Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ

    Пославшись на втому з дороги, Катерина втекла до запропонованої Єлизаветою для них з Єгором кімнати. Єгор попереджав, що Катерина з Василиною схожі, але не говорив, що дуже сильно. Побачити своє майже віддзеркалення, відчути свою вторинність на фоні загальної улюблениці родини – це було неприємно. А ще ці вивчаючі погляди усіх членів родини Красовських, які немов очікували від неї хибного кроку.

    — Сину, Надюшу в гостьовій доведеться покласти. Ти не сказав, що вас буде троє, – дорікнула Єлизавета синові.

    — Потім, ма, це вирішимо. Ще далеко до вечора, - Єгор махнув рукою матері й попрямував до Катерини. Він боявся, що вона взагалі розвернеться й поїде – це було в її дусі. Єгору варто було величезних зусиль вмовити її поїхати до Кіровська, щоб познайомитися з батьками, а тепер все виглядало дуже натягнуто. Єгор пообіцяв, що Толіка на відкритті готелю не буде, але сам був не дуже впевнений у цьому.

    — Чому втекла? – Єгор намагався по виразу обличчя прочитати палітру емоцій коханої.

    — А ти б побачив свого двійника – що робив би? Розслабся, риторичне питання. Памятаю, ти говорив, попереджав, що я на неї схожа, але вони усі на мене так дивилися. Здалося, що знають. А як твій братик розкаже? Що тоді? – насправді, Катерина боялася саме викриття.

    — Мою думку ти знаєш. А усе інше тебе реально хвилює? – Єгор і не здогадувався, наскільки для Катерини таки важливе було прийняття її родиною.

    — Ні. Але тебе хвилює. Я не хочу забирати тебе з родини. У вас така гармонія. Значить, це та Василина, від якої шаленіє твій братик? – у тоні Катерини Єгор чув закид.

    — Вона сама. І шаленіє – це не те слово. Але це між нами. Хвора тема, – попередив Єгор.

    — Зрозуміло, що хвора. Брат закоханий у сестру, яка одружена і має дитину. Куди ж болючіше? Далі нікуди.

    — Василина нам нерідна сестра. Вона залишилася сиротою і мої батьки взяли над нею опікунство, – пояснив Єгор.

    — А ти? Теж божеволієш від неї? – у Катерині говорила звичайна жінка, яка вміє помічати те, що начебто якось непомітно, і боїться втратити своє.

    — Брехати не буду, я її любив, дуже сильно. Тільки вона кохала і кохає іншого.

    — А тепер? Тепер ти її любиш? – не відступала Катя. Вона хотіла знати все й зараз.

    — Теж люблю, але як сестру. Тепер я маю тебе. І не ревнуй, ми з нею ніколи не спали, - заспокоював Єгор, бачачи, що Катерина вразилася дивовижною схожістю. - У мене ти є, і більше нічого не треба.

    — Замінник Василини, ага? Прикольно!

    — І ото чого завелася? Нам з тобою погано? – Єгор уже знав, як гасити невдоволення коханої. Він запустив свої теплі руки під Катін в'язаний светр і повернув дівчину до себе, сконцентрувавши свій погляд на її пухких губах. В очах Єгора було кохання, Катя це бачила.

    — Та ну його все до біса. Я навіть вдячна природі, що схожа на неї. Інакше б ти не звернув на мене уваги, ага? Не відповідай, знати не хочу, - Катерина не стала чекати, коли Єгор поцілує, поцілувала хлопця першою. Це був пристрасний поцілунок, який традиційно мав закінчитися близькістю. Але не цього разу.

    — Закохані, там цеє, за стіл звуть. Націлуєтеся ще, - перервала ідилію Надія, безцеремонно зазирнувши до кімнати, де усамітнилися Єгор і Катерина. – Усі сидять, на вас чекають.

    — Зараз прийдемо, - невдоволено мовила Катерина. Надя зникла за дверима, а Єгор озвучив думки вголос:

    — А якби через дві хвилини вона зазирнула? Потрібно провести політінформацію щодо правил поведінки. Стукати її точно необхідно навчити.

    — А нам навчитися двері зачиняти, - жартома підтримала Катерина, поправляючи светр і готуючись приєднатися до великого сімейства Красовських, яке, вона була впевнена, знову розглядатиме її як дивну комашку.

    Даремно Катерина так хвилювалася і боялася випадів саме з боку Єгорової матері. Єлизавета була сама люб'язність і такт. Саме завдяки її старанням надвечір усі розкріпостилися. Катерина вільно розповідала про складнощі роботи моделі Гулі та Василині, Ванька показував «прикольну» комп'ютерну іграшку з одяганням до балу принцеси для Наді. Володимир Петрович з Ігнатом вийшли надвір подихати повітрям. Останній нервово курив, коли за брамою пролунав сигнал клаксону автомобіля.

    У чорному Мерседесі Гнат легко впізнав машину Толіка.

    — О-о-о-о! А ти казав, Вовчику, що не приїде,— кинув Гнат незадоволену репліку Володимирові.— Тут така справа. Відкриття готелю. Як він міг не приїхати? Привіт, Толян! - Гнат потис руку старшому синові кращого друга і помітив, що той не один. З машини вийшла у білому хутряному пончо симпатична блондинка. Гнат аж присвиснув.

    — Привіт, Гнат! Привіт, батя! Це Інга! А чого на вулиці?

    — Вийшли посмалити, поговорити, освіжитися. Ви йдіть до будинку. Там усі вже зібралися, – запропонував Володимир, уважно розглядаючи дівчину.

    — Усі – це хто? - насправді Толіка цікавила лише присутність Василини. Саме їй він готувався влаштувати іспит.

    — Усі – це усі. Аж дивно. Парами. Раді, що і ти не відстаєш, – підкинув свій коментар Ігнат.

    ***

    Толік намагався перебувати в центрі уваги. У цьому йому чимало підігравала Інга. Дівчину не можна було назвати красивою, зате вона вміло користувалася косметикою і за допомогою асиметричної блузи та просторих штанів, які спочатку всі прийняли за спідницю, згладила всі недоліки фігури, а саме – надмірну худорлявість. Інгу можна було назвати словом "яскрава". Ось саме ця її яскрава зовнішність і підвищена доглянутість змусили сконцентрувати увагу усієї жіночої частини Красовських саме на новій пасії Толіка. Можливо, тому, що дратівливим елементом цього вечора стала Інга, Катерина так органічно зійшлася з Гулею. Обоє могли розмовляти вже за кілька годин знайомства про все цілком розкуто. Василина більше мовчала, переважно слухала й непомітно вивчала дівчину Єгора.

    Якби Василина знала, що Толік завітає і, звичайно, займе з подружкою свою кімнату, вона оселилася би у гостьовій, віддавши Єгору з Катею свою світлу мансарду. Тепер їм з Льошкою довелося слухати скрип Толікового дивана. І як тут заснеш? Василина вдавала, що спить, але насправді її закохана душа згоряла від ревнощів. Василина не була наївною дівчинкою і розуміла, що після Анжеліки Толік мав жінок, але їх вона не бачила і про них не знала. А Інга – ось вона, ефектна та вражаюча.

    І вона зараз із Толіком знамо чим займалася у сусідній кімнаті. А ще Василину пиляло неприємне почуття власництва. Вона розуміла, що якщо Толік привіз Інгу, а також познайомив із батьками і всією ріднею, то ця дівчина не якась прохідна, тимчасова. Василина боялася собі зізнатися, але друге весілля Толіка вона не пережила б.

    — Слухай, а не надто ми перестаралися, га? - Інга лукаво підморгнула Толіку. Дівчина одягнулася у спортивний костюм, бо в кімнаті було прохолодно, Толік теж перебував у футболці та просторих спортивних штанах.

    — Нормально. Не хвилюйся, правдоподібно, - диван реально був старим, тому при найменшому русі скрипів голосно. Толік приклав палець до своїх губ, даючи зрозуміти, щоб дівчина говорила пошепки.

    — Ти думаєш, що там чути?

    — Впевнений. І певен, що там слухають.

    — За ті гроші, що ти мені відвалив за цей вояж, я могла б і не імітувати секс, змушуючи диван рипіти. Все могло бути реально, - Інга не натякала, а відверто пропонувала ненудно провести решту ночі.

    — І тебе не бентежить, що ми знайомі лише кілька днів? - запитав Толік.

    — Якщо з презиком, то ні. Ти мужик нічого, але мені чомусь шкода її, ту, яка за цією стінкою.

    — Твоя робота полягає не в тому, щоб її жаліти, - грубо нагадав Толік.

    — Я пам'ятаю, - сухо та байдуже відповіла Інга. - Спати зовсім не будемо? Знову рипіти?

    — Спи. Досить нарипіли. На завтра велика розважальна програма планується. Я в Гната дізнавався, - відповів Толік і сів вивчати рахунки, що прихопив у поспіху. Не те, щоб Толік не довіряв своєму помічникові, але так йому було спокійніше. Він бачив, як Інга ображено відвернулася до стінки і довго лежала, поки заснула. Толік розумів, що відкидаючи Інгу як жінку, він сильно зачепив її самолюбство, але реально всі думки були лише про Василину.

    Уже місяць, як він майже був одержимий її образом. Раніше його стримувала впевненість, що пристрасть одностороння, лише з його боку, потім бар'єром служили Анжеліка, Льошка, Тішка, Федька. Згодом перешкод стало так мало, що Толіку все складніше ставало себе стримувати. Але з того дня, як він зрозумів, що Василина в його бік теж має почуття, все змінилося дуже сильно. Незважаючи на погрози Василини не з'являтися їй перед очима і не стежити за нею, Толік перше якось виконував, але з другим – не виходило.

    Спеціально найнята людина щодня увечері привозила Толіку звіт про проведені спостереження за день. Толік знав, що робила Василина цілий день майже похвилинно, де була, що купувала, з ким розмовляла. Тепер Толік міг дозволити собі таке «задоволення», як стеження за коханою жінкою, але, на жаль, не міг дозволити собі цю жінку відібрати у найкращого друга. Саме Льошка, його трепетно-ніжне ставлення до Ліси, їхня родина - служили слабким, але все ж таки гальмом, що все ще утримувало від останнього кроку. Щовечора Толік, як молитву, просив у вищих сил подарувати йому ту, яка була в кожній його клітинці, наче вірус, який не дозволяє нормально думати, дихати, жити.

    - Я думав, тільки мені не спиться, - почув Толік голос Гната, коли вийшов у прохолоду осіннього саду.

    - А тобі хоч чого? – дивувався Толік.

    - Старі болячки дають знати. Виразка, падло рідкісне. А ми з твоїм батьком ще випили чогось заморського. Виразці це не сподобалося. А ти що, таку кралю привіз і покинув? І що, не запалює? – пихкаючи цигаркою, обережно запитав Гнат.

    – Це так, бутафорія. Щоб не самому. Не запалює, дядько Гнате, - зітхнув Толік.

    - Дерьмо справа, якщо не запалює. Що там Анжеліка? Як з'їздив? Батя ж переживає, а ти й сам не їдеш, і не розповідаєш. Як твій синок? Нам усім же не байдуже, між іншим…

    - Проблемно там все, Гнате. Начебто мій син і вже не мій. Дядьком називав. По серцю так шкребло, що не знаю, як і витримав.

    - Тішку ж не кривдять? – Гнат потрапив у саме яблучко.

    - Ні, не ображають, - ледь видавив Толік. Скажи він Гнату про проблеми з Анжелікою, той одразу почав би вживати кардинальних заходів. Обов'язково розповів би батькові та матері, а їм тільки цих хвилювань і не вистачало. Батько, Толік це знав від матері, почав скаржитися на серце. У матері виявилися проблеми з тиском. На жаль, батьки з часом старіють, і це Толік відчув сповна. Ще років п'ять тому він, дізнавшись би, що Анжеліка піднімає на дитину руку, безапеляційно розбурхав неймовірної сили скандал, відібрав би в неї сина, не звертаючи уваги ні на що. Тепер він зустрівся з Дені в одній із французьких кав’ярень і, вислухавши чоловіка своєї колишньої дружини, зрозумів, що рубати з плеча не варто. Нікому від цього краще не стане.

    - Ти можеш забрати сина, і я тебе зрозумію, - почав розмову Дені. – Але після цього вона не зможе повернутись до нормального життя. Анжелік – складна жінка, її психологія не є однозначною. Їй потрібен Тихін. Це її дитина, і таке ставлення до неї не завжди, згодом має пройти. Ти гадаєш, я не підняв на вуха всіх психологів, здатних їй допомогти? І няня потрібна, щоб Тихін не залишався з Анжелік наодинці. Хлопчик любить її. Я теж звик до нього. Багато психологів говорять, що ситуацію виправить вагітність. Вона просто марить другою дитиною.

    – У тебе на це рік. Якщо за цей час Анжеліка не перестане бити Тихона, я заберу сина, - категорично мовив Толік, хоча розумів, що Дені реально зі свого боку робить все, що може.

    – А як у них там у Франції? Капіталізм? – повернув із спогадів Толіка Гнат.

    - Ага, повний капіталізм. Телефони у багатьох кишенькові. Ходять, масово базікають, – перевів тему Толік.

    - Це як? – Гнат навіть уявити таке не міг.

    - Ось так. На відстані можуть дзвонити один одному навіть у дорозі. Заряджають від мережі періодично. Дороге, але цінне задоволення. Жаль, що в нас такого немає. Можна зв'язатися з будь-ким у будь-який час.

    – І не буде у нас такого. Не в той бік наші голови повернуті, – міркував Гнат.

    - А я б не проти запозичити таке ноу-хау у буржуїв, - залишався при своїй думці Толік.

    Розійшлися спати Толік з Гнатом десь о третій годині. І хоча поспати Толіку вдалося лише чотири години, він не відчував утоми.

    ***

    Неділя видалася світлою та сонячною. Незважаючи на те, що на вулиці була глибока осінь, все листя дерева ще не встигли скинути, тому яблуні перед входом до нового готелю виглядали яскраво та святково. У повітрі стояв гіркувато-терпкий аромат в'янення. З відкритого віконця на першому поверсі, де розмістили потужні колонки, лунали ніжні, гарні мелодії. На одній із яблунь, майже на самій верхівці, красувалося самотнє, тому й надто помітне жовте, майже прозоре від налитого соку, яблуко.

    - Я ж казав, Вован, що ці яблуні викорчовувати не можна, - згадав Гнат, як цілий тиждень вирішувалася доля шести яблунь. - Бачиш, як гарно виглядають? То був би голий майданчик. Жах! Пустир пустирем!

    - Ой, а типу моє слово щось вирішувало, - жартома відповів Володимир Красовський, намагаючись згадати промову, яку писав місяць тому і вже так завчив, що майже забув. Дійсно, крони дерев закривали вікна першого поверху. Але потім, коли весь перший поверх перетворився на комп'ютерний клуб, це навіть стало плюсом, оскільки комп'ютерам не рекомендовано сонячне проміння. Володимир згадав, як втомився сперечатися з Ігнатом і заявив, що залишить ці яблуні, якщо яблука будуть смачні. Перевіряла ступінь смачності Єлизавета. Яблука реально виявилися смачними, але Гнат проявив свою фірмову хитрість: він знав, що Єлизавета любить пепін шафранний.

    Глянувши на самотнє яблуко, Гнат вирішив згадати молодість – скільки садів було обнесено!– і потрясти дерево. З четвертого разу яблуко впало на траву і з одного боку трохи прим'ялося. Гнат все одно вручив його, як цінний трофей, Єлизаветі, що куталася в хутряне манто, не знаючи, чим його зайняти руки.

    - Гнате, ти щось переплутав. Це жінки мужикам подарували яблучко. Я про Єву та Адама. За це всіх гуртом з раю й турнули, - вирішив обложити Володимир Гната. Але було достатньо бачити радість на обличчі Єлизавети. У її милому: «Ой, дякую, яке велике і соковите!» Гнат купався, як бродяга пустелею в озері оази. Толік із захопленням спостерігав за Гнатом. Цей чоловік залишався для нього загадкою: міг любити тихо і без претензій. Толік так не міг. Йому хотілося володіти коханою жінкою. Збити й подарувати останнє яблучко на дереві він би Василині зміг, але так покірно піти після цього, обдарувавши лише ненав'язливою посмішкою – ні.

    Відкриття готелю пройшло урочисто. Голова адміністрації міста Карлов Дмитро Петрович розсипався у компліментах Красовському та його команді майже п'ятнадцять хвилин. Володимир Красовський після такої промови відстрілявся парочкою яскравих пропозицій, подякувавши всім тим, хто допомагав і не заважав. Потім було проведено перейнятий невідомо звідки обряд перерізання стрічки та ще більш феєричний запуск гірлянди повітряних куль. Володимир Красовський запрошував усіх на екскурсію готелем, але так, як голові адміністрації потрібно було їхати до регіонів на чергову агітацію – чай вибори на носі, то вирішили спочатку засісти до ресторану, а потім уже й до екскурсії справу довести.

    Все було організовано із вишуканістю: від сервірування столів до розважальної програми. Володимир Красовський сидів на почесному місці за столом і розумів, наскільки йому пощастило мати таку велику й дружну родину. І нехай у ній були не лише родичі, але усі стали такими рідними. Красовському було чим пишатися: успішними синами, красунею прийомною дочкою, талановитою невісткою Гюльчатай, пісні у виконанні якої діставали до глибини душі. Не преминув Красовський похвалитися родзинкою готелю – номером для наречених.

    - Там такі хороми, що ми ось з Лізою чекаємо на ювілей, щоб відзначити і провести там пару ночей, - вже захмелілий, не втримався Володимир. – Але головне, я ж сподіваюся ще потанцювати на весіллі Єгора та Толіка.

    Феденька почав вередувати, тож Льошка відвіз Василину із сином до хати Красовських. Трохи згодом приїхав Гнат за ящиком вина, що залишився. Чомусь спочатку не захопили все, вирішивши, що так багато пити гості не будуть. Помилилися.

    - Вась, я не хочу в ресторан повертатися, - зізнався Льошка дружині.

    - Щось болить? – захвилювалась Василина. Бліде обличчя чоловіка їй відверто не подобалося. - Ти щось з'їв чи випив?

    - Все нормально. Навіть переїв. Стільки смачного. Я просто не виспався. У Толіка дуже скрипучий диван. І я йому про це сказав. Ми тут із Федькою покимаримо. Ти, якщо хочеш, їдь, Гнат відвезе.

    - А ти не образишся? Я з Гулею хотіла б наговоритися. І Катя у Єгора така класна. Ніколи не думала, що в професії моделі так багато цікавого.

    - Надто класна. Це ж треба було так на тебе схожу дівчину відшукати десь, - Василина вловила ревнощі в голосі чоловіка.

    - Ти все ще ревнуєш? – погладивши по голеній щоці Льошку, спитала Василина.

    – Ні. Вже ні. Єгор цю дівчину реально любить, це видно по очах, по жестах, по поведінці, - Льошка мало не сказав, що ревнує, але тепер уже до іншого з братів Красовських. На мить йому спало на думку, що в ресторані залишився Толік, але він відігнав погані передчуття, сподіваючись на те, що в Толіка під рукою Інга. І, судячи з наполегливого нічного скрипу через стінку, у цих двох хоча б у сексуальному плані все було добре.

    Коли Василина повернулася до ресторану, там залишилися переважно свої. Гуля з Надею, сестрою Катерини, співали у два голоси. У дівчинки був гарний тембр, тому спів не виглядав аматорським, скоріше, навпаки – для аудиторії, що трохи випила, – ідеальний варіант. На танцювальному майданчику кружляли, зачаровані один одним, Єгор та Катя. Вони не помічали нікого довкола. Інга самотньо нудьгувала, сидячи за крайнім від вікна столиком, а Толік щось наполегливо доводив батькові, сидячи напівобертом за барною стійкою, і поглинаючи дороге вино невеликими порціями.

    Василина скоріше відчула на собі його погляд, аніж побачила, як він дивиться. Не здивувалася, коли Толік підійшов і запропонував потанцювати.

    - Он Інга нудьгує, з нею і танцюй! - швидше роздратовано, ніж зло, відповіла Василина, намагаючись не дивитись йому в очі.

    - Вона втомилася. Ти мене боїшся чи себе? - з викликом і натиском запитав Толік, зрозумівши причину Василининої неприязні.

    - Іди до своєї дівчини, Толя, - повільно, але впевнено відповіла Василина і дуже зраділа, побачивши, як зі сцени до неї на допомогу поспішає Гуля.

    При Гулі Толік не став наполягати. Він висмикнув Інгу з-за столика, не давши їй доїсти десерт, і спеціально демонстративно відверто танцював із дівчиною.

    Василина ж намагалася зображати повну байдужість, не розуміючи, що саме цим ще більше розпалювала чоловіче его Толіка.

    Розмова з Гулею велася в руслі «в школі працювати важко і ця праця невдячна, але цікава». Говорила переважно Гуля. Василина тільки підтакувала, тоді як усі її думки були зосереджені на Толіці. Боковим зором Василина стежила за тим, що він робить, де перебуває. Час від часу Ліса втрачала пильність, а коли знаходила знайомий силует, то залипала на його пильному погляді. Вона підсвідомо сподівалася, що він ще раз запросить її на танець і далі за сценарієм, який доля пише, зазвичай не питаючи людину, але щедро нагороджуючи випробуваннями. Адже вона відверто провокувала Толіка, навіть не розуміючи цього, не усвідомлюючи. Навіщо? Щоб зробити неприємно? Показати свій статус заміжньої та неприступної? Навряд чи. Під усіма цими діями можна було побачити бажання розворушити чоловіка. Навіщо? Вона не знала. Василина давно вже себе не розуміла. Англійське прислів'я приблизно так описує таку ситуацію: «Якщо тицьнути ведмедеві в око, він не тільки не зрадіє, а й щось зробить у відповідь».

    - А екскурсію новим готелем так і не провели, - схаменувся Володимир Красовський. – Чи нікому не цікаво, що ми там налаштували?

    Усім було цікаво, тому, накинувши верхній одяг, пристойна делегація попрямувала до готелю, що стояв поруч із рестораном. Володимир в якості гіда був переконливим. Він почав огляд свого дітища з ресепшина, обладнаного комп'ютером, потім був огляд номерів першого класу, другого, а на закуску на другому поверсі всі ахнули, побачивши номер для наречених.

    Гнат навіть присів на широке ліжко, застелене білим шовковим покривалом. Василина підійшла до вікна і замилувалася виглядом вечірнього містечка з численними ліхтарями вздовж дороги, якою знічев’я та й проїде автомобіль. Вона схаменулась, що в приміщенні одна, коли всі вже пішли далі – Володимир Красовський обіцяв показати оброблену за останньою модою електросауну – замануху всього готелю. Але пішли не всі. Коли їй на плечі лягли долоні, Василина точно знала, чиї вони, навіть не обертаючись.Мабуть, він давно підгадував момент, коли вона залишиться сама – і ось такий момент з’явився, гріх не скористатися.

    - Знову втечеш. Звичайно. Тобі приємно, коли я мучуся, так? - Василина чула його важке дихання і щосили намагалася не втратити контроль над собою.

    - Я не хочу, щоб ти мучився, - намагалася запевнити Ліса й хотіла сказати ще щось на своє виправдання, але…

    Толік розвернув її безвольне тіло, притягнув Лісу до себе владним рухом і пристрасно поцілував! Він полонив, знаючи, що Василина не зможе чинити опір. Вона справді ухнула в насильницький, але дуже чуттєвий поцілунок, як у прірву. Василина лаяла себе останніми словами за таке божевілля, але водночас і розуміла, що чекала на це, хотіла.

    На відміну від попереднього поцілунку, цього разу Толік не був ніжним і повільним, скоріше він карав, хотів підкорити і показати, що він головний! Але Василині й це здавалося солодким катуванням, що робить тіло безвольним, податливим. Вона не помітила, як відповіла на цей божевільний натиск, більше того, обняла Толіка за шию і застогнала... Цей стогін розпалив двох настільки, що вони почали цілуватися з великим ентузіазмом і натиском. Вони й самі собі дивувалися.

    - Хтось стверджував, що не любить, - дозволив собі коментар у короткій перерві Толік. Але Василина говорити й міркувати йому не дала, закривши рота наполегливим поцілунком. Толік перехопив ініціативу, підхопив легку Лісу на руки й перекинув на спину, розпластавши на широкому ложе для наречених. Поки Толік намагався розстебнути Василині джинси в обтяжку, вона встигла отямитися від любовної лихоманки, відштовхнути його і помчати коридором, куди очі дивляться. Василина погано орієнтувалася в будівлі, тому після п'ятихвилинного бігу вперлася в тупикові двері. Двері були зачинені. Обернувшись, Ліса побачила Толіка, який без труда наздогнав її.

    - Чому «ні»? Адже ми з тобою хочемо одного й того самого? — Толік стояв за кілька метрів від Василини. Вона не могла відповісти, та й не знала, що відповідати, оскільки сама собі вражалася, дивувалася тому сексуальному помутнінню, яке на неї найшло. Приховати від нього вона могла, але від себе ні: помутніння було солодким, божевільним, приголомшливим і їй дуже хотілося пережити його спочатку. Ще один крок – і вона віддасться на волю його рук та губ. Тепер вже остаточно.

    - Ау, хто тут залишився? Усі пішли, готель треба закрити, – це був голос Єлизавети. Толик інстинктивно, бажаючи захистити Василину, вигукнув:

    - Ма, це я тут. Зараз йду! - і, почувши неквапливі кроки матері, що віддалялися, схопив Василину за руку й повів через чорний хід. - Стій тут. Я заберу одяг, залишений на ресепшені, і повернуся. Він повернувся з одягом та ключами від запасного ходу. Одягаючи Василині на плечі пальто, Толік ніжно шепотів:

    - Давай залишимося і продовжимо розпочате…

    - Мені треба до Льошки та Феденьки, - як окропом по совісті, полоснула Василина Толіка.

    - Але ж ми любимо одне одного! – не вгавав Толік.

    - Але Льошу я теж люблю. У мене є сім'я. Я Світлані Валеріївні обіцяла. Я не можу його покинути, а твоєю коханкою бути – не хочу!

    - І я не хочу, щоб коханкою. Хочу, щоб моя назавжди. Невже ти хочеш, щоб ми розлучилися, щоб я жив з іншою жінкою, а ти з Льошкою?

    - Напевно, - насилу видавила з себе Василина і спробувала знайти безглузде виправдання: - Я поки не знаю…

    - І що, з Льошкою ти так стогнеш від задоволення і заводишся від найменшого доторку? – було помітно, що Толік розлютився, бо навмисно намагався грубити. Його обличчя стало жорстким, а примружені очі обіцяли небезпеку.

    - Ні, - спокійно зізналася Василина.

    - Ось і я ні! - підвищив він роздратований голос. – Чому ми маємо відмовлятися від щастя? Я впевнений, що у ліжку нам буде чарівно. Це ж не любовна інтрижка! Боже, я ж у тебе ще маленьку закохався. Якого біса ти постійно тікаєш?

    - Ото тоді, маленьку, і треба було цілувати і обіцяти вічне кохання. Я повірила б. А зараз – пізно. Тому що ми не зможемо бути щасливими, якщо зрадимо Льошку. Ти і я. Ти зможеш подивитися йому в очі після того, як зруйнуєш його сім'ю? От і я не зможу. Я завжди почуватимуся зрадницею. Це буде такою карою, яка зруйнує будь-які стосунки. Вибач, але я так не зможу. Я не зможу у Федьки відібрати батька, - Василина хотіла кинутися в темряву, але Толік утримав:

    - Я зрозумів. Стій. Я знайду Гната, він тебе додому відвезе. Я б сам, але випив і нам певно треба подалі одне від одного.

    Посадивши Василину в машину разом з Інгою, Гулею, Ванькою та Надею (Єгор із Катериною давно десь знайшли усамітнення), Толік повернувся до ресторану допомогти матері. Єлизавета вловила смуток сина.

    - Пробач, синку, не розгледіла я твого великого кохання. Вибач!

    - Я й сам, ма, не дуже роздивився своє велике кохання. Якось буде. Тішить, що чоловік у неї добрий, хрещеник у мене класний. А з собою я впораюся. Мабуть.

    - Ти ж не одружишся здуру на цій… Інзі?

    - З чого ти взяла, ма?

    – Тому що твоя жінка – не вона.

    – Знаю я, хто моя жінка. Давай я апаратуру знесу в підсобку з Вітькою і тоді поговоримо.

    Через пів години Толік сидів за столиком з Єлизаветою й відверто милувався матір'ю. Як він раніше не помічав, наскільки вона вродлива для своїх років!

    - Сподіваюся, батько задоволений заходом?

    - Виглядав задоволеним. Щоправда, все Гната колупав за те чортове яблуко. З віком стає дедалі підозрілішим.

    - Я б теж на місці баті дико ревнував. Знати, що Гнат до тебе не байдужий, живе під боком. А тобі він анітрохи не подобається? – задав провокаційне питання Толік.

    - Як чоловік мені подобається лише Вова. Так було завжди і, сподіваюся, буде, – як відрізала Ліза. – Сину, я знаю, що це прозвучить дивно, але тобі треба просто почекати. Вам судилося бути разом. Пізніше.

    – Вона не хоче руйнувати родину. Я побував у цій шкурі. Бажати таке Льошці не можу, але й без неї вже не можу. Якщо когось втрачати, то, швидше за все, Льошку. Я до цього готовий. Вона – ні.

    — Іноді життєві ситуації так складаються, що все само собою вирішується. Повір мені. Я знаю. Ви будете разом, але потрібно почекати.

    — Скільки чекати, ма? Так і життя мине.

    — Дай їй можливість самій визначитись. Я до Софії ходила, - напівпошепки промовила Єлизавета.

    — Ма, ну ти ж розумна жінка, і в ці забобони віриш? Софія набрехала тобі, мабуть, у три короби, а ти й рада вуха розвісити. Чи багато грошей взяла?

    — У тому й суть, що не брала. А все, що сказала, справдилося.

    — І що ж вона тобі сказала? - Толік вважав ці походи до ведунь бабськими розвагами.

    — Що буде у мене дві невістки схожі. І говорила це вона до того, як Єгор Катю привіз. Адже вона на Василину схожа. Дуже схожа.

    — Тобто ніхто вже у весіллі Єгора з цією Катею не сумнівається? – відверто зле спитав Толік.

    — Так любить же. Нехай одружується. Я його таким щасливим ніколи не бачила. Складно їм житиметься, маленьке дівчисько це, Надя. Ідеального щастя не буває, нехай звикають жити разом. Треба б звичайно довчитися, а потім одружуватися, але, з іншого боку, Ванька геть як рано одружився, і добре живуть із Гулею.

    І Толик вирішив не викривати Катерину в очах своїх батьків. Заради їхнього спокою та майбутнього щастя Єгора. Адже чим чорт не жартує, а раптом Софія має рацію?

    Чи то з розпачу, чи то до кінця не зовсім вірячи в пророцтво, Толік сам собі дав слово, що якщо Василина стане колись його дружиною, Софії відбудує гарний маленький будиночок під зруб замість її напівзруйнованої халупки. А ще він вирішив чекати, не форсуючи подій, щоб у душі не відчувати себе останнім гадом.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.