Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР

    Василині подобалося щонеділі їздити до Києва на курси. Хоча вийшло не так, як вона сподівалася, але все ж це були тимчасові вилазки до іншого світу, у якому вона готувалася скоро оселитися. І цей свій їй подобався більше, аніж той, у якому вона жила до шістнадцяти років, бо він був більшим, цікавішим і обіцяв нові горизонти.

    Володимир Петрович натиснув на сина, і Ваньку також оформили на ті самі курси при туристичному інституті. Хлопець не виявляв спротиву, тому що це давало йому можливість залишати рідне містечко хоча б чотири рази на місяць, а ще йому подобалася роль охоронця Василини.

    Гюльчатай не змогла піти на свої курси при педагогічному, тому що у вересні захворіла мати – відкрилася виразка, тому жінку поклали до лікарні, а Гулі довелося заміняти маму трьом братам та сестрі. Василина співчувала подрузі, але розуміла, що родина потребувала участі доньки, то яка могла бути мова про курси?

    Василині й Ваньці, який більше за компанію, аніж за покликом душі, відвідував курси, доводилося прокидатися дуже рано, о шостій годині, і досипати вже в електричці по дорозі в столицю. До занять було вільних дві години. Цей час йшов на легкий перекус того, що брали з собою, бо рано кав’ярні та магазини не відчинялися. Лізавета Григорівна лякала, щоб не їли, що на очі трапить. Завжди з собою клала коробочки з бутербродами. А ще Ванька з Лісою любили поблукати по базару, придивитися щось потрібне. Базар якраз починав свою роботу рано. Якщо й купували що, то це були невеликі придбання, кожен за інтересом: Ванька ножик, що складається, чи то ліхтарик, Василина все по книжках та по «важливим» як для неї дрібницям: викруткам, батарейкам, паяльникам.

    На самих заняттях Василина уважно слухала викладачів, завзято конспектувала й часто задавала питання, проявляючи активність. Ванька ледве відсиджував необхідний час, позіхаючи. Він з величезним зусиллям утримував очі відкритими – страшенно горнуло до сну. Хлопець усе частіше ловив себе на думці, що таке навчання не для нього.

    Декілька разів Василину з Ванькою на вокзалі зустрічав Олексій. Він встигав показати фрагменти міста з вікон автомобіля – за дві години сильно не розженешся. Завжди нарікав, що надто мало часу, та й суцільна зайнятість не давала можливості для більш тісного спілкування. Льошка лишив Василині й Ваньці свій номер телефону, просив у випадку чого, щоб дзвонили. Тому коли вчергове Василина з Ванькою приїхали до інституту й дізналися, що цього дня занять не буде, бо викладач захворів, вирішили подзвонити спочатку Толіку, а не повертатися найближчою електричкою додому. Ніхто не відповів.

    — Блін, точняк їх вдома немає. І у вихідні пашуть на роботі, як папи Карли, - печально замотав головою Ванька. – Давай полазимо по місту?

    — Краще Льошці подзвонимо? – запропонувала Василина. Їй більше хотілося спілкуватися саме з Льошкою, а не вмирати під косими й кривими поглядами Анжеліки. Толік теж дивився завжди дивно. Слухавку узяла Світлана Валеріївна, умовила приїхати до них додому.

    — Ну, і чо? – спитав Ванька у Василини, яка поклала слухавку автомату.

    — Льошка у підвалі малює. Мама його запрошує на чай з пиріжками. Поїхали?

    До приїзду Василини і Ваньки Світлана Валеріївна повернула сина з підвалу й примусила переодягнутися. Все одно після ситного чаювання з пухкими пиріжками Льошка повів гостей до свого «храму муз», бо вже дуже йому хотілося показати Василині картини, а ще більше – намалювати дівчину. Він часто уявляв, як буде її малювати, які фарби добирати, як оформить фон, на які деталі зробить більший акцент.

    — Так ти реально художник! – присвиснувши від здивування, Ванька роззирнувся по сторонам у Льошчиній майстерні. – Прикинь, Васька, через багато років твій портрет будуть вивчати, як «Мону Лізу».

    — Вань, тобі аби з чого посміятися, - присадила хлопця дівчина. Вона не вважала свою персону вартою уваги пензля художника, але, як будь-якій дівчині, Лісі було приємно, що її малюють.

    Льошка малював дівчину на фоні квітучого саду. На лівій витонченій ручці він зобразив метелика, що обережно довірився людині. Саме на цього метелика й був спрямований погляд красуні. Більш за все уваги Олексій приділив очам. Недаремно ж їх називають «дзеркалом душі». Василина сиділа спокійно, демонструючи завидну терплячість моделі. Льошка малював із задоволенням, бо це не лише давало йому можливість самореалізуватися, а ще санкціоновано розглядати Василину. Для нього це була ідеальна модель: тонкі ніжні обриси милого личка, пасма довгого волосся, яке Льошка попросив Василину розпустити, додавали загадковості й чарівності. Фея феєю. Ванька вже раз двадцять обійшов весь підвал, переглянув картини, погортав журнали й відверто втомився від бездіяльності.

    — Народ, я пробіжусь тут по райончику. Позирю що до чого? – Іван з опаскою поглянув на Василину, але все ж озвучив своє бажання. Дівчина враз змінилася, м’язи обличчя напружилися і добрий лагідний погляд замінив сердитий вираз:

    — Щоб я тебе по всьому Києву потім шукала? – грізно насупивши брови, присадила хлопця Ліса. – Сів і чекаєш!

    Льошка був здивований. Він навіть не міг уявити, що настільки ніжна юна німфа здана так проявити характер. А головне, Іван миттю затих, спохмурнів і сів на диванчик, винувато поглядаючи на Василину, що продовжувала позувати.

    Зате Льошка зрозумів, що пора змінити обстановку й запропонував з’їздити на одну цікаву виставку, куди у нього були запрошення. Ліса з Ванькою із задоволенням погодилися. Після виставки Олексій завіз молодих людей у недорогий ресторанчик і нагодував простими, але ситними стравами. Ваньці довелося, правда, купувати ще одну порцію, а Василина ледве осилила свою. Проводжаючи гостей на електричку, Льошка взяв з дівчини обіцянку, що наступної неділі вони обов’язково зустрінуться, щоб він мав можливість домалювати картину.

    Льошка збрехав. Йому не потрібна була присутність Василини для того, щоб завершити картину. Варто було йому закрити очі, як уява малювала прекрасну натурницю в усій її красі. Повернувшись до підвалу, Олексій до ночі провозився біля картини, але вона вийшла такою, якою він її бачив. Зрозуміло, що при нагоді Льошка похвалився Толіку про те, що приїздила Василина, і показав картину.

    — Т-а-а-а-к! Льоша, тут діагноз однозначний, - розглядаючи милі риси обличчя, Толік просто кипів всередині. – Цікавість не лише, як художника.

    — Ага, закохався, як пацан, - неочікувано зізнався Льошка. – Розумієш, моя! Оце така снилася, про таку мріяв. Нереальна дівчина! Івана вишикувала за раз. З характером, - у кожному Льошчиному слові було милування новою знайомою. З притаманною йому відвертістю хлопець нічого не приховував від товариша, але, захоплений своїми почуттями, він не помічав стану Толіка. Той з кожним словом мінявся на обличчі, ледве стримуючись від агресії.

    — Льоша, але з нею не можна погратися і кинути. Ти – дорослий мужик, який бачив усього не з чуток, а вона дівчинка, яка лише починає розуміти життя. Я не дозволю її ображати, - Толік був схожий на суворого батька, що відчитував хлопця доньки, який йому не подобався.

    — Ти чого? Яке ображати? Ти про ліжко? Здурів чи що? Я її навіть поцілувати боюсь, щоб не злякати. Не переживай, до весілля пальцем не чіпатиму, але потім, вибач, буде все, - спокійно мовив і зайнявся сортуванням пензликів. Толік стояв, немов вражений блискавкою, немов по його тілу пропустили потужний розряд, який не відродив до життя, а паралізував усі кінцівки.

    — Льош, ти серйозно? – трохи згодом, відчувши, що вже може говорити, спитав Толік у друга. – Коли це у тебе такі масштабні плани назріли?

    — Як побачив її, так і назріли.

    — Василині ще рік в школі вчитися, - нагадав між іншим, раптом друг не в курсі.

    — То нехай вчиться. А я буду чекати. Головне, що я її вже зустрів. Тепер треба постаратися закохати в себе.

    — А якщо вона не погодиться?

    — Можливий і такий варіант. Але я відчуваю, що їй також подобаюсь. Залицятися гарно я вмію. Чи ти проти моєї кандидатури? – жартома спитав Льошка.

    — Чого це мені бути проти? Валяй, закохуй! – кривлячи душею, дав згоду Толік.

    ***

    Толік хотів напитися, дико напитися, до втрати свідомості. Він навіть купив пляшку дорогого коньяку й збирався випити його у гордій самоті, але почув, як повертався ключ у дверях. На порозі стояла п’яна Анжеліка. Вона випередила Толіка.

    — О-о-о-о! А ти вдома? Прекрасно! – вона пройшла у черевиках не роззуваючись по світлому килиму, хоча буквально вчора сама сварила Толіка за те, що він у вуличному взутті повернувся за правами. Як була у шубці, так і впала на диван.

    — Щось трапилося? – спитав Толік.

    — Ага-а-а-а-а, трапилося, - протягла Анжеліка. - Мене звільнили.

    — З якого дива? Ти ж так самовіддано працювала? Таких співробітників не звільняють.

    — Як бачиш, звільняють. Та фіг з ним! Я кращу агенцію знайду, аніж ця зачухана.

    — І правда, Ліка. Місто велике, - підтримав Толік.

    Проспавшись, Анжеліка й справді налаштувалася шукати іншу фірму.

    — Я так і не зрозумів, за що тебе звільнили? – все цікавився Толік.

    — А я учора не розпатякала? – обережно спитала Анжеліка.

    — Ні. Просто сварила усіх підряд, жалкувала, що не мужик, - зізнався Толік.

    — Скорочення штату. Тих, кого останніми брали, першими турнули, - збрехала Анжеліка. Їй було неприємно розповідати чоловіку, що причина виявилася доволі банальною. Директор покликав Анжеліку в коханки, а та відмовилася. Тепер оце думала, чи не прогадала? У будь-якому випадку розповідати про це Толіку було категорично не можна. Мало що йому в голову могло вступити? Боялася, що почне мститися, а сили ж нерівні.

    Наступним великим потрясінням для Анжеліки стало те, що в інших агенціях з нерухомості їй ввічливо відмовляли. Коли в останньому вона відверто запитала, що за цирк, їй з посмішкою відповіли, що у Києві вона навряд чи зможе знайти подібну роботу. І Анжеліка зрозуміла, що директор помстився їй за грубу відмову.

    І ось тоді Анжеліка згадала, що у неї десь є диплом психолога і, накуплявши газет, в яких містилися оголошення з пропозиціями роботи, почала завзято шукати. Вибір був невеликим: дім терпимості, комп’ютерна фірма «Оріон» і школа. Перше та останнє Анжеліка сприймала на одному рівні, тому зразу пішла до фірми.

    — Розумієте, нам навіть не стільки потрібен психолог, хоча посада саме така, скільки людина, яка буде придумувати корпоративи і займатися дозвіллям колективу. Робота масовика-затійника Анжеліці не підійшла. Вона не розрахувала своїх сил і ледве змогла пропрацювати до новорічних свят.

    — Толя, я там не можу. Вони такі там усі, включаючи директора, депресивні. Я звикла рухатися, а сидіти днями у душному офісі, де усі бояться кватирку відкрити, щоб протяг часом не здув, я не можу. Мені скоро самій знадобиться психолог. Це не для мене, - заявила Анжеліка за новорічним столом.

    — То не примушуй себе, йди звідти, - підтримав Толік.

    І Анжеліка пішла. Вона вирішила працювати ріелтором незалежно від фірми, сама на себе.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.