Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ

    Рекламну компанію автосалону Толік із Давидом заклали у кошторис ще у грудні. Планувалося замовити п'ять моделей з агенції «Карін» та фотографа з фотостудії «Візаж», послугами яких Давид завжди користувався.

    — Слухай, Толян, там такі баби в каталозі, у мене очі розбігаються. Давай, разом виберемо? – запропонував Давид.

    — Коли це ти баб вибирати не здатен був? – Толік збирався вже додому і розумів, що захід, запропонований Давидом, може розтягнутися надовго. - Сам точно ніяк?

    — Обіцяю, це ненадовго. Я тобі покажу, які мені сподобалися, а ти залишиш із двадцяти п'яти п'ять. А то ще скажеш, що зарвався, все сам роблю, з тобою не раджуся, – Давид цінував Толіка більше, ніж останньому здавалося. З того часу, як Толік почав працювати, у салоні був повний порядок, а цифри у звітностях зведені до копійки.

    Толік відібрав п’ятьох швидко, причому, він навіть приблизно прикинув, до якого авто яка дівчина краще пасує. Наступного дня у салоні почалися зйомки, але Толік особливо в кухню фотографа не встрявав, вистачало документації. Ближче до обіду в кабінет постукав, а потім несміливо увійшов Єгор.

    — Привіт, братан! А у тебе нехіла робота. Купа дівчат гарних, - тиснучи руку Толіку, радісно мовив Єгор.

    — То рекламу знімаємо. Така мода пішла, прикрашати дівчатами машини, щоб більше чоловічий погляд приваблювали. А ти якими манівцями? І чому не додому, а сюди? Щось трапилося? – Толік останнім часом усього боявся.

    — Та все нормально. У тебе там тітка зла, не пустила, сказала, що ти їй на мій рахунок ніяких інструкцій не лишав.

    — То Віра, няня Тішки. Дені, мужик Анжеліки, знову в місті. Боюсь, щоб знову сина не поцупили. З тих щось станеться.

    — Зрозуміло. Війна триває. А я ось до Парламентської бібліотеки хочу потрапити. Інформація по роботі потрібна. Ну й з тобою поговорити. Можна сказати, інтерв’ю з хронічно зайнятим старшим братом. Можна у тебе пару ночей перекантуватися?

    — Звичайно, можна. Ще питає. Анжеліка ночує у свого, а няня йде пізно, приходить рано.

    — Анатолій Володимирович, вас вимагає клієнтка, - без стукання у двері заскочив до кабінета Сергій. – Вибачте, але вона дивна. Причепилася до найдорожчої тачки. Вульгарна. Свариться.

    Толік без зайвих питань пішов до зали, знаючи, що Сергій без серйозного приводу його б не кликав, вже навчився з клієнтами, а тим паче жінками, делікатно обходитися сам.

    Толік навіть спочатку подумав, що йому привиділося. Дівчина у білосніжних обтягуючих фігуру брюках і бірюзовому светрі з пікантним декольте, прикрашеним вітіюватим кулоном, зняла сонцезахисні окуляри, струснула копицею пшеничного хвилястого волосся, як у голлівудському фільмі, і у Толіка завмерло серце. Вона була дивовижно схожою на Василину. Хіба що у погляді простежувалася якась хижість, і колір очей був каламутним, швидше болотним. До пологів Василина була саме такою стрункою, тепер у неї з’явилася приємна круглість.

    — Чим можу бути корисним, мадам? – ввічливо спитав Толік, хоча бачив, що дівчина налаштована войовниче. Він непомітно розглядав її, знаходячи все більше й більше схожого з Василиною.

    — Мені сподобалася ось ця машина, - дівчина провела долонею, демонструючи Толіку свій бездоганний французький манікюр на нігтиках. - Але ваш працівник не дозволяє мені спробувати на ній покататися. Як я можу купити машину, не знаючи яка вона на ходу?

    «Голос інший», - відзначив Толік, згадуючи приємний ніжний дитячий Василинин голосок.

    — Я ознайомив дівчину з умовами можливого тест-драйву. У неї немає прав, - Сергій усім своїм виглядом показував, що дівчина обрала найдорожчу тачку і хоче покататися на ній без прав.

    Толік вкотре пройшовся по незвичайній клієнтці поглядом, оцінюючи, чи реально вона здатна сплатити за таку дорогу машину, чи це понти. Схоже було, що на пальчиках надіті золоті перстеньки, ланцюжок теж, мабуть, золотий. Сама доглянута і виглядає, як дорога лялька. Висновок: може бути дочкою якогось багатія чи утриманкою заможного папіка.

    – Це дуже дорогий автомобіль. Ви кермувати вмієте? – спокійно спитав Толік, уникаючи дивитись просто в очі гості. Як і з Василиною, дівчина мала ту саму історію з очима – їх вир зачаровував і затягував углиб, змушуючи беззастережно підкорятися всім діям володарки. Різниця була в тому, що Василина не вміла користуватися цією особливістю своїх чаклунських очей, а ця «копія» вже буравила Толіка своїми смарагдами, даючи зрозуміти, що він їй сподобався.

    — Керувати автівкою я вмію. Права залишила вдома, не думала, що знадобляться. Не бажаєте грошей, заради Бога, піду в інший салон. Місто велике, ви тут не одні, - вона одягла назад сонцезахисні окуляри, розвернулася на своїх тоненьких шпильках і зібралася йти, але Толік зупинив.

    — Навіщо так різко? Можете покататися на нашому майданчику для тест-драйву. Ви не будете проти, якщо поряд з вами в автомобілі сидітиму я? Раптом вам знадобиться допомога? У машині багато нового обладнання.

    Дівиця просяяла і погодилася. Толік був приємно здивований, наскільки дівчина добре керувала автівкою. Спочатку розмова крутилася навколо мерседеса, на який дівчина наклала оком, потім плавно перейшла до знайомства. Дівчина преставилася Катериною Малініною. Як і передбачав Толік, дівчина виявилася єдиною донькою заможного тата, який вирішив на її двадцяти дволхріччя подарувати дорогий подарунок. Принаймні, вона розказала про себе таку історію.

    Єгор з вікна Толікового кабінета спостерігав за тим, як дівчина вибралася з автівки і як потім розмовляла з Толіком. Її цікавість була помітна в усьому, але і Толік поводив себе не так, як зазвичай.

    — До ворожки не ходи, ви домовилися про зустріч? – спитав Єгор, як тільки Толік повернувся до свого кабінету.

    — Прозорливий ти мій, братик. Якщо ти про моральну сторону мого вчинку, то я без п’яти хвилин розведений чоловік. Маю право на особисте життя.

    — Тим паче, що те особисте життя так сильно схоже на Ваську, ага? Намагаєшся замінити оригінал копією?

    — А наче ти не намагаєшся? Тільки мені хоч копія намалювалася. Значить так, їдь до мене додому, я зараз няньці подзвоню, тобі вона відчинить, - Толік швидко склав документи до сейфа, папери в стола і набрав свій домашній номер.

    — А ти куди? – Єгор і так знав відповідь, просто уточнював.

    — Дівчину додому треба відвезти. Переконати у рекламі прийняти участь. І взагалі, багато питань будеш задавати, скоро старим станеш.

    — А з машиною що? – Єгору здалося дивним не зацікавленість дівчини Толіком, а різко втрачений інтерес до купівлі машини. З боку глядача була помітна маніпуляція, але Толік зараз не повірив би брату, якби той почав пояснювати не випадковість появи цієї Каті. Тому Єгор вирішив подивитися, що з цього вийде.

    — Завтра будемо оформлювати. Їй з татом треба порадитися, - відповів Толік Єгору скоріше тому, що треба було відмахнутися від підозр брата. Толік і сам розумів – дівчина не схожа на таку, яка з кимось радиться, навіть з татом. Від неї фонило незалежністю за кілометр.

    ***

    Катя завжди була правильною дитиною: росла в повній добрій сім'ї, з першого класу навчалася виключно на п'ятірки і мріяла про велике і чисте кохання, таке, яке цвіло пишним садом між її батьками. Їй здавалося, що мама Оля – найщасливіша з жінок, бо тато Діма її любить дуже сильно. Всі сусіди казали, що у Томашенкових доньки гарні від того, що від великого кохання гарні діти народжуються. Катя з величезним задоволенням дбала про меншу на десять років сестричку Надюшку і вважала, що їй у житті пощастило.

    Першим ударом по її ідеальному світу, що сформувався, була смерть матері. Жінку збив автомобіль. Другим ударом було те, що родичі відгородилися від їхньої родини, начебто їх ніколи й не було. На Катю впали заразом і тяжкість втрати, і обов'язки господині вдома. Катерина не помітила, як батько почав пити. Якось напившись, Дмитро не витримав і вбив водія того злощасного автомобіля, під колесами якого померла дружина. Не пробачив Катін батько водієві його безкарності. Від суду водій відкупився великими грошима, а від справедливої помсти – не вдалося. Дмитра посадили на п'ятнадцять років за навмисне вбивство. Катя змушена була перевестися на заочне, оформити опіку над Надею та піти працювати. Влаштуватися на роботу було складно, тому роботі офіціантки, що підвернулося, дівчина дуже зраділа. Сестра часто хворіла, лікарі рекомендували возити до моря, а за які кошти? Катя не фарбувалася, одягалася бідненько, оскільки заощаджувала на всьому – збирала на відпустку біля моря для сестри. Але красу важко було сховати.

    Одного вечора її побачив Михайло. Сорокарічний підприємець запропонував Катерині стати його таємною коханкою в обмін на гроші та подарунки. Каті не потрібні були подарунки, їй потрібні були гроші, щоб Надя змогла мати все. Михайло навчив Катерину отримувати від життя максимальну користь. Багато обставлена нова квартира, машина, прикраси, дорогі шмотки. Ні Катя, ні Надя не знали поневірянь у той час, коли більшість виживала у дев’яності. Михайло обіцяв розлучитися з дружиною і покласти до ніг Катерини золоті гори. А потім узяв та поїхав із сім'єю за кордон. Навіть не попрощався. За місяць на порозі дорогої квартири з'явилася господиня, яка попросила платню за останній місяць. Так Катя зрозуміла, що квартиру було не куплено, а знято. Спливла ще одна брехня, яка боляче вдарила і по серцю, і по гаманцю. Катя розплатилася подарованими прикрасами і разом з Надею повернулася до батьківської квартири.

    Є жінки-кішки, а є жінки-собаки. Одні живуть самі по собі, інші – віддані до коріння волосся. У душі Катя була дуже відданою собачкою. Може, і дворняжкою, але патологічно відданою. Вона не помітила, як закохалася у свого благодійника, який приголубив, нагодував, залікував душевні рани, дав надію, що вона кохана.

    Але коли Михайло її покинув, поїхав, Катя стала кішкою. Рідко, але жінка-собака може перетворитися на кішку. Для цього не так багато й треба – просто зрадити. Більше Катя чоловікам не вірила.

    Де тільки Катерині не доводилося працювати: нянечкою, хатньою робітницею, прибиральницею. Ніде довго не затримувалася, бо більше була на лікарняних, аніж на роботі. Варто було Наді захворіти – витрати на ліки виривали Катю з дійсності. Спочатку довелося продати машину. Рятівним маяком було усвідомлення того, що батько вийде з в'язниці, і тоді заживуть вони втрьох щасливо-прещасливо. Але Дмитро помер на зоні від туберкульозу. Катя від Наді це приховала, але сама впала в глибоку депресію, познайомившись із зневірою, апатією та безсонням. І ось коли у житті настав темний-темний період, у долі Катерини з'явилася Діана Кареліна. Жінка гуляла зі своєю вівчаркою Атою у парку і непритомність Катерини сприйняла за перегрів на сонці. Коли ж ближче Кареліна роздивилася синці під очима дівчини, відвезла до знайомого лікаря. Чомусь Кареліна викликала до себе довіру, тому Катя легко і невимушено розповіла їй свою історію.

    — Так паршиво, що хоч на панель йди, - з відчаєм мовила тоді Катя. – Надю мені треба вберегти, вона – єдина рідна людина, що у мене лишилася.

    — Навіщо так бездарно і безглуздо витрачати дану Богом красиву зовнішність? Є й інші методи. Набагато кращі, - так Кареліна допомогла нещасному дівчиську і відвела її до модельної агенції своєї сестри. Відвела і забула. Але згадала існування Каті, коли побачила фото Василини, принесене Анжелікою.

    — Він що, тобі з нею зраджував? - Кареліна дивилася на фото з усміхненою Василиною, що виходила з церкви із маленьким Тішкою на руках, і розуміла, що схоже обличчя вона десь уже бачила.

    — Свічку не тримала, але те, що дуріє він від неї - точно, - Анжеліку все ще дратувала прихильність Толіка до Василини. - Діано, ти точно нічого не зробиш йому поганого?

    — Ну, як сказати. Трохи понервує, посидить, подумає, може, зрозуміє, що кривдити жінку шкідливо здоров'ю. Розслабся. Для того, щоб ви з Дені та Тихоном змогли виїхати, Толіка треба притримати. Може, нічого й робити не доведеться, Дені хоче з ним поговорити по-доброму. Я не дуже вірю у щасливий результат. Толік у тебе жах, який упертий віслюк. Сина йому, бач, подавай. А тобі він, отже, не потрібний виходить, чи як? Відноси, народи, не поспи, а потім віддай татку, бо він татко? Наробить собі ще, - вже той факт, що Толік був чоловіком, подавало його в очах Кареліної ворогом.

    ***

    Толік знав, що Катерина спокійно могла виїхати із салону так само, як і приїхала, – на таксі. Але їй потрібне було продовження. Толік також інтуїтивно відчував, що одним «довезти до дому» не обмежиться. Всю дорогу він продовжував порівнювати Катерину з Василиною, яка сиділа поруч в автомобілі. В одязі дівчини не було вульгарності, але була якась крикливість. Днями Толік бачив, як Василина гуляла із сином, що спав у колясці. На ній були класичні темні штани, бежевенький гольф та рожева кофточка. Спробував подумки надіти на Василину обтягуючі білі штани, приміряти бірюзовий светр із напіввідкритими грудьми… Не зміг. Так само не зміг взути Василину в туфлі на високих підборах. У Василини був дитячий голос, у Катерини – дорослий та вимогливий. Василина була домашньою і мовчазною. Але як усміхнеться, від її ямочок серцю ставало тепліше. Катерина більше була схожа на світську левицю, обережну та небезпечну. Її усмішка була гарною, але якоюсь екранною, штучною.

    Навіть уявляючи Василину, Толік помічав, як його організм миттєво реагує збудженням, Катерину Толіку хотілося, як будь-яку гарну жінку, та ще, мабуть, додалася тривале утримання.

    Толік розумів, що побачить нетипову квартиру, але такого шику з вишуканим інтер'єром у квартирі Катерини – не очікував. Здавалося, що над цим житлом працював майстерний оформлювач: начебто нічого особливого, але простір не захаращувало непотрібне - вітрина. А ще було відчуття, що тут давно ніхто не мешкав.

    — Ти всіх чоловіків на першому побаченні ведеш до себе додому? – обійшовши квартиру і повернувшись до зали, де Катя чекала на нього з келихом червоного вина, відверто запитав Толік.

    — Ні. З тобою у нас побачення не було. Просто дуже сподобався. Я завжди домагаюся того, що хочу. Це погано? - вона простягла другий келих Толіку.

    — Не думаю, що погано, - він цокнувся своїм келихом з келихом Катерини, відпив трохи, потім забрав у неї з рук келих і, поставивши його на невеликий столик, притягнув дівчину до себе. Всього хвилину він дивився в її очі, на диво схожі на очі коханої жінки. А потім поцілував. Але того почуття, яке охопило його тіло, коли він цілував Василину, з Катериною не повторилося. Груди не тіснило, кров не вирувала, струм не вироблявся. Все було не так.

    — Ти усіх жінок, з якими знайомий усього годину, так цілуєш? – у очах Катерини танцювали вогники.

    — Ні. Просто дуже сподобалася, - повернув комплімент Толік, з сумом подивився на келихи з вином. – А чогось серйознішого у твоєму музеї нема?

    Катерина звільнилася з його обіймів, пройшла до серванту і відчинила дверцята бару – там був пристойний набір спиртного. Толік здивовано перевів погляд із пляшок на Катерину.

    — Мама - лікар, несуть, от і зібралося, - збрехала Катерина, як і репетирували з Кареліною. Насправді цю квартиру Діана тримала для тих випадків, коли її брат приїжджав із Далекої Півночі, а той на випивці був поведений. Толік помітив, як, вимовляючи слово «мама», голос у Катерини помітно здригнувся.

    Спиртне у потрібній кількості згладило різницю між Катериною та Василиною, тому зустріч перейшла до другого етапу – ліжкового.

    Толік любив Катю доти, доки сили дозволяли. Спочатку він намагався бути ніжним, потім додав стрімкості та пристрасті. Толік не очікував, що Катерина буде настільки досвідчена і вправна в ліжку. Якоїсь миті у нього навіть пробігла підозра, що Катя повія і коли все закінчиться, виставить йому рахунок. І він би не образився, а заплатив. Напевно, заплатив би навіть більше, ніж вона забажала. Адже це того вартувало, йому з нею було добре. Добре, але не більше!

    А він хотів розчинитись у коханій, хотів безмежної ніжності, щоб свідомість відлетіла тільки від дотику. Але ж цього нічого не було! Зовнішньої схожості на Василину було замало! Експеримент не вдався, а він сподівався.

    Толік прокинувся і озирнувся довкола. Спершу згадав, де він. Катерини поручне було. За вікном гуляли вечірні тіні. Толік натягнув білизну зі штанами й пішов шукати Катерину. Він не помилився, зазирнувши на балкон. Дівчина палила, стоячи босими ногами на пухнастому килимку. Він підійшов ззаду, обійняв за плечі, закопався у її волосся, але дівчина холодно відсторонилася.

    — Що не так, Кет? – спитав дратівливо.

    — Тобі краще піти, - сказала вона чужим голосом.

    — Я тебе чимось образив? Не хотів, чесно. Мені здалося, що нам було класно в ліжку. Можна повторити…

    — Без мене, - Катерина викинула недопалок і обернулася до Толіка. Він намагався з її байдужого погляду зрозуміти, що спровокувало таку реакцію.

    — Поясни, — попросив Толік. І вона пояснила:

    — Ти весь час називав мене Василиною. Як нормальна жінка, я хотіла б, щоб кохалися зі мною, а не уявляли на моєму місці іншу.

    У Толіка по шкірі (хоча йому здалося, що й усередині тіла) пробігли мурашки. Це було неприємне відчуття винності проти волі.

    — Я маю вибачитися? – намагаючись проковтнути грудку в горлі, спитав Толік.

    — Нема за що вибачатися, тим більше тобі. Люби свою Василину на здоров'я та страждай, якщо мазохізм тобі приносить радість. Я не хочу бути тим «клином», яким ти її вибиватимеш зі свого серця. Я поважаю себе, тому жалюгідна роль другої – не для мене. Вибач!

    — Мабуть, ти маєш рацію, - Толік повернувся до спальні, щоб забрати свої речі, на ходу одягнувся й пішов.

    Фігуру Дені Толік впізнав би і в напівтемряві. Було помітно, що він спеціально чекав на повернення поки ще чоловіка своєї коханої жінки, щоб поговорити. Толік не те що говорити, бачити Дені не хотів. Але той чемно запросив Толіка для розмови до себе в машину, орендовану на час перебування у Києві.

    — Тоді краще піднімемося в квартиру, - запропонував Толік.

    — Там Анжелік повернулася. Я не хочу при ній. Це тільки між нами, – пояснив Дені.

    — Французька делікатність. Ну-ну. А ти мене, часом, зараз не викрадеш, кудись не завезеш? – напівжартома запитав Толік.

    — Якби хотів, уже завіз би. Просто треба поговорити.

    — Я розумію, що ти переслідуєш свої інтереси, але дозволь пояснити ситуацію з мого боку, - сівши зручніше на сидінні поруч із водієм, залишивши дверцята відчиненими, сказав Толік, дивлячись у лобове скло. Демонічний погляд француза його дратував. - Вона мене зрадила і покинула. Чому я мушу від цього страждати? І не бачити сина? Фактично його позбутися?

    — Ти ж не перший день знаєш Анжелік. Вона б тебе не обдурила і не покинула, не зраджувала б, якби ти сам не охолодив її серце. Ти відштовхнув її своїм егоїзмом. А тепер ще більше відштовхуєш, демонструючи дрібну душу. Із жінками так не можна. З тими, яких люблять, не можна.

    — Чудовенька історія. Я ще й винен виявився? Ти там у Франції точно інженер-конструктор? Не адвокат? Вражаюча ораторська майстерність, - вирішив вколоти хоча б словом Толік.

    — Ораторські здібності ще нікому не заважали у житті. Хочу, щоби ти зрозумів. Ось дивись, ти купив квітку, ту, що в горщику. Приніс її до будинку, поставив на стіл у півтінь і милуєшся. Ти її любиш, немає сумнівів. Дуже любиш. А що ж квітка? Вона жовкне і в'яне. «От невдячна!», - кажеш ти і не розумієш, що одного кохання не достатньо. Квітці потрібне світло, гарне місце. Не те, яке тобі вигідно чи зручно, щоб інші не бачили квітку, а те, яке потрібне квітці для того, щоб вона була здорова і добре зростала. Її треба поливати, берегти. І тоді вона зацвіте й подарує те, що ти чекаєш. Тоді можеш милуватися. І всі милуватимуться.

    — Притчі ти мастак розказувати. Чого ж свою квітку не зберіг? Також у тіні тримав? – у Толіка була своя правда.

    — Так. Бо був такий, як ти. Упертий, весь у роботі. Як же, я заробляю гроші. А вона зачахнула, я навіть не помітив коли. Ось цю істину про квітку мені розповів її батько, коли я відвозив свою Томочку до Франції. Мені так було зручно. Тобі зручно, щоб Тішка був із тобою. А як зручно дитині? Адже малюк не може ще сказати, але навряд чи без матері йому буде добре. І чи буде він потім, коли виросте, тобі за це вдячний?

    — А ти стань на моє місце. Сина відвозять до іншої країни.

    — Я думав про це. Є одне рішення. Більше нічого не можу придумати. Переїхати до Києва не зможу – робота там, та й кращі умови, ніж у вас. Оформлятимемо візу, надсилатимемо гостьові візи, запрошення. Бачитися з сином будеш. Ми приїжджатимемо в гості теж, коли можливість випаде, адже в Анжелік тут мати, батько, сестра. Жінка без дитини може стати злою. І чи зможе прийняти Тішку твоя нова дружина?

    — Якщо в мене і буде колись дружина, то ця Тішку прийме, як свою дитину, за це не хвилюйся. Я піду, справ багато, - Толік намагався якнайшвидше піти подалі від Дені, оскільки відчував, що ще кілька аргументів цього француза – і він здасться на милість переможця, погодиться на усі його умови.

    — Я чомусь був переконаний, що ти мене зрозумієш, - розчарованим голосом мовив навздогін Дені. – Як знаєш. Це твій вибір. Просто знай, що виправити ніколи не пізно.

    Толік промовчав, у нього був свій погляд на ситуацію.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    19.03.2023 12:59
    До частини "ГЛАВА 65 КОПІЯ"
    Спойлер!
    Сам собі злий Буратіно, тепер діяти буде Кареліна, власне, компромат готовий, залишилося лише показати його світу
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше