганого, коли чоловік любить свою дружину? Нормально.

    ***

    - Лізок, не ображайся, але винна ти, - видав вердикт Володимир, коли увечері, збираючись вкладатися спати, Лізавета розмалювала йому свої претензії до невістки.

    - Я-а-а-а? Та ви що, змовилися всі? – ображено дорікнула чоловіку.

    - Ти старша, Лізок. Маєш бути розумнішою, вихованішою, тактовнішою, мудрішою нарешті. Не дорікай зразу, а попроси, скажи, навчи. Вона ж юна, не знає, з ким зв’язалася, - Володимир посміхнувся й обійняв дружину.

    - Я що, по-твоєму, монстр? Ти ж поглянь. Син змінився. Як він схуд. Він з нею став грубим, деградує. Він мене не слухає, - не здавалася Ліза.

    - Щодо схуд, так і має бути. Ми ж з тобою теж спочатку з ліжка не вилазили, на трісок були схожі. Нічого, потім наросло. Ліз, Толік дорослий, якщо одружився з нею, значить, така йому жінка потрібна була. Тобі має бути відомо, адже педагог, що чоловіки підсвідомо обирають дружиною жінку, яка схожа на матір, - намагався врозумити жінку Володимир.

    - Що ти хочеш сказати, що я така, як ця? – Ліза навіть кинула розчісувати волосся. – Невже?

    - Син знайшов подібну тобі, але не лише з позитивними якостями. Ось ти подивись, владна – так, стильна, гарно вдягається – адже так? З характером, пальця в рота не клади. Ліз, хоч бий, хоч свари, але ти у молодості. Вродлива, навіть Гнат підмітив. Єдине погано, що діток не хоче, але, я думаю, з часом материнський інстинкт прокинеться, куди він дінеться.

    - Я зрозуміла, тобі вона подобається, - все ж гнула свою політику Ліза.

    - До чого тут я? Вона Толіку подобається. І це гарно. Ліза, вони будуть жити далеко. Потерпи три деньки – і все. Знову буде тихо і спокійно. Слухай, а Толік мені сильно допоміг, велику нестачу виявив. Тепер навіть і не знаю: бухгалтерка несвідомо це учудила чи навмисно. – перевів тему Володимир.

    - Велика нестача? – поцікавилася Ліза, забувши своє невдоволення Анжелікою.

    - Для мене зараз і сто гривень – багато, - Володимир не став лякати дружину великою сумою.

    - Гната попроси, він швидко витрусить з твоєї бухгалтерки правду, - порадила Ліза.

    - Боюсь, що може перестаратися. А у неї двійко діток і чоловіку нещодавно зробили операцію.

    - А на які гроші чоловіку робили операцію? – на це питання подумки знали відповідь і Ліза, і Володимир. – Ото-то і воно, Вова!

    ***

    Василина не спала: не йшов сон – і все тут! Завтра Толік поїде й невідомо, коли вона ще його побачить. Столиця уявлялася дівчинці величезним лабіринтом, потрапляючи до якого людина швидко губиться й блукає, шукаючи виходу. Те, що подружжя буде жити у столиці, а не в домі Красовських, було правильно – розуміли усі, й Ліса також, але ж душа хотіла бачити об’єкт симпатії. Ліса не проти була подружитися з Анжелікою, але після того, як та обізвала її «приживалкою», дівчина зрозуміла – подругами вони не будуть ніколи. Та й не сильно хотілося. Переживе якось гостру неприязнь. Зате з Толіком така жінка, з якою йому добре. Такий висновок Василина зробила виходячи з того, що коли Толік з Анжелікою зачинялися у своїй кімнаті, вони розмовляли, сміялися, а коли все затихало можна було чути скрип Толікового широкого дивану.

    Навіть прочитання роману Льва Толстого «Війна і мир», якого задали читати за програмою на літо, не схилило Василину до сну. Усі вікна були розчинені навстіж, але задушлива липнева спека все одно діставала спрагою. Василина вирішила спуститися в кухню й випити лимонаду. Ліза Григорівна завжди готувала чудовий справжній лимонад. Спочатку вона розводила охолодженою кип’яченою водою декілька ложок будь-якого варення, а потім туди вичавлювала лимон. Якщо лимонад не випивали за день, залишки ставилися у холодильник.

    Толік сидів на кухні й пив квас. Він душею прощався з рідним домом надовго. Завтра він поїде не просто в інше місто, він поїде в інше життя. Це Анжеліку спокушала у столиці велика кількість людей, магазинів, базарів, театри, цирк, вся суєта цивілізації. Він любив своє невеличке містечко за небагатолюдність, розмірене спокійне життя, тому натовп його не те що лякав, просто Толік не був певен, що таке життя йому підійде. Батьки дружини розмалювали сину перспективи, що із запропонованими можливостями він мав стати як мінімум бізнесменом з повним гаманцем грошей.

    Толік так задумався, що не помітив, як тихо босоніж у довгій футболці з розпущеним волоссям, спадаючим водоспадом по спині, до кухні увійшла Василина. Толіка немов кип’ятком ошпарило, коли він її всю огледів. Тільки цього йому й бракувало. Дихання перехопило, жагуче бажання розлилося по всьому тілу, діставшись до самого серця. Толіку стало незручно сидіти, він пересунувся на стільці, прикривши звисаючим краєм скатертини очевидне свідчення свого бажання, яке погано приховували тонкі шорти. І не міг нічого вимовити. Дихати не міг!

    Василина спочатку його також не помітила. Вона з грацією витонченої кішки практично нечутно відкрила холодильник і витягла з нього пластикову літрову пляшку з лимонадом. І коли обернулася, щоб узяти чашку, тихенько зойкнула від несподіванки, ледве не впустивши пляшку на підлогу.

    - Не спиться, мала? – спитав Толік. Він намагався не дивитися на білу дівочу сорочку, крізь тонку тканину якої просвічувалися високі юні груди. Але погляд сам туди сповзав, не в силах сконцентруватися на її зелених переляканих очах.

    - Пити схотілося. А ти чого тут? – треба ж їй щось попитати.

    - Видно, повний місяць, мала. Усіх тягне на кухню, - пожартував, щоб зняти напругу. – Ти пробач Анжеліку, вона тут тобі багато усього наговорила. Зайвого. Спересердя.

    - Та ладно, - Василина намагалася відкрутити кришку, але руки її не слухалися, тому нічого не виходило. Толік запропонував допомогти, але з-за столу не встав, боявся реакцією свого організму налякати Василину. Він швидко відкрутив кришку і наповнив стакан лимонадом. Ліса накинулася на живильну вологу так, немов останні декілька годин перебувала у пустелі.

    - Е-е-е, мала, ти б не налягала, холодний же лимонад-то, - Толік підскочив з місця, за секунду опинився поруч і хотів було відібрати чашку, але замість цього вийшло, що накрив своїми руками її ніжні рученята, що міцно ухопилися за чашку. – Захворієш ще. А літом хворіти не прикольно, - він говорив це, дивлячись на неї згори вниз, а вона дивилася в глибину його очей, задравши голову, потопаючи у красивій райдужці, як у фантастичній галактиці. Світла від лампи над холодильником цілком вистачало, щоб відправити цих двох у паралельний вимір, нехай всього на декілька хвилин.

    - Я завжди холодний п’ю, - від такої відвертої близькості Толіка Василину кинуло в жар. Вона, як загіпнотизована великим і сильним удавом жабка, ледве вичавила з себе: «Добраніч!» й, імпульсивно вивільнивши свої руки з його широких долонь, як була боса, так і помчала до себе в кімнату.

    «Боїться. І правильно робить. Якби не втекла, здуру б поцілував, напевно», - Толік допив холодний лимонад з Василининої чашки, але всупереч загальним віруванням, думки дівчинки не вдалося прочитати. І ось тут природі потрібно сказати, що вона молодець, не дозволивши людям спілкуватися на рівні телепатії, тому що тоді б Толік дізнався, що Василина була несказанно рада, якби він все ж таки її поцілував.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.