Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ

    Створювалося враження, що Лізавета Красовська тренувалася на Василині по частині іміджмейкерства. Виплекавши з дівчини-пацанки образ яскравої та загадкової красуні, Ліза вирішила вразити усіх коронним виходом Василини на випускному вечорі, так би мовити, закріпити результат. Треба сказати, про випускний більше думала саме Ліза, а не випускники – Ванька та Василина. Ті з головою пірнули у іспити. Вчив навіть Ванька. Ото лише ніхто не здогадувався, що він вчив.

    Василині спокою додали результати тестування після завершення курсів – у неї був найбільший бал. Куратор запевнила, що з її атестатом, довідкою про сирітство й такими високими показниками тестів, вступ – просто фактичне заповнення відомостей. Тим більше, майже всі викладачі Лісу знали в обличчя, і не приховували, що такі студенти – рідкість.

    — Може б, прямо батьку сказав, що ти на право вступати будеш? – умовляла зізнатися у своїй авантюрі Василина Ваньку.

    — Ні. Якщо не поступлю, а ти бачила, як тести паршиво написав, караул Цей, довготелесий сказав, що у мене цеє… пі кю слабке…

    — Ай кью, Вань, - поправила Василина. – Довготелесого звати Михайло Володимирович. Нормальне у тебе ай кью. Просто у заповідниках і заказниках трохи заплутався. Але ж є ще два місяці, підучиш.

    — Не парся, Вась. Як карта ляже, так і буде. Там військова кафедра є. А то батя погрожує, що до армії зашле. Щоб я сильно боявся армії, то ні, але рік терпіти дідів, та й два роки коту під хвіст, якось не фонтан. А так стану адвокатом чи то юристом. Все одно ж в одному виші вчитися будемо, просто на різних факультетах. Але це якщо вступлю.

    — А як ти збираєшся батькам пояснювати, що стільки іспитів багато здаватимеш? – Василина не розуміла, навіщо стільки таємниць та загадок.

    — Це я якось розрулю. Мені тут темки творів орієнтовно три десятки гарні люди підкинули, - Ванька дістав з кишені зім’ятий в хлам листочок із зошита. – Якщо допоможеш твори написати, я теж колись корисним стану.

    — Звичайно, напишу, Вань, - посміхалася Василина. – Ти вже корисний тим, що існуєш. А що за гарні люди?

    — Дівчина із приймальної комісії. В кіно сходили, цукерки подарував і тралі-валі – допомогає, - хвалився Ванька.

    — Сподобалася? – Василину радувало, що у Ваньки щось назріває на особистому фронті.

    — Хто? Вона? Та ну тебе! Так, просто потрібні люди, знайомства. Просто дипломатія, - пояснив свій інтерес Ванька.

    ***

    — Ти маєш виглядати гарно. Це перший твій бал в житті. Другим буде весілля, але то інше. Випускна сукня має бути довгою і особливою. Рожевою, - малювала у фантазіях Ліза Григорівна. Колись вона сама мріяла саме про таку, але батьки не мали багато грошей, щоб реалізувати мрію доньки. Відрізу, на жаль, не рожевого, а бежевого (чудово, що хоч такий був), вистачило тільки на коротеньку суконьку. Ліза довго думала, що б його зробити, щоб вона була гарною, незвичною, особливою. І прикрасила її яскравою вишивкою. Усім дуже сподобалося, вишивку зацінили, але у Лізи залишився осад якоїсь нереалізованості. Тепер вона хотіла реалізувати усі свої мрії на Василині.

    — Не рожеве! – нервово вигукнула Ліна. – Я хочу зелене.

    — Чому зелене? – не розуміючи такого вибору, здивовано підняла брови Ліза.

    — Щоб сережки й кулон підійшли, - пояснила Ліна. Дівчина давно зберігала дорогі серцю Толікові подарунки. І навіть в один з візитів до Києва вона попросила Льошку, щоб він відвіз туди, де проколюють вуха. Льошка, не довго думаючи, завіз Василину до знайомого татуювальника Веніаміна. Той майстерно, цілком безболісно проколов Лісі мочки вушок і вставив гігієнічні гвіздочки.

    — Протирати перекисом водню протягом місяця. Гвіздочки не витягати, але щодня по декілька разів провертати в різні боки, - дав поради хлопець і при цьому підморгнув Льошці. Йдучи з салону, Ліна почула, як татуювальник тихенько сказав Льошці: «Бомбезна дівчина», на що Олексій також пошепки відповів: «Я в курсі».

    Сукню Василина обирала з Лізою Григорівною. Для цього спеціально поїхали до Києва на базар. Костюм Ваньці обрали швидко. Наріжним каменем стало питання: «Краватка чи метелик?» Василині подобався елегантний невеличкий чорний метелик на резинці, Лізі Григорівні – тонка змійка – шкіряна краватка, також на резинці.

    — Як швейцар, - прокоментував Ванька метелика і зупинився на краватці-змійці.

    Сукню Василині обирали дуже довго. По-перше, Лізавета хотіла обов’язково довгу, а в зеленому кольорі довгих не так-то й багато було. По-друге, сукня мала подобатися як Лізі, так і Василині, а смаки все ж у обох були різні.

    Ця сукня Василині сподобалася найбільше за інші, хоча Ліза Григорівна й вважала, що вона надто відверта, якщо дивитися ззаду. Наряд висів на манекені і, не дивлячись на те, що він був прихований у глибині більш пишних вечірніх суконь, Василина його помітила. Спочатку Ліза хотіла сказати категоричне «ні», але, побачивши, як прикипіли очі Ліни саме до цієї сукні, вирішила не протистояти. Вона вчинила так, як її вчив робити батько – стати на місце іншої людини і спробувати відчути те, що відчуває вона. Ліза згадала себе в юному віці й вирішила, що у дітей усе має бути так, як вони того забажають, бо у неї в житті було надто багато табу.

    Коли Василина приміряла сукню, а треба віддати належне, на ній вона виглядала набагато краще, аніж на німому манекені, люди, що проходили повз, заглядалися й відверто милувалися.

    — Вай, красуня, заміж виходиш? – кинув продавати джинси армянин Вано й прибіг нахвалювати товар Ауріки, дружини брата, яка торгувала вечірніми та весільними сукнями.

    — Де ви бачили, щоб у зеленому заміж виходили? – не дуже привітно присадила Ліза, бо знала, що базар – не місце для сентиментів, тут треба бути напоготові, захищати вуха від надмірної кількості лапші, яку так і прагнуть навішати, а гаманець притискати ближче до тіла.

    — Випускний, - коротко, але зрозуміло пояснила Василина, посміхаючись смішному коротуну-армянину у безрозмірних спортивних штанях з великим пивним животиком, який окреслював товстий пасок із шкіряною сумочкою, що мала багато застібок.

    — Тобі треба зразу брати й весільне. Жених є? – не відчеплювався Вано.

    — Немає, - все так само мило посміхаючись відповіла Василина. У великому дзеркалі, яке перед дівчиною тримала Ауріка, Василині було видно, як гарно сиділа на її фігурі ця сукня, немов для неї пошита. Дівчина розуміла, що це саме та річ, яка необхідна, і краще вже не знайти.

    — Як немає? У такий дівчина і немає жених? Куди дивляться хлопці? – Вано спотикнувся об недобрий погляд Лізи Григорівни й трохи відсторонився. – Вай, починаю розуміти. Хлопці бояться теща! Піду я, красуне, а то твоя мати мене очима зїсть. Грізний жінка.

    Коли Ванька розповідав Єгору, як купували сукню Василині, той від душі сміявся. Ванька з артистизмом передав і акцент, і рухи, і міміку з жестами Вано. Сміялася навіть Василина, якій на базарі не так було смішно. Можливо, це тому, що не вірила дівчина, що Ліза Григорівна погодиться купити таку сукню. Тепер же ця гарна річ у дівчини була, тому Ліна знаходилася у тому чарівному стані душі, коли очікують свята, дива, чогось важливого. Ні, Василина готувалася вражати не однокласників чи то мешканців Кіровська, які мали зібратися на випускному. Василина готувалася показати свою приховану природню красу Толіку, і лише для нього були усі її приготування.

    — Одягни, Вась, цю шикарну зелень, позиримо, - попросив Ванька. – І Єгор зацінить. Там така шмотка, братан, закачаєшся!

    Василині не дуже хотілося зайвий раз одягати пишну сукню, особливо вовтузитися із корсетом. Але Ванька був надмірно наполегливим.

    — Та одягни вже, нехай не нудить, - приєднався до брата Єгор. Він боявся зізнатися, але й йому дуже кортіло побачити Лісу у довгій бальній сукні ще до того, як відбудеться бал.

    — Я корсета сама не затягну, - щічки дівчини трохи зачервонілися під наполегливим поглядом Єгора.

    — Я можу допомогти, - без вагань викликався хлопець. Він вже був весь у передчутті цього таємничого дійства, але Василина зруйнувала його пісочний замок солодкої ілюзії:

    — Скоро прийде Ліза Григорівна. Вона вже натренувалася на цьому корсеті. А то ще чого зіпсуємо.

    Спочатку Василина поглянула на себе у велике дзеркало, розташоване у залі. М’яка тканина підкреслювала лінію грудей, довгі рукава з блідо-зеленого прозорого газу завершувалися високими зеленими шовковими манжетами біля самих зап’ястків. Золотий широкий пасок слугував центральною прикрасою, оскільки з функцією затягування талії цілком справлявся корсет. По низу сукня була обшита широкою золотою тасьмою, від якої зорепадом відходили вгору люрексові сніжинки. Золоті сандалі доповнювали увесь трохи східний ансамбль. Василина підняла поли сукні й кокетливо повідомила:

    — Ну, а тут треба буде нафарбувати нігті таким самим золотим лаком.

    — Офігенно! – видав комплімент не стільки у бік наряду, скільки самої Василини Єгор.

    — Це ще не офігенно, - із знанням справи повідомив Ванька. – Васька, ану повернися задом, щоб Єгора легкий кондратій прихопив. Я як побачив таке диво, ледве жуйкою не вдавився там на базарі, - попередив Ванька. Василина слухняно повернулася.

    — Я ніколи не бачив, щоб якась річ виглядала так строго спереду і так…. відверто ззаду, - з захватом мовив Єгор, розглядаючи оголену до пояса спину Василини.

    — Взагалі-то я планую накрутити волосся й закрити ним спину, - повідомила дівчина. – А то якось, немов гола. Вам сукня подобається? – закружляла дівчина, милуючись своїм першим дорогим нарядом. Досі вона якось не приділяла великої уваги одягу.

    — Ще б пак! Усі дівки у класі здохнуть від заздрощів, - продовжував милуватися Ванька. - Так, всі танці ми танцюємо разом, ти обіцяла.

    — Я впевнений, що від заздрощів здохнуть не лише дівки, - іронічне зауваження Єгора Ванька зрозумів по-своєму.

    — А-а-а-а, ти теж починаєш копита відкидати? А я з нею танцювати буду. Заздриш? – дражнився Ванька.

    — Не либся, я теж. Випускний будуть святкувати у нашому ресторані. Батьківський комітет так вирішив, батя знижку організував. Тому на випускний я теж з вами йду, - заявив Єгор і підморгнув Василині. – А чому б й ні? Ото буде номер: Василина Ланіна у супроводі двох кавалерів. Таку красу охороняти треба. І половина танців моя.

    — Фігушки, я на твій випускний не ходив, - завівся Ванька.

    — Хлопчики, тільки не побийтеся. З ким із вас я буду танцювати, вирішувати мені, ага? - Василина поспішила попередити конфлікт, що назрівав. – П’ять танців ще місяць назад Льошка забронював, - вирішила присадити названих братиків Василина, але по їхнім кислим мінам зрозуміла, що перестаралася.

    — Він що, теж приїде? Нафіга? – невдоволено скривився Єгор. Йому Олексій вже не подобався тим, що він подобався Василині.

    — Вважай, що я запросила. Може й брату рідному ти будеш не радий? – вколола Василина Єгора. Той здивовано підняв брови.

    — Толік також приїде? Сподіваюсь, з Анжелікою? – щось підказувало Єгору, що він помиляється.

    — Я не знаю, - чесно відповіла Василина. Її розум бажав, щоб Толік приїхав з Анжелікою, а душа – щоб без неї.

    ***

    — Слухай, Енжи, я починаю ревнувати до цієї, як там її, Кареліної, - напівжартома мовив Толік, милуючись дружиною, яка останнім часом змінилася до невпізнання. – Ти з нею проводиш більше часу, аніж зі мною. І нічого не розповідаєш.

    — Така робота. До речі, гарно оплачувана! І цілком безпідставно, Толя, ти ревнуєш, - говорила Анжеліка, але в душі раділа. Народна аксіома «ревнує – значить любить» діяла втішно. – Я ж далі столиці нікуди й не їздила. А тут така можливість побачити світ, а за це ще й гроші платять. Толя, це подарунок долі! От як ми з тобою живемо? Ти весь час на роботі, усе, що ви з Льошкою заробляєте, вбухуїте у свою так звану фірму. Я грошей, наприклад, не бачу.

    — Ти чогось потребуєш? – не зрозумів претензій Толік.

    — Так. Мені на місяць потрібно десять пар колготок. Я можу собі лише п’ять дозволити. Про сукні я взагалі мовчу. Приїхали з Кареліною в Італію. Толя, караул, я себе нищебродкою відчула. Якби Діана не видала мені аванс і я не пішла й купила нормальні шмотки, так і проходила б у своєму задрипаному сарафанчику.

    — Енжи, от гарне ти слово дібрала – шмотки. У тебе вже стільки цих шмоток, що можна бутік дуже модний відкривати. Так, ми не шикуємо, але й не бідуємо. Я теж собі шкарпетки не за п’ять доларів купую, а нормальні, наші, хебе, щоб ноги не пітніли. Накой колготки у червні? Ти ж у брюках весь час ходиш? – загадкову жіночу душу Толік не розумів. – Я там сорочку шукав, так пачок п’ять не розпакованих у тебе лежить колготок, між іншим. Якщо зібралася мені дорікати грішми, то знайди привід серйозніший, аніж колготки.

    Анжеліка закусила губку, розуміючи, що зі сценою «а ля не все у нас чудово, чоловіче», як радила Кареліна, перестаралася. Так, якщо врахувати, як живуть інші, то вони з Толіком жили не бідно, і одяг її, Анжеліки, до шафок вже не влазив, дверцята часто не зачинялися. Але одягти традиційно нічого було.

    А ще Толік відчував, що Анжеліка сказала не все, і це лише прелюдія головного, тому постарався не дратуватися. І не помилився – інформація не запізнилася:

    — Десятого ми з Кареліною летим до Парижа. Мені потрібні гроші, - заявила Анжеліка, акуратно малюючи підводкою стрілки на очах.

    — Опаньки, - Толік аж присів на пуф. – Як надовго ви летите, пташки невгамовні, і скільки тобі для щастя треба?

    — Днів на сім – десять. Треба тисячу, - стислість – реально сестра таланту, але подруга подиву і шоку.

    — Але ми планували їхати до Кіровська, - нагадав Толік.

    — Ти мені пропонуєш проміняти Париж на Кіровськ? – іронічно спитала Анжеліка із стовідсотковою готовністю до скандалу.

    — У Ваньки і Василини випускний, - нагадав Толік давно затверджений план родинних заходів.

    — У Ваньки і Василини. Я тут яким боком? Поїдеш сам. Вірніше, з Льошкою. Він теж причманів від тієї сирітки. Будете милуватися своєю красунею на пару, - все ж вколола Анжеліка, немов доторкнулася хвостиком скорпіона до найболючішого місця ніжної шкіри.

    Як не дивно, Толік відзначив про себе, що він навіть радий, що все так добре склалося. Без Анжеліки йому буде простіше подарувати Василині витончений малахітовий браслет. З останньої розмови з матір’ю він знав, що Василині купили зелену сукню. І він здогадувався, що до такого наряду дівчинка одягне подаровані ним прикраси. А ще Толік таємно сподівався, що вийде станцювати з випускницею, але так, щоб ніхто, а головне вона сама, не зрозуміла його почуттів.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.