Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ

    Не встиг Льошка переступити поріг квартири, як отримав від матері:

    — Це було найбільше безумство з твого боку, синку, якого можна було припуститися. Що в тебе із Женькою? Накой вона тобі здалася?

    — Мамо, ми просто розмальовували кімнати у заміському будинку – і все. Ро-бо-та. Хвора фантазія моєї мами – ось причина, через яку я не сказав, що їду з Женькою. Звідки ти взагалі взнала?

    — Земля, звісно, велика, але Київ – не дуже! Я дізналася - це так, комар вкусив за вухо, ось як Василині з цією новиною «добре», я тільки здогадуюсь. Женька, мабуть, спеціально матір надіслала, щоб та воду помутила.

    — Ось робити їй нічого, - Льошка не вірив у таку підступність колишньої дружини. - Ти так кажеш, наче я затятий зрадник, а Женька інтриганка. Були в мене сумніви, що не варто було починати цю поїздку. Я спочатку Килимова Дімку хотів у напарники взяти. І вже домовилися, а в нього раптом форс-мажор. Така халтура, мамо, не завжди трапляється.

    — Сідай, їж і миттю до дружини у пологовий будинок. Їй усе розповідатимеш і виправдовуватимешся. До речі, їй не можна хвилюватися, тож акуратніше, - Світлана Валеріївна розуміла, що хоч би як вона лаяла сина, тому все одно буде мало. Льошку вона дуже любила, щоб довго на нього сердитися. Все ж своя дитина.

    — У Васьки все нормально? - запитав Льошка.

    — Поки що так. І все стараннями Толіка, молодець, хлопець. Хоча у самого стільки проблем. Ванька, брат його менший, Гулін чоловік, у лікарні, - і поки Олексій їв з любов'ю приготований матір'ю суп та котлетки, Світлана Валеріївна мальовничо розповіла, як Василина опинилася у пологовому будинку раніше призначеного терміну.

    — Ось я тут наготувала Василині, – Світлана Валеріївна вказала на пакет із компактно упакованими контейнерами з домашніми стравами. – Заїдеш у магазин, купиш ще ряжанки, плюшок, води негазованої та фруктів, краще яблучок. Я не знаю, як ти там виправдовуватимешся, але намагайся синок, не можна вагітних ображати. Ліса - дівчинка розумна, на твоє щастя. Та й на моє, мабуть.

    На щастя Олексія, Василина перебувала у гарному настрої. Автором цього настрою була Настя. З вечора від нудьги ця вигадниця зробила кілька пишненьких квіток з червоного паперу, а вночі непомітно, поки медсестра, що чергувала на поверсі, відійшла від свого посту, причепила їх до фікуса, що стояв у коридорі. Фікус ріс у страшній діжці, всі його щипали, кому не ліньки, тому пошарпане листя стирчало в різні боки. А тут – гарні квіти з'явилися! Начебто, як здуру зацвів. Хто в біології тямущий, одразу усвідомлював, що на фікусі квітів не буває. Але багато хто ходив і дивувався: «Во, фікус, як гарно цвіте!»

    — Відпад, які всі по ходу лохуваті, - коментувала Настя. - А з фікусіка зашибісь, яка ялинка може вийти. Треба Дімі сказати, щоб серветок припер більше і ще кольорового паперу, - міркувала Настя, вивчаючи обридлий вигляд двору з палатного вікна. – Сніжинок на вікна пришпандьорю та гірляндочок нафігачу. Ця мадам із п'ятої палати порадила арттерапію зробити. О, ще фарби попрошу з пензликами. А що? І фоток виклянчити треба. Фоторепортаж із пологового будинку. Потім у якусь газетку продам. Отак люди й зірочяться. А то в безслав'ї тут помру, не спромігшись навіть народити достойно.

    Настя визирнула з-за дверей палати і жестом покликала Василину. Коли та підійшла й подивилась у бік фікуса, то не посміхнутися не могла – начмед, Марія Петрівна, мацала паперові квіточки та оглядалася, чи не бачить хто.

    — Зашибись. Аж страшно. Вона по ходу весь курс біології в інституті проспала, - Насті дай тільки медиків пошпиняти. - Прикинь, якщо вона в анатомії так само хреново шарить, як у ботаніці? Амбець пацієнтам!

    — Топазова Василина, чоловік чекає внизу, - повідомила медсестра Танечка, тихенько підійшовши з іншого боку коридору.

    — Тьху ти, Таня, я мало не народила, - Настя й справді трохи злякалася.

    — Та все відділення вже молиться, щоб ти нарешті народила, - відверто зізналася Тетяна.

    — Такий світленький чи чорненький? – спитала Василина, думаючи, хто прийшов: Льошка чи знову Толік.

    — А у тебе їх два? Добре живеш, подруго. З Настькою полежиш, і третій заведеться. Бігом, бо скоро обід і тиха година!

    Льошка винувато відвів очі й простяг дружині пухнасту м'яку білу подушку-ведмедика.

    — Вибач. Замело, я так перелякався, що не виберуся з того Львова, – почав Олексій. Василина взяла подарунок і акуратно поправила:

    — Не виберемося, - спеціально уточнила Василина, імітуючи легкі ревнощі та деяку образу.

    — Вась, ти ж розумієш, що я і Женька - це нереально… у минулому і давно… я лише твій до кінця моїх днів. Готовий спокутувати вину, - він відчув, що Василина не сердиться і дозволив собі її поцілувати. - Я дико скучив. Все, більше так не буду.

    — Пробачаю, якщо малюка я називаю, ага? – вирішила схитрувати Василина. – Не дуйся, не ім'ям мого тата чи твого.

    — А яким же, просто цікаво? – Льошці справді було цікаво, яке імечко підібрала Василина для ще не народженого синка.

    — Федір! – видала Василина та почала аналізувати реакцію чоловіка.

    — Це ім'я того, кого ти кохала? – що подумав, те й спитав. Черв'як ревнощів все ж таки підточував серце Льошки.

    — Ні, це ім'я мого лікаря, який прийматиме пологи. Гарна людина, ім'я теж красиве.

    — Начебто нічого. Феденька, Федір Олексійович, – приміряв Льошка всі варіанти звучання імені. - Нормально. Пацан, тут мамка тобі ім'я підігнала гарне, ти там як? – і Льошка погладив круглий живіт дружини. У відповідь малюк різко штовхнувся.

    — Льош, він мене зараз заштурхає, - прибрала руку чоловіка Василина. - Намалював... намалювали добре? - Запитала, щоб зім'яти Льошчине розчарування.

    — А, це, звісно, - Льошка почав розповідати, як він розмальовував зал, як фарби погано лягали на стіну, тому довелося спочатку покривати її основою, а потім наносити малюнок. Василина слухала і намагалася зрозуміти, що вона відчуває до Льошки. Те, що факт його перебування у Львові разом із Женькою не розбудив у ній щонайменшої краплини ревнощів, говорило, що любов до нього не народилася поки що. Можливо, народиться разом із сином. А якщо ні?

    — Цілу ніч нам із Женькою довелося провести на вокзалі. То вона спала, то я поперемінно, щоби гроші не вкрали. Ми дико боялися, що доведеться ще одну ніч так кантуватись, – зізнався Льошка. – А потім я зателефонував додому, а мама каже, що ти у лікарні. Як на голках їхав назад.

    — Льош, мені не важливо, скільки ти грошей заробляєш, важливо, щоб ти був чесний зі мною до кінця. Невже важко говорити правду, а не приховувати, брехати, викручуватися?

    — Лади. Я завжди говоритиму, з ким і куди поїхав, - погодився Льошка.

    — Тимчасово доведеться із поїздками зав'язати. Я тут накидала, що потрібно Федору Олексійовичу, - Василина простягла Льошці список на листку. Той пробігся очима по ньому і запитав:

    — Що таке сповивальний столик? Він який? Як виглядає?

    — Світлана Валеріївна розповість. З нею можеш поїхати купувати. Тобі буде простіше. Сподіваюся, впораєшся. Коляску поки не купуй, потім, коли народиться, - Василина дивилася на Льошку, який уважно її слухав, і ловила себе на думці, що все ж таки любить його, але якимось ще незрозумілим коханням.

    ***

    Толік давно відчув у Анжеліці зміни. Вона стала більш незалежною, іронічною, обережною і вишуканою в одязі. Толік наївно списував усі ці зміни, особливо курси французької мови, на особистісне зростання дружини. Анжеліка й до народження Тішки любила похизуватися в чомусь такому гарному, щоб підкреслити свою ефектність, а тепер це переросло у щоденну потребу. Після пологів у ній з'явився зрілий шарм із недомовленою загадковістю. Найчастіше такі зміни могли свідчити про наявність у дружини коханця.

    Толік, як і будь-який чоловік, не дуже хотів бути обдуреним, хоча сам розумів, що дружині належної уваги ні вдень, ні вночі вже давно не приділяє, тому частина провини, причому найбільша, в принципі, лежить на ньому. Але усвідомлювати, що в нього за спиною Анжеліка спить із іншим, – не бажав.

    Толік не поїхав після невдалої зустрічі з постачальниками разом із Давидом, а відігнав машину трохи далі від стоянки перед готелем і повернувся до готелю. Дівчина на ресепшені, як здалося Толіку, відверто збрехала, коли сказала, що не знає, куди пішла жінка, яка його цікавила. Довелося розщедритися, щоб дівчина по секрету шепнула, що її просив не говорити француз із номера №456.

    – Перша цифра – це номер поверху. Тільки якщо влаштуєте скандал, я викличу міліцію. І я вам це не казала, - увімкнула режим «моя хата скраю-нічорта не знаю» дівчина.

    — Само собою. Ображаєте. Я культурно розберуся. Не в моїх інтересах громити ваш готель, - пообіцяв Толік.

    Доки він піднімався на четвертий поверх, наполегливо намагався уявити чоловіка, який ділить ліжко з його дружиною. Анжеліка не кинулася б в обійми будь-кого, знала собі ціну. Принаймні зі спини це був великий мужик, але зимовий одяг часто додавав габарити. Коли Дені відчинив двері номера і побачив Толіка, він усе зрозумів, і навіть у куточку рота в нього з'явилася іронічна посмішка.

    — Привіт, - Толік теж впізнав у Дені француза, якого довелося не так давно возити Києвом. - Почалося все з інтересу до Києва, а закінчилося інтересом до моєї дружини? Де вона?

    — Ти розминувся з Анжелік. Щойно пішла, - спокійно відповів Дені й навіть відійшов, щоб Толік міг обійти весь номер і переконатися, що француз не бреше.

    — Ну і добре. Вдома з нею поговоримо. А що так швидко впоралися? Анжеліка не любить швидкого сексу. Чи ти її якось по-особливому ублажаєш? Експрес-метод? - Толік намагався якомога болючіше вколоти іноземця, але той був надто незворушним.

    — Я знаю, що їй подобається, а що ні. Але з тобою не обговорюватиму її переваги. Це добре, що ти сам зрозумів і прийшов. Вона б не наважилася ще довго, а так начебто є привід. Давай сядемо і поговоримо, – Дені вказав рукою на диван біля невеликого столика. Толік кинув своє пальто і вмостився. Дені зачинив двері в номер і сів навпроти Толіка. Після келиха гарного червоного вина Толік зрозумів, що Дені зовсім не такий підступний, як здавався спочатку.

    — Анатолію, я та Анжелік любимо один одного. Ваш шлюб добіг логічного фіналу. Зізнайтеся відверто, що він вас теж обтяжує? – почав Дені.

    — Кому зізнатися, тобі? Не пам'ятаю, щоби в особисті психологи наймав. А ти в курсах, що у нас із нею дитина. Її не тримаю – хоч сьогодні валіза – аеропорт – Франція. З Тішкою як?

    — Будь-який суд віддасть дитину матері. Він дуже малий, щоб залишитися з батьком. Не турбуйся, я досить забезпечена людина, щоб дати все необхідне Тихонові.

    — Тобто ти мого сина завезеш до Франції? Нахабний ти мужик, Дені. Вперся в чужу сім'ю і, як паразит, руйнуєш її, підгортаючи все під себе.

    — Я руйную? Ні, Анатолію. Міцну та надійну родину нічим не зруйнуєш. А якщо руйнується, значить щось не таке всередині. Анжелік варта більшого, ніж ти їй пропонуєш. Це неймовірна жінка!

    — І чим вона тебе так приворожила? Що ж ви такі ласі на наших баб, га? Свої не ахті, от і крадете наших?

    — Чому ж крадете? Я заплачу багато грошей, щоб розлучення було швидким. За дозвіл на вивезення Тішки теж отримаєш круглу суму, – Дені знав стан справ Толіка. - У тебе буде стільки, скільки потрібно, щоб не бути залежним від Давида плюс на мерседес гарний вистачить.

    — Ти думаєш, я продам дружину та сина? Як дрібно, Дені, як дрібно. Запам'ятай одне, розлучення не буде, і краще б ти їхав до своєї Франції, - Толік згріб своє пальто і вийшов із номера. Внизу на ресепшені попросив, щоб викликали таксі. Спочатку поїхав у салон на Столичному до Давида, там з ним напилися і Давид завіз Толіка до стриптиз-клубу, вважаючи, що танці апетитних танцівниць, у яких фарби на обличчі було більше, ніж одягу на тілі, зможуть розвіяти його тугу та смуток. Але вони не розвіяли. О першій ночі Толік, п'яний і нещасний, з'явився вдома. Анжеліка приготувалася відчитати його по перше число, але почуте змінило плани.

    — А Дені непоганий мужик. Не питаю, що ти знайшла в ньому, розумію. Француз, уже класно, нам, бидлу, солідна противага. Багатий, як не знаю хто, принаймні згоден тебе з Тихоном купити з тельбухами. Я йому не потрібний, а то й мене б прихопив. А що, садівником на гіркий кінець. Йому садівник потрібен, не знаєш?

    — З тебе садівник, як із мене балерина, - таким Толіка Анжеліка ще ніколи не бачила. Їй навіть шкода стало чоловіка.

    — Не треба. Балерина з тебе вийшла б непогана. Даремно нила, що потовстіла. Для Дені ти схудла пристойно. Молодець! Ні-і-і, мужика ти собі класного відтяпала. По морді видно, не з тих, що гуляють. Благословляю, їдь і живи у своїй Франції. Чого ти його раніше не зустріла? Запізнилася.

    — Що ж. Тоді ти б зі спокійною душею затягнув у ліжко свою ненаглядну Василину, - це крутилося на язиці у Анжеліки.

    — Дурепа. Для щастя потрібно, щоби любили двоє. А вона Льошку любить. Дитина скоро народиться… Я ж не Дені, у чужу родину не попхаюся, як баран.

    — Не зарікайся. Може статися, що й тобі доведеться лізти до чужої родини… Ти п'яний. Відіспись, завтра поговоримо, – Анжеліка не стільки для Толіка, скільки для себе брала тайм аут.

    Вранці Толік був не такий багатослівний, як уночі.

    — Енжи, я добре тебе знаю. Із Дені навряд чи нікчемна інтрижка. Та й судячи з часу, у вас із ним це довго вже триває. Ти жінка доросла, роби що хочеш. Тільки Тішку не отримаєш і не мрій. Та й на фіг твоєму Дені чуже дитя, ви своїх скоро накльопаєте.

    Саме цих слів Анжеліка найбільше й боялася.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.