Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА

    - Дивись, дуже непогано звучить, «Київ-ескорт», - Анжеліка вийшла з ванної, замотана у великого рожевого банного рушника з чалмою з меншого рожевого рушничка на голові. Зустрівшись із скляними очима Толіка, вона зразу зрозуміла, що щось не так, але вдала занепокоєння.

    - Що трапилось? – поцікавилася вона у чоловіка, підозріло зиркнувши на телефонну слухавку, яка теліпалася на білому дроті. Здогадка блискавкою пронизала мозок. Анжеліка зрозуміла, що треба терміново щось придумати правдоподібне у своє виправдання.

    - Поки що нічого, але ти збиралася позбутися нашої дитини. А мені, виявляється, і знати ні про що не треба. Ага? Цікава у нас родина виходить, тобі не здається? – Толік чекав пояснень, хоча й розумів, що ніякі пояснення тут не допоможуть.

    - А по-твоєму краще, якщо у нас з тобою народиться хвора дитина? – Анжеліка на ходу придумала виправдання своїм діям. – І не дивись на мене так, даун ні тобі, ні мені не потрібен!

    - Як даун? – Толік ще в дитинстві бачив хлопчика з синдромом дауна, співчував здалеку дитині, якій не пощастило в цьому житті народитися нормальним. Уявити, що у нього росте хворе дитя, ніяк не міг. – Ти проходила обстеження? – з часткою недовіри спитав Толік.

    - Так, я обстежувалася у приватній клініці, результати точні, - впевнено брехала Анжеліка, але в очі намагалася не дивитися.

    Толік не повірив. Наступного дня він разом з Анжелікою поїхав до центру «Майбутнє» і дізнався від лікаря усе, що йому було потрібно.

    - Даун, кажеш? – вбивав Толік Анжеліку лише одним холодним металевим поглядом. – Значить так, ти народиш цих дітей, а якщо потім вони тобі будуть не потрібні, лишиш мені, а сама – на всі чотири сторони. Якщо я дізнаюся, що ти десь примудрилася все ж знищити дітей, розлучуся в той самий день, - і це були не пусті слова, Толік дійсно був рішуче налаштований. Його обурювало не стільки небажання Анжеліки мати дітей, скільки те, з якою легкістю вона брехала й виверталася. Не про такі стосунки в родині він мріяв, перед очима весь час була мати, яка поважала й цінила батька, ніколи не будувала грандіозних «особистих планів» за спиною чоловіка. Толік вважав, що Анжеліка саме така, як мати, принаймні, до весілля вона була спокійною і не проявляла яскравих спалахів індивідуалізму.

    Перше, що зробив Толік, коли вони приїхали після клініки з дружиною додому, то це подзвонив тещі, матері Анжеліки:

    - Якщо Любов Павлівна хочете стати бабусею, то врозуміть свою доньку, щоб не робила дурниць, - на тому кінці дроту все зрозуміли. Мати Анжеліки наступного дня приїхала до Києва й пів дня говорила з донькою, пояснюючи, що та неправа у своїй дикій поведінці.

    - Мамо, їх двоє. Ти розумієш, що це? Толік буде мотатися по своїм справам цілими днями, а я що, змушена буду розриватися? До його мамаші я не поїду! У мене ще малий термін, а нудить цілодобово, - жалілася Анжеліка матері.

    - Ліка, дочечка моя, це лише на початку токсикоз. Якщо його перетерпіти…

    - Перетерпіти? Ти мене за ідіотку тримаєш? Потім рознесе, як корову, печія задовбе. Я наслухалася в інституті від дівчат, як вагітність терпіли, як народжували, як потім ночами не спали, а чоловіки в цей час у ліжку з коханками гарцювали й різну заразу в дім приносили, - не заспокоювалася Анжеліка.

    - Я ж якось вас з сестрою виносила, народила, виростила, і задоволена. І батько не гарцював у чужих ліжках, також приймав участь у вихованні. Ось ти лише народиш, побачиш цих малюків і зрозумієш, що щастя – це коли діточки агукають, посміхаються беззубим ротиком уві сні й плямкають, виціджуючи мамчині груди, - намагалася ділитися своїми враженнями від материнства Любов Павлівна. – Ліка, донечка, я кину роботу й буду тобі допомагати, - обіцяла мати. – Подивись на Толіка, як він хоче цих дітей. Він буде чудовим татом.

    - Мама, діти зараз – це хрест на моїй кар’єрі. Тільки почало виходити, я набила пристойну базу, і зразу хоп – усе коту під хвоста. Дітям же стільки усього треба. І поміть, усього по два. Якби ще один, а то два, мама, два. Знущання природи, чесне слово, - причитала Анжеліка.

    - Які твої роки? Кар’єру встигнеш зробити. Відправиш у садочок чи до нас з папкою, і вперед, - малювала красиві горизонти Любов Павлівна. І так гарно малювала, що переконала доньку лишити дітей і не злити долю.

    Дві доби Толік не з’являвся вдома. Він боявся наговорити дружині зайвого, наробити лиха і їй, і дітям. Лізавета виховала у Толіку повагу до будь-якої жінки, а особливо – до близької. Цілими днями Толік мотався по інстанціям, оформлюючи документи, які давали право займатися підприємництвом. Першу ніч спав у машині, на другу Льошка забрав його до себе додому.

    - Ти що, здурів? Не виспавшись, за кермо? – дивувався друг. – Милі сваряться – тільки тішаться. Звикай, з Анжелікою не сваритися і святий не зможе. А тобі до святого далекувато буде. Ситуацію хоч можна розрулити чи накосячив хтось пристойно? – спитав з опаскою.

    - Це вже від неї буде залежати, - буркнув Толік. Льошку він не хотів посвячувати у сімейні неприємності. Третім вечором Толік прийшов додому. Анжеліка дивилася телевізор, а перед нею стояв маленький тортик, з’їдений наполовину.

    - І що ти вирішила? – спитав Толік.

    - А хіба я тут щось вирішую? Я-то народжу, але потім зважай на себе. Одна я возитися з ними не буду. І щоб не скиглив, що нема грошей на візочки, ліжечка, штанці, іграшки… Де хочеш, там і заробляй, - і Анжеліка з’їла черговий шматок торту. – І упаси Боже дорікати мені у тому, що потовстіла чи схожа на колобка. І якщо їх зразу двоє, то май на увазі, це перший і останній мій подвиг в ім’я продовження нашого роду, - смішно, з тортом у роті, проговорила Анжеліка. Толік підійшов до дружини, усівся поруч і обійняв:

    - Давай не будемо цапатися. Все буде чудово. Я приватне підприємство оформив. Як ти придумала, «Київ-ескорт». Ми розкрутимося з Льошкою й гроші будуть. І все у нас з тобою буде гарно. Заради вас з дітьми я в млинця розтовчуся. Це ж серйозний мотив, розумієш? – він зазирнув у її очі, що сумнівалися, і ніжно поцілував спочатку носик, потім дісталася порція ніжності пухким губкам, замазаним тортиком.

    - Яка ти смачна, Енжи, - Анжеліка й сама скучила за чоловіком, тому не пручалася, коли Толік уміло скинув з неї увесь одяг.

    Це були два тижні щастя. Толік просто літав, окрилений усвідомленням того, що скоро, вже восени, у нього буде два гарненьких малюки. Радість настільки переповнювала його, що не поділитися нею з батьками й з Льошкою він не міг.

    - Я-кум, я – кум! – кричав, відверто радіючи, Льошка. – А то ображусь. А цікаво, дівчата чи пацани? Буває, одне дитя дівчинка, а інше – хлопчик, ти в курсі?

    - Ото не повіриш, по фіг хто, аби здоровенькі та більш-менш спокійні, - чесно відповів Толік. Він разом з Анжелікою пішов до жіночої консультації, сидів у черзі, доки дружина проходила обстеження та здавала усі необхідні аналізи. Толік хотів з самого початку бути в курсі усіх подій. Він навіть не приховував, що згоден бути присутнім на пологах, аби Анжеліці було спокійніше.

    Ліза Григорівна швиденько згадала про ліжечко, ковдрочки та мішок іграшок у кладовці, що лишилися від Ваньки з Єгором. Потім накупляла ниток і давай вчитися в'язати пінетки.

    - Ти впевнена, що це не шкідливо? – апетити Анжеліки зросли не лише в питанні їжі, але й інтимної близькості також. І Анжеліка знала причину: раніше її стримував факт можливості завагітніти, а тепер, коли це вже сталося, не було потреби стримуватися.

    - Шкідливо, коли майбутня мама чогось недоотримує, - відповіла Анжеліка й заштовхала Толіка до спальні. Той не особливо-то пручався.

    Коли Анжеліка розбудила Толіка серед ночі, він не здивувався. Їй весь час чогось хотілося невідомо чого, і вона знала, що все отримає, тому що статус «вагітна» дозволяв капризувати. Але цього разу Анжеліка переляканим голосом попросила викликати швидку.

    - Навіщо? – не зрозумів Толік. – Щось болить?

    - Кровотеча…

    Толік не став чекати, доки приїде швидка, він відвіз дружину у пологовий сам. Дочекався, доки лікар огляне Анжеліку, зробить первинні висновки. Потім довелося мчати до чергової аптеки, щоб купити усі необхідні по довгому списку препарати. На УЗО лікар довго намагався почути серцебиття хоча б одного плоду, але вони дружно завмерли.

    Анжеліка ніколи в житті так не ревіла. Істерика тривала усього десять хвилин, доки не увели заспокійливе, після чого вона посхлипувала і заснула. Толіка цікавили три питання:

    - Чому так сталося? Чи будуть ще діти? Чи не вплине ця втрата на психіку дружини?

    - Причин може бути багато. Стрес, інфекція, її резус негативний, який міг відторгнути плоди як інородне тіло. Їй треба було народжувати при першій вагітності…

    - А це не перша? – Толік вже втомився дивуватися своїй дружині і фактам, які випливали із завидною частотою.

    - На жаль, я розумію, ви не знали, але зараз на цьому не варто акцентувати увагу, - радив лікар. – Організм сильний, дасть Бог, будуть ще діти. Нехай вона у нас з тиждень полежить, заспокоїться, прийде у себе. Їдьте додому.

    Толік не міг знаходитися у пустій квартирі, де стіни давили й не давали заснути. Він реально не хотів спати. Одягся і спустився до Льошки у підвал. Знав, що той може й до двох годин ночі малювати – творчо розслаблявся.

    - Е-е-е, ти куди зник? Я дзвоню – ніхто слухавку не бере. Домовилися про що? Я на своїх жигулях П’єра катав. Але йому, начебто, фіолетово було, яка тачка, аби поговорити. Поговорити я йому забезпечив. Що сталося? – Льошка кинув малювати якусь рибину на тарелі й усівся на диван поруч з Толіком.

    - Кумівство, Льош, відміняється. Дітей не буде, - приречено мовив Толік.

    - З Анжелікою усе нормально? Де вона? – Льошка зрозумів, і на обличчі відобразилася гримаска болю.

    - У пологовому. Там таке було. То вона дітей не хотіла, то репетувала, як різана, що хоче, щоб лікарі щось зробили, врятували малих. Ото й розбери цих жінок. Льош, я з тобою тут посиджу, вдома тоскно й безсоння. Ти малюй, я посиджу, подивлюсь.

    - У мене тут коньячок для лікування душевних ран, - Льошка дістав з невеликої коробки, яких у його підвальній майстерні було багато, пляшечку й вони її з Толіком розпили за милу душу. Тут Толік й розповів другу всю історію з Анжелікою.

    - Ну і що з нею робити, заразою такою? – спитав Анатолій.

    - Любити. Жінки створені, щоб їх любили. Зрозуміти – не дано, і не старайся. Я Женьку намагався зрозуміти, ні чорта не вийшло, ще й винен виявився, - жалівся Льошка.

    - Ото і я відчуваю себе винним. Зрозуміли душі цих діток, що їх не бажали бачити, - підсумував Толік. – Ну то й що, що я хотів, а мама не хотіла. А для дітей головна мама.

    - То ти загнув, - не погоджувався Льошка. – А папа чого це не важливий? Треба, щоб і тато, і мама – на одній хвилі були. А у вас з Ангелом щось якось не тандемно. Вона в один бік дивиться, а ти – в інший. Ходімо спати до нас, а завтра до Ангела поїдемо. Купимо банани, вона їх страх, як любить, і припремося. Їй же хреновіше, аніж нам з тобою. Стопудово!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.