Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,

    Єгор згадав, що Катерина дружньо віталася з дівчатами із модельної агенції, коли з'явилася в салоні. Навідавшись до модельної агенції «Карін», він дізнався про Катерину від всезнаючих дівчат. І те, що сирота, і те, що виховує меншу сестру сама, і те, що має з'явитися на зйомках колекції суконь модельєра Марії Корноухіної.

    Єгор дочекався, коли дівчина звільниться після зйомок і, представившись журналістом, набрехав у три короби, що пише серію статей про цікаву, але специфічну долю моделей. Єгор включив всю свою чарівність, яка діяла на всіх дівчат без винятку, щоб Катерина, оглянувши його з ніг до голови, не сказала «ні». Вона не сказала «ні», а лише лукаво ухильнулася і дозволила відвести себе в ресторан.

    — Я розпитав у ваших подруг про життєві перипетії, - почав Єгор, відпустивши офіціантку виконувати замовлення.

    — Давай так. Я не маю подруг, їх ніколи не було. Ось така я. І одразу на «ти». Єгор, здається? – Катя любила, коли у спілкуванні було усе просто і без недомовок.

    — Запам'ятали... запам'ятала, - підкреслив уважність Катерини. - Ім'я моє. Зазвичай, не запам'ятовують. Я також не проти "ти".

    — Я Катерина Єгорівна. Тата звали, як і тебе. Ну, і що ти там хотів про моє життя писати і куди? – іронічно запитала дівчина, хитро примруживши свої гарні очі. Єгор помітив, що якщо дивитися їй тільки у вічі, здавалося, що це Василина. Але вже зараз хлопець розумів, що Катя і Васька дуже різні, можна сказати, діаметрально протилежні. Але Єгорові й подобалося в Каті те, що вона була індивідуальна.

    — Є одне видання. Молодіжне. Журнал "Студент". Там рубрика "Доля". Молодим людям цікаво читати про незвичайні долі пересічних людей. Якщо хочеш, я ім'я та прізвище заміню.

    — Та не хотілося б виставляти напоказ ім'я і прізвище, - погодилася Катерина. Дівчина не ламалася, змушуючи себе вмовляти говорити відверто. Вона швидко, але емоційно розповіла, як мріяла стати лікарем, як втратила матір, усі проблеми сім'ї лилися з її гарних вуст плавно та грамотно. Так, наче вона це робила вже багато разів. Особливо ніжно вона відгукувалася про сестру Надюшу. Не кожна мати говорить так захоплено про свою дитину.

    Потім принесли замовлення і Катя, вибачившись, що перерве розповідь, швидко з'їла замовлені ребра в карамелі, салат «Цезар» та малиновий десерт. Єгор вивчав усі її рухи, намагаючись дізнатися про дівчину якнайбільше. З кожним рухом, з кожною хвилиною Катя його вражала дедалі більше.

    — Дякую. Все було дуже смачно. Запитуй, я готова відповідати далі, - Катерина посміхнулася, помітивши, що Єгор ледве впорався з пюре та відбивною. Єгор завжди їв повільно, отримуючи задоволення від цього процесу. – Можу почекати, доки доїси.

    — Ні, я, в принципі, наївся, - брехав Єгор. Він не хотів втрачати час. - Що не так з твоєю сестрою? Що за хвороба?

    — Лікарі справді не знають, що це таке. Імунітет паршивий. Всі болячки прилипають, як мухи до клейкої стрічки. Швидко хапає хвороби, але лікується важко.

    — Але ж можна зробити обстеження, - зауважив Єгор.

    — А ти гадаєш, не робили? Сиділи та чекали, коли ти підкажеш? Усе вже перепробували. Навіть переливання крові робили. Надія на те, що переросте, але коли це станеться, не відомо. Ти начебто про мене хотів питати? - Катерина вкотре примружилася. Єгору на мить здалося, що це не він її вивчає, а вона його.

    — Вибач. А як ти стала моделлю?

    — Випадково. Коли стало дуже фігово, з'явилася добра фея, яка одягла сукню, дала черевички, посадила в карету і відправила на бал, змусивши повірити, що я найкраща і найперспективніша. Лише бал був без принца. А тепер відверто. Ти ж, швидше за все, брат Толіка? Ваша зовнішня схожість тільки ідіотка не здатна помітити, - приголомшила Катерина Єгора. Але той швидко зібрався і відповів так само:

    — Ти не далеко втекла від ідіотки. Якщо доведуть, що тебе ніхто не ґвалтував, а це так і є, можеш і сама сісти за ґрати. Воно тобі потрібно? - Єгор давно вже помітив синці на зап'ястках дівчини, тепер, до слова, ковзнув поглядом по її руках, і легке тремтіння пробігло його тілом. - Я свого брата знаю, він жінок навіть не б'є, не те, що ґвалтує. Це ж не він тебе так…

    — Нічого я тобі говорити не буду. Раптом десь диктофон заникав. Журналісти, вони такі, палець у рот не клади, відкусять по самий лікоть. Розслабся. Не буде твій брат сидіти. Я завтра заберу заяву, у мене претензій до нього немає. У тебе хоч грошей вистачить сплатити цей обід, Робін Гуд?

    — Вистачить. Хочеш, можу хоч щодня водити до ресторанів…

    — Ти – герой не мого роману, Єгоре. Мені потрібен багатий і знаменитий. Перша частина мого життя пройшла хреново, другу збираюся прожити ні в чому собі не відмовляючи. А історія точно в журналі буде, чи це був привід заговорити лохушку?

    — Буде. Тільки не в журналі, - Єгор уже бачив свій майбутній роман «Модель з обкладинки», для якого матеріалу було більше, ніж достатньо.

    — А де? В газеті?

    — У книзі. Я може і не герой твого роману, але ти – героїня мого… майбутнього роману.

    — Письменник? Прикольно. Не забудь потім, коли книжку видаси, мені хоча б один екземплярчик підкинути, добре? – у інтонації читалася недовіра, Єгор це відчув.

    — А як я тебе знайду?

    — Зараз же знайшов. Ото й тоді підсуєтишся. У тебе вийде. Цілеспрямований хлопчик. Толіку привіт. Він класний! І передай, що нічого особистого, просто я винна була відпрацювати борг одній людині. – Катьерина піднялася й пішла, у дверях помахала Єгору рукою на прощання.

    Катерина не збрехала: наступного дня вона прийшла у відділок міліції й забрала заяву на Толіка. Спокійно вислухала на свою адресу бурчання слідчого, який начебто змушений був багато часу витратити на розслідування, а тут доведеться усе кинути котам ід хвоста і закрити справу.Катерина, зціпивши зуби, щоб не наговорити зайвого дядьку при виконанні, змовчала, хоча й знала, що цей слідчий – давній знайомий Кареліної, і нічого він не розслідував, а лише робив видимість роботи, оскільки був з самого початку попереджений Діаною, як піде весь сценарій.

    ***

    — Може, хай Гнат чи Єгор залишаться з тобою на якийсь час? – запропонував Володимир Красовський синові. Він бачив, наскільки Толік пригнічений, і розумів, що йому дуже складно прийняти такий поворот у житті. Втеча дружини до іншого – вже величезний удар по чоловічому самолюбству. Втрата дитини, в якій почав бачити сенс життя, завершила руйнування звичного світу.

    — Та ні, батя, няньки мені не потрібні. Я в нормі. Був час у чотирьох стінах посидіти та все продумати. Їдь додому. Всім привіт, маму заспокой. І Єгору на навчання пора. Кмітливий, зараза, виріс, - Толік поплескав меншого брата по плечу.- Я твій боржник, знаю.

    Коли в помешканні стало порожньо, Толік сильніше відчув порожнечу. Найболючіше було дивитися на дитячі речі: ліжечко, манежик, іграшки. Тому Толік швидко все склав у пакети, ліжечко та манеж розібрав та відніс до квартири поверхом нижче. Двері відчинила Світлана Валеріївна:

    — Толік, як ти, синку? Тебе там, у міліції, не били? Бо по телевізору тільки й показують, як міліція з людей знущається. Проходь. Я пригощу тебе котлетками, бо ти ж, певно, голодний?

    — Та ні, я не голодний, правда. Ось тут дитяче. Мені не треба, а вам... Василині... Льошці... Феденьці... Загалом, візьміть, - він простяг розібране ліжечко. – Я знаю, що у вас є одне. Може, на дачу?

    — Василина з Федінькою у парку гуляють, а Льошка у підвалі…

    — У підвалі? Малює? У робочий час?

    — Ой, у нас така історія. Ти ж не знаєш. Автобус його викрали позавчора. Напрацювався. Тільки Василині не кажи, якщо побачиш, вона ще не знає. А то розхвилюється, молоко пропаде. Вона і так останнім часом бліда й сама не своя.

    — Зрозуміло, - Толік поставив у коридорі ліжечко, швидко приніс манеж, пакети з іграшками та дитячими речами, а сам помчав у підвал до Льошки. Той малював. Щось абстрактне, незрозуміле, у темних тонах. Мабуть, так виглядав його внутрішній стан на той час.

    — О, Толян, привіт! Оклемався? Я такий радий, що все добре закінчилося, - по очах Льошки було видно, що справді радий.

    — Так, могло бути й гірше. У тебе, я чув, також не фонтан? – потискуючи другу руку і вдивляючись у картину на мольберті, сказав Толік.

    — Мама таки не витримала, ляпнула. Та заскочив на обід, вирішив не ставити бус у гараж – і тю-тю. Заяву подав до міліції, але сказали, що таких заяв – валом. Загалом безробітний я тепер. Хочеш, нап'ємося? У мене тут десь є пляшечка.

    — Ні. Пити не будемо. Ти не безробітний, Льош. Будеш моїм заступником. Я давно тобі пропонував. Давид ще один салон на Позняках відкриває. Коли навчишся всім премудростям, теж станеш директором. Гроші серйозні, тож за рік-два спокійно на недорогу тачку збереш. А захочеш крутезну, доведеться потерпіти.

    — Ні, я картини краще малюватиму, - Льошка панічно боявся щось докорінно змінювати у своєму житті.

    — Так одне іншому не заважає. Накосив бабла на тачках, прийшов додому і малюєш, – переконував Толік.

    Розмова з Льошкою принесла Толіку якесь умиротворення, повернула спокій. Але потім прийшла Василина з Феденькою на руках. Тільки при погляді на неї, у Толіка затьмарився розум, а Феденька нагадав Тішку, і незнайоме досі почуття боляче різануло по серцю.

    — Льоша, ми нагулялися, ти візок... Привіт, - Василина побачила Толіка й усвідомлення того, що він вільний і йому не загрожує небезпека тюремного ув'язнення, приємно порадувала, вона посміхнулася. – Ходімо до нас. Світлана Валеріївна погодує.

    — А давай, Толян, - підтримав Льошка ідею Василиси і забрав у неї з рук сина. - Заодно вирішимо одне важливе питання. Ми тут малого хрестити вирішили. Ти в нас почесна кандидатура хрещеного. Як дивишся?

    Дивився Толік на Василину, яка, навпаки, ховала свої очі від нього подалі, боячись видати хвилювання. Але червоні щоки все ж таки зрадливо впадали в очі.

    — Ти, часом, не захворіла? – помітив почервонілі щічки дружини дорогою додому Льошка. - Ти це, мати, не смій хворіти. Ми з Федором проти.

    — Та ні, це хтось обговорює, - Василина помацала палаючі щоки і звела все на жарт. Про себе подумала, що дійсно хвора. Цим недугом Василина страждала давно, вилікуватися ніяк не вдавалося, що б не робила. Поки не бачила Толіка, в щоденних клопотах по хаті та біля сина, чоловіка, свекрухи, якось усе забувалось, відсовувалося подалі. Достатньо було побачити старшого з братів Красовських, усе відсунуте потужною хвилею захльостувало її і повертало почуття, даючи зрозуміти, що нічого не пішло, все, як і раніше. Василині складно було прийняти такий стан речей, адже й до Льошки в неї були якісь почуття. Так, вони були інші, не такі сильні, але ж були. Чому ж почуття до чоловіка не могли перекрити почуттів до Толіка? Василина сподівалася, що згодом вона позбудеться незрозумілої прихильності. Але прочитані томи любовних романів та переглянуті серіали переконували – можна любити й двох. Тільки на папері та на екрані це виглядало красиво та романтично, хвилююче й загадково, а в житті перебувати у постійній напрузі було нестерпно. Ця внутрішня боротьба вимагала надто багато енергії.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.