ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
Вже по тому, як Толік увійшов до її кабінету, Василина зрозуміла – все змінилося остаточно та безповоротно. Погляд його, як і раніше, лякав і затягував своїм звичним магнетизмом, але в ньому вже не було колишньої невпевненості.
— Ну що, Василино Вікторівно? - звернувся він, посміхаючись одними очима, - змушений погодитися з вашим лікарем, що вам не завадить відпочинок. Із завтрашнього дня ви на лікарняному протягом двох тижнів. Якщо не встигнете сьогодні оформити відправку придбаних автомобілів, не турбуйтесь, я це зроблю сам.
— Я все оформила, але ні про який лікарняний ми з Ларисою Петрівною не говорили, - думки шаленими жеребцями мчали в голові Василини, лякаючи і малюючи неймовірні картини можливих наслідків цієї розмови. Недарма ж Толік так офіційно перейшов на «ви». Василина намагалася передбачити, що відомо Толіку, адже він міг вивідати у гінеколога все, що завгодно.
— Зате ми з нею все чудово обговорили. Жінка хороша, усе розуміє, зайвих питань не ставить. Приємно з такими мати справу.
— Ти був у мого гінеколога? Навіщо? Не за лікарняним же їздив, я так розумію? - Василина вже знала відповідь, надто явно вона читалася в блискучих очах і на сяючому обличчі Толіка.
— Вась, я знаю, що дитина моя, можеш не відпиратися. Сподіваюся, ти розумієш, що це означає? – вирішив не мучити Толік Лісу, видав усі козирі відразу.
Звичайно, Василина все знала й розуміла. Тому спочатку і збрехала, що вагітна від Льошки. Але зараз, на цей момент, вона не знала, що відповісти. Хоча мовчання у відповідь було красномовнішим за будь-які слова.
— Ми маємо бути разом, Вась, завжди разом. А тепер нас ще й малюк пов'язує. Адже це доля.
— Те, що ти виявився батьком моєї другої дитини, ще не означає, що ми повинні бути разом, бо так вирішив ти, - нарешті видавила з себе Василина. Вона ледве стримувала тремтіння в руках, а ноги взагалі стали ватяними.
— Я чітко обґрунтував логічність нашого спільного проживання, і аргументи, як на мене, дуже переконливі, - Толік так був задоволений собою, що Василину це навіть дратувало.
— Толя, твої аргументи вагомі й зрозумілі лише тобі. А що робити з Федькою, з Льошею? Ти про інших подумав? Як усе обернеться для них? Яким буде результат твого шаленого плану?
— Повторюся, Федьку виховуватимемо, а Льошка коли дізнається, що дитина не його, навряд чи затримається у твоєму житті. Я знаю, що грубо, егоїстично і ще багато невтішних епітетів на свою адресу отримаю, але таке життя: буває все, а буває нічого, - він обійшов столик і обійняв Василину за плечі.
— Ти, як завжди, все вирішив за всіх. Як схоже на Анатолія Володимировича Красовського! І нема чого мене обіймати! - відштовхнула вона його руки, але з якоюсь м'якою награністю. - Це серйозно, Толю!
— Звісно, серйозно! – погодився Толік і навіть кивнув головою, витягаючи Василину з крісла, і притискаючи при цьому до себе. - Ти навіть не уявляєш, наскільки серйозно, - він щасливо посміхнувся: - Напевно, цей день у моєму житті буде найщасливішим, якщо не брати до уваги нашого дня весілля та дня народження карапуза, - за поглядом Толіка, спрямованого на її губи, Василина зрозуміла, що зараз станеться один з його солодких і приємних поцілунків, після яких вона традиційно втратить контроль і розум. Тому Василина поспішила нагадати:
— Ти обіцяв мене не чіпати без моєї на те згоди! - різко нагадала.
— Правила змінюються, Вась. Твоя згода завжди читається у твоїх очах. Просто я ідіот навчився це бачити пізно. Ти ж цього хочеш не менше, ніж я, просто спеціально мене зводиш, - тримати себе в руках Толік не міг, тому поцілував Василину. Вона не мала сил опиратися, тому потрапила в полон його солодких тортур остаточно, забувшись де вона і що відбувається навкруги.
Можливо, цей поцілунок затягнувся б традиційно надовго чи переріс у щось більше, але, захоплені один одним, Толік та Василина не побачили, як до кабінету увійшов Льошка. Вони тільки почули, як грюкнули вхідні двері, коли цей хтось пішов.
— Упс, хтось приходив. Потрібно навчити персонал стукати, - неохоче відсторонившись від Василини, але не випускаючи її з обіймів, міркував уголос Толік.
— Блін, без стуку до мене тільки Льошка заходить, - з силою відштовхнувши від себе Толіка, Василина кинулася до дверей і дійсно, в кінці коридору побачила Льошку, що стрімко віддалявся до виходу. Наздогнала Василина чоловіка тільки на стоянці, коли той сідав у машину.
— Льоша, ти куди? – різко спитала, розуміючи, що йому не можна зараз за кермо.
— Усе гаразд. Треба з’їздити у справах. Толік знає.
— Може, поговоримо? - благально пропонувала Ліса.
— Вдома обов’язково поговоримо. Зараз поспішаю, вибач, - він навіть поцілував Василину у щічку, щоб переконати, що все реально гаразд.
— Не вздумай написати записку і втекти, - пригрозила Ліса.
— Не втечу. Обов'язково поговоримо. Все буде добре. Пам'ятай, тобі не можна хвилюватися, — співчутливо сказав і, побачивши Толіка, що наближався, швидко сів у машину й поїхав.
— Тебе додому відвезе Сірий, - швидко кинув засмученій Лісі на ходу Толік. - А я за ним. Може наробити дурниць.
Василина пошкодувала, що теж не могла помчати слідом за Льошкою та Толіком.
***
Льошка їхав навмання, аби куди їхати. Як він не намагався примусити думати себе про щось інше, але перед очима стояла картина – Толік і Василина, що цілувалися. Відчуття того, що він зайвий, повернулося і запульсувало з новою силою. Васька, дитина, Толік… Внутрішній голос, що перебував явно в стадії афекту, підказував розігнати машину і врізатися в якийсь стовп. Але тільки страх заподіяти шкоду невинним людям, що знаходилися навколо, зупиняв Льошку від такого кроку. Нарешті Льошка в'їхав у якийсь двір і зупинив машину.
— Слухай, а неслабо ти ганяєш вулицями столиці, - за кілька хвилин на пасажирському сидінні з'явився Толік. - Давай ми з'їздимо з тобою в один прекрасний ресторанчик. Тільки на моїй тачці, га? За свою машину не хвилюйся, Сірий після того, як Василину додому відвезе, забере і тобі під будинок твою «ластівку» доставить, – переконав Толік. Льошка знав, що відмовлятися марно.
***
Час для Василини немов зупинився. Вже минуло шість годин, як Сергій привіз її додому. Чим тільки не намагалася Ліса себе зайняти: дзвонила до Кіровська, щоб дізнатися, як там Феденька ладнає з бабусею, дивилася телевізор, пробувала готувати, прибирати, просто лежати на ліжку. Заспокоювало те, що Льошка не один, з ним Толік.
Коли Василина побачила в дошку п'яних Толіка й Льошку на порозі квартири, вона навіть не знала, що робити: радіти чи лаятися?
— А це ми, - ніби не видно, оголосив Толік й підштовхнув Льошку до його ж хати, після чого увійшов і сам, зачинивши за собою двері. – Як ми класно посиділи у ресторані! Шкода, тебе з нами не було.
— Так їй не можна ... пити, - уточнив Льошка. На його жалюгідний стан було страшно дивитися. – Але ми тебе згадували. Чесно! Часто.
— Ото ж бо мені гикалося весь час, - пробурчала Василина. - Льош, йди ти спати. А тобі, Толю, таксі, ага? За кермо не дам сісти!
— Ось за що я люблю тебе, Васька, що завжди була розумною. І дбайливою. Мені, негіднику, і таксі. Дякую, – і Толик демонстративно вклонився Василині, а потім церемонно поцілував ручку.
— Зараза ти, Толю, - сердито гаркнула Василина. - У Льошки серце, а ти його напоїв до одурі, - мріючи позбутися присутності Толіка, Василина швидко набрала службу таксі й замовила найближчим часом машину до свого під'їзду.
— Я його лікував, а не напував. Ефективна терапія. Знаєш, як йому було погано? О-о-о! Ми вирішували, хто тебе більше любить.
— Толік – мировий мужик! Він обіцяв мені тебе дуже любити і Федьку виховувати добре, - намагався захищати друга Льошка, вигукуючи похвали Толіку з ванної.
— Я так розумію, ви пречудово домовилися. І знову мене забули спитати. Добре, завтра поговоримо, сьогодні, я бачу, нема сенсу. Толя, таксі буде за п’ять хвилин. Сам спустишся, на сходах не уб’єшся?
— Ображаєш. Я ще багато чого можу, - спіймавши лихий погляд Ліси, Толік знітився, - Зрозумів. Видаляюсь, - і пішов.
Прокинувшись вранці, Василина злякалася тиші в квартирі, вирішивши, що Льошка все ж таки пішов. Але він сидів на кухні й «лікувався» знайденою пляшкою вина.
— Льош, може не варто це пити? – з докором спитала Василина.
— Не хвилюйся, все нормально, - запевнив, але очей не підняв.
— Мені треба тобі багато чого пояснити, - хотіла було почати Василина приготовану промову.
— Навіщо? Толік усе дуже зрозуміло пояснив, - перебив Льошка.
— Я уявляю, що він наплів, - сердито мовила Василина. – Традиційно його ти послухав, а мене – не обов’язково, ага?
— У мене лише одне питання. Дитина дійсно від нього?
— Так, - не стала приховувати Василина. – Але це нічого не означає.
— Це багато важить. У твоїй душі завжди був Толік. Ти його любила, любиш і любитимеш. Я не засуджую тебе, бо розумію. Ти чесно перед нашим весіллям зізналася, що любиш іншого. Я це пам'ятаю. Якби я тоді знав, хто це… У будь-якому разі вдячний за роки, подаровані мені, але стояти між вами не хочу. Ти ніколи не була моєю. Тілом – так, але душею – ні. З ним ти будеш щаслива. Я сказав би, що у випадку, коли він тебе образить, я завжди буду радий розділити своє життя з твоїм, але він тебе ніколи не образить. Тому що надто важко ти йому дісталася. Не ідіот же він, зрештою? Будьте щасливі! Усі документи щодо розлучення я підпишу. Квартиру цю на Федьку оформлю. Можеш здавати поки що, Толік все одно тебе до себе перевезе. Ти маєш бути фінансово від нього незалежна.
— А ти? - Василина зрозуміла, що переконати Льошку вона вже не зможе, бо він мав час усе обдумати і навіть вибудувати план.
— Я поки поживу на дачі, а щойно оформлю документи з нашим розлученням, закордонний паспорт та отримаю візу, поїду до Австрії. Хороший контракт, гріх не скористатися, - малював райдужні перспективи Льошка. Як послухати його, то все було прекрасно, насправді в душі розросталося величезне провалля.
Як тільки Льошка пішов, Василина поїхала до Кіровська. Там вона виплакалася Єлизаветі Григорівні, Гулі та Катерині. Всі однозначно вважали Толіка великим гадом, але також не приховували, що він чудово підходить Лисі в якості чоловіка.
Толік витримав тиждень і приїхав з документами про розлучення, а також вимогою, щоб Василина перебиралася до його будинку. Ліса ж заявила, що певний час збирається пожити в Кіровську. Катерина вважала, що Василина мститься Толіку за всі її сльози й втрати, Гуля все списувала на гормональні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, а Єлизавета Григорівна вважала, що Василина насолоджується можливістю вперше у своєму житті вередувати і зводити чоловіка, якому доводиться терпіти, проте прийняла сторону Василини, мовляв, Толік має трохи вгамувати свій надмірний егоїзм.
Коли Толік втретє приїхав до Кіровська, він у наказовій формі зробив пропозицію Лісі «негайно вийти за нього заміж».
— Васька, припиняй дурью маятися! Нам треба одружитися!
— Навіщо? Мені й так добре, - грала роль ображеної.
— Дитина має народитися в сім'ї! – тиснув Толік.
— Вася, з Толіком не можна перегинати палицю, у нього теж є межа терпіння, - заступився Єгор. - Скажи ти йому «так», а то нам дуже свята хочеться. Ваше весілля було б якраз доречним. Та й вагітний животик поки не дуже видно. Плаття красиво сидітиме. Фотки й відео класні будуть. Для історії родини.
— То Толік тебе підіслав мене вмовити? – примружившись, спитала Василина.
— Нє-а, я сам давно мрію, щоб ви нарешті були разом, - чесно зізнався Єгор.
— Звідник ти, Єгор! – Василина легенько вдарила його кулачком у груди. Єгор розумів – заробив.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!