Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА

    Анжеліка спочатку почула голоси: чоловічий і жіночий, а потім, повільно розплющивши очі, що здавались дуже важкими, побачила лікаря Ірину Михайлівну та Толіка у білому докторському костюмі.

    — Дивіться, вона прийшла до тями, - якоюсь гірською луною долинули до Анжеліки слова чоловіка.

    "Який у нього приємний голос", - подумала жінка, раніше навіть і не помічала. - Енжі, ти як? - Толік відсунув край ліжка на лікарняному ліжку і взяв руку дружини у свою.

    — Як космонавт. Невагомість. Води хочу, - пересохлими губами ледве видавила Анжеліка.

    — Їй можна воду? - запитав у Ірини Михайлівни Толік.

    — Небагато. Негазовану. Зараз відходитиме наркоз, як тільки почне скаржитися на біль у районі шва, покличте медсестру, вона зробить знеболювальне.

    — Моя дитина, - Анжеліка згадала, з якого приводу вона опинилася на лікарняному ліжку, і майже три місяці пролежала на збереженні. Ірина Михайлівна підійшла ближче та заспокійливо повідомила:

    — Ліка, ти тепер мама гарненького хлопчика. Щоправда, він має маленьку вагу, всього два кілограми і сто грамів, але ми його виходимо. Тобі ввели імуноглобулін, тому якщо надумаєш ще одного, резус-конфлікт зведений до мінімуму.

    — Ще? Одного? Ні-і-і-і, - Анжеліка хотіла помахати рукою на знак протесту, але не змогла її навіть підняти. Толік обернувся до лікаря й мімікою показав, що краще цю тему не порушувати. Ірина Михайлівна відповідно кивнула головою.

    — Я в себе. Якщо що, кличте. Хай більше спить.

    — Сина. Побачити можна, – попросила Анжеліка.

    — Ось відійдеш трохи, то й побачиш. Гадаю, завтра.

    — Він живий? – Анжеліка за час перебування у пологовому будинку наслухалася таких історій, що боялася навіть чхнути. А вже як засмутили, що семимісячні виживають, а ось восьмимісячні поголовно гинуть. – На восьмий місяць пішло…

    — І ти ці байки підбирала? – Ірина Михайлівна розуміла, що хоч це і складно, але треба пояснити. – Справа не у семимісячному чи у восьмимісячному. Просто є закономірність: кожен четвертий тиждень вагітності критичний. Наприклад, 28-ий, 32-ий, 36-ий. Ось вони небезпечні. У тебе був 35-ий. Усе гаразд.

    — А чому так виходить? – цікавилася Анжеліка.

    — Люба моя, невже ти хочеш, щоб жінка після ночі чергування та складної операції тобі зараз читала лекцію з етногенезу? Знущання найвищого ґатунку. Студенти й ті не всі розуміють.

    — Покляніться, що живий, - не вгамовувалася Анжеліка.

    — Чого б я тобі брехала? Он твій чоловік бачив дитину, підтвердить, - лікар кивнула на Толіка, і той підтвердив. Навіть сяючі від щастя очі Толіка були підтвердженням того, що малюк реально живий.

    — Не про те ти думаєш, мамочка. Ім'я придумала для синочка? – Ірина Михайлівна спеціально відвела Анжеліку від її поганих думок. І справді, обличчя породіллі засяяло, вона повернулася до чоловіка.

    — Пам'ятаєш, ми вибирали ім'я? Ти бачив маленького, Тихін йому підходить? – нагадала Анжеліка.

    — Всі кричать, а він тихенько собі спить. Напевно, Тихін більше відповідає, - це ім'я стояло першим у списку тих, які сподобалися, бо так звали діда Анжеліки. Дід був мудрою та дуже цікавою людиною. Хоча він і рано пішов із життя, але встиг маленькій Ліці розказати стільки казок, що дитинство у неї асоціювалося з казками, сиром та медом з дідової пасіки. У довгі три місяці перебування в пологовому будинку на збереженні Анжеліка познайомилася з Вірою, яка недовго пролежала - всього тиждень - але встигла розповісти, що для того, щоб у дитини з'явився при народженні янгол-охоронець, її необхідно назвати ім'ям святого за православним календарем або ім'ям хорошого родича, якого вже немає в живих.

    Толик зматався на книжковий ринок та привіз православний календар імен із ще двома книгами «Таємниця імені», які йому порадили продавці. Від нічого робити і з метою скрасити своє дозвілля Анжеліка прочитала всі ці книги. Свою увагу жінка загострила на чоловічих іменах, бо на останньому УЗД її запевнили, що під серцем у неї син. Імена православного календаря Анжеліку трохи шокували. Добра половина імен через свою архаїчність просто не годилася. Ну, як у двадцятому столітті називати дітей Воніфатій, Фемістокл, Гавдентій, Зоїл, Хрисогол, Євзусій тощо?

    Але й простим ім'ям Анжеліка теж не хотіла нарікати свою кровинушку, що так важко далася їй у цьому житті. Мабуть, мозок молодої жінки так інтенсивно працював над цією проблемою, що вночі їй наснився дід. На ранок Анжеліка пам'ятала, що уві сні дід щось розповідав довго, але з усієї розповіді запам'ятала чітко лише фразу: «У старих іменах – сила землі, онучечка». «Але ж у діда теж старе ім'я – Тихін», - подумала й полізла шарудіти «Таємницями імен». Виявилося, що «Тихін» із давньогрецького «щастя», «вдалий». З таким ім'ям дитина обіцяла бути здоровою, спокійною, слухняною, мати багато друзів, а з віком перетворитися на самостійного і ґрунтовного чоловіка. Анжеліка поділилася своїми відкриттями з Толіком і той, на її радість, не заперечував.

    — Толя, доки він маленький, ми його зватимемо Тиша. Як плюшеве ведмежа, - у Анжеліки пробилася з якихось глибин душі сентиментальність та ніжність. Толік тільки дивився, милувався і не хотів, щоб ця якість у неї зникла з часом.

    — Прекрасне ім'я, - погодилася лікарка, - Ліка, стеж за прибуттям молока. Може й сьогодні статися, а може й через день-два. Це індивідуально, щоб не проґавити. Нам лактостаз не потрібен. Я пізніше зайду, - одразу після того, як Ірина Михайлівна вийшла з палати, вона попрямувала до дитячого відділення перевірити стан дитини Анжеліки. Маленький, з легкою жовтяничкою, він тяжко прийшов у цей світ. Добре, що цього дня було її чергування. Якимось шостим чуттям Ірина Михайлівна відчула, що необхідно робити УЗД. І не помилилася, адже антитіла почали вже свою гидку справу стосовно плоду. Щоб уникнути анемії, необхідно було терміново робити кесарів розтин, хоча був лише тридцять п’ятий тиждень вагітності. Перевірка крові, взятої з пуповини, підтвердила – у дитини третя позитивна кров тата. Ось уже рулетка долі: чому дитині не взяти мамину кров? І не була б ця вагітність болісно-виснажливою.

    Коли наступного дня принесли Анжеліці сина, вона розплакалася. Він був весь якийсь іграшковий, зморщений, нагадував кокон, з якого стирчало тільки личко. Запухлі очі здивовано намагалися розглядати мамку, і при цьому малюк смішно ворушив губами. Тут і до ворожки не ходи – хотів їсти. Молока в грудях не було, але Ліка знала, що й крапель молозива йому буде достатньо. Марно вона намагалася заштовхати дитині сосок своїх грудей у маленький ротик. Малюк то промахувався, то тикався, як сліпе кошеня, але нічого не виходило. Анжеліка нервувала, це передавалося малюкові й він почав уже похникувати. Акушерка, яка принесла дитину для годування, зрозуміла, що необхідна допомога – одним умілим рухом заштовхала дитині в рот ореолу материнських грудей, і той активно почав витягувати необхідну їжу.

    З ліжка встати Анжеліка змогла лише на третю добу. На п'яту прибуло молоко. Анжеліка вже грішним ділом подумала, що молока не буде. Але воно прибуло вночі. Коли жінка прокинулася, груди були немов кам'яні й до них було боляче торкатися. А скоро мали принести Тишку для годування. І що робити? Анжеліка розплакалася.

    — Ну, і з якого приводу знову цей водоспад? - з'явився в палаті захеканий Толік. Він поспішав, щоб встигнути до ранкового годування сина, бо тоді можна було надивитись на крихітне щастя, загорнуте в пелюшки.

    Взагалі-то перебування сторонніх у післяпологовому відділенні було заборонене, але Діана Кареліна на правах офіційного спонсора і окрему палату Анжеліці вибила, і негласний дозвіл на перебування одного родича, бо Анжеліка була післяопераційним пацієнтом, за яким потрібен був догляд. Спочатку планувалося, що цим родичем буде мама, але мама, як і вся родина, захворіла на грип, тому автоматично отримала відмову на перебування у пологовому будинку. Єдиним родичем, у якого було оформлено пакет аналізів, був Толік.

    — Льош, я йду в мінідекрет, - пожартував Толік. - Пам'ятаєш, того хлопця, Гена, здається. Він гарний водій, місто чудово знає. Нехай поки що за мене попрацює.

    — Молодим батькам у нас дорога, молодим батькам у нас шана. Само собою. Не хвилюйся, я все вирішу, – пообіцяв Льошка. – Якщо щось треба, кажи. Може, ліки там, продукти.

    — Дякую, Льош. Скажу.

    Толик приїздив у пологовий будинок, переодягався в костюм медбрата й спокійно йшов до дружини у палату, бо його у відділенні всі знали. Єдине, чого не дозволяла завідувачка відділення, так це щоб Толік залишався на ніч, тому рівно о десятій він йшов, а на світанку піднімався, мчав до аптеки і магазину купувати необхідне й щасливий від того, що в нього тепер є син, намагався встигнути побачити його на ранковому годуванні.

    — Я не знаю, що з цим робити, - Анжеліка показала груди, що набрякли від застояного молока.

    — Не кисни. Зараз Савельївну виловлю, та знає все, - Толік залишив пакети й помчав шукати коридорами стару акушерку Савельївну. І знайшов, і привів. Щоправда, Савельївна страшенно лаялася, але коли Толік сунув їй у кишеню гроші й підкріпив їх шоколадкою, старенька піддобріла, навіть принесла старенький молоковідсмоктувач і навчила ним користуватися. Тому коли принесли годувати Тишку, Анжеліці було боляче, але годування відбулося.

    Дивлячись на те, як старається Толік, як допомагає й догоджає, Анжеліка подумки сварила себе за те, що думає про іншого. Коли Кареліна сказала, що Дені приїхав до Києва через неї, Анжеліка не повірила. А потім принесли передачу: у целофановому пакеті були фрукти та записка. Від Дені. Він просив її вийти, щоб поговорити. Анжеліка не вийшла. Не тому, що не хотіла його бачити, навпаки, дуже хотіла, але їй було соромно показуватися європейському гостеві в такому вигляді. За час перебування у пологовому будинку вона відвикла від косметики, перестала робити зачіски, обмежуючись короткою кіскою ззаду, навіть чолку сама собі стригла. Ні шарму, ні гламуру.

    А ще Анжеліка боялася цієї зустрічі, бо знала, що нічого доброго вона не принесе. Але Дені виявився дуже наполегливим. Він почекав, коли Анжеліка вийде прогулятися до парку при пологовому будинку, і підійшов до неї сам.

    Він просто дивився, а вона танула під цим поглядом.

    - Ти поїхала, а я не перестаю про тебе думати. Після смерті дружини я не вірив, що це зможе повторитися, - це була озвучка того, що й так можна було прочитати в очах. І хоча Анжеліка могла про себе сказати те саме, вона його відштовхнула:

    — Дені, я одружена, і скоро стану мамою. Мені шкода, але руйнувати все це не хочу.

    - Я і не прошу руйнувати. Просто коли все це зруйнується саме, ти згадай, будь ласка, що десь є я.

    - Чому це зруйнується? У мене чудовий чоловік, – обурилася Анжеліка. - Він мене любить. І я його. Ми маємо сім'ю.

    - Якби це було так, я б не прийшов. Я познайомився із твоїм чоловіком. І відчув любов, але вона адресована не тобі, - Дені підбирав фрази, як би висловитися точніше. - Він любить дитину в тобі. Зараз ти і дитина – єдині, але настане час, коли ви перестанете бути одним цілим. І тоді ти все зрозумієш сама.

    — А ти це як зрозумів? – Анжеліка просто кипіла від таких заяв майже сторонньої людини.

    — Відчуваю. Так влаштований. І тебе теж відчуваю. Повір, я хочу, щоб у тебе все було добре. Діана сказала, що тебе веде добрий лікар. Пообіцяй, що якщо будуть проблеми, ти звернешся по допомогу. Ось, візьми, - він простяг аркуш із блокнота, на якому були його телефон, його адреса та його дані. - Якщо втратиш, Діана все знає, - він нахилився, щоб поцілувати, але Анжеліка відвернулася, тому поцілунок вийшов у щічку.

    — До побачення, Анжеліко, - він пішов швидкою ходою й навіть не озирнувся. Анжеліка кілька хвилин стояла збентежена і не знала, що їй робити з листком. Першим поривом було розірвати чи зім'яти та кинути в смітник. Зрештою, руки самі склали листочок вчетверо і засунули до кишені курточки. Він сказав «До побачення», не «Прощавай», а саме «До побачення». Для неї це було важливо.

    ***

    – Їх виписують! - з'явившись у дверях квартири Топазових, радісно проголосив Толік. – Усі їдемо забирати Анжеліку та Тішку з пологового будинку!

    Усі бачили, що Толік трохи випив, але ніхто йому за це не дорікнув. Ще б пак, два тижні суворого режиму молодий тато чудово пройшов, здивувавши всіх своєю витривалістю та самовідданістю.

    Анжеліку забирали з пологового будинку шумно і, можна сказати, помпезно: купа родичів, кУльки, фотограф, кортеж із трьох машин. З одного боку постаралася Кареліна, з іншого – батьки Анжеліки. Хоча вони й перехворіли на грип, але Толік на всіх одягнув медичні маски та попередив, щоб до дитини дуже близько не підходили. Навіть на фото родичі Анжеліки були у масках. Толік забрав дитину, а молодій мамі вручили квіти, щоби щось у руках тримала. Хтось облив поріг пологового будинку шампанським, після чого було багато сміху, радості, а далі всі посідали до машин і поїхали, залишивши завалений презентами медперсонал обговорювати незвичайну породіллю.

    Приїхавши до будинку, так само шумно і суєтно вибралися з машин та рушили до квартири Красовських святкувати поповнення в родині Анжеліки й Толіка.

    Недовго посидівши за столом, Василина привітала Толіка з народженням сина й пішла до іншої кімнати, щоб віддати подарунок Анжеліці. Тихенько прочинивши двері, Василина запитала дозволу увійти.

    — Заходь, Тішка не спить. Я хочу його переодягнути до того, як засне, а то знову продрихне півдня, - Анжеліка вміло сповивала малюка, а той кректав, висловлюючи своє невдоволення.

    — Я подарунок віддати. Ось, - Василина простягла пакет з одежинками для новонароджених і мякого білого ведмедика.

    — Дякую звичайно. Але не варто було. Ти й так зробила великий подарунок. Я знаю, кому завдячую донорською кров'ю. Пробач, я завжди на тебе наїжджала, мабуть, не зовсім справедливо, - відтоді, як Толік розповів дружині, що бачив, як Льошка та Василина цілувалися, Анжеліка перестала думати про Лісу, як про агресивну розлучницю. – Тільки Льошку не ображай. Він хлопець дуже вразливий.

    Василина не встигла щось відповісти, в дусі «Ти не так зрозуміла, ми тільки друзі», як Анжеліка попросила її доглянути за Тішкою, доки вона сходить до туалету. Молода мама поклала малюка, одягненого в яскраву кофтинку з рукавичками на рученятах, щоб не дряпався кігтиками, і обгорнутими байковою пелюшкою ніжками на ліжко, а сама випурхнула з кімнати.

    Василина спочатку завмерла, не повіривши, що Анжеліка їй довірила свою дитину, але потім перевела погляд на личко немовляти. Той спокійно лежав і… усміхався так смішно своїм ще беззубим ротиком. Василина відчула, як навертаються сльози захоплення. Цю дитину вона полюбила одразу. Побачила його усміхненим – і полюбила. Щось прекрасне, ніжне та радісне увійшло до її життя. Вона любила Тішку так само, як і Толіка, а все тому, що Тішка був дуже схожий на свого татка, він був його частинкою.

    Тішка. Тепер був Тішка, а отже, треба було виганяти із себе цю безнадійну любов до Толіка. У Анжеліки вона змогла б забрати Толіка, а от у Тішки тата – не зможе ніколи. Переступити через це маленьке двотижневе диво з янгельською усмішкою – на таке у неї духу не вистачить, та й совість не дозволить. Краще самій жити з незагоєною раною на серці, ніж образити дитину. І вона ухвалила нове «важливе» рішення – не думати про Толіка, не дозволяти собі про нього мріяти. Як там казав Льошка, клин клином вибивають. А якщо взяти та прийняти пропозицію Льошки. Числитись у його наречених – не така вже й складна місія.

    Василина обережно доторкнулася до маленької ручки немовляти, він гукнув їй у відповідь і дівчина посміхнулася. Шосте почуття підказало Василині, що хтось дивиться на неї. Обернулася до дверей і побачила Толіка.

    — Ліса? - він був здивований побачити поряд зі своїм сином саме її. – А де Анжеліка?

    — Вона вийшла, попросила подивитися за малим. Якщо ти тут, я піду, - Василина швидко втекла, але не в зал за стіл, а в квартиру Топазових, подалі від поглядів, ховати заборонені почуття, які сильно змучили її.

    — Ти лишила Тішку на Василину? – Толік не міг повірити, що Анжеліка виявила такий високий ступінь довіри до дівчини, яку нещодавно терпіти не могла. – Що й у якому лісі здохло?

    — А що тебе дивує? Мені треба було вийти у туалет. Тим більше, їй можна довіряти, - впевнено відповіла Анжеліка.

    — Раніше ти так не думала. Як різко ти змінила свою думку про неї? Чого б це раптом?

    — Толь, ця дівчинка любитиме твого сина сильніше, ніж своїх дітей, повір мені. Я знаю. Отже, нічого поганого не зробить. До речі, ліжечко огидне. Де ти його взяв? - саме час було наїхати на чоловіка.

    — Купив у магазині, де ще ліжечка беруть? – Толік починав впізнавати колишню Анжеліку.

    — Здаси назад. Мама привезе наше з сестрою ліжечко. Воно хоч і без цих виворотів, зате зручне і надійне. Іди до гостей, а я малого підгодую й сама трохи посплю. Втомилася.

    Толік послухав дружину й повернувся до зали, де продовжувалося застілля.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.