Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ

    Весна 1991 року була пізньою, тому довгоочікуваною. Ліза Григорівна буквально викроювала час для роботи у саду, лише зрідка долучаючи когось з домашніх, тому що у домашніх і свої справи були, а ще через те, що свої квіти вона боялася кому-небудь довірити.

    Інтереси Ваньки й Єгора різко розійшлися. Ванька ще якось тримався дворової команди, не бажаючи прощатися з дитинством. Єгор завершував навчання у школі й мав готуватися до вступних іспитів. Наука йому не лізла в голову, і причин для цього було дві. Перша – розквітаюча краса Василини. Весна пристойно вдарила по гормонах, і Єгору мало вже було просто милуватися Лісою навіть на незначній відстані. Хлопець бажав цілувати її очі, волосся, губи, обіймати і ще багато чого. Йому це вже ввижалося та снилося. Але він бачив, скоріше, відчував, що дівчина не готова до таких змін у стосунках. А налякати Василину він хотів менш за все, бо перед очима був яскравий приклад – дядько Гнат, який так намозолив очі мамці своїм коханням, що вона втікала від нього при першій ліпшій нагоді. Гната Єгору було шкода, бо розумів його почуття, як ніхто інший. І хоч Гнат зводив усе на гумор, проте, в очах стояла нероздільна туга – Ліза Григорівна знаходилася поруч, але в той же час – немов на іншій планеті.

    Друга причина Єгорового неспокою – творчість. Юнак почав писати фантастичну повість про космонавтів, які втрапили в далекий космос і зустріли позаземний розум. Знала про його творчі поневіряння лише Василина. Вона була першим і поки що єдиним слухачем, критиком і порадником. Правда, Єгор вимагав, щоб Василина жорстко критикувала й відшукувала так звані «слабкі» місця твору, але Лісі усе подобалося, тому критик з неї був нікудишній.

    - Дай почитати Ваньці. Той знайде, що не так, можеш не сумніватися, - говорила жартома Василина.

    - Ти серйозно? Може, ще й Толіку дати почитати? Той зразу все забракує, спалить у печі й пошле білети вчити, - різко відповів Єгор.

    - Чому б і не повчити… білети? – ще не знаючи думки Толіка, Василина вже взяла його позицію. – Хочеш критики? Зараз занудить. В усіх книгах обов’язково є любов. А де у тебе любов? Напиши, - запропонувала спонтанно дівчина.

    - У мене твір не про те. І як її ту любов вставиш у фантастику? Не клеїться вона до загальної задумки, - протистояв Єгор.

    - Чого це не клеїться? А між землянином і цією гуманоїдкою? Як ти її там назвав, здається Таї? – запропонувала Василина.

    - І чого? Вона ж не говорить. Він її не зрозуміє, - не хотів Єгор заморочуватися любовною сюжетною лінією, вважав, що для фантастичного твору це зайве.

    - А ти напиши, що вони інтуїтивно зрозуміли, розібралися. Автор же ж ти. Як захочеш, так і буде. Але повість стане кращою, повір. А Ваньці з Толіком я б на твоєму місці показала. Одна голова – прекрасно, а дві – краще.

    - А три – то взагалі дракон, - сердито бурчав Єгор. Він нічого нікому (Василина - виняток) не збирався показувати, бо не вважав. Він просто продовжував писати свій «шедевр», але розповідь плавно перекинулася з напрямку про стратегічне захоплення інопланетянами Землі на більш ліричну лінію любові космонавта Євгенія Зоріна до незвичної інопланетянки Таї. І все це Єгор робив не заради покращення твору, а щоб догодити Василині. Дівчині став більш цікавим такий сюжет, тому Ванька почав відверто ревнувати, коли Єгор і Василина пропадали в кімнаті надовго. Василині було сумно дивитися на печального Ваньку, але розповісти йому про те, що Єгор пише свою першу повість у житті, вона не могла – пообіцяла Єгору, що поки твір не буде дописаний, ніхто не дізнається.

    Володимир Красовський намагався вивести бюджет готелю з нуля, але з кожним днем підприємство все більше вимагало вкладень, аніж приносило прибутків. Сплачувати треба було за рахунками за світло, газ, землю, санітарній станції, службі пожежної безпеки та місцевим кришувателям. Останні обходилися дешевше, аніж міліція з рекетом, тому виправдовували своє існування. А ще внутрішні роботи в ресторані. Володимиру доводилося буквально жити на роботі, щоб за всім устежити. Пропозицію Гната завести зама Красовський не підтримав.

    - Йому ж зарплату з чогось треба платити. Да я б і платив, якби толковий. От якби такий, як ти. Ти підеш моїм замом? – при черговому танкоподібному наїзді Гната спитав Володимир.

    - І накой я тобі? Розвалити все остаточно? Потрібен спеціаліст з економічною освітою. Надійний. Я лінивий для такого.

    - Ото ж і воно, що надійний. А ти, я дивлюсь, закопався у охоронцях і кар’єри не хочеш взагалі, - взявся критикувати Володимир. Він особливо й не розраховував, що Гнат захоче впрягатися у справи готелю.

    - Ти знаєш, після зони я по-іншому на світ і життя подивився. Чого так рватися, паритися, недосипати, недоїдати? Заради чого? У тебе – зрозуміло – діти, родина. А мені? Без різниці, в якої краси гроба вкладуть моє старе тіло.

    - Так заведи родину, дітей. Скільки років без жінки, дивись і шкідливо для здоров’я, - перевів на жарт Красовський.

    - А це тут до чого? Бабу я собі коли завгодно знайду. Є одна зазноба, Свєтка Барикіна. Така гаряча мадам. Я б і тобі рекомендував, але боюсь Лізавета Григорівна як прознає, відірве нам з тобою усе, що вважатиме за непотрібне: тобі зрозуміло за що, а мені за наводку. Тому телефон мадам я тобі не дам.

    - Гнат, ти як був простим, так і лишився. Ліза у мене особлива. Відривати не стане, морально знищить. А воно мені треба? – в кожному слові Володимира відчувалася гордість за дружину.

    - Ага, як у тому анекдоті. Лева покликала дружина, щоб той за харчами змотався по-бистрячку. Він моментально підірвався бігти додому, кинув пити пиво з бичком. Бик заржав, мовляв, лев, цар звірів, а у дружини на побігеньках. З дружиною треба суворо: я – мужик, як скажу, так і буде. А Лев йому відповідає: - Братан, ти це, не плутай. Це у тебе дружина корова, а у мене – левиця! Так і у тебе, Вова, левиця. Мені б таку, я б, може, також бізнесом зайнявся. А чого Толіка не пригребеш? – перемикнув тему Гнат. – Чим тобі не зам? Боїшся, що покоївок у номерах тискати буде?

    - Та ні, він не по цій частині, слава Богу. Хлопець гроші заробляє. Непогано виходить, правда, схуд, мозолів від баулів натер на руках. Але задоволений. Йому аби мотатися десь, не всидить на місці.

    Толік дійсно був задоволений. Постійні роз’їзди, маса турбот – те, що йому було треба. Він навмисне виснажував себе до втрати пульсу, щоб менше думати про весілля, яке вже було на носі. Толік боявся не того, що його образ життя зміниться, що з’явиться додаткова відповідальність за родину. Він боявся, що Анжеліка виявиться не тією єдиною, з якою можна купатися в гармонії та щасті. Так, їм гарно було разом, вони знаходили, про що поговорити, і в ліжку вона його влаштовувала. Але це зараз, коли вони наречений і наречена. А як буде далі, коли з’явиться посередник між життям і любов’ю - побут?

    А ще Толіка лякали незрозумілі йому самому відчуття. Особливо вони посилювалися, коли він бачив Василину. Щось було в цій дівчинці такого, навіть в її чотирнадцять років, що примушувало його серце завмирати. Анжеліці він так не радів. Толік розумів, що закохався в цю дівчинку зразу, як в рідну молодшу сестричку, як закохуються у маленьких дітей за незрозумілих причин, співпадаючи з ними у чомусь на підсвідомому рівні. Якщо раніше вона його спочатку дратувала, потім він захоплювався нею, спокійно дивувався, то тепер, коли в ній почали проглядатися риси юної дівчини, Василина будила в ньому елементарне бажання. А почалося все з курйозного випадку. Тарзан, що на дух не переварював котів, загнав на високу вишню кошеня, що залізло з переляку в сад. Кошеня від страху задерлося майже на саму верхівку дерева. Спочатку дурна тваринка трохи попискувала, потім кошак перейшов на жалісний писк, але скоро його писк почав відверто дратувати Лізу Григорівну, яка працювала суботнього ранку в саду. Вона побачила старшого сина, що збирався на ранкову пробіжку до лісу й назад, і попросила принести драбину, щоб достати набридлого писком пухнастика.

    - Не вздумай лізти сама. Давай я стягну, - Толік швидко задерся по драбині, простягнув руки до кошеня, але те, видно, дике від природи, полізло гілками далі. Толік все ж схопив кошеня за шкірку так, як носять кішки своїх кошенят, і хотів було вже спускатися, коли його погляд слизнув на мансарду. Там, у відкритому отворі балконних дверей він побачив Василину, яка перевдягалася після сну. Дівчинка скинула сорочку від піжамки й швидко наділа светрик. Але того моменту, коли буквально хвилину Ліса лишалася оголеною до поясу, Толіку вистачило, щоб він ледве не звалився з драбини. Юнак побачив її маленькі, але вже помітно кругленькі груди, і щось гаряче, п’янке хвилею ударило в мозок і в пах одночасно. Хлопець втратив рівновагу. Вчасно схопившись за гілку, він втримався на драбині, а кошеня полетіло вниз. Вдало ( він же кіт, хоч і маленький) приземлившись, сірий пухнастик швидко втік, боячись нових зазіхань на його шкірку чи то людей, чи то собак.

    - Дякую, синку, що скинув того піскуна. Через нього сам ледве не впав. Злазь, - мати провину приписала кошеняті, а Толік не став її переконувати у зворотному. Швидко зліз, відніс драбину у технічну прибудову і втік з двору. Всю дорогу він гнав крамольні думки, що затягували його душу, як грозові хмари в літню пору:

    «Ні! Ні! Зовсім схибив?! – подумки лаяв себе Толік. – Ідіотизм чистої води. Дурощі та й тільки. А якщо не дурощі? Якщо це серйозно і надовго? І що тоді робити? Як з цим жити? Відчувати себе останнім розбещувачем малолітніх? Людиною, що зрадила близьких?» - Толіку уявити було страшно, що хтось здогадається про його почуття. А якщо здогадається сама Василина? Що тоді? Застрелитися! Толік списав усе на гени невідомого йому гада папашки, які збивають його ось тепер з толку.

    Толік одночасно й хотів бачити Василину, й присутність її в полі його зору була доволі хворобливою. Тому Толік тікав з дому до начебто коханої нареченої, яка рахувала тижні й дні до весільного дня.

    До весілля все було готово ще за тиждень до церемонії. Красовський виділив велику залу ресторану для пишного заходу на сотню персон. Дві третини запрошених були з боку нареченої. Хоча батьки Анжеліки й внесли половину суми для проведення весільного пиру, але й за таких обставин Володимиру довелося багато зайняти. Усе містечко гуділо про те, що Красовський з жиру біситься, ото й затіяв грандіозну показуху. Володимир Петрович насправді вбивав двох зайців одразу: грав гарне весілля сину й рекламував можливості свого ресторану в плані проведення банкетів та свят. Знаючи людей, Красовський переконався, що краще один раз показати, аніж двісті разів розвішувати оголошення про те, що можна зробити і як шикарно провести великий захід поза межами дому, де всі гості навряд чи помістяться.

    Прикрашала залу Ліза Григорівна. Вона зразу відкинула варіант гірлянд з кульок, надавши перевагу штучним білим квітам та свічкам. Весілля проходило у біло-блакитному кольорі.

    Обоє молодят були у білих нарядах, що вже вважалося нестандартним. Але так захотіла Анжеліка. У пишній фатіновій сукні вона нагадувала білу лебідку. Від неї неможливо було відвести очей. Присутні на церемонії відверто милувалися гарними молодятами, тому не помітили, як внутрішньо страждала Василина.

    У день весілля Толіка Василина хотіла б сховатися де-небудь, як мишка, і перестраждати тихенько. Але так було не можна, бо виникло б багато питань, тому дівчинка одягла гарне бежеве шовкове платтячко, перев’язала високо стрічкою волосся, сформувавши пишний кінський хвіст, і, стоячи перед дзеркалом, дивлячись на своє власне віддзеркалення, мовила:

    - Я маю впоратися! Мені лише чотирнадцять років. За законом я все одно б не змогла з ним одружитися. Але коли я виросту, зроблю все, щоб він мене полюбив. І не як доньку, не як сестру. По-іншому, по-справжньому. У мене декілька років попереду, можливо, він до того часу розлучиться.

    Василина зібрала всю свою силу волі в кулак і пішла грати роль щасливої сестрички на весіллі названого братика. У неї зірвалася сльоза лише коли у Палаці одружень Толік та Анжеліка ставали на простелений батьками перед їхніми ногами рушник. Але тоді плакало багато жінок, така щемка хвилина, тому Єгор, помітивши, як Василина тайкома витирає сльозу, посміхнувся, приписавши це дівочій чуттєвості.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.