Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ

    Чим швидше наближалася дата весілля, тим болючіше було усвідомлювати Толіку, що його щастя тікає від нього, і він не в змозі нічого зробити.

    Йому вартувало величезного зусилля волі переконати себе, що Льошка – найкращий варіант чоловіка Василині. І в той же час він розумів, що вийди Василина заміж за якогось незнайомого хлопця, вона була б далеко, і не так боляче було йому дивитися на її щастя. Уявляючи Василину в ліжку з Льошкою, Толік починав злитися на друга і розумів, що такими темпами він скоро його просто приб'є через дикі ревнощі. Льошка, стикаючись з Толіковою безпідставною розлюченістю, списував усе на те, що друга нещадно пиляє Анжеліка.

    — Що тобі на весілля дарувати, жених? - запитав Толік, коли ремонтували в гаражі Льошчин автобус.

    — Не повіриш, але для щастя все вже є. Ось тільки з Василиною прекрасною залишилося в РАГС забігти - і все, - сяяв Льошка. - Якщо ми після весілля на тижні два звалимо, сам впораєшся?

    — А тобі вистачить два тижні? – в'їдливо спитав Толік. - До речі, куди зібралися?

    — Є один одуренний пансіонат у Карпатах. Я б гори помалював, – Льошка вже уявив собі цей рай.

    Толік саркастично відзначив, що маючи таку дружину, про малювання б і не згадав. Більше б дбав про ширину ліжка. Готуючись до цього весілля, Толік готувався так, ніби збирався пережити свою клінічну смерть.

    ***

    —Лісочка, дівчинко, ти точно впевнена, що хочеш вийти заміж за Олексія? – уже, напевно, втретє за останній тиждень перепитувала Єлизавета Григорівна, бачачи, як Василина нервує. Жінка згадувала, якою вона була щасливою та радісною перед своїм весіллям. Василина їй такою не здавалась. - Ти не дивися, що все вже влаштовано. Все можна скасувати, якщо ти маєш хоча б невеликий сумнів.

    Василина уявила собі, якби вона за день до весілля, коли запрошено всіх родичів, знайомих, друзів, розроблено меню, оформлено банкетний зал ресторану та куплено подарунки, сказала, що сумнівається. Весілля, звичайно ж, було б, але тільки Ваньки та Гулі. А вона, Василина, швидше за все, сиділа б на місці Гуліного свідка. Але за турботу, яку можна було прочитати в очах Єлизавети Григорівни, Василина була дуже вдячна. Як не крути, а Єлизавета змогла стати другою мамою.

    Чи сумнівалася Василина? Сказати, що не сумнівалася, значить – збрехати. Можливо, трохи більше, ніж звичайна наречена, яка збирається заміж у такому юному віці. Їй було трохи страшно, хоча вона й прожила вже півроку в квартирі Олексія, порозумілася з його мамою, знала з розмов, що Гуля й надалі житиме в квартирі Топазових, поки Ванька відслужить належний термін в армії. Страшно їй було не за себе. Василина боялася, що її впевнена авантюра «розлюблю Толіка й покохаю Льошу» може не увінчатися успіхом.

    Вона заспокоювала себе тим, що відверто повідомила Льошці про своє тимчасово зайняте серце. Льошка знав, що вона любить поки що іншого, але дуже хоче викинути з серця це почуття. Що змінилося б, знай Льошка, хто цей інший? Василина не знала. Вона знала те, що Льошка її дуже любить: дбайливо, ніжно й трепетно. Адже у багатьох сім'ях така модель «працює»: один любить, а інший дозволяє любити себе. І все ж, коли було порушено питання вінчання, Василина відмовилася. Одна річ бути дружиною нелюбого чоловіка перед людьми, і зовсім інша – перед Богом.

    Згідно з традиціями, наречений мав приїжджати до нареченої та відвозити її на розпис, тому Льошка та Ванька одягалися та готувалися у батьків Анжеліки. І машини повітряними кУльками, стрічками, штучними квітами теж довелося прикрашати самостійно.

    Будинок Красовських зранку більше був схожим на вулик, а кімната Василини – на салон краси. Поки Єлизавета Григорівна робила Гулі макіяж, Василині запрошена додому перукарка Наташа укладала волосся у хитромудру зачіску й щедро замащувала лаком шедевр легкості та ніжності на голові.

    — Ви не уявляєте, Єлизавето Григорівно, які плітки гуляють містом, - швидко працюючи вправними руками, ділилася розмовами, почутими на ринку, перукарка Наташа, вона ж сестра однокласниці Ваньки та Василини.

    — Чому ж, Наташенько, уявляю. Які, мабуть, тільки не гуляють. Народ завжди був із фантазією та солідною ложкою дьогтю. Розповідай, чого понаскладали? - нафарбувавши тушшю і без того пишні чорні вії майбутньої невістки, Єлизавета вирішила, що підводку використовувати не буде, щоб не перестаратися з чорним кольором.

    — Усі впевнені, що Ванька одружується з Василиною, - випалила Наталка. – А про другу пару народ не зовсім здогадується.

    — Значить, буде сюрприз, – підсумувала Єлизавета Григорівна. - Так, Гуля пересідай до Наталки, а я тепер розмальовуватиму Василину. Хоча, як на мене, дівчатка, то не потрібен вам цей чортовий макіяж. Молодість – це природна краса.

    — Мамо, там якийсь мужик квіти привіз. Перевір, те, що ти замовляла, чи наплутали, – у дверях з'явився вже святково одягнений Толік. Він ковзнув поглядом по лялькоподібній Гулі, що сиділа на стільці, потім пройшовся по пишній білій сукні другої нареченої і зупинив свій погляд на сумному личку Василини.

    — Зараз йду, взагалі-то стукатися треба, Толя, - покритикувала манери сина Єлизавета. - Тут наречені. Аж дві.

    — Я не наречений жодній, ма, мені можна на них до весілля дивитися, - ці слова боляче поранили і так напружене серце Василини. Вона обернулася і зустрілася поглядом з Толіком. Це був прощальний погляд на коханого чоловіка, який ніколи не стане її долею. Ще трошки - і в неї буде інший світ та сім'я. Щоб не розплакатися, Василина поспішила до вікна, поглянути на машини у дворі. І тут же почула, як клацнули двері, що зачинилися.

    — Оце мужик! - Наташа так і застигла з гребінцем і пасмом Гулиного довгого волосся.

    Бридкою змією знову заповзло в душу Василини почуття, що вона не заміж виходить, а тікає від себе. Якоїсь миті вона почала жити не своїм життям, але коли це сталося? Придавивши почуття сумніву, Василина жартівливо відповіла:

    — Він вдало одружений і виховує сина. Наталя, краще в його бік не дивитись.

    — Та я знаю, Анжелка зі мною в одному класі вчилася, - просто відповіла Наталка.

    — Гуля, ти молодець, що вибрала сукню без корсета, а я, мабуть, не доживу до кінця церемонії, - Василина поправила корсет, затягнутий так, що важко було дихати. Наталка зголосилася трохи послабити шнурівку, але, незважаючи на зусилля дівчини, нічого серйозно не змінилося.

    Час у цей день для Василини тягнувся, наче вічність. Здавалося, чиясь владна рука заштовхала її в машину, де водієм виявився Толік. З магнітоли звучали пісні Олександра Айвазова і одна з них «Моя наречена». Василина думала, що це випадково, Толік знав, що ні, сам касету підбирав.

    У машині позаду їхала Гульчатай із батьками, братом та сестрами. Батько вів машину і не втомлювався підкреслювати, що дочці пощастило потрапити в хорошу родину, що житиме вона у великому гарному будинку, і місто невелике, але спокійне.

    Палац одружень, приємна жінка, що оголошує урочисту промову, захоплення та любов у погляді Льошки, закохані до чортиків Гуля та Ванька поруч, вишиті рушники під ногами…

    — Перед тим, як офіційно укласти ваш шлюб, я хотіла б почути, чи є ваше бажання вільним, щирим і взаємним, чи з відкритим серцем, чи за власним бажанням і доброю волею ви укладаєте шлюб? – заспівала працівник РАГСУ. - Прошу відповісти наречений...

    — Так! – голосно й задоволено сказав Льошка.

    — Прошу відповісти вас, наречена…

    — Так! – усвідомлюючи важливість хвилини, несміливо сказала Василина.

    Далі та сама процедура чекала Гулю і Ваньку.

    Обмін обручками, розписи у книзі реєстрації, квіти, привітання, ніжний поцілунок під схвальні овації – все, чоловік і дружина.

    Тепер молодята сіли разом у автомобілі: Василина з Льошкою та його батьками, Гуля з Ванькою та Красовськими. Батьки та родичі Гулі розмістилися у Льошчиному автобусі, який впевнено вів Гнат.

    Традиційна прогулянка містом із заїздом до вічного вогню, до парку, до річки. Фотограф намагався знімати гарні пари, відеозйомку взяв на себе Гнат.

    У ресторані час пішов швидше. Гості постійно кричали «Гірко!» У Ваньки з Гулею були неймовірно довгі поцілунки, під які гостям навіть набридло рахувати. У Льошки з Василиною вони були набагато коротші.

    Танці. Конкурси. Знову танці. Гірко! Солодко!

    Якийсь Гулін родич так її затанцював, що відірвав шматок низу сукні. Свідок, вона ж двоюрідна сестра Гулі, кмітлива Асія, швидко перетворила цей шматок на додаткову підв'язку.

    — Така гарна сукня, - мало не плакала Гуля. - Шкода.

    - Не переймайся, куди ти збиралася ще одягати цю сукню? Вона куплена, а не взята на прокат, тому не переймайся, - переконувала Гулю Асія, але Гуля не була б Гулею, якби не розплакалася. Василина повела подругу в далеку технічну кімнату, щоб заспокоїти.

    - Здамо в ремонт або перешиєш своїй доньці на купу маленьких і гарних платтячок, - Василині шкода було Гулі, яка для неї стала ріднішою за сестру. – Не плач, а то й я розплачуся. Знайшла привід, щоб поревіти.

    - Так хочеться, - відверто по-дитячому зізналася Гуля.

    - Вірю, сама б водоспад влаштувала, але гості можуть неправильно зрозуміти, - витираючи акуратно серветкою сльози на обличчі Гюльчатай, щоб не зіпсувати макіяж, сказала Василина.

    - А тобі чого плакати? Все ж класно. Чи ні? - Гуля, як дитина, заглядала Василині у очі, не вірячи, що у подруги може бути щось не так.

    - Пішли до зали, а то ще подумають, що нас вкрали, - тільки Василина це вимовила, як у дверях повернувся ключ, а за деякий час пролунали крики, сміх і голосні вигуки: «Домовлялися ж, без цих диких ритуалів крадіжки!».

    Коли відчинилися двері, Гулю поцупив танцювати трохи напідпитку родич, горлопанячи на весь ресторан, що купив танець з нареченою. Василині простягав руку Толік.

    — А я з тобою маю танцювати? – здивовано спитала Ліса, раптом не так зрозуміла все, що сталося.

    — Традиція. Довелося викупити твій танець у нареченого. Але він не проти.

    Намагаючись поменше дивитися Толіку в очі, Василина, шкірою відчуваючи на собі численні погляди, дозволила Толіку відвести себе на танцювальний майданчик. Вона із задоволенням танцювала з ним, вдихала запах його одеколону, запах Толіка, і від його близькості геть-чисто забула де вона, що відбувається навколо. На середині красивої повільної іноземної пісні до них підійшов Гнат і повів Толіка надвір. Василина повернулася за стіл до щасливого, але трохи сп’янілого Льошки.

    — Гнате, що за фокуси? – Толік був трохи розгніваний таким грубуватим втручанням Гната.

    — І я хотів би тебе про це запитати, хлопче. Єлизавета доручила мені не підпускати тебе до нареченої на ім'я Василина ні на крок. Зізнаюся, одразу не врубався якого рожна, а подивився, як ти її очима їси, - зрозумів, - Гнат вийняв цигарку і закурив. – Ну, ти й попав, Толян. Наче ж трохи випив.

    — Я взагалі не пив, дядьку Гнате. У мене сьогодні обов'язки. Розвожу гостей. Тож, тверезий, як скельце, - вдихаючи прохолоду весняного вечора, зізнався Толік.

    — Послухай старшу людину, яка побувала в твоїй шкірці, тобто мене, - затягнувшись цигаркою, сказав Гнат. - Люби на відстані. Вона чужа дружина, дружина твого друга, між іншим. Хай буде як ікона: гарна, кохана, але не твоя. Це боляче, гірко, але й совість чиста, і дружба на місці.

    — Ти про свою іконну любов до моєї мами, чи що? – у будинку Красовських багато хто здогадувався, що Гнат нерівно дихає до Єлизавети. Та він і сам не приховував. - Я так не зможу. Не зможу, щоб поряд і тільки дивитися.

    — Зможеш. Адже ти не хочеш їй нашкодити? Вона любить Льошку. Хороший хлопець. Тільки якщо чесно, ви б з нею виглядали крутіше. Це я щось зайве ляпнув. Як я тебе розумію, шикарна дівка виросла, і на очах буквально. Не ту ти під вінець повів, синок. Але то твоя помилка, дівчинці життя не псуй! Не пробачиш сам собі.

    Відверто кажучи, Василину втомило галасливе весілля й ці постійні окрики «Гірко!» Льошка з ентузіазмом цілував дружину. Він дуже хотів втекти з нею від цієї метушні, щоб опинитися в квартирі лише вдвох.

    Кинуті букети. Гнат відвіз Ваньку з Гулею до будинку Красовських, а Льошку з Василиною до квартири її батьків. Усі ці роки, поки Василина жила у Красовських, Володимир Петрович здавав квартиру, а плату переводив у долари. Як тільки Василина оголосила рішення вийти заміж, квартирантів виселили, квартиру привели у прядок і тепер подарували як збережене майно плюс грошовий подарунок на потреби молодої сім'ї.

    Залишившись із Льошкою наодинці, Василина насамперед вирішила скинути весільну сукню-капкан із тугим корсетом. Льошка, хоч і горів бажанням позбавити свою новоспечену дружину від одягу, але все ж таки розумів, що цей момент тепер невідворотний. Він уклав Василину на ліжко й відверто милувався нею.

    - Я ось думаю, Лісочка, за що мені таке щастя? – він ніжно погладив долонею по червоних щоках дівчини.

    - Льоша, твоє щастя дихати вже не може. Чи не допоможеш зняти цей жахливий корсет? – попросила Ліса.

    - Звісно ж, а навіщо тоді потрібен чоловік? Щоб одягати і роздягати дружину, - він допоміг підвестися Василині з просторого ліжка й почав хвилюючий ритуал розв'язування шнурівки. Коли пишні кайдани білої сукні впали на підлогу, Льошка повернув молоду дружину до себе:

    - Я люблю тебе, шалено люблю, - шепотів у губи, відчуваючи, як Ліса несміливо відповідає. У якийсь момент вона відсторонилася і, збентежено, тихенько промовила:

    - Льош, ти маєш знати, я… ніколи…

    - Я це зрозумів, кохана. Не хвилюйся, я постараюся, щоб тобі було добре. Тільки не бійся. Це все природно, це частина кохання.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.