Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА

    Василина навіть не помітила, як органічно влилася у виключно пацанячу компанію. Дівчинці подобалося, як хлопці вміли весело гратися кожного разу у різні ігри. На початку серпня випала нагода й Ліса познайомилася з тринадцятирічною дівчинкою Танею, що жила у сусідньому парадному. Тетянка самотньо сиділа на лавці й роззиралася навкруги. Лісі здалося, що дівчинці сумно, тому вона вирішила запросити Таню погратися з хлопцями у захоплюючу гру «білки-стрілки».

    - А як грати? – поцікавилася обережно Таня, косо зиркнувши на чималу ватагу хлопчаків. Їхній босяцький вигляд трохи лякав домашню пай-дівчинку Таню. Цього разу зібралися усі семеро з компашки, і якщо розділитися на дві частини, то одна команда була неукомплектованою. Шукали ще одного гравця для парності.

    - Ділимось на дві команди. Пишемо записочку, в якій даємо точну вказівку, куди побіжемо ховатися. Цю записочку маскуємо і закопуємо он у тій пісочниці. А далі збираємось і втікаємо подалі якнайшвидше, залишаючи ось цією червоною крейдочкою стрілки. У другої команди на пошуки нашої записки – десять хвилин. А через десять хвилин друга команда повинна піти нашими слідами. Якщо знайдуть, де сховалися, - то виграли, - із азартом, в передчутті захоплюючої подорожі містом в компанії Єгора і Ваньки ( вони обов’язково будуть у її команді, тому що Єгор не захоче без Ліси, а Ванька без Єгора), уявляла принади гри Василина.

    - Мені не можна, бабуся сваритиметься, якщо я піду куди-небудь і мене не буде видно з вікна кухні, - спокійно повідомила Тетянка. – До того ж у мене всього п'ятнадцять хвилин вільного часу. А потім уроки.

    - Влітку? Уроки? – для Василини це звучало, як «сніг у пустелі». Суцільна аномалія!

    - Бабуся так сказала, що треба вивчити теми з математики і мови заздалегідь, щоб, коли піду до школи, все знала й була відмінницею.

    - Зрозуміло. Тоді бувай, - зробила висновки Ліса. Приєднавшись до хлопців, які цікавилися, чому не привела восьмого гравця, відповіла коротко:

    - Дитина замучена бабусями. Не дають жити, - а сама подумала, що якби у неї були бабусі, то вона б точно не дозволила їм так обмежувати себе в діях. Але у неї бабусь, як і дідусів, не було, оскільки батьки тата померли ще до її народження, а мама виховувалася в інтернаті. А ще дівчина дякувала Богові за те, що дав нормальних батьків, які не утискали її свободу вибору і пересування, а головне – не примушували вчити уроки на канікулах.

    - Та ладно, ми тоді втрьох, - підсумував Єгор. – Васька, я і Ванька. І ми тікаємо першими.

    Василині дуже подобалися подорожі дружною ватагою містом. Спочатку дослідили усі вулички з провулками, потім бігали лісом, цупили в садах і на городах усе, що було їстівного. Хлопці знали, що Васька ні за яких обставин не буде ревти, іноді й на шухері постоїть, ніколи не здасть. Їхня команда складалася з шести хлопчаків і Василини. Іноді приєднувалися й інші, але зрідка, переважно, щоб пограти у футбол.

    Сашка Верзун (Шурік) був найбільш безшабашним десятирічним хлопчаком. Що б він не одягнув ( вірніше, мама натягла), усе висіло на Шуріку, як на опудалі городньому через те, що хлопець був дуже худим. Їв Шурік багато, але через швидкий обмін речовин в його організмі надовго нічого не затримувалося. Коли якось пішли купатися на річку і Сашка роздягнувся, Василина спочатку злякалася. Таких худих дітей, щоб кістки випиналися, вона бачила тільки на ілюстраціях до книжок, що описували війну та голод.

    - А чому Шурік такий худючий? – якось спитала у Єгора. Той пожартував:

    - Глисти усе з’їдають, - і побачивши великі очі Ліси, яка прийняла його слова за справжню монету, додав, - Жартую. Це він вже м’ясом обріс, а раніше взагалі скелетом трусив, думали - хворий.

    Більшу частину дня Сашко проводив на вулиці. Якби можна було, Шурік жив би на вулиці. Але увечері традиційно вибігала мамка з ременем і, горлаючи на весь двір, заганяла гульону-сина додому. Мати частенько колошматила Шуріка, а ременем постращати – це у неї ритуал такий, для розвантаження нервової напруги. Страшенно зла на свого чоловіка-пияка, жінка всю свою неприязнь переклала на сина, немов хлопчина був у відповіді за постійні батькові запої. Проте, Шурік на матір зла не тримав, а навпаки – любив усією своєю дитячою любов’ю, на яку був здатен.

    Працювала Клавдія Петрівна (мати Шуріка) в гастрономі, у ковбасному відділі. Габарити мала відповідні, як солідний продавець ковбасних виробів. В домі ковбаси завжди було повно. Шурік на неї вже дивитися не міг. Але мати, страшенно переживаючи через худючість сина, постійно примушувала своє чадо їсти сосиски, сардельки та інші види ковбасок. Шурік все це добро згрібав по-тихому, як партизан, і виносив у двір, підгодовував собаку Найду. Усі любили цю розумну вівчарку, яка нізвідки взялася у дворі. Найда зробила підкоп під електрощитовою і вже три роки, як спокійно жила у саморобній норі. Їй робили будки, але Найда жила в норі. Завдячуючи Шуріковим ковбасам виглядала достатньо вгодованою і задоволеною. Дякувала тварина специфічно – лизала своїм шершавим язиком Сашковий ніс. Більше ніхто такої честі не удостоювався.

    Протилежністю Шуріку за статурою і характером був Льошка Горохов, серед своїх – Горох. Страшно любив щось поїсти і погризти насіння. Не дивлячись на легку колобкуватість, Льошка був доволі рухливим і навіть вмів сідати на шпагат. Правда, одного разу, якось демонструючи цей шпагат, порвав штани.

    - Коли я гризу сємки, то не так хочеться жерти, - пояснював свою пристрасть Льошка. До речі, він з однаковим азартом їв як чорне, так і біле гарбузове насіння. У кишенях Гороха насіння ніколи не переводилося. Його чергове «Сємок хош?» знали усі.

    Друга особливість Льошки – губив усе, що можна загубити. Батьки Льошки були медиками, тому часто пропадали в лікарні, яка розташовувалася в трьох кілометрах від міста. Тато – кардіолог, а мама – акушерка-гінеколог. Нічні чергування та й просто затримки на роботі – звичайна справа. Льошчина бабуся мала поганий слух, тому хлопчаку, що вискакував на вулицю ні світ, ні зоря, вішався на шию ключ, щоб не загубив. Але Льошка якось примудрявся його регулярно губити. Коли Льошка вперше згубив ключа, його налякав Ванька дворовими жахами:

    - Ти чо, притрушений? Посіяний ключ – це ж у квартиру твою крадії припруться і все цінне винесуть, - Ванька вмів живописати так, що самому ставало страшно. – І це ще підфортить, якщо нікого вдома не буде. А так ще й приріжуть тебе і батю з мамкою. А бабка твоя і не почує, як їй під ребро ножа штрикнуть.

    Наляканий до гикавки Льошка, боявся два дні, а на третій зізнався батькам про втрату ключа. Батько вилаяв, але поміняв у домі всі замки, після чого знову повісив Льошці на шию новий ключ, але тепер вже на шовковій червоній стрічці.

    - Ще раз загубиш, на вулицю гуляти не підеш, - мотивував батько сина. Але рівно за місяць Льошка знову посіяв ключа. Шукали три години всією командою. Знайшли завдяки помітній червоній стрічці, але сильно були злі, бо втратили стільки часу, коли могли б погуляти. На Льошку усі дулися ще три дні потому.

    Коли вже в команді з’явилася Ліса, Льошка вчергове згубив ключа. Цього разу гуляли на полі, де росла висока трава, хлопцям по коліна. Як на зло, червона стрічка порвалася, бо перетерлася, а ключ упав у траву – не зрозуміло було, як його шукати. Бліде обличчя юного футболіста явно давало зрозуміти – влетить по самі помідори. Льошка не боявся, що перепаде на горіхи, боявся, що на вулицю гуляти не пустять. Це було для хлопця найгіршим покаранням.

    Коли заросле травою поле прочесали вздовж і впоперек, але ключа не знайшли, Льошка готовий був іти й топитися у річці.

    - Хлопчики, ви тут нічого не робіть. Я зараз, - посміхнувшись і мило подарувавши усім свої дивовижні ямочки на щічках, Василина кудись побігла. Повернулася з довгою палкою, на кінці якої був примотаний товстим дротом великий круглий магніт. Ним водили по траві, немов міношукачем. Спочатку причіплялися різноманітні гайки та цвяхи іржаві, але через двадцять хвилин такого пошуку знайшовся ключ. Льошка від радощів обійняв Лісу і навіть чмокнув у щічку. Від Ваньки не сховалося, як Єгор стиснув кулаки, спостерігаючи цю сцену.

    - А де такі штукенції видають? – крутив у руках великий магніт Сашка.

    - У тата в гаражі взяла, - пояснила Ліса.

    - А чо тато з такою шайбочкою робить? – не заспокоювався Сашка.

    - Відів’янь. Тобі ніхто його не подарує, - прознав Сашкові думки Ванька, забрав магніт з рук Шуріка й віддав Лісі. – Забери. А непогано у тебе бошка шарить. Ми й не доперли до такого, - відвісив комплімент Ванька. Він рідко ( майже ніколи) хвалив кого-небудь, тому його похвали були цінними.

    Андрій Потапенко ( Лапа) за віком був точно таким самим, як Єгор. Хлопці ходили у один клас, там і подружилися. Лапа гриз нігті, до речі, на ногах також, коли нервувався. А нервувався він часто, практично по кожному дрібному приводу. Батьки, ще коли Андрюша був зовсім малим, регулярно проводили експерименти по відучуванню сина від гризні. Чого вони тільки не робили: мазали нігті зеленкою, йодом, гірчицею, одягали рукавички і примушували у них ходити цілодобово. Нічого не допомагало: як гриз Андрюша, так і гриз, тому родичі дали дитині спокій й перемикнулися на меншого Андрюшиного брата Віталіка, бо той почав смоктати кулачок, тому рідні дико боялися, що і цей стане нігтегризом. З Віталіком минулося, дякувати Богу. Так от Андрюша був повільним, незграбним, та ще й прізвище таке символічне мав. На ведмедика хлопець був схожий, тому незчувся, як приліпилося до нього це звичне прізвисько – Лапа.

    А от азербайджанець Джаміль Алієв став Лікарем після того, як у команді з’явився Лапа і нескромно поцікавився:

    - А чо у всіх нормальні імена, а цей – Джаміль? Як джміль, чесне слово.

    - Мене батьки назвали на честь дідуся. Він у мене у Азербайджані живе. Лікар. Людей рятує. Я теж буду лікарем.

    Так і став Джаміль Лікарем. Хлопець був навдивовижу спокійним і розважливим. В команді бачили, як Джаміль нервувався лише двічі, але цього вистачило, щоб зрозуміти раз і назавжди - не треба Джаміля доводити до такого стану – страшний у гніві, бо дитя Сходу: терплячий, проте, темпераментний.

    Брати Єгор і Ванька Красовські справедливо вважалися стрижнем цієї компанії. Старшим був Єгор, але статурою Ванька видався міцнішим, тому різниці у віці ( два роки) майже не відчувалося. Братів слухалися беззаперечно і поважали. Ця повага першочергово стосувалася не стільки хлопців, скільки їхніх батьків. Про родину Красовських взагалі в місті ходили цілі легенди.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.