Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК

    Володимир Красовський на диво спокійно сприйняв заяву середнього сина Єгора про бажання вступати до Інституту іноземних мов, а не до туристичного. Чи то тому, що зневірився у перспективі готельного бізнесу, на який витратив усі свої гроші й продовжував витрачати сили, чи то побачив, що хлопець реально горить іншим, лише йому близьким та зрозумілим.

    - Вова, він повість пише, сам, - розповіла чоловіку Ліза, коли той поділився новиною про неочікуване місце вступу Єгора. – Я декілька листочків прочитала, то цікаво. Але там всі ці космічні кораблі, інопланетяни, чудно й заплутано. Діти виростають й хочуть йти своєю дорогою. Давай не будемо заважати? Нехай куди хоче, туди й поступає. Щоб не дорікав потім, що життя не туди повернув.

    - Я не проти, але конкурс в інязі шалений. Не поступить, заберуть до армії. А ти бачиш, що в армії робиться? В країні безлад, а там ще більший. Буде два роки босий і голодний. А ще може й битий. Але ж він впертий. Ванька, правда, ще впертіший, аніж Єгор, - розмірковував Володимир.

    - І в кого вони такі вперті, ти не знаєш? – прозоро натякнула Ліза.

    - У нас з тобою, в кого ж ще? – повернув дружині її ж камінчик. – Чи ти думаєш, що в тобі впертості менше? Та валом, Лізок!

    - Замість того, щоб дружині комплімент сказати, ти шукаєш недоліки. Зараз як ображуся, - театрально надула губки Ліза.

    - Які недоліки? Впертість – то зараз не недолік, а перевага. Називається цілеспрямованість. Чудові у нас діти, Ліза, але в складний час їм жити. Думав, бізнес налагоджу, допомагати буду. А ти бачиш, що робиться? Усе руйнується. Навіть боюсь передбачати, чим усе може обернутися, - Володимир реально боявся за майбутнє.

    Отримавши батькове «добро» на інститут іноземних мов, Єгор закинув написання своєї повісті й почав активно готуватися до вступу. До Києва він не рвався, тому що знав – життя у столиці дороге, та й конкурс на одне бюджетне місце відверто космічний. Єгор з матір’ю з’їздили до Луцька і подали документи до Східноєвропейського інституту імені Лесі Українки на відділення «іноземна філологія». Ліза поцікавилася станом студентського гуртожитку, і стан той їй не сподобався.

    - У Києві все ж Толік з дружиною, у них би пожив, а тут як ти збираєшся жити? Квартиру ми з батьком не потягнемо, - тиснула Ліза.

    Єгор, відверто кажучи, саме проживання під одним дахом з Толіком та Анжелікою боявся більше всього, тому швидко знайшов контраргумент:

    - Ага, зараз заведуть Толік з Анжелікою бебіка, як я вчитися буду? І тобі постійно їздити, з вредною невісткою бачитися, а? – маму переконав, мама переконала тата, питань більше не лишилося.

    За рівень свого англійського Єгор не боявся – Лариса Гаврилівна вимуштрувала так, що міг і прочитати, і перекласти, і переказати будь-який текст (крім технічного), не зганьбивши сивої голови вчительки. А от диктанту Єгор боявся, тому мати взяла на деякий час у колеги збірники диктантів і надиктовувала сину по декілька текстів на день. Коли не мала часу через домашні справи, цю місію із задоволенням виконувала Василина. Вчителька з Василини була ще суворіша, аніж з Лізавети Григорівни.

    І Єгор вступив.

    Це було свято! Усі щиро раділи. До Єгорового щастя домішався легкий сум – за сесіями він буде рідко бачити Василину. Але сум вивітрився, як тільки почалися заняття. Потоваришувавши з такими ж студентами, як і він, Єгор відчув смак вільного життя. І традиційно спочатку з головою пірнув у вир студентських гулянок, щоб не відставати від колективу.

    Василина з нетерпінням чекала вихідних, коли Єгор приїздив додому і розповідав про те, як живе у гуртожитку, з якими хлопцями, як святкували не пам’ятає чий день народження, пили не пиво і не вино, а справжню горілку. Якими п’яними і дурними були, як на ранок боліла голова, тому спізнилися на пари, як обдурювали викладачів. Єгор красиво описував життя в інституті, нічого не приховуючи від Василини. Особливо живописними виходили портрети вчителів. Усі вони були з нальотом негативу, немов ці люди навмисне були поставлені отруювати життя студентів. І лише викладачка психології Анна Петрівна була вкрай гарна, добра і мила.

    - Єгор, а ти в неї, часом, не закохався? – підколупнула Василина.

    - Та ні, просто реально гарна тітка. Я тебе люблю, - він брав її руки в свої й уважно дивився в печальні очі.

    - Не починай. А то я відчуваю себе гидко, - благала Василина.

    Єдине, що приховав Єгор, так це те, що став чоловіком. Рая вчилася на третьому курсі, але жила з першокурсницями, тому й потрапила до кімнати хлопців, коли ті відзначали день народження Сашки. Само собою випили. Як ділили дівчат, Єгор не пам’ятав, але прокинувся у ліжку з Раєю. Подробиці першої близькості хлопець пам’ятав смутно, але Рая сказала, що він був на висоті. Рая знала й уміла багато чого, тому Єгор вважав, що йому в цьому питанні пощастило. Тепер Єгор знав, що можна одну любити й носити у серці, як талісман, а спати з іншою, набираючись досвіду та скидаючи сексуальну напругу.

    ***

    Володимиру довелося лишити мінімум робочих в готелі та в ресторані, тому що елементарно нічим людям було сплачувати зарплати. Вишукані страви з меню прибрали, оскільки частіш за все замовляли недорогі борщі, пельмені та вареники. Кухар Клавдія Василівна та ще двоє помічників – це всі, хто лишалися на вихідні. Лізавета перетворювалася на адміністратора, Володимир Петрович з Гнатом відповідали за доставку необхідних продуктів. Василині з Ванькою перепадала переважно брудна робота у першій половині дня, доки в ресторані народу практично не було. На обід приходили люди, і тоді Василина з Ванькою одягали синю уніформу і працювали офіціантами. Це було одноманітно й не цікаво. Зате вечори були цікавими, тому що «фішкою» ресторану стало караоке. Василина швидко розібралася в цьому технічному пристрої, який десь відкопав Гнат. Спочатку дівчина обирала з великого каталогу якусь улюблену свою пісню й наспівувала у мікрофон, даючи зрозуміти відвідувачам, що це цікаво, і співати може кожен. Далі в мікрофон закликала спробувати сміливих. І починалося! Рідко коли хтось мав особливий музичний слух чи то гарний голос. Зазвичай доводилося слухати шансон, «Пісню про зайців» з кінофільму «Брильянтова рука» чи рідкісну какофонію під музику до гарних пісень.

    - Сюди б Гюльчатай! – не раз згадувала екзотичний голос подружки Василина. – Усі б ахнули.

    - Це та з табору, що від Єгора відчепитися ніяк не могла? – скептично говорив Ванька. З вокальними даними дівчинки він не був ознайомлений, тому що Гуля співала лише в кімнаті дівчатам та Єгору. Але Василині Ванька вірив на слово.

    - Батя обіцяв забацати свято на наше з тобою шістнадцятиріччя, в червні. Давай її запросимо? – в очах Ваньки танцювали чортики, але ідея Лісі сподобалася.

    Василина знала, що цього дня приїде Толік з Анжелікою, тому з самого ранку була, немов на голках. Вона й мріяла його побачити, і одночасно боялася, що своєю поведінкою викриє симпатію. Її красива сукня і легкий макіяж не могли викликати підозри, бо Ліса у такому вигляді працювала в ресторані щовечора. І все ж цього вечора Ліса виглядала краще, бо душа співала в передчутті зустрічі.

    - О-о-о-о! – Ванька скривив вимучену посмішку. – Знову цей приперся. Зараз почне випрошувати по мордяці, - він глянув на Василину, яка теж помітила скандального однокласника, що увійшов до зали і зайняв крайній столик.

    - Вань, не чіпай його. Посидить, подивиться, піде. А так знову битися почнете. Він же провокує тебе, а ти ведешся. І його мамаша буде звинувачувати нас у всьому, - спробувала загасити злість Ваньки.

    - Щас-с-с, буду я на його мордяку втикать весь вечір. Піду й скажу, щоб валив звідси. Для нього тут зачинено, - не заспокоювався Ванька.

    - Це злякає відвідувачів. Твій батько старається, а ти все зіпсуєш. Ігноруй, - радила Василина, хоча їй самій важко було терпіти Адама Вальського.

    Цей хлопець з’явився у їхньому дев’ятому класі в кінці вересня. Адам жив і навчався до цього у Львові. Його батьки розлучилися, мати забрала сина й переїхала жити до своїх батьків сюди, в Кіровськ. Нікому в класі Адам не подобався, оскільки був занадто самовпевненим і дуже нахабним. Високий зріст і зовнішня краса не компенсували негативні риси. Адам часто дозволяв собі багато зайвого у поведінці з однокласниками. Як на зло, Адаму сподобалася Василина. Тільки тактику завоювання уваги дівчинки він обрав наперед неправильну, агресивну. Хоча однокласники Василини перепробували майже всі тактики, але у випадку з цією дівчиною нічого не «працювало». В підсумку хлопці приписали Лісі роман з Єгором, тому що вічний охоронець Ванька не виявляв тих ознак, які свідчили про двосторонню симпатію: за ручки не трималися, усамітнитися не прагнули, демонстративно стосунки не з’ясовували – чистої води брат і сестра. Але й з іншими хлопцями класу та школи Василина помічена не була. Зате всі пам’ятали, як не відходив від Василини ні на крок Єгор, коли вчився в школі.

    По дзвонику Василина повернулася на своє місце за другою партою середнього ряду, коли відчула, як хтось легенько її шльопнув по сідницях. Ні на кого, крім Ваньки, дівчина не могла подумати, але коли повернулася, щоб достойно відповісти, знітилася – їй посміхався на всі тридцять два новенький, чиї незрозумілі липкі погляди вона давно вже ловила на собі.

    - Ще так зробиш – і ти перестанеш либитися, ідіот, - різко попередила знахабнілого Адама Василина.

    Юнак сприйняв несерйозно попередження дівчинки, що сподобалася. Не встигла його рука повторити удар по тій самій привабливій дупці Василини, як дівчина різко вивернулася й з усього маху вдарила правою ногою по руці хлопця. Адам вигнувся від болю, схопився за постраждалу руку й смачно вилаявся так, що в класі вуха зів’яли майже в усіх. Василина спокійно сіла за свою парту й почала готуватися до уроку. Ванька десь затримався. Та й вчитель географії не поспішав цього разу на урок, тому інцидент лишився без уваги.

    Валєра Книш, з яким Адам сидів за однією партою, покрутив пальцем біля скроні і неголосно мовив:

    - Куди ти лізеш? Вона карате займалася. Подякуй, що по руці, а не межи ніг, дурбецелло. Ваньці розкаже, той закопає і хрестика не притулить.

    Адама реакція Василини не зупинила, а лише підбадьорила. Хлопець сприйняв реакцію дівчини як елемент залицяння. На фізкультурі він навмисне кинув Лісі в обличчя м’яч. Це вже побачив Ванька і, природньо, не лишив без уваги. Хлопці побилися. Через те, що були вони приблизно в одній ваговій категорії, бійка вийшла серйозною, з розбитим носом і кров’ю. Вчителю фізкультури довелося скористатися допомогою трьох учнів класу, щоб розтягти не на жарт злих юнаків. Побиті, обидва опинилися в кабінеті директора.

    - Я випадково вдарив Ланіну м’ячем, - збрехав Адам, тим самим звинувативши в агресії Ваньку. Василина вмовила Ваньку не мститися новенькому, і той начебто погодився відступити, але на вихідні приїхав Єгор і, побачивши пристойно побитого брата, витяг у нього причину. Зібравши усіх хлопців дворової банди, Єгор розповів їм, що в місті є піжон, який ображає і Василину, і Ваньку.

    - Значить будемо лікувати потса, - лузаючи насіння, діловито мовив Льошка Горохов, радий, що випала нагода трошки розім’ятися, а то давно вже нічого цікавого не відбувалося.

    - А чо Васька йому в зуби не заїхала? - ніяк не міг допетрати Джаміль, знаючи можливості подружки.

    - Так била вона його, але не відколупується. Рідкісний чмир, - доступно пояснив Єгор. – Пацани, тут не фізично треба наїхати. Він має боятися і не рипатися.

    Адам дійсно злякався п’ятьох хлопців, що перегородили йому дорогу. Вислухавши їхні погрози, він вдома нажалівся мамі. Мати вирушила розбиратися до Володимира Красовського, пообіцявши тому, що й до суду справу доведе за побиття та залякування синочка. Володимир провів бесіду з синами та Василиною і попросив не чіпати Адама. Але хлопець не угомонився, і час від часу створював провокаційні ситуації. Перед однокласниками Адам хвалився, що завоює неприступну Ланіну за будь-яку ціну.

    - Валяй, пацан, а ми подивимося, як тобі роги обламувати будуть, - жартували ті, знаючи, що за Василиною надто багато захисників стоїть. Та й сама Ліса ще серйозно не почала давати відсічі нахабному кавалєру.

    ***

    Лізавета зустріла прибулих до обіду Толіка та Анжеліку, нагодувала, розпитала про те, як їм там, у столиці, живеться і запропонувала відпочити. Напередодні Володимир попросив дружину не ліпити з себе вредну свекруху, а ставитися до Анжеліки, як до рідної доньки, інакше діти більше не захочуть в гості їздити.

    Толіку ніколи було відпочивати, адже у нього була призначена зустріч з майстрами на СТО, куди батько завчасно відвіз побите рено. Анжеліка також вирішила не гаяти часу даремно, побігла до своїх батьків, давно не бачилися, та й поговорити з матір’ю хотіла.

    Зазвичай Анжеліка вирішувала усі проблемні ситуації в житті сама, батьків, а тим паче матір, не посвячувала. Але тут їй треба було з кимось надійним терміново обговорити ситуацію, що склалася.

    - Ма, мені здається, я помилилася. Він не прагне стати господарем своєї долі, - відверто зізналася Анжеліка.

    - Ти диви, яка прудка. Дай час. Як він зробить це все за декілька місяців? Тобі завжди все і одразу. Твого тата я розкручувала майже десять років. Помилилася вона. Не п’є? Не б’ється? Не гуляє? Чого тобі ще треба? – дивилася з такої позиції мати.

    - Мамо, він не зовсім мій, - зізналася Анжеліка. – Фізично – мій, але думає весь час про іншу. Він надто багато думає про свою… про цю дівчинку, що його батьки взяли під опіку.

    - О-о-о-о! Медом їм там намазано чи що? І головне ж – бачила я те дівча, нічого особливого. Їй ще лише п'ятнадцять, а хлопці вже через неї мало не щодня б’ються. Що далі буде? – видала усі плітки мати.

    - Хто б’ється? Ти про що? – не розуміла Анжеліка.

    - Ой, донечка, на днях мені тьотя Наташа, хрещена твоя, розповіла, що Ванька їхній з якимось приїжджим хлопцем билися. Через Василину. Даремно Красовські прихистили цю дівчину. Намаються вони з нею, ой, намаються.

    - Мама, мене такі глобальні питання не цікавлять. Що мені роботи? – наполягала на терміновому рецепті щастя Анжеліка.

    - Не тягни з дитиною. Прив’яжи чоловіка до себе. Навіть якщо й піде, у тебе лишиться дитина від нормального мужика. Подивись, скільки п’яні та наркоманів навкруги. А Толік і розумний, і гарний, і якщо що, аліменти платитиме.

    - Ну ти скажеш, ма. І що я буду робити з тією дитиною? Вдома сидіти? І квартира не наша. Не сьогодні-завтра цій тітці, що поїхала, заманеться її продати. Нам куди? До тебе на шию? З дитиною!

    - Якщо повернешся, ми з батьком не проженемо. Але я думаю, ти даремно хвилюєшся. Василина мала для Толіка, у неї під боком такий табун хлопців, що твій Толік їй триста років треба. Вона на нього, як на діда дивиться.

    - Бачила я, мамо, як вона на нього дивиться, - гнула своє Анжеліка, яку зсередини роздирав вогонь ревнощів.

    - Якщо будеш усіх його дівах згадувати, то посивієш. Знаєш, скільки у нього їх було? Мені тут понарозказували! А взагалі, мені свого часу мати говорила, що чоловік, щоб не загуляв, повинен йти з дому з повним шлунком і з пустими яйцями. Грубо, але правда!

    - Це я й без тебе знаю, ма. Мені більше треба. Не просто, щоб йшов і повертався. Хочу, щоб мною дихав, любові, як у книжках.

    - А ти сама його любиш так, як у книжках? – мати й не здогадувалася, що втрапила у самісіньке яблучко. Анжеліка навіть не встигла подумати над цим питанням, як до кімнати зазирнув батько:

    - А що це ви, дівчатка, сховалися і шушукаєтеся? І я хочу з донькою поговорити. Вряди-гори приїхала. А де зять?

    - Машину ремонтує. Ми до вас завтра разом прийдемо. Ти йому, па, порадь, як роботу нормальну знайти. А то мене не слухається, - вирішила й батька підключити до пресінгу чоловіка.

    Обговоривши усі питання, що стосувалися ремонту своєї машини, включаючи перефарбовку у синій колір, заплативши аванс, Толік хотів було повернутися додому, але згадав, що батько говорив про те, що буде в готелі чи ресторані. Кабінет з написом «Директор» в готелі був зачинений, тому Толік попрямував до ресторану через оранжерею. Не встиг він відчинити двері, які з’єднували готель з рестораном, як йому прямо в обійми влетіла пташкою Василина. Толік сподівався побачити її тут, але щоб так близько – і не мріяв. Інстинктивно він обійняв дівчинку, задихнувшись у легкому ароматі її парфумів.

    А він так сподівався, що все минулося. Не минулося! Чорти б усе побрали! Мало того, що не минулося, так ще стало більш сильніше, глибше. Він вже не бачив у Василині маленької тендітної дівчинки. Для нього це була жінка. Ніжна, гарна, приваблива і до мурашок бажана. Організм реагував. І з цим було складніше боротися.

    - Ой, Толік, привіт! Там це… Адам вікно у ресторані розбив. Я до Володимира Петровича біжу попередити, - Ліса повільно почала вивільнятися з обіймів його сильних рук. – Гриша, охоронець, міліцію викликав, а Ванька побіг за Адамом. Якщо наздожене, знову битися будуть, - випалила на одному подихові Василина.

    - Батька в кабінеті немає. Куди побіг Ванька? – виокремив головне Толік. – Показуй!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.