Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА

    Толік у вигляді шоколадної цукерки розмалював Льошці роботу в автомобільному салоні Давида, але той, як виявилося, мав алергію на какао. Не всі люди здатні кинути щось навіть не дуже прибуткове, щоб ризикнути в іншій галузі.

    — Толь, ти не ображайся, але я краще по накатаній доріжці. Знаю, мало грошей, немає кар'єрного зростання, не сьогодні-завтра ця лавочка може згорнутися, але тут я сам собі господар, розумієш? – відверто зізнався Льошка. Ненавиджу, коли купа начальників над головою.

    — А якщо добре подумати? Адже ти вже не один. Королеву одягати доведеться, – Толік вирішив зайти з чорного входу.

    — Не помічав, що Василина має великі запити. Адже я працюю. Планую виставку організувати. Картину ось хочуть конкурсну купити, - натякнув Льошка на хобі, що періодично приносило прибутки.

    — "Наречену"? - у Толіка боляче кольнуло в грудях. - І ти її продаси?

    — Звичайно. Триста баксів на дорозі не валяються, - якось незвично по-діловому сказав Льошка. Раніше у його розмовах таких ноток не було. – А якщо ще переможе, то взагалі доведеться проводити аукціон. Вже троє бажаючих є.

    — Може, ти правий, Льош. Може, тобі дійсно не варто кидати нашу справу. Давай так, я поживу, подивлюся, що та як, а потім повернемося до розмови. Може, на той час Василині не вистачатиме норкової шуби, і ти зміниш своє рішення, - підсумував Толік.

    ***

    —Лісочка, я найщасливіший! Мої мрії нарешті здійснюються! - Льошка схопив в оберемок молоду дружину й закрутив на місці. – Я зможу незабаром провести виставку. Грошей за перше місце та за продаж картини вистачить, щоб на тиждень орендувати виставковий павільйон.

    — Ти продав "Наречену"? – Василина була у легкому шоці.

    — Звичайно. Її купили за 850 доларів. Уявляєш, 850 доларів!!!

    — А хто купив? - поцікавилася Ліса.

    — Я не вникав. Якийсь аматор-колекціонер. Тільки не починай, мене мама щойно відшпетила за продаж найціннішого шедевра в моїй галереї, практично дитину. Ще й твої докори я не винесу.

    — Не буду. Я просто хотіла її повісити у залі. Не тому, що там я намальована, Льош. Просто це символ твоєї перемоги, удачі. Розумієш?

    — Намагаюся. Але я так хотів виставку. І ось, вона вже замаячила на обрії… Я намалюю ще одну таку саму. Для зали. А для життя в мене є оригінал, - він пристрасно поцілував Василину і вже почав розстібати халат, тільки Ліса його зупинила:

    — Льоша, спочатку тобі треба поїсти. Мама вже вдруге розігріває. Твої улюблені сирнички, - Василина завжди вміло знаходила відмовки, відсуваючи хвилини інтимної близькості на потім. Посилання на маму діяли безапеляційно. Неохоче Льошка відсторонився від дружини й пішов до кухні їсти.

    ***

    Льошці однозначно останнім часом щастило. І він вважав, що це пов'язано з появою в його житті Василини.

    — Скажіть, хто зображений на картині? – брали вже п'яте інтерв'ю у переможця конкурсу «Дихання життя» Олексія Топазова.

    — Моя дружина, - з гордістю говорив Льошка. - Але коли я її малював, вона була нареченою.

    — Тож вас можна привітати з весіллям? – смакували наявність у картини своєї історії журналісти. - Вона ваша муза?

    — Ще й яка! З її приходом у моє сіреньке життя все сильно змінилося, - щасливий від успіху, що зненацька навалився, Льошка не бачив, як осторонь стояла сумна Женька. Вона завжди знала, що одного разу, коли Льошка відмиє свій талант-діамант, той засяє сліпучою красою. Але Женька сподівалася, що відмиватиме вона, а не якесь дівчисько, що змінило Льошку за короткий час. Льошка колишній ніколи б не продав картину, яка принесла йому успіх.

    — Яка потреба була її продавати? - запитала Женька вже під час банкету, влаштованого спонсорами.

    — І ти туди ж, - Льошка трохи роздратовано стиснув келих з вином. – Мені були потрібні гроші на виставку. Така відповідь тебе влаштує? І взагалі, я можу ще таку саму намалювати.

    — Можеш. І, швидше за все, намалюєш. Тільки вона не так світитиметься, — була впевнена Женька.

    — Чому це? – Льошці здавалося, що Женька знову намагається доводити йому, що художньої майстерності Олексію Топазову серйозно не вистачає.

    — Адже ти малював уже «Незнайомку». І що, вийшло? Бо тоді вона була незнайомкою, а тепер — дружина. Тоді ти в ній бачив наречену, а тепер… Правильно, синиця в руці – це не журавель у небі, Льошенька. А взагалі я рада за тебе. Завжди знала, що ти прийдеш до цього, - Женька злегка доторкнулася своїм келихом до Льошчиного. – А чому Василину не взяв сьогодні із собою? Розділити успіх, так би мовити?

    — В інституті. Багато пропустила, наздоганяє. Вчора від неї отримував стусанів за те, що картину продав. А як мама жартувала на цю тему, ти чула б. Обізвала мене сурогатною матір'ю, мовляв, виносив картину, «народив» і продав.

    — Уявляю. У твоєї мами специфічний гумор. Почне діставати Василину, хапай дівчинку і йдіть жити окремо, а то буде те, що з нами, - хотіла порадити, як краще, Женька, але перечепилася об колючий погляд Льошки.

    — Ти досі на неї сердишся. З Василиною вони душа в душу живуть. Не каркай!

    — Не буду, – Женька в душі лаяла себе за те, що ніяк не може почати все з чистого аркуша, що сподівається невідомо на що.

    ***

    Хоча й числився Анатолій Красовський в автосалоні на Печерську заступником комерційного директора Шабурова Давида Омаровича, але в своєму кабінеті не сидів. Разом із консультантами спілкувався з потенційними покупцями, вивчав усі виставлені на продаж автомобілі, сам особисто обкатував на автодромі за салоном кожну машину, розбирався у документації.

    — Красовський, що ти твориш? – якось не витримав Давид, якого все більше не було у салоні. – Що це за діяльність ти розгорнув? Остудися. Так згориш раніше часу.

    — Організовую, забезпечую та контролюю роботу і взаємодію всіх підрозділів автосалону з метою продажу максимально можливої кількості автомобілів, - випалив Толік цитату із посадової інструкції.

    — Гарна пам'ять, - похвалив Давид. - Що думаєш, чого продажі на місці тримаються?

    — Тому що в тебе тільки дорогі тачки, - відверто сказав Толік, - Вже кілька мужиків заходили, і, наскільки я зрозумів, шукали щось не таке круте, але щоб добре їздило. Я не пропоную Запорожцями торгувати, але Мерседеси під час кризи не підуть, як по маслу. Тушканчик і той знає.

    — Ти не перший це мені кажеш. На Столичці Вітька теж натякав. Щоправда, у його промові тушканчиків не було. А що, давай я знайду дилера і підкупимо чогось середнього, - погодився Давид. У довгу шухляду не став відкладати, через тиждень до салону доставили п'ять Тойот сріблястого кольору. І торгівля пішла активніше.

    Толік завжди йшов з автосалону останнім, перевіряв включену сигналізацію та наявність сторожа на місці. Окремим ритуалом було зазирнути у підсобку та помилуватися картиною «Наречена». Щоб ніхто не знав, він попросив Давида взяти участь в аукціоні та купити цю картину. Толіку страшно було подумати, що картина з молотка піде комусь невідомому. Прямо купити у Льошки означало зізнатися у своїх почуттях до його дружини. Тепер, сховавши від усіх полотно, він дозволяв собі тільки милуватися її чистим і світлим ликом.

    — Щось я не помічав за тобою, Красовський, тяги до мистецтва, - сказав Давид, коли одного разу застав Толіка, який сидів у кабінеті й розглядав картину, поставлену на дивані. - Якщо тільки це не предмет твоїх мрій, га? Я правий? – Давид уважно стежив за реакцією Толіка.

    — Це моя сестра, - спробував відвертітися від натяків Давида.

    — Та ну, розкажи комусь іншому, паря. З якого б переляку ти її в кладовці ховав? Так дивляться мужики лише на бабу, яку хочуть. Сестра. Ха, насмішив. За лошару мене тримаєш?

    — Не рідна, – уточнив Толік.

    — От і я про те ж. А що ти паришся? Бентежить, що одружений? Тягни її в ліжко й не кисни. У мене он теж і дружина вдома, і коханка під боком. Накладно, але в душі та тілі гармонія.

    — Давиде, з нею так грубо не вийде.

    — Вона в курсі, що ти за нею сохнеш? Зрозуміло, ні сном, ні духом. Спочатку не завадило б зізнатися, - порадив Давид. - Заодно і второпаєш відразу дуже багато.

    — Розумієш, вона як гарний міраж. Як реклама машини, – спробував пояснити Толік.

    — А нічого ідейка. Слухай, а давай ця русалка, пардон, наречена, для реклами машин зніметься, га? І плакати на білборди наляпаємо. Та й на салоні її мордочка виглядатиме шикарно, - як справжній підприємець, Давид скрізь шукав вигоду.

    — Ні! - Толік мало не задихнувся. Він і в страшному сні подумати не міг, щоб на Василину дивилися сотні мужиків і при цьому думали так само похабно, як Давид. - Мало моделей, чи що?

    — Це також варіант. Але прикинь, ти приходиш на роботу, і не треба нічого ховати у коморі. Її гламурний фейс скрізь, - Давид не звик так просто здаватися.

    — Ти явно хочеш, щоб мене прибила дружина.

    — А твою дружину теж можна зняти, га? На моделі заощадили б.

    — А свою дружину чого не хочеш зняти у рекламі? - запитав у відповідь Толік.

    — По-перше, вона в мене для реклами, грубо кажучи, не годиться, а по-друге, мені її й удома вистачає, - зітхаючи, зізнався Давид.

    — Ото й мені своєї вдома предостатньо, - відвертість за відвертість.

    — Знаєш, один класний анекдот. Чоловік запитує у Бога: «Чому всі дівчата милі, ніжні та ласкаві, а всі жінки – стерви та суки?» На що Бог відповів: «Дівчат створюю я, а жінок із них робите ви». Тож, паря, за всіма параграфами, винні ми. А баби знову ні при чому, прикинь?

    Толік думав, що статус дружини Льошки змінить його ставлення до Василини. Нічого не змінилося. Він зрозумів це вже тоді, коли зустрів випадково Лісу на сходах. Вона поспішала до інституту на пари, він – на роботу. Запропонував підвезти, але вона відмовилася. Йому довелося практично силоміць заштовхати її в машину і відвезти до інституту, бо на вулиці йшов дощ, а на маршрутку була величезна черга. Але більше для того, щоб той час, доки віз, милуватися Василиною, яка трошки змінилася на краще. І все одно в обох було легке дежавю: машина, дощ і напруга в салоні.

    На початку травня до армії пішов Ванька. Проводи були умовними. Єлизавета останнім часом лисину на голові чоловіка проїла, благаючи того, щоб відкупив сина від армії, але Володимир стояв на своєму: «Син має служити!» Наприкінці місяця Ліза з Гулею побували на присязі. Тоді й було вирішено, що як тільки Гюльчатай складе іспити, то одразу ж на літо перебереться до Кіровська.

    Наприкінці травня, щойно почалися теплі дні, хрестили Тішку. Льошка був хрещеним, Діана Кареліна – хрещеною. Ось уже хто-хто, а Василина вдосталь награлася Тішкою. Поки батьки малюка з новоспеченими хрещеними будували глобальні плани за столом після того, як повернулися з Китаєва (там проходило хрещення), Василина не випускала з рук Тішку. Малюкові теж подобалося товариство улюбленої тітки. Толіку здавалося, що Василину ніхто й ніщо не цікавить, окрім Тішки. Він навіть трохи заздрив синові.

    — Подруго, тобі б уже й своїх не завадило завести, - вирішила підколоти Василину Анжеліка. Ліса посміхнулася й нічого не сказала, тільки щічки залив густий рум'янець. Вона крадькома глянула на свого пристойно напідпитку чоловіка, добре, що не вловив суті кинутої Анжелікою фрази.

    До дев'ятої години вечора Льошка вже куняв, сидячи на дивані. Анжеліка насилу відірвала Тішку від Василини і забрала спати. Толік зголосився відвести кума додому, оскільки Василина не була впевнена, що втримає на сходах чоловіка.

    Льошка завалився на дивані в залі й вже почав легенько похропувати, поки Василина провела Толіка й зачинила за ним двері.

    Лишати Льошку в залі було небезпечно, оскільки через годину мала повернутися Світлана Валеріївна від подруги, у якої днями помер чоловік, і скорботна жінка боялася перебувати в хаті одна. Світлана Валеріївна проводила з нею дні, а надвечір приходила з роботи донька. Василина розштовхала Льошку, і той насилу перебрався на ліжко в їхній з дружиною кімнаті. Не ставши чоловіка роздягати, а тільки укривши зверху ковдрою, Василина пішла у ванну, щоб прийняти душ. Встигла тільки розпустити волосся і роздягнутися, як почула дзвінок.

    Загорнувшись у великого банного рушника, вважаючи, що повернулася свекруха, Василина відчинила двері.

    Толік, повернувшись додому, вже не застав Кареліну, тож вирішив прибрати брудний посуд зі столу. Забута кофтинка Василини, що акуратно висіла на спинці стільця, спонукала Толіка повернутися, щоб ще раз побачити милі риси. Загорнута у білий рушник, вона була небезпечно приваблива. Черговий переляк у її до болю улюблених зелених очах, незважаючи на всі зусилля, торкнувся заборонених струн душі Толіка. У горлі застрягла грудка, яку він намагався проковтнути, але не міг. А тим часом повітря гуло від напруги. Губи Василини затремтіли, а по спині пробігло крижане тремтіння, хоча в грудях все палало вогнем.

    Василина бачила, що Толік, не відриваючись, дивиться на її губи. Потім він переступив поріг, зачинив за собою двері й простяг її кофтинку:

    - Ти забула.

    Повільна насолода розлилася по тілу Василини. Вона розуміла, що треба подякувати і попросити Толіка піти, але геть-чисто втратила здатність говорити. Толік стояв зовсім близько і так само не зводив очей з її губ. Секунда – і вона опинилася в його обіймах.

    — Це неправильно. Не можна, - видавила Василина, але сил звільнитися з його обійм не вистачало.

    — Я шалено хочу цього, а ти говориш не можна, - Толік скривив в усмішці рота. – Я ж хронічно хворий на тебе, дівчинко моя… Невже ти не бачиш, що я люблю тебе…

    Василина спочатку нічого не зрозуміла. Осяяння прийшло, коли Толік поцілував її. Тоді вона просто задихнулася від хвилювання. Скільки років вона чекала його дотиків. Багато років. Вона ніколи навіть не припускала, яке це чудове відчуття.

    — Ні! – Василина все ж таки знайшла сили на маленький протест і легко відштовхнула Толіка. - Це гріх. Ти просто випив, то не можна.

    — Ні? - видихнув Толік. Він відчував, як тремтить її тіло. Він відчував, що втрачає контроль над собою. Його богом було бажання. Мозок твердив, що його дії грішні, що він чинить нечесно по відношенню і до Василини, і до Льошки. Але пристрасть задавила свідомість, твердячи, що кохання, вирощене роками, найважливіше. І він би зацілував Василину тут, у передпокої, але в іншому кінці коридору Толік побачив Гулю, яка витріщилася очманілими очима саме на нього. У цих очах був і переляк, і осуд одночасно. Вона стояла боса, тому й не почув він, як дівчина прийшла з глибини квартири.

    — Пробач, Васька, - Толік відсторонився від Василининого тіла, дрижачими руками відкрив двері й вийшов у темряву парадного.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.