Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...

    — Дивлячись на вашу історію й аналізи, дивуюсь. То велике щастя, що ви завагітніли взагалі, - акушерка-гінеколог Ірина Михайлівна віддала медичній сестрі вклеювати до оформленої обмінної карти Анжеліки роздруківки аналізів та обстежень, а сама повернулася до молодої жінки для розмови. – Вагітність буде складною, але можливою. Після того, як завмерли плоди, минув майже рік, тому матка встигла відновитися. У вашого чоловіка яка група крові?

    — Третя позитивна. Я в курсі про резус-конфлікт. Після вискоблювання мені кололи імуноглобулін, - Анжеліці подобалася ця Ірина Михайлівна, в кожному слові й жесті якої відчувався досвід і професіоналізм, але в той же час тітка не тиснула ані поглядом, ані інформацією.

    — Це чудово, але ви маєте розуміти, що антитіла виробляються поступово. В цій ситуації сильно виграють перші діти. Усім наступним складніше. Але буває, що й до кінця вагітності концентрація антитіл не досягає критичного рівня й плоду нічого не загрожує. А буває ( і це частіше), що весь час треба боротися. Кров ніколи не переливали? Вам? – поцікавилася лікарка.

    — Ні, - впевнено відповіла Анжеліка.

    — Вам доведеться здавати кров на антитіла з вени кожні два тижні. Якщо самопочуття буде погіршуватися, то краще влягтися на збереження. Я можу покласти вас хоч завтра у відділення патології, - запропонувала лікарка й замовкла, даючи можливість Анжеліці подумати, прийняти важливе рішення.

    — Можна, я поки що вдома побуду? – Анжеліка не любила лікарень, хоча, якщо розібратися, хто їх любить?

    — Але якщо хоч якісь симптоми: часта блювота, найменша кровотеча, дзвоніть зразу ж, - Ірина Михайлівна написала на оформленій обмінній карті свої телефони - робочий і домашній. – Діана Вікторівна мене попередила. Якщо ви не проти, я буду вести вашу вагітність.

    — Ні, я не проти. Дякую, - Анжеліка хотіла заплатити, але жінка категорично відмовилася.

    — Ще б чого вона взяла з тебе гроші, я їм стільки спонсорую за рік, що навіть було б соромно брати у тебе ці копійки, - пояснила питання Кареліна, яка очікувала Анжеліку в машині. Діана сама викликалася підвезти Анжеліку додому. – Значить так, з понеділка сидиш вдома, жуєш фрукти, не нервуєшся і більше позитивних емоцій. Якщо чого треба – дзвониш.

    — Доки живота нема, я б могла попрацювати, - Анжеліка знала, що найбільшою каторгою для неї стане саме сидіння вдома. По своїй природі вона була соціально активною людиною, яка вимагала спілкування навіть не щодня, а щохвилинно.

    — Я не народжувала, але знаю, що найнебезпечніший час саме перші три місяці, коли токсикоз, хочеться ревти ні з якого дива, і здається, що гірше не буває, - впевнено мовила Кареліна. – Мої дві племінниці проходили у мене на очах свої вагітності від «а» до «я». Складно все це, у кожного по-своєму протікає, але думати треба про фінал. А в кінці ти отримуєш найцінніше – дитину, свою рідну кровинку, яку будував твій організм. Знаєш, скільки б я віддала, щоб мати можливість народити дитину? Все! То ж вважай, що тобі пощастило і вперед!

    — Дякую. Ви стільки для мене робите, - щиро подякувала Анжеліка.

    — Та ну тебе. Я тітка корисна. Ти ж мене у хрещені візьмеш? – з посмішкою спитала Кареліна.

    — Звичайно, - з такою ж посмішкою відповіла Анжеліка. Їй навіть приємно було, що Кареліна сама підняла цю тему.

    — У мене немає діток, але хресників уже п’ять. Так легше, відчуваю себе запасною мамою, - провертаючи ключ запалювання, мовила Кареліна. Анжеліці стало трошки шкода свою начальницю.

    ***

    Толік здивовано подивився на гарно оформлений стіл і зрозумів, що Анжеліка не просто приїхала з паризької командировки, але й в дуже гарному настрої. Він традиційно кинув «Салют!», чмокнув дружину в губи, обійняв за талію й вирішив, що з серйозною розмовою доведеться почекати.

    — З якого приводу свято, Енжи? – спитав Толік, як тільки помив руки й перевдягнувся у спортивні домашні штани з футболкою.

    — А дружина додому приїхала – то не свято? – поіронізувала Анжеліка й запросила чоловіка за стіл.

    — Свято, звичайно. Ти багато разів поверталася з поїздок, але такої галявини не накривала, - Толік помітив легку блідість на її обличчі й темні кола під очима, які здавалися тепер ще більшими.

    — Просто є чудовий привід. Ти свою мрію пам’ятаєш? – почала загадками Анжеліка.

    — У мене багато їх було. Але…, - здогадка боляче кольнула у міжребер’я. За хвилину ця здогадка підтвердилася словами самої Анжеліки:

    — Ми скоро станемо батьками. Принаймні, майже два місяці в мені живе твоя дитина, - вона уважно вивчала реакцію чоловіка і, володіючи достатніми психологічними здібностями, змогла зрозуміти, що феєричної радості чоловік не відчув. Як Толік не намагався зіграти роль радісного і щасливого майбутнього татуся, але Анжеліка вловила ту ніяковість, яку чоловік приховати не зміг.

    Після смачної вечері Анжеліка розповідала про Париж, про перельот на літаку, про те, як дізналася про вагітність, про візит до лікаря, а Толік розумів, що бесіда, яку він ретельно продумав до останнього слова, не відбудеться взагалі. Реалізовуючи одну мрію, він мав відмовитися від іншої. Нав’язливу думку, що Анжеліка може не виносити дитину, Толік проганяв із свого мозку. Він вирішив загнати свої почуття подалі, присвятивши себе виключно майбутньому малюку.

    — А ти кого хотів би: дівчинку чи хлопчика? – спитала Анжеліка.

    — Пацана, звісно, - не здивував відповіддю, хоча сказав правду. – У мене досвід виховання є, - перевів усе на жарт.

    — Я в курсі, що ти надійний тато, - Анжеліка притислася до Толіка, провела долонями по густій темній шевелюрі й спіймала себе на думці, що порівнює чоловіка з Дені. – Толя, давай поки що не будемо батькам говорити, що я чекаю на дитину, - попросила Анжеліка.

    — Як скажеш, - Толік зрозумів, що дружина точно так само, як і він, боїться прецедента.

    ***

    Василина сильно хвилювалася, що не поступить і не виправдає очікування Красовських, не доведе медаль, яку видали в школі, не вгамує своїх амбіцій. Комплекс відмінниці гриз її з червня до початку серпня, коли вона відшукала себе у списках вступників-бюджетників. Дівчині ще радісніше було від того, що Гюльчатай також стала студенткою свого улюбленого педагогічного.

    — Гуля, ти реально хочеш бути вчителькою? – не розуміла такої тяги до мазохізму подруги. Якось, навчаючись десь у дев’ятому класі, Василині «пощастило» проводити урок у четвертому класі. Ці сорок п’ять хвилин дівчині здалися вічністю й відбили бажання навіть дивитися у бік педагогічного інституту.

    — Ага, - намагаючись злизати морозиво на паличці до того, як воно звалиться прямо на асфальт, і при цьому соромлячись під поглядами перехожих, відповіла дівчина. – Тато хоче.

    — А ти чого хочеш? Не тато ж буде щодня воювати з оравою дрібних малявок, які репетують, немов табун баранців. Я ще розумію, якби вчителем старших класів, але молодших… Ти б вже на вихователя дитсадочка йшла – там і вищої освіти, кажись, не треба, - усе Василині подобалося в Гулі, але її провінційність, затюканість і дресировка «як тато хоче – бажає Бог», іноді доводили до тирад обурення.

    — У нас прийнято тата слухати. Він поганого не порадить. Жінці до дітей треба бути ближчою. Влітку завжди відпустка. Велика відпустка. На роботі всього лише половина дня, - розповідала про переваги роботи вчителя Гуля.

    — Щось я не помітила особливого позитиву, спостерігаючи за роботою Лізавети Григорівни. То батьківські збори, то стоси зошитів, через які її не видно, то вічні підготовки до уроків, екскурсії, групи продовженого дня… Мені здається, тебе діти заклюють, надто ти м’яка для школи, - не приховувала своїх побоювань Василина. Подивилася на Гулю й побачила підтвердження – шматок морозива таки ляпнувся на асфальт, а Гуля стояла й не знала, що з ним робити.

    — Ой, я насмітила, - бідкалася Гуля й панічно шукала у сумочці серветку, доки Василина висмикнула у неї рештки обгортки від морозива, ловко підділа ще не зовсім розталий шматок і викинула все в кущі, оскільки поруч сміттєвого відра не було. Білу пляму на асфальті Ліса майстерно розтерла підошвою своєї туфлі.

    — Розслабся. Нехай це буде твоя найбільша проблема. Як ти жити такою доброю збираєшся? – дивувалася подрузі Василина.

    — А треба бути злою? Ти теж не зла, - знайшла аргумент Гуля, приємно посміхнулася й примружила свої гарні міндалевидні карі очі

    — Ото й будемо дві дурепки провінційні ліпити серйозні характери, а не мармелад, - дала установку Василина.

    — А що там у Вані? – червоніючи й ховаючи очі, спитала Гюльчатай.

    — Погано у Вані. На наш факультет не пройшов, балів не вистачило. На юридичний ще один іспит лишився. Завтра. Я йому творів понаписувала, він шпори підготував. Якщо спише, може й проскочить. Але там такий конкурс шалений, куди він поліз?

    — Він дуже хоче бути адвокатом, - вступилася за Красовстького меншого Гуля.

    — Та знаю я, що він хоче. Тільки нічорта для цього не робить. Замість того, щоб білети вчити, що Ваня робив?

    — Ой, ми в Гідропарку на атракціонах були. На качелях каталися. Це я винна? – Гуля ще більше почервоніла.

    — Та до чого тут ти? Винна ти тільки в тому, що закохалася у цього охломона лінивого. Не червоній, і так, як буряк, знаю я, у тебе на весь лоб світиться «щаслива». Хоч усі ми закохуємося не в тих, кого треба, - маючи на увазі себе, відповіла Василина.

    Ванька останній іспит завалив. Його спіймали на списуванні із шпаргалки й вивели з аудиторії, в якій абітурієнти писали твір. На платне відділення Володимир Красовський згоден був влаштувати сина лише на той факультет, куди вступила Василина - готельне господарство, але Ванька там навчатися категорично відмовився.

    — Я в десантуру піду, - різко заявив Ванька. Було вирішено, що до весняного призову він буде допомагати батьку, оскільки усі різко роз’їхалися, і паралельно наполегливо вчити право, а раптом не втрапить до весняного призову, то можна буде на наступний рік ще вступати. А поки що Ванька викликався допомогти в квартирі Топазових, де збиралися жити його улюблені дівчатка, зробити ремонт.

    Світлана Валеріївна, мати Льошки, руками й ногами відхрещувалася від будь-яких натяків на ремонти, але Лізавета Григорівна, побувавши в квартині й побачивши кімнату, однозначно покомандувала – «Ремонт!» Приводити в порядок лише одну кімнату було якось незручно, тому взялися усі дружно гамузом скрізь наводити марафет. Льошка придбав усе необхідне: від обоїв до пензликів та валиків, привіз, але як робоча сила приймати участь не міг – пропадав на роботі навіть у вихідні: друзі-художники проводили черговий фест, тому їм з Толіком підвалила робота привозити, відвозити, катати містом приїжджих учасників.

    Світлана Валеріївна через свій радикуліт у помічники не годилася, тому вона зайняла почесне й улюблене місце на кухні, балуючи своїми кулінарними шедеврами працівників, що приємно впали на її голову.

    У Ваньки, Василини й Гюльчатай робота ладилася. Ванька з Василиною клеїли обої, Гуля фарбувала вікна, Ліза Григорівна попрала штори і тюлі, а потім вирішила піднятися на поверх вище, провідати невістку з сином. Двері відчинила бліда, як привид, Анжеліка. Такою Ліза невістку ніколи не бачила.

    — Добрий день, проходьте, - пропустила до зали свекруху Анжеліка й приєдналася сама.

    — Ти захворіла? На тобі ж лиця немає, - від погляду Лізи не приховався легкий безлад у квартирі. Завжди, коли вона раніше бувала в гостях у сина, був ідеальний порядок. Анжеліку не можна було назвати ледащом, скоріше – навпаки, вона знала, як дім тримати в чистоті й порядку. Пояснити подібну неохайність Ліза могла лише хворобою. – Може, лікаря викликати?

    — Не треба. Усе гаразд, - запевнила Анжеліка, але, вловивши легкий аромат свекрушиних парфумів, різко смикнулася до туалету й схилилася над унітазом.

    — Ага, я бачу порядок. Дзвоню до швидкої, це ж отруєння, - кинулася до телефону Ліза. – Треба промити шлунок. Марганцівка є ?

    — Не треба швидкої, це не отруєння. Це токсикоз, - ледве вичавлюючи з себе слова, зізналася Анжеліка. – Ваші парфуми. Я на запахи ость так реагую. На їжу також. А ось сьогодні нудота весь день, - побачивши, як переживає Ліза Григорівна, зізналася Анжеліка. – Толік приїде, завезе до лікарні.

    — Мені здається, Толіка чекати не треба. Збирайся ти, дорогенька,, а я все ж швидку викличу, - Ліза Григорівна вже набрала номер швидкої, але Анжеліка взмолилася:

    — Не треба швидкої. Мене веде гінеколог з Центру матері й дитини. Вона просила у випадку чого їй дзвонити. По швидкій у черговий пологовий завезуть.

    — Тоді чого ж ти не дзвонила? – обурено питала Ліза.

    — Думала, що минеться. Зазвичай зранку понудить, я м’ятну цукерку посмокчу й проходить, а тут загострилося, - Анжеліка знайшла телефони Ірини Михайлівни і на робочий з першого разу додзвонилася. Гінеколог радила їхати на таксі.

    Ліза Григорівна допомогла невістці зібрати необхідні речі. У такому стані Анжеліка погано розуміла, що їй потрібно буде в лікарні, зате у Лізи в критичних ситуаціях мозок починав працювати активніше.

    — Зразу одягни чисту білизну й халат, - керувала Ліза. Вона швидко написала Толіку записку, щоб той був в курсі справ. – Я на хвилинку до Світлани Віталіївни, тільки скажу куди я й повернуся.

    ***

    — Ну, я думаю фотообої будемо ліпити тут. Тільки спочатку обої приклеїмо, а потім на них, як висохнуть, ось цей гарний куточок лісу, - милуючись картинкою, зображеною на фотообоях, які тримали Ванька з Гулею, мовила не зовсім впевнено Василина. – А, може, зекономити і під фотообоями не ліпити?

    — Як хочете. Вам тут дівчата жити, - багатозначно підняв брови Ванька. Гуля теж несміло потискала плечима.

    — Зрозуміло. Пішла я до старших радитися. Опускайте й чекайте, - покомандувала дівчина й рушила на кухню. Там доварювала борщ і чаклувала над овочевим рагу Світлана Валеріївна. — А Лізавета Григорівна не приходила ще? – здивувалася Ліса, адже пам’ятала, що та обіцяла вискочити усього на хвилинку.

    — Поїхала вона. Невістку, Анжеліку до лікарні повезла, - повідомила жінка.

    — У лікарню? Щось сталося? – неприємний холодок пробігся по тілу Василини.

    — Наскільки я зрозуміла, привід прекрасний. Не переживай. Скоріш за все, на збереження покладуть Ліку. От же ж партизанка, мовчала, що вагітна. Це ж треба, навіть матері нічого не сказала. Подзвоню ось, порадую, нехай їде, допомагає доньці, - Світлана Валеріївна продовжувала мішати рагу, а Василина, немов у тумані, повернулася й, забувши, з якого приводу приходила, повернулася до кімнати, де проходив ремонт. Ванька з Гулею цілувалися, але як сполохані голубки, відсахнулися одне від одного.

    — Ну і чо маман сказала? – спитав Ванька.

    — Ліза Григорівна поїхала з Анжелікою… в лікарню… Анжеліка вагітна…

    — Ух-ти, і чо, вже народжувати буде? – радів поповненню в родині Толіка Ванька. А ще радів, що він, Ванька, стане дядькою якомусь карапузу.

    — Поки ще рано, я так зрозуміла. Просто трошки полежить під наглядом лікарів, - пояснила Василина.

    — Так що з обоями? – наполягав Ванька. – Васька, ау! Ти чо така пригальмована? Клеїмо обої чи як?

    — Там у Світлани Валеріївни вже майже готовий обід. Поїмо, потім будемо продовжувати. Я до неї допомагати на стіл накривати, а ви…, - вона зміряла Ваньку, а потім Гулю допитливим поглядом. Які різні. Ванька прямо дивиться в очі, немов нічого не сталося, а Гуля м’яшкорить руками краєчок платтячка, опустивши свої густі вії на рожеві щічки. – Можете ще хвилин десять поцілуватися на здоров’я. Не заважатиму.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.