Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА

    Як Єлизавета не вмовляла невістку залишитися з Тішкою й погостювати у них хоча б кілька місяців, Анжеліка відмовлялася категорично. Так, кілька днів Ліза була уважною, усміхалася й намагалася догодити невістці у всьому. Від колишньої неприязні й слід пропав. Але Анжеліка розуміла, що це заслуга виключно Тішки, адже саме на його милі агукання Єлизавета реагувала, як кіт на валеріанку – добрішала та заспокоювалася. Але кілька моментів насторожили Анжеліку.

    Коли молода мама перевдягала малюка й використала присипку, натрапила на незрозумілий погляд Єлизавети й почула злегка засуджувальне:

    — Краще олією кип'яченою змащувати, а то в складочках ця присипка збирається. Я так усіх трьох мазала і проблем не знала. Викинь ти цю присипку. Давай я закип'ячу олії.

    — А мені зручніше присипкою, - коротко, але з ноткою металу відповіла Анжеліка. І хоча Єлизавета не стала наполягати, але риторичне питання в її очах Анжеліка все ж таки прочитала. Другим моментом стало питання ліжечка для Тішки.

    — Зараз Ваньку попрошу, він з горища дістане ліжечко. Куди воно годиться дитині з батьками звикати спати, - заявила Єлизавета й почала розповідати, як зручно приспати дитину та покласти в ліжечко.

    — Єлизавето Григорівно, я вже звикла, що Тішка у мене під боком спить. І вночі годувати зручно, і не втомлює.

    — А ви там поміщаєтесь на дивані? – дивувалася Єлизавета.

    — Цілком, - запевнила Анжеліка свекруху.

    — І Толіку зручно? – не вірила Ліза.

    — Можете у нього спитати. Мені не скаржився. Толік сам не проти, якщо я не стрибаю всю ніч, а спокійно лежу.

    І спитала. Толік делікатно попросив матір не хвилюватися через дрібниці. Але коли Анжеліка з Толіком залишилися одні в кімнаті, і він запропонував Анжеліці пожити у його батьків, Анжеліка категорично запротестувала.

    — Ні. Різдво відсвяткуємо і все, додому. Я хочу виховувати Тішку за новими поглядами, а не доісторичними методами. Ти чув, температуру води у ванночці перевіряти ліктем? Жах! А градусник на фіга?

    — І все ж таки, моя мама виховала трьох. Ніби нічого так вимахали. Живі, здорові, в міру вгодовані, - вирішив заступитися за матір Толік.

    — Ти хочеш сказати, що я своїй дитині поганого хочу? Чи що я погана мати? Бо то твоя мама сказала? – Анжеліка відчувала, що розмова обіцяла перерости у скандал, але зупинитися вже не могла.

    — Енжи, гальмуй, а то зараз ми з тобою договоримося. Не хочеш, щоб мати допомагала, не потрібно. Але потім не вий, що нічого не виходить і ти страшенно втомлюєшся. Я з себе відповідальності не знімаю, але й на роботу треба ходити. Не сяду ж я поряд з тобою вдома?

    — Ой, типу ти сів би? Хоча б мовчав, - Анжеліці такий сценарій подобався, дуже подобався. Але було одне "але". Толік не мав молока, і годувати Тішку він не зміг би. Хіба що якщо перевести малюка на штучне, але навіщо так рано, якщо можна все ж таки дати дитині його належне природою і необхідне маленькому організму.

    Вирішення питання прийшло звідти, звідки його й не чекали. Коли Анжеліка з Толіком навідалися до її батьків, старша сестра Анжеліки Тетяна сама запропонувала допомогу.

    — Тань, а з роботою як? – занепокоїлась Анжеліка.

    — Я можу взяти відпустку, коли захочу. Взимку відпустять, це влітку аврал, а взимку нормально. І відгулів у мене назбиралося. Я думаю, на місяць вистачить, - це було не так її рішення, як підкинута мамою ідея, оскільки та відчувала якісь докори сумління за те, що сама спровокувала своє видалення з квартири, де жила дочка із зятем. Зять в очах Любові Павлівни все одно виглядав лиходієм, але й про дочку вона думала, переживала, як їй одній тяжко з дитиною, доки не відновиться і все не заживе.

    — Тань, мені незручно відбирати у тебе відпустку. Відпочила б десь, розвіялася, — казала Анжеліка, а сама в душі раділа, що сестра, як завжди, у тяжкий час підставляє їй своє надійне плече.

    — Так і розвіюсь. По магазинах схожу, до театру чи кіно, до музею, може, виберуся, - запевнила сестру Таня. – Київ – не Кіровськ буде. Столиця.

    Толік таке рішення підтримав, але з певною умовою:

    — Нехай поживе, якщо від мене Тішку у шафі ховати не буде.

    Таня виявилася саме тією золотою серединою, яка й Анжеліці допомагала, і до Толіка не чіплялася, як теща. Натомість Анжеліка стала спокійнішою. Поступово Тішка так звик до своєї тітки, що міг спокійно залишатися з нею на кілька годин. Анжеліка зціджувала молоко, і Таня могла погодувати зголоднілого малюка з пляшечки, поки його мама була відсутня. До кінця січня Толік з Анжелікою навіть вибралися на концерт Дітера Болена, в минулому одного з вокалістів легендарного гурту «Моден Токінг».

    Цей місяць Анжеліка могла цілком назвати другим медовим місяцем у їхньому із Толіком сімейному житті, якби не дві обставини: Толіка нервували будь-які розмови, пов'язані з майбутнім весіллям Василини та Олексія, Анжеліка ж все частіше згадувала Дені. При останній зустрічі з Кареліною Анжеліка мимохіть запитала, чи не їздила Діана Вікторівна куди. Кареліна з розумінням окинула Анжеліку поглядом і прямо відповіла:

    — У Парижі не була, Дені не бачила. Я все більше по Прибалтиці їжджу. Як мені тебе не вистачає, знала б ти, - знову починала завивання Кареліна, - Коли принца будемо хрестити? Я вже все купила, що треба, і церкву пригляділа. Китаївська пустинь – друге за святістю місце у Києві після Лаври. Ні, я могла б і в Лаврі домовитися, але там багато народу, і їхати далеко. Хоча якщо скажеш, то попремося у Лавру.

    — Та ні, нехай пустинь. Толік каже, що навесні, як потеплішає, - обнадійливо відповіла Діані Анжеліка.

    — Прекрасно! Я готова, тільки свисни, - підсумувала Кареліна й вручила Анжеліці пакунок з подарунками для майбутнього похресника.

    ***

    Рішення написати картину для виставки-конкурсу «Дихання життя» у Льошки виникло спонтанно. Він давно вже уявляв Василину в пишному білому одязі, і цей образ у нього крутився в голові настільки часто, що, зрештою, дозрів для того, щоб виплеснутися на полотно.

    — Я тобі покажу картини, а ти мені скажеш, яку на конкурс відправляти, – вирішив порадитись із Василиною Льошка.

    «Незнайомку» Василина вже бачила. Але свіжа «Наречена», що стояла поруч, була ефектнішою і яскравішою. У ній було стільки світла, тепла та енергії, що кожен, хто глянув на картину хоч раз, розумів – митець був щасливий, коли її писав.

    — Льоша, ти ж і сам розумієш, що ось ця, - Василина вказала на «Наречену», - набагато краще. Коли ти її встиг намалювати? - дівчина підійшла ближче, щоб придивитися. - Слухай, так прикольно, начебто одягнена, і пишно так, але якщо придивитися - якась напівроздягнена. Це ти спеціально?

    — Жінка має одягатися так, щоб чоловікові хотілося її роздягнути, а не одягти! Знаєш, хто сказав?

    — Ні, не знаю. Якийсь модельєр? – Василина усе ще порівнювала «Незнайомку» і «Наречену» - минуле і майбутнє.

    — Коко Шанель. Велика жінка. Її любить цитувати моя мама, тож так, для загального розвитку, – Льошка підійшов до Василини ззаду та обійняв її. Дівчина зазначила про себе, що їй приємні його дотики, але лякав сценарій, який за цим мав слідувати. По тремтячих руках Льошка зрозумів, що квапити події не варто, і запропонував поспішити додому на вечерю.

    ***

    У інституті й так дивилися на Василину Ланіну, як на інопланетянку. Ще б пак, не п'є, не гуляє, все вчить, вчасно здає, ні з ким не лається, плітки не збирає, викладачам не хамить, завжди чимось зайнята й відповідає витіювато і невизначено на компроментуючі питання, але серія ситуацій створила їй додатковий імідж загадковості.

    На початку лютого, щойно відновилися заняття після канікул, в інституті з'явився Єгор. Він відлітав до Лондона з групою, тому вирішив наостанок побачитися з Василиною. У тієї були ще дві пари, але з такої нагоди Ліса попередила старосту й пішла, кинувши Ромі наостанок:

    — Законспектуєш, будь ласка, психологію та історію. Бо інакше релігієзнавство не дам списати.

    — Зрозумів, товаришу начальник, - змірявши з ніг до голови симпатичного Василининого супутника, Рома демонстративно по-клоунськи приставив праву руку до скроні.

    До відльоту Єгор мав лише кілька годин. Він хотів за цей час надивитись на Василину й наговоритися з нею. Навіть сфотографував її на згадку: спочатку, як сиділа за столиком, потім, вже на вулиці, коли куталася у чорний кожушок. Насамкінець Єгор витяг гарну квадратну коробочку й простягнув Василині.

    — Мене не буде на твоєму весіллі, але я хочу, щоб ти була особливою. До твоєї гарної сукні, не сумніваюся, що Цей тебе нарядить пристойно, все-таки художник, ось, тримай, підійде, - і розкрив. Василина просто ахнула від сліпучої краси сережок та намиста.

    — Ти здурів? Воно дороге. Це ж які шалені гроші! - Василина розуміла, що для такого подарунка Єгорові потрібно було довго і багато працювати.

    — Не хвилюйся, я перекладами трохи помаявся. Це не справжні камені, біжутерія, але виглядає багато. Фотки зі свого весілля надішлеш?

    — Звичайно. Дякую, Єгоре, - Василина ледве дотяглася до хлопця, щоб поцілувати в щічку. - Як я тобі заздрю, летиш до Лондона.

    — Не зовсім до Лондона. Місто Колчестер, за годину їзди від Лондона. Там нас по сім'ях розподілять. Я все описуватиму і надсилатиму тобі докладні листи. І ти мені пиши, ага?

    — Куди ж я від тебе подінусь? Тільки не англійською, - жартувала крізь сльози, що виступили. Але це були сльози щастя та радості за Єгора. Хлопець ніжно витер сльозинки, що не встигли скотитися, з очей коханої й швидко поцілував у щічку. Він навідріз відмовився, щоб Василина проводжала його до аеропорту.

    — Ланіна, це і є твій коханий чоловік? – не втримався Ромка, коли приніс Василині наступного дня ксерокс обумовлених конспектів.

    — Ні, Ромо, це мій брат, - задовольнила цікавість одногрупника Василина. - Конспекти не ти писав, у кого свиснув, колись? Хоча, крім Валентини, нема кому більше.

    — З твоєю дедукцією та логікою, Ланіна, непоганий опер міг вийти, - і не приховував, що не сам конспектував.

    — Ось закінчу цей інститут, так одразу й на опера піду вчитися, - піддражнила Василина. - Тобі за ксерокс дякую, Валентині за конспект.

    За кілька днів уся група бачила, як Ланіну забирав після пар високий красень, заштовхував у таксі та віз у невідомому напрямку. То був Ванька. Він спочатку забрав Гулю із занять, потім Василину. Їхали до салону вибирати весільні сукні.

    — Ланіна, це точно твій коханий чоловік. Нічого так, амбальчик, - Рому знову чекало розчарування.

    — Ні, Рома, це також брат, - посміхаючись, відповіла Василина.

    Не встигло пройти кілька днів, Василина перевдягалася на фізкультуру та розійшовся замок на чоботях. А на вулиці снігу по коліна. Зателефонувала додому, сказала Світлані Валеріївні, та обіцяла прислати Льошку. Приїхав Толік. Привіз дутики.

    — Льошка зайнятий, - відповів на німе Василинине запитання. – Що там із твоїми чоботами? Чи поїдемо ремонт шукати? - весь такий страшно діловий, а сам шукає привід продовжити хвилини перебування разом.

    — Ні, Толя, їдемо додому, якщо тобі по дорозі, а якщо ні, то я на метро.

    Толіку було не по дорозі, але хіба ж він їй скаже? Всі справи летіли до чортів собачих, і Толік віз Василину такими шляхами додому, наче їхати треба було в якусь Тьму Таракань, а не на Оболонь. Василина завбачливо сіла на заднє сидіння, а не попереду біля водія, хоча Толік спочатку пропонував сісти поряд.

    — Та ні, я там ззаду посиджу, покуняю, а то щось нас сьогодні фізкультурник зі стрибками через коня приморив, - схитрила Василина, розуміючи, що її зараз поруч із Толіком почне кидати то в холод, то в жар. Вона і так прикрила очі, але періодично поглядала на обожнюваного водія, милуючись його строгим профілем, що уважно стежив за ситуацією на дорозі.

    — Я навіть не питаю, хто це був. Судячи з усього, брат. Дуже на того першого схожий. Твій смак починаю простежувати, - іронізував Ромка у понеділок, як тільки Ланіна увійшла до аудиторії.

    — Ти дуже прозорливий, Рома, - жартувала Василина. – Це був мій старший брат Анатолій.

    — Дозволь поцікавитися, а братів у тебе всього скільки? – Рома не особливо вірив словам одногрупниці.

    — Троє. Цей був останній, угомонись.

    Коли через два дні Льошка на очах усього курсу в коридорі чмокнув Василину прямо в губи і попросив поквапитися, Рома просто причманів, а група застигла у німому здивуванні.

    — Ланіна, у тебе що, підпільний гарем? Ти завжди для мене була дівчиною-загадкою, але тепер навіть не знаю... - Рома пішов за Василиною у гардероб. – Ти казала, братів троє. А цей?

    — Рома, а ось це був коханий чоловік, - зізналася Василина, знаючи, що той рознесе новину інститутом з максимальною швидкістю.

    Льошка віз Василину до виставкової зали на Печерську, де були розміщені конкурсні роботи, і його «Наречена» серед них. Олексій помітно нервував, тому Лісі доводилося його заспокоювати.

    — Льоша, нічого ж сьогодні особливого не станеться, просто подивимося інші роботи, оцінимо шанси. Голосування все одно в березні, - умовляла Василина, але Льошка знав творчу кухню і розумів, що тон усьому конкурсу будуть задавати кілька журналістів, які подають матеріал до столичної преси, а також критики, запрошені для висловлювання своєї думки.

    Складалося враження, що Женька просто чекала на Льошку біля входу на виставку. Вона виглядала набагато привабливіше, ніж минулого разу. І макіяж, і коротка синя в'язана сукня говорили, швидше, кричали про те, що всі зусилля виглядати добре були нею прикладені максимально.

    — Салют! Василина, здається, я запам'ятала, гарне ім'я, можна я Льошку поцуплю на пару слів, ага? - і потягла в тихий куточок нашіптувати останні плітки.

    — Я піду, картини подивлюся, - Василина про себе посміхнулася й пройшла до зали, заповненої людьми, що сперечалися. Вона почувала себе тут трохи зайвою, бо всі ці люди розумілися на мистецтві так багато, а вона тільки те, що картини малюються фарбами і полотно ставлять на мольберт. Збираючись стати дружиною художника, Ліса хотіла допомагати Льошці стати успішним, щоб він реалізував себе, а не ховався у підвалі й не малював на замовлення чортзна що.

    — Слухай, шукала твою «Незнайомку», але, якщо чесно, офігіла від цієї, - як партизан-змовник прошепотіла Женька Льошці. - Тут усі про неї говорять. Топазов, ти вже зірка. Я краєм вуха навіть чула, що двоє солідних товаришів хочуть її купити у свої колекції. Тож, я думаю, твоя перемога – питання часу. До речі, мені сорока принесла на хвості, ти одружуєшся?

    — Яка оперативна сорока. Так, Жень, втомився холостякувати.

    — Значить, недарма картина світиться. Бажаю щастя, Льош. Ти цього вартий. Мама твоя як до нареченої поставилася?

    — Жень, ти не повіриш, але як до доньки.

    — Чому ж не повірю? Повірю. Незвичайна дівчинка. Із потужною енергетикою. Ще вперше її побачила, зрозуміла, що, як магнітом, до неї всіх тягне. Глянь, і Валевський до неї вже причепився. Я так і не зрозуміла, де його робота? Якщо не буде, всім каюк, закритикує до чортиків.

    — Жень, давай трохи згодом поговоримо. Обіцяю. Дякую за інформацію, - Льошка не дуже вірив Женьчиним прогнозам, але її слова підняли йому настрій. Зараз Льошці треба було забрати Василину у Валевського, відомого у творчих колах своєю підвищеною балакучістю.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.