Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ЕПІЛОГ

    На початку грудня народився Вовка – син Гулі та Ваньки. Карапуз важив три кілограми п'ятсот грамів і постійно вимагав їсти. Гуля, як справжня мати, яка довго чекала народження своєї дитини, не шкодуючи себе з ранку і до вечора крутилася біля новонародженого Вовки, прислухаючись до порад навченої вихованням хлопчиків Лизавети. Боячись ущемити Любу, щоб дитина не відчула себе другорядною чи зайвою, Гуля не втрачала дівчинку з поля зору. Люба й сама була дуже рада появі симпатичної живої ляльки, тому прагнула допомагати Гулі: то подасть щось, то посидить біля ліжечка названого брата, то покличе Гулю, якщо дитина розплачеться.

    Варто відзначити, що Вовка не був обділений увагою. Кругообіг людей навколо Вовочки був настільки динамічним, що і Люба, і Ванька, і Єлизавета і Володимир Петрович, на честь якого Вовку назвали, а також Катерина зі своїм неосяжним животом – потроху розважали Вову. Дитина звикла до загальної уваги, тому сама залишатися не любила. І все ж Гуля стала помічати за чоловіком якусь відстороненість від нерідної Люби. Ванька настільки був радий синові, що не упускав моменту погратися з ним. Особливо багато часу Ванька проводив із Вовкою у вихідні. У його розмовах тільки й звучало: «мій Вовка», «синуля рідний», «багатир татів». Про Любу, здавалося, Ванька зовсім забув. Гуля нагадувала, але Ванька відкараскувався загальними фразами:

    — Не чіпляйся, я їх обох люблю, тільки Вовка - пацан. Ось як виросте, ми з ним на рибалку підемо, у футбол гратимемо. А Любка при тобі супи-борщі вчитиметься готувати. Що я маю робити? Бантики їй зав'язувати?

    — Ага, ти зав'яжеш, хіба що таким вузлом, що вік не розв'яжеш потім. Наприклад, повчи з нею уроки, - знаходила вихід Гуля.

    — Так вона все сама вчить. Відмінниця, я на батьківських зборах був. Усі її лише хвалять.

    — А ти перевір те, що вона виконала. Запитай, що читає. Зводи у свій відеоклуб, подивіться мультик разом або фільм хороший. Із Вовкою ще років через п'ять-шість можна буде у футбол грати, а з Любою вже можна.

    — З Любою? Грати? То дівка ж?

    — З Василиною ви з Єгором грали. Мені Ліса розповідала. І залюбки грали, – знайшла аргументи Гуля.

    — З тобою сперечатися, що проти вітру плювати. Добре, - неохоче погоджувався Іван. Але довго між ним та Любою не було справжнього, батьківського розуміння. Створювалося відчуття, що Іван усе робить з-під палки. Все виправив випадок. Як кажуть у народі: «Не було би щастя, так нещастя наспіло і все на свої місця правильно розставило».

    Одного сонячного квітневого дня, за тиждень до Великодня, Люба зникла. На мить все місто було поставлене на вуха. Крім того, що міліція шукала, Гнат підключив «свої» канали з тих, хто нещодавно звільнилися, оскільки підозра була на те, що дитину викрали. Це випливало зі свідчень однокласників, які бачили, як Люба сідала в автомобіль, що під'їхав до школи.

    — Люба б не сіла спокійно в машину до незнайомих людей, - за кілька місяців тісного контакту з дівчинкою спостережлива Катерина дуже добре вивчила дитину. - А де її тато з мамою? Я про рідних?

    Питання потрапило прямо у яблучко. Як виявилося, тато продовжував свою відсидку за крадіжку, а от мати знайти ніяк не вдавалося. Знайшли Любу за два дні на вокзалі. Виявляється, її справді викрала біологічна мати й хотіла відвезти далеко кудись, але дитина на черговій зупинці потягу втекла й цілий день по шпалах поверталася назад до Кіровська. Люба перехворіла на ангіну, бо переохолодилася в дорозі, Іван оцінив, наскільки ця дівчинка стала йому рідною, а от у Гулі на тлі сильного стресу й переживань пропало молоко. На той час народила свого первістка Дімку Катерина, тому годувала відразу двох.

    Дімка був великим і жах яким крикливим! Заспокоювався і лукаво мружився малюк лише тоді, коли потрапляв комусь на руки. А так, як був карапуз важким, то довго його тягати одна людина не могла. Їв Дімка мало, незважаючи на свої габарити, тож у Катерини вистачало молока на двох. Вовка з Дімкою росли не просто братами, а молочними братами. Тепер увага всієї родини розділилася між в міру спокійним Вовкою й крикливим, з претензіями, щоб його носили, Дімкою. Жити стало веселіше. І тільки Лізавета жартома журилася:

    — Знову одні хлопчики! Та що це таке?

    Лізавета з нетерпінням чекала, що Василина народить доньку, бо усі обстеження обіцяли саме дівчинку. І Василина виправдала очікування. Свєточка з'явилася рано-вранці п'ятого березня, зробивши подарунок мамі та всьому жіночому складу сім'ї Красовських під восьме березня, оскільки додому їх виписували саме восьмого. Це восьме березня персонал пологового будинку запам'ятав назавжди. Толік не пошкодував і влаштував медперсоналу пологового будинку, в якому народжувала Василина, шикарне свято з квітами, кульками та накритим столом зі свого улюбленого ресторану. Фотограф тільки встигав знімати, окремо вів відеозйомку Гнат, який останній рік захопився таким заняттям, яке він називав «кіно про всіх нас».

    Кожен, кому навіть краєм ока вдалося подивитись на новонароджену Свєточку, розумів – вилитий Толік. І навіть очі його. Усі розуміли – виросте дівчинка красивою.

    — Це добре, коли дівчинка на тата схожа, - раділа Лизавета, розглядаючи Світлану і знаходячи багато знайомих рис сина.

    Ще більше потрясіння чекало на Лісу вдома, оскільки у дворі стояв новенький червоний автомобіль, перев'язаний, як на картинках, червоною широкою стрічкою з бантом на даху, в будинку панувала нереальна чистота, а красиво оформлена дитяча з написом біля входу «Принцеса» видавили з очей Василини сльози .

    — Ну, і чого ти ревеш? Все ж дуже добре. Здоровенька гарненька донечка. Якщо схожа на мене, то характер буде твій, сподіваюсь.

    — Коли ти це все встиг? – трохи відійшовши, спитала Василина.

    — А то не лише я. То мама з батьком допомагали, у них знаєш якийсь досвід у цих справах? Спочатку Гулю зустрічали, потім Катьку. Тачку Давид підігнав. Він взагалі радив тебе з пологового будинку на білому лімузині з позолотою забирати. Я подумав, що це зайві понти. Федька – класний консультант, ми з ним коляску та іграшки купували у «Дитячому світі», – радісно зізнався Толік. – Усі іграшки пройшли Федьчину апробацію.

    Улітку часто, особливо у вихідні, Василина з Толіком та дітьми їздили до Кіровська. Зібравшись усі разом, Ліса, Гуля та Катерина любили поговорити. Теми були традиційними: справи нещодавно минулих днів – пологи і все, що було до і після, виховання таких різних діток, поведінка в сім'ї тат.

    — Коли мій живіт став великим і Дімка почав буцатися так, що було не тільки чути, а й видно, наш тато теж став «вагітним». Розмовляв із пузом, гладив, цілував, так ніжно й мило. Ні, він не сюсюкався, просто розповідав, що на малого чекає, коли той вибереться на світ. Збоку виглядало як шизофренія. Чесне слово. І Дімка його відчував, - згадувала Катерина, відверто пишаючись своїм Єгором, якого, їй здавалося, вона ще більше полюбила після народження сина.

    — Так, він у тебе герой, зважився бути присутнім на пологах. А мій Ванька і чути про це не хотів. Та й я, чесно кажучи, не погодилася б, щоб він бачив усе це, — міркувала Гюльчатай.

    — Розповідали нам, який ти у пологовому будинку концерт влаштувала. Лікарі забули, що пологи треба приймати, так заслухалися, - з іронією зауважила Катерина.

    — Мені просто не так боляче було, коли співала. І там, у передпологовій палаті, така акустика хороша, - спогади приємною хвилею накотили на Гулю.

    — Я тобі хочу сказати, що три години не кожна артистка відспіває. Коли я прибула до пологового будинку і всі дізналися, що я теж Красовська, то питали, чи не співаю і я. Я їм відверто сказала, що не співаю, тільки лаятися можу. Що й було б, якби не Єгор. Він не любить, коли я лаюся. Сердиться, коли матюкаюсь у присутності Дімки. Там, у пологовому будинку, він теж мене спочатку дуже стримував. Ой, дівчатка, з його присутністю під час пологів стільки цирку було. Мене так скрутило, що я то кесарів розтин просила зробити, то репетувала, щоб евтаназію провели. Переплутала з анестезією. Єгора переклинило від моїх криків, то він теж почав просити акушерку зробити евтаназію, вважаючи, що прошу знеболювальне.

    А там така різка тітка була, вона йому піднесла нашатирний спирт на ватці під ніс, бо їй здалося, що трохи блідий і дуже шалений, і гордо заявила: «Акстись! Ми не вбиваємо, а діткам на світ допомагаємо народитися. Менше слухай, що вона голосить. Просто темпераментна тобі баба попалася. Піди їй масаж зроби і щось хороше розкажи!» Яка я зла на Єгора була, доки народила Дімку, хто б знав. Я ж їла під час вагітності як не в себе, то ж Дімка великий у пузі вимахав, народився з розривами. Мене зашивати почали, а Єгору в руки Дімку загорнутого віддали. Малий жалібно пхикав. То Єгор йому анекдоти почав розказувати. І малий замовк.

    — А колискову не здогадався поспівати? – зауважила Гуля.

    — Я теж попитала, чому анекдоти, сказав, що не зна колискових, - мовила Катерина.

    — Неправда, я чула, як співав колискову. І непогано, - вступилася за Єгора Ліса.

    — Уже співає. І казки розповідає. Вивчив. Зрозумів, що є прогалина в освіті й вивчив. А дві казки навіть сам написав. Він взагалі нещодавно зізнався, що на спільні пологи пішов, щоб знати, як усе проходить, на кшталт матеріалу для майбутнього твору. А я думала, чого він мене допитував удома: "Що відчувала, які емоції?". Виявляється, пише роман «Пологовий будинок», - Катерина багатозначно подивилася на Василину, одним поглядом питаючи, чи не давав читати їй свій черговий шедевр.

    — Ні, Кать, не читала. Єгор став більш забобонним, доки не напише до кінця, не пропонує вже читати. Але про пологи теж розпитував. Так Толіку розрекламував свою присутність при появі Дімки на світ, що той відверто пошкодував, що не бачив, як Свєтка народилася, - поділилася Василина.

    — Нічого. Ще не вечір. Толік швидко тобі ще одного, а то й кількох забабахає. Так що ще встигне, - висунула свою версію Катерина.

    — Ми питання кількості дітей не обговорювали. Мені б від Свєтки відійти. Складна панночка, з характером, - зізналася Василина. - З хлопчиками простіше.

    — А я – пас! Все, жодних дітей більше. Дев'ять місяців – жах, а потім повний морок. Все, хай Дімка росте егоїстом, - запевняла Катерина і навіть не здогадувалася, що доля їй зробить сюрприз і через два місяці вона дізнається про своє цікаве становище. І хоча Катя бурчала на Єгора і вдавала, що це він загнав її у вічний декрет, проте в душі була рада. Вже на шостому місяці вагітності вона змирилася зі своїм становищем і навіть знайшла позитив:

    — Відстріляємося з пелюшками, сосками та слинами одним махом, та й дітям не нудно вдвох буде. Компанія.

    Єгор написав роман «Пологовий будинок» і навіть отримав премію. А слова одного із маститих критиків «при прочитанні залишається стійке враження, що автор – жінка. Тільки жінка могла знати всі ці тонкощі». Єгор сприйняв як похвалу. І не преминув гідно відповісти:

    — Так, природа обділила чоловіків, не давши можливості відчути, що означає живе всередині тебе, нам не дано знати, як це боляче народжувати, але бути поряд із жінкою, яка може все це зробити, допомагати, розуміти та бути присутнім при народженні – можна. А значить - знати багато тонкощів!»

    Коли меншому синові Єгора Макару виповнився рік, сім'я переїхала до свого будинку, збудованого неподалік батьківського дому. Катерина через рік почала шукати, чим їй зайнятися. Гулін варіант – в'язати речі на замовлення – їй не підходив, оскільки далі за дитячі шкарпетки Катерина не пішла. Натомість чудово пішло освоєння мистецтва стрижки. Ідея такої діяльності народилася спонтанно, коли Катерина пішла стригтися до міської перукарні та стала свідком, як місцева майстриня споруджувала дівчинці весільну зачіску.

    — Скільки буде коштувати, щоб ви мене навчили ось так гарно володіти гребінцем та ножицями? - запитала Катерина.

    — А скільки не шкода? Головне, щоби це було твоє. Не у всіх виходить, - неоднозначно відповіла майстриня Ганна. У Катерини дуже добре виходило. Спочатку це стало її хобі. Катя вчилася робити зачіски на своїх. Пізніше вона розкрутила Єгора на цілий салон краси. Зібрала у своєму модному закладі найталановитіших у місті перукарів, а також майстринь манікюру та педикюру, переманивши їх великими зарплатами.

    ***

    Новий рік традиційно було вирішено зустрічати в Кіровську. Цей рік обіцяв бути особливим.

    — І жодних відмовок. Я хочу вас бачити всіх. І не тільки я, - категорично заявила Ліза Григорівна у трубку нещодавно подарованої чоловіком мобілки, коли Толік заїкнувся про аврал на роботі. Під новий рік, коли у всіх була низка вихідних, у салоні було найбільше відвідувачів, а відповідно й покупців.

    — Мамо, ну ти розумієш, що таке робота? День упустиш – і немає купи бабла, – уже кричав, а не говорив Толік, стискаючи в руках свою гарячу від руки «Нокіа». – Ми приїдемо на Різдво.

    — Це новий рік. Ти можеш собі дозволити кілька днів свята? – не здавалася Ліза Григорівна. – Не хочеш приїхати сам, тоді привези дітей та Василину, а сам живи зі своїми машинами.

    Ось тут Ліза Григорівна потрапила до самого яблучка: без Василини Толік уже не міг. Вдень він якось крутився і забувався, полонений справами і турботами, але увечері він мав бачити її, говорити з нею, вбирати її голос, усмішку, вогники гарних очей. А ще він любив спостерігати за дружиною: як розчісує своє довге каштанове волосся, як миє посуд, як щось читає чи пояснює дітям. Василина любила захоплено розповідати Толіку про все, що цікаве сталося за день. А що вже казати про ночі…

    Іноді Толіка охоплював сором за те, що Ліса спить не достатньо часу через їхні шалені ночі. А шосте відчуття підказувало, що Василині це навіть подобається. Страшним покаранням для Толіка були відрядження, тому він все частіше останнім часом замість себе відправляв заступника Сергія, а якщо все ж таки йому потрібно було особисто їхати, то Толік зводив таку поїздку до мінімуму. Він погано переносив розлуки із дружиною. Як це Ліса буде десь, не з ним? Навіть якщо це десь - будинок його батьків. І Єлизавета вже давно розкусила таку особливість старшого сина, тож розраховувала на те, що Толік розсердиться і придумає, як приїхати до рідних у гості до всієї родини.

    Толік вигадував, що відповісти матері, коли відчув, як ніжні руки Василини забрали в нього з рук мобілку і, мило привітавшись із Лізою Григорівною, Ліса спокійно запевнила останню:

    — Він обов'язково намагатиметься бути, мамо. Ви ж знаєте свого сина. Звичайно. І ми скучили. І вам не хворіти.

    — Більше так не роби! – категорично заявив Толік, ображено глянув на Василину, яка повертала йому вже вимкнений телефон.

    — Цікаво, чому це? – не розуміючи причини такої реакції, спитала Василина.

    — Навіщо батьків обнадіювати? – пояснив Толік. – Неприємно, коли думають, що чоловік у дружини під каблуком. І, якщо чесно, я справді не зможу бути на Новий рік у Кіровську. Так виходить. Я не казав тобі, думав, що ще переграється. Потрібно летіти до Італії.

    — Отак, прямо на Новий рік? До Італії? Коли ти хочеш чогось, Толю, ти неодмінно цього домагаєшся, правда? Побажай цей Новий рік зустріти у родинному колі. У Кіровську всі зберуться, а ти знову - не можеш. Дивно, не гадаєш? Навіть Анжеліка до своїх прилетіла. Ти ж Тішку вже років зо два, як не бачив. Щодо «під каблуком»… Невже ти думаєш, що твоя мати так погано тебе і мене знає? - Василина посміхнулася й пішла до дитячої. Там вони з Федькою малювали. Син з кожним роком дедалі більше ставав схожим на Льошку. І Василина не здивувалася, коли сина потягло на малювання. Виходило дуже красиво.

    Феденька був живим нагадуванням про Льошку. Приємним та улюбленим нагадуванням. Ліса знала, що Толік ревнує її до Льошки. І по тому, як Василина дивилася на картини, створені Льошкою, і з того, як вона милувалася Льошкою, переглядаючи фотоальбом, Толік розумів, що Василина нудьгує. Якось Ліса необережно запитала Толіка, чи не знає він випадково, як живе Олексій, як у нього справи, бо знала, що вони іноді спілкуються. І пошкодувала, бо на обличчі Толіка відобразилася вся палітра почуттів. Ні, Толік не озвучив своїх претензій, не зробив жодного зайвого руху, але Василина за його витягнутими губами й зморшці на переніссі зрозуміла – дражлива тема, яку краще зам’яти,

    — І що мені накажеш сказати італійцям? Вибачте, не виходить? У них Різдво – велике свято, – не заспокоювався Толік, намагаючись переконати дружину у своїй правоті. - Вони не розуміють, якого рожна ми з Новим роком носимося, а ще менше розуміють наш Старий рік, - Толік замилувався силуетом Василини, але зауважив, що нічна сорочка на її тілі зайва.

    — Збреши щось. Наприклад, не було квитків на рейс, нельотна погода чи ще щось. Чи мені вчити тебе? - Василина багато не говорила, розуміючи, що думки Толіка вже давно в іншому вимірі.

    — Васю, є ще одна новина, - він підійшов до неї ззаду, повернув до себе обличчям і зазирнув у рідні очі. – Не знаю, як і сказати…

    — Як є, так і кажи. Щось погане? – Василині важко було зрозуміти вираз обличчя чоловіка. - Ти ж знаєш, я постараюсь зрозуміти.

    — П'ятнадцятого січня пройде виставка картин Льошки. Він теж приїде, – на одному подиху випалив Толік.

    — Добре, хоч побачимося, бо якось відокремлено, наче чужі, - Василина не змогла приховати радості від цієї новини. – Чудово, що він теж приїде а то минулого року одні картини доставили.

    — Він приїде, але не один. З дружиною, - Толік вивчаюче глянув на Василину.

    — Ось і добре. Чому ти це повідомляєш таким жалісним тоном? Не вік же Льошці одному бути. Вона австрійка? - Василина ледь приховала легкий укол ревнощів.

    — Це Женька. Вони вже рік, як живуть разом, ось вирішили одружитися. Це їхня спільна виставка, – добив фактами Толік.

    — Я дуже рада за них. Сподіваюся, ми на виставку сходимо? - бажання побачити Льошку було сильнішим, ніж боязнь видати свої почуття.

    — Я Льошці пообіцяв, що прийдемо і в ресторані потім посидимо, - мабуть, Толік залишився задоволений реакцією Василини на цю новину, тому що майстерними рухами звільнив бажане тіло дружини від пут гарної сорочки й подарував цьому тілу майстерні пестощі.

    ***

    — Ти виглядаєш сумною. Що трапилося? – Ліза Григорівна дорізала яйця в «Олів’є» - головний і незмінний атрибут новорічного столу – і всипала останній інгредієнт до великої миски, де вже знаходилися усі необхідні складові. Василина щедро додала майонезу і перемішала.

    — Усе чудово. Ось тільки не змогла умовити Толіка приїхати. Він буває доволі впертим, - поділилася своїми хвилюваннями Ліса.

    — Цього у нього не віднімеш, - погодилася Єлизавета і кинула черговий погляд у вікно кухні, яке виходило прямо у двір. Вона відверто милувалася онуками, які захоплено дружно ліпили снігову фортецю, періодично перекидаючись сніжками.

    — Обговорюємо Толіка? Я з вами, можна? Він сачкує вже третій Новий рік підряд. Які можуть бути справи у таке свято? – підключилася Катерина. Конфронтації між нею і Толіком, здавалося, не було кінця-краю. В душі обидва недолюблювали один одного і при зустрічі завжди намагалися «вкусити» або позмагатися у красномовстві з саркастичними зауваженнями. Толік робив наголос на тому, що Катерина після двох вагітностей потовстіла і втратила модельну зовнішність, знаючи, як це її дратує. Катерина діставала Толіка кожного разу чимось новим, не пов’язаним із зовнішністю, бо тут дорікнути йому не було в чому – стежив за своїм фізичним станом.

    — Ми з ним з цього приводу сперечалися майже годину, - сердито зауважила Василина. Їй також хотілося, щоб цього святкового вечора усі зібралися в домі, де вони прожили найяскравіші моменти дитинства та юності.

    — І чим завершилася суперечка? – спитала Катерина, лукаво підводячи тонкі брови. По тому, як почервоніла невістка, Катерина зрозуміла, що Толік традиційно вирішує усі конфлікти виключно ліжком.

    — Він пообіцяв, що як тільки-но звільниться, так і приїде, - Василина перевела увагу на вікно, спостерігаючи за тим, що відбувається у дворі. Гнат курив осторонь і поступово поглядав на «дрібну мафію», як він називав команду маленьких онуків Красовських. Старше покоління, що складалося з Федьки, Люби та Наді, закрилося в мансарді, де колись мешкала Василина, і дивилися по відіку якийсь жахастик. Дрібні ж захоплено будували у дворі фортецю. Керував усім цим процесом п'ятирічний Дімка, а його рідний брат Макар із двоюрідним братом Вовкою допомагали ставити великі снігові кулі одну на одну. Василина теж часто зупиняла погляд на Дімці. Хлопчина все більше нагадував їй Єгора у дитинстві, так само прагнув взяти до своїх рук керівництво бандою. І якщо Єгорові свого часу ніхто не чинив опір, то у Дімки був серйозний противник - Свєтка. Вона зводила всі його починання нанівець і сперечалася з кожного приводу. Ось і тепер дівчисько відмовилося будувати «дурну фортецю» і окремо займалося ліпленням сніговика. У неї в помічниках були друзі Дімки із сусідніх будинків – Славік та Валєра. Дімка просто зеленів від того, що три пари рук пораються зі сніговиком, коли треба було швидко збудувати фортецю, щоб ще встигнути до того, як потемніє, погратися. Славік довго бігав двором у пошуках чогось, що можна використовувати як капелюх сніговику, бо так сказала Свєтка.

    Нарешті причепив сніговику іржаве старе відро, причому набакир. Світлана залишилася незадоволена, тому збігала в будинок і винесла пластикове відерце, замінивши іржаве на гламурне рожеве. Її улюблена поза руки в боки робила дівчинку смішною.

    Десь узялися Єгор з Ванькою і швидко вплуталися в снігову війну з дітьми. Тепер у дворі відбувалася справжня баталія. Підготовка святкового столу не дозволяла Василині забути про умовності і теж приєднатися до дітей, щоб покидатися сніжками.

    — Як діти, їй Богу, - перехопила погляд невістки Лізавета, характеризуючи синів.

    — Треба їх забирати з вулиці, бо намокнуть, - рішуче заявила Василина.

    — Нехай повеселяться. Зараз доробимо салати та заберемо, – керувала Єлизавета. - Коли ще зможуть ось так безтурботно? Забула, як сама з хлопцями чудила?

    Не забула Василина. Таке не забувається, воно живе в серці до останнього подиху. Думки погнали її в далекі вісімдесяті. І ту ополонку з мокрими Єгором та Ванькою вона чудово згадала, і обпалюючий поцілунок Толіка в щічку. Весь час, поки розставляли тарілки зі святковими стравами на стіл, Василина згадувала своє дитинство. За метушнею біля столу вона не почула, як у двір в'їхав автомобіль.

    – Дівчатка, а совість у Толіка таки є, – повідомила Катерина. Вона ходила в коридор за холодцем, тож побачила, як Толік вибрався зі свого джипа і розмовляв з Гнатом та батьком у дворі.

    – Приїхав? – радісно спитала Єлизавета, відчуваючи, що її мрія бачити всіх дітей та їхні сім'ї разом збулася.

    — Власною персоною. Недарма ти з ним, Василино, сперечалася, - їдко помітила Катерина, готуючись діставати «шпильки» і колоти ними Толіка – її улюблена забава ось уже п'ять років.

    У Василини відлягло від серця і якось автоматично знялася напруга. Вона оглянула стіл і, не помітивши жодних недоробок, пішла кликати всіх до хати. Накинувши біле хутряне пончо на плечі, вона вийшла на ганок.

    — Народе, все готово, можна вже й за стіл сідати! - вигукнула в морозний двір і зустрілася поглядом з Толіком. Він у її очах прочитав подяку і, наче виправдовуючись, сказав:

    — Рейс скасували. Снігопад. Нельотна погода!

    — Толю, до дроздів ці всі відрядження. Літаки, турбулентність і вся ця хрень. А в нас тут така гулянка намічається, - теж тішився приїздом брата Ванька. - Де наша банда поділася, щойно тут була?

    Банда з'явилася з-за сараю за хвилину. Збуджені та галасливі діти щось дорогою обговорювали, активно жестикулюючи і доводячи на ходу щось для них дуже важливе. Ще кілька хвилин вони намагалися все це пояснити дорослим, але старше покоління не дуже прислухалося. Дітей дружно заштовхали в будинок і змусили роздягнутися й помити руки, мотивуючи тим, що час уже їсти.

    І лише Єлизавета, помітивши «кислі» та незадоволені фізіономії онуків, поцікавилася:

    — А що ви не поділили? Чого такі сумні, коли на порозі велике свято? Дід Мороз не подарує подарунки тим, хто гнівається, - підійшла вона до Дімки.

    — Ми грали у сім'ю, – пояснював Дімка. – Я хотів бути чоловіком Свєтки. А Валєрка мене штовхнув і сказав, що я не можу бути її чоловіком, бо брат. Але ж ми грали. Він сказав, що йому більше подобається Свєтка.

    — А чого це йому вона подобається? Славік мені казав, що Світлана йому казала, що він – найкращий, - встряв Вовка, бажаючи також принести ясність у цю ситуацію.

    — Народ, мені здається, що все збирається повторитись, - усміхаючись, ніжно дивлячись на Василину, вирішив зам'яти конфлікт Толік. Він зібрав усіх хлопчаків і покликав доньку, яка з жахом дивилася на сварку братів. - Хлопчики, запам'ятайте на все життя одну пораду: у подібних ситуаціях треба спитати даму. Свєточка, сонце ти наше, скажи, хто тобі з цих шалопаїв подобається і виріши це питання раз і назавжди.

    Світлана зморщила свій кирпатий носик і підозріло подивилася на батька, ніби перевіряючи, чи серйозно він усе це питає?

    — Усі гарні. Я з ними дружу. А подобається мені Даня, у нас шафки в дитячому садку поряд. Він буде моїм чоловіком, коли виросту.

    Хвилинку всі здивовано дивилися на дівчину, а потім заливчасто засміялися й пішли до столу, кожен розуміючи, що життя – складна річ.

    Коли стемніло, на подвір'ї запалили ялинку, яка встигла пристойно підрости за останні п'ять років, адже садив її Ванька в рік, коли з'явився на світ Дімка. Діти радісно водили навколо неї хороводи й шукали цукерки, майстерно розвішані Лізаветою Григорівною. Малеча раділа, що її не укладають рано спати, а дають нагулятися досхочу. Дорослі готувалися запалювати бенгальські вогні, а потім запускати феєрверк, як тільки на годиннику буде дванадцята. Велика родина Красовських була в повному зборі.

    Це, на жаль, все...

    Любі мої читачі, сподіваюсь, що фінал цієї історії Вас приємно порадував.

    Вдячна Вам, що читали, коментували, надихали, дарували енергію.

    Щасти Вам! Миру, перемоги і світла!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Юлія Романишин
    10.02.2024 17:06
    До частини "ЕПІЛОГ"
    Я просто відірватися не можу. Ви молодець. Хотілося ще щось про сім'ю Красовських прочитати. Але чомусь незалежність України ніяк не згадується. Чому так? Але не зважаючи на це роман чудовий.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ксенія Демиденко
    10.02.2024 19:09
    До частини "ЕПІЛОГ"
    Дякую за відгук! Акцент робила не на політичних перипетіях, а на життєво-любовній лінії. Можливо тому не прописала отримання Україною незалежності. В наступній редакції твору вставлю.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше