Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК

    Останній раз Анжеліка була на морі, коли навчалася в школі, у класі дев’ятому. Відпочивали родиною у Миколаївці – невеличкому кримському курортному містечку. Вони ходили з сестрою вздовж берега й збирали медуз, викидаючи їх назад у море. А ще збирали різноколірні відшліфовані морем скельця. Відпочинок запам’ятався молочними коктейлями, ряжанкою, апетитними булочками з корицею на сніданок, виноградом на вечерю й персиками коли заманеться. Батько ходив грати в більярд, а мати розмовляла з ким-небудь, кого Бог підкине на пляжі, – тіток, охочих поговорити, було багато.

    Тепер усе було по-іншому. Південний берег Криму, Алушта, пансіонат «Кримська троянда», затишний номер з широким ліжком. Розклад простий, але релаксний: сніданок, купання в морі, обід, післяобідній відпочинок в номері, море, вечеря, прогулянки вздовж набережної. В перший день перебування на відпочинку Анжеліка вирішила продемонструвати чоловіку свою нову фіолетову білизну.

    — Ух ти, і це все для мене? – аж підскочив на ліжку Толік.

    — Звичайно. Треба ж якось підіймати цікавість чоловіка, - поправивши мереживо на трусиках-шортиках, і зображуючи святу невинність, мовила Анжеліка, – наприклад, є думка, що фіолетовий колір цілюще впливає на фантазію.

    — Запевняю тебе, нічого так не впливає на фантазію, особливо мою, як відсутність білизни будь-якого кольору на тобі, – посміхнувся Толік. Анжеліка граційно звільнила своє гарне тіло від зайвого і приєдналася до Толіка в ліжку. Він зразу ж вловив тонкий аромат знайомих фіалкових парфумів, і фантазія віднесла його в інше місце до іншої дівчини.

    — Енжи, давай доки ми на морі, ніяких парфумів. Просто чисте тіло, ага? – запропонував Толік.

    — Як скажеш, - покірно погодилася Анжеліка. – А креми?

    — Кремам амністію можна влаштувати. Як же без них? - не міг Толік лишити дружину засобів по догляду за шкірою.

    — Ну слава Богу, а то ти такий дивний іноді буваєш. Спочатку даруєш парфуми, а потім кажеш, щоб не користувалася, - промуркотіла Анжеліка, але чоловік не дав їй розвинути тему далі, закривши рота поцілунком.

    Толік хотів прибрати усе, що могло нагадувати про Василину, але, проходячи наступного дня поруч з кав’ярнею, де продавалося морозиво й молочні коктейлі, він кинув швидкий погляд на вивіску, не витримав і посміхнувся — кав’ярня називалася «У Василини».

    Три дні повного штилю дали можливість наплаватися і позасмагати, Анжеліка навіть встигла обгоріти. Не обійшлося й без дратівливих ексцесів. Зручно розстеливши м’яке простирадло на лежаку, Толік вирішив полежати. Він періодично поглядав на Анжеліку, що плавала неподалік берега, а потім задрімав. Коли розплющив очі, то побачив дружину на березі. Анжеліка делікатно відтискала воду з мокрого волосся, коли до неї підійшов якийсь чоловік і щось почав говорити. Анжеліка спочатку посміхалася, але коли Толік помітив специфічну гримаску на обличчі дружини, зрозумів, що їй не до душі та розмова. Нехотя Толік піднявся з шезлонга й пішов розбиратися.

    — І все ж, що така вродлива жінка робить сьогодні увечері? – питав блондин-мачо, солодко посміхаючись на усі тридцять два зуби.

    — Робить масаж чоловіку, - огризнулася Анжеліка й питально поглянула на Толіка, що вже прямував до неї. Її погляд просто вимагав: «Розберись!»

    — А мені не зробиш? – продовжував липнути блондин.

    — Ні! – з явним невдоволенням рявкнула Анжеліка й збиралася піти, але мачо утримав її за руку.

    — Мужик, тобі ж сказали «ні», значить, пора звалювати нахер, - грубо мовив Толік.

    — От ти й звалюй, - навіть не глянувши на Толіка, відповів нахабний блондин.

    — Ну тобі ж сказали – не чіпляйся, чому ж ти такий імбецил, га? – підійшов ближче Толік.

    — Тебе забув попитати, такого розумного. Я тут з дівчиною знайомлюся.

    — Твою мать! В рожу дати чи ти сам звалиш по-нормальному? Я взагалі-то чоловік цієї дівчини, з якою ти знайомишся. Дуже не хочу тебе калічити, тому звали, - видно в очах втомленого цією ситуацією Толіка було щось зле й хиже, бо мачо відступив:

    — Чо ти так нервуєшся, мужик? Я зрозумів, йду, - він розчаровано пройшовся поглядом по фігурі Анжеліки й, нехотя, часом повертаючи голову назад, пішов.

    — Блін, нормально поясниш – не розуміють, а як матом, то зразу в’їхав, от вже ж народ, - тирада адресувалася Анжеліці, але та з надутими губками прямувала до шезлонга.

    — Ти мене зовсім не ревнуєш! – заявила вона Толіку. – Цей козел до мене десять хвилин чіплявся, а ти лежав і дивився, – дорікнула красуня.

    — А мав би підбігти й задушити? Пробач, не Отелло. Чи в морі притопити? Так мені тут перебити половину чоловічого контингенту доведеться. Он вони всі на тебе як витріщаються, - спробував з гумором Толік. Він знав, що гнів Анжеліки можна загасити лише двома способами: сексом і гумором. Перше на пляжі не можна було реалізувати, тому застосував гумор.

    — А мені що, паранджу одягати? – кинулася в крайнощі Анжеліка.

    — Навіщо? То нормально, що здоровим мужикам подобаються гарні жінки, - начебто похвалив дружину.

    — Ти також п’ялишся на жінок? – примружившись, спитала Анжеліка.

    — Навіщо? У мене є ти. Найкраща. Давай я тобі спинку ото тією гидотою у біленькому тюбику намащу, а то знову почервоніла, – запропонував Толік.

    — Не треба, я парео прикриюсь. І сонце не напече, і витріщатися менше будуть, –пробурчала Анжеліка.

    Звичайно, Анжеліка ніде не проходила непоміченою чоловіками: продавці солодощів та фруктів весь час відзначали її красу, чоловіки без супутниць на відпочинку, коли проходили поруч чи неподалік, могли обернутися і «подарувати» приємний комплімент на її адресу. Толік не ревнував, хоча розумів, що у більшості випадків винні відверті наряди дружини. Він знав, що Анжеліка підпитується загальною увагою й обожнюванням. Як ритуал сприймався прихід Анжеліки на вечерю до їдальні з розпущеним волоссям і у довгому в підлогу сарафані. Вона буквально пливла між столиків, а Толік з посмішкою спостерігав, як пускали слину чоловіки різного віку. Навіть підлітки могли підсвиснути в бік Анжеліки. Апетит вона точно підіймала, тому що від неї віяло теплом і відвертою сексуальністю.

    Толік розумів, що вони з Анжелікою різні, але до поїздки на море не здогадувався, що настільки. Якщо йому було достатньо поплавати в морі й розвалитися на сонечку чи то поївши, пройтися по набережній, смакуючи кожною миттю відпочинку, Анжеліка ж була суцільним рухом. Вона каталася на банані разом з підлітками й дітьми, плюхалася з десятиметрової надувної гірки в басейн з диким криком захвату, бігала, плавала і лежала на шезлонгу рівно стільки, скільки було необхідно для висихання тіла і частково купальника. Купальників у Анжеліки було три, і вона їх постійно міняла. Якщо Толіку подобався закритий жовтий з ромашками, то Анжеліці – блакитний роздільний.

    Коли на четвертий день відпочинку на морі піднявся шторм, Толік подумав, що ось тепер можна буде сходити в місто в кіно чи повалятися в номері.

    — О, шторм, прекрасно! Хочу екскурсію! Я в їдальні на стенді бачила рекламу, поїдьмо до Нікітського ботанічного саду?

    В саду провели весь день. Коли пройшли основний маршрут, Анжеліка згадала, що десь мають бути кактуси. При виході не оминули лавку, в якій продавалися різноманітні екзоти.

    — О, дивись, які кактуси гарненькі. Опунція, - прочитала Анжеліка табличку. – Купимо й твоїй мамі подаруємо. Вони такі ж колючі, як і вона.

    — Я бачу, у вас взаємна любов і розуміння, - іронічно підмітив Толік. – Краще он ту орхідейку. Не будемо злити маму. До того ж кактус везти незручно, поколемося. У потяг з ним як?

    Анжеліка не стала сперечатися і купила орхідейку. Толік був вражений садом, багатьма екзотичними рослинами, колекцією кактусів, бамбуковим гаєм, архітектурними побудовами, але пробувши цілий день на ногах і проїхавшись до саду й назад на автобусі в спеку, пристойно втомився. Анжеліка ж почувалася бадьоро й навіть будувала плани на наступний день:

    — Дивись, можна в Ялту змотатися, там має бути гарно. Або ось яка ідейка –Червона печера з підземними озерами. Клас! – вона аж підскочила, розглядаючи рекламний буклет.

    — Енжи, давай хоча б через день. Пожалій! – благав Толік. – Це ж відпочинок, а не марафон. Давай сходимо в кіно, давно не був у кінотеатрі.

    Анжеліка погодилася, але біля кінотеатру помітила батут. І як тут втриматися й не пострибати? Пострибала від душі, але всю дорогу до пансіонату бубніла, що в кінотеатрі було душно, хтось там праворуч гучно лузав насіння, хтось говорив і фільм був нудним, бо вона не любить фантастику.

    Як тільки море затихло, знову повернулися до звичної програми пляжування, але через три деньки Анжеліка, поспілкувавшись з жіночкою із сусіднього номера, почала просити екскурсію в Червону печеру. Підйом до входу в печеру був складним, можна сказати, напруженим.

    — А що, підйомники не зробили досі? – питав Толік в екскурсовода.

    — Якось ще руки до цього не дійшли. Але, запевняю вас, це складне підняття ви не згадаєте, побачивши саму печеру, – юнак настільки впевнено обіцяв, що Толік повірив і стійко плівся за Анжелікою, яка, як гірська кізочка, у своїх зручних мокасинах, буквально заскочила на гору.

    Печера дійсно вразила. Штучно підсвічувані бурхливі підземні води, сталактити і захоплива розповідь екскурсовода залишили незабутні враження. Але як тільки Толік дістався пансіонату, у нього лишилося одне бажання – полежати. Анжеліка ж потягла на набережну. Довелося піти, долаючи втому і небажання.

    Анжеліці подобалося блукати з Толіком набережною до ночі, цілуватися, загортаючись у його обійми, і тонути у м’якому ліжку затишного номера. Тут, в Криму, Толік був лише її, так їй здавалося.

    Цю страшну у сірому одязі жінку на набережній з рукописною табличкою «Передбачаю майбутнє» Толік з Анжелікою постійно обходили стороною. Анжеліка вважала, що тітка – ще та шарлатанка, що таких необхідно гнати на роботу – нехай заробляють працею. Толік вірив, тому боявся почути що-небудь погане про майбутнє. В останній день відпочинку Анжеліка довше звичного затрималася біля прикрас і сувенірів. Толік пройшов повз ворожку і почув навздогін: «Гарна у тебе дружина, дуже гарна, але серце обрало іншу. І даремно ти своє серце не слухаєш, ой і намаєшся, хлопче». Толік, немов ужалений, швидко повернувся до Анжеліки, що приміряла сережки, переконав її, що прикраси чудові, купив їй їх і швидше збирався піти. Толік умовляв Анжеліку повернутися до пансіонату, але вона хотіла продовжити променад, адже це останній день і їй хотілося довше розтягнути задоволення.

    — Я там ракушки бачила продавали великі. Хочу в серванті поставити. А чому ти блідий такий? – Анжеліці не сподобалися креветки, які вони з Толіком куштували в ресторанчику, тому вона дуже боялася, що може трапитися розлад шлунку і вечірня прогулянка в останній день накриється. Та й в дорогу отруєння ніяк не радувало.

    — Ліка, там ця віщунка сидить. Дуже важкий погляд у баби. Раптом скаже щось здуру, потім думай, - відверто зізнався Толік. Анжеліка потягла чоловіка і, проходячи поруч з дивною жінкою, навмисне гучно, щоб та почула, мовила:

    — Та яка вона віщунка? Голодранка, що милостиню просить. Нічого вона не скаже. Їй за передбачення гроші платити треба. Такі дарма і не плюнуть.

    — Твоє щастя, красуня, в іншій країні, з іншим чоловіком, - тихенько мовила жінка, розкачуючись назад-уперед, немов танцювала під лише їй чутну музику.

    — Ходім, Енжи. Я ж казав, що треба йти до пансіонату.

    — Розслабся, Красовський, я в це не вірю, - гордо заявила Анжеліка, навіть не подавши виду, що серце все ж боляче дряпонули слова жінки.

    ***

    - Доки ти смажився на південному сонечку, я чудово попрацював, - подаючи звіт про пророблену роботу, мовив Олексій. – До речі, а чому так слабо засмаг? З ліжка, видно, з Ангелом не вилазили?

    — Яке ліжко, Льоша? Вона мене витягала по екскурсіям так, що після цього відпочинку треба ще де-небудь відпочити.

    — Ото дівчина! – відверто сміявся Олексій.

    — А тобі що, завидно? Заведи собі дівчину і не заздри. А море було половину днів неспокійне, - немов виправдовувався Толік.

    — Заведу. У мене на серпень мати гороскоп читала, це у неї нове хобі після серіалів, так загрожує зустріч з долею. Ото приготувався зустрітися з долею, - жартував Льошка. – Постригся, прикупив шмоток.

    — А доля в курсі, що її таке щастя очікує? – підхопив жарт Толік.

    — Так у неї нема шансів. Там це, мати дістала вже, питає, чого твоїм батькам подарувати? До речі, й винуватцям гулянки також подарунки треба? Ти ж краще розбираєшся у їхніх пристрастях, - спитав Льошка, який вже просто жив майбутньою поїздкою до Красовських у Кіровськ.

    — Мама на квітах поведена. На цих, що у горщиках. Зрізані для неї, що трава. Батько, - Толік трохи подумав. – Вони з Гнатом мріють вже давно про великі шахи, дерев’яні. Поїдемо на барахолку, може, знайдемо. Ваньці я боксерську грушу хочу купити, а то товче мішок з піском. Непрофесійно. А Василині… – при згадці про дівчину Толік посміхнувся, згадав, як мати погрожувала створити з пацанки леді, і видав, – косметику, напевно, хоча, я б на її місці, не мазюкався, і так гарна.

    — А Єгору? – згадав Олексій про другого Толікового брата.

    — О-о-о-о! Єгору я такий агрегат прикупив, що йому вистачить. Комп’ютер, шельма, замовив. Говорить, для навчання треба. Дороге до чортиків задоволення. Як думаєш, наша фірма пару деньків простою переживе? – посміхнувшись, спитав Толік.

    — Ні-і-і, дороги назад немає. Моя маман уже в передчутті поїздки. Вона горить бажанням кому-небудь переказати всі ті серіали, що надивилася. Так що я твоїй матушці співчуваю, - веселився Олексій.

    У п’ятницю, якраз після обіду, Толік з Анжелікою, Світлана Валеріївна та Олексій на мікроавтобусі останнього вирушили до Кіровська. Настрій був прекрасним. Там, де з’являлася Світлана Валеріївна, він іншим не міг і бути. Як і передбачав Олексій, його мати з самого початку заволоділа вухами Лізавети Григорівни і не відходила від господині ні на крок. А Ліза рада старатися провела гостю по своєму саду, що саме буяв усіма квітковими фарбами.

    — Лізонька, - вже через годину знайомства Світлана Валеріївна називала Лізавету Григорівну саме так, - Тут у вас просто рай. Це ж скільки сил необхідно, щоб усе так квітнуло та пахло! – і дійсно, заповнювали подвір’я ніжним ненав’язливим ароматом в одному кінці саду матіоли, в іншому – духмяний горошок.

    Стола накрили на веранді. Чоловіки обговорювали футбол, жінки ділилися своїми найкращими рецептами салатів.

    — Толь, а де твої брати і сестра, га? Де власне іменинники? – все допитувався Льошка.

    — Вони на дискотеку пішли. До Василини подружка приїхала, то спочатку місто оглядали, а потім на танці завіялися. Молодь, – пояснила Ліза Григорівна.

    Молодь повернулася з танців об одинадцятій годині, коли за столом

    лишилися лише Гнат, Толік та Льошка. І зразу ж двір наповнився дзвінкими голосами.

    — Олексій Топазов, мій чудовий друг і компаньйон, - представив Толік Льошку четвірці. Єгор з Іваном представилися й по черзі потиснули руку Олексію.

    — Гюльчатай, усі звуть Гулею, - соромлячись, ховаючи очі, представилася гостя.

    — Василина, усі звуть, як кому подобається: хто Васька, хто Ліса, - дівчина відкрито поглянула Льошці прямо в очі, посміхнулася й тут же спіймала на собі довгий погляд Толіка. Коли Толік повернувся до Льошки, у його душі усе закрижаніло, адже він прочитав неприхований захват і обожнювання з боку друга до дівчини, яку він, Толік, любив. Лише зараз Толік зміг собі зізнатися, що він безумно її любить, бо дико ревнує. А Льошка тим часом вирішив бути галантним до кінця – поцілував ручки Гулі й Лісі, чим одну засмутив, а іншу здивував. Компанія всілася за стола, почали розповідати, обмінюватися враженнями, шуткувати. І лише Льошка сидів, зачарований зеленими Василининими очима, які та періодично підіймала на гостя. Збоку здавалося, що дівчина зацікавилася хлопцем. Насправді Василина намагалася таким чином не дивитися на Толіка, щоб не видати шквал емоцій, який бушував у неї в грудях.

    — Толян, а мамчині гороскопи не брехали. Мені здається, долю я таки зустрів, - зізнався Льошка, коли Толік показував йому, де той буде спати. Диван у флігелі Лізавета Григорівна заздалегідь застелила чистою постільною білизною, а вікно завісила сіткою, щоб одгородити гостя від нав’язливих комарів.

    — Ти про Гюльчатай, ту, що з чорненькими очима і довгою косою? – з надією в голосі спитав Толік. – Симпатична подружка у Васьки.

    — Та ні, я про Василину, ту, що з зеленими очима і розпущеним волоссям, - уточнив Льошка. – Як кажуть, побачив – і очманів. Ти розповідав, що незвична, але я якось не вірив. Неймовірна дівчина!

    На такий поворот подій Толік не розраховував.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.