Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ

    Нудота й постійне блювання так виматали Анжеліку, що вона вже грішним ділом не рада була, що наважилася народжувати. Але коли після чергової крапельниці трохи попускало, жінка згадувала, що майже половину вагітності вона вже відходила, вірніше, якщо бути цілком об’єктивними, пролежала, тому ніжно гладила кругленький животик і уважно прислуховувалася – лікарка говорила, що скоро можна буде почути, як дитина ворушиться. Майже два тижні з нею поруч була мати, потім на посту змінила сестра. Толік забігав або зранку й завозив усе, що треба було з продуктів та медикаментів, або увечері, коли звільнявся від термінової роботи, яка раптом підверталася.

    — Я страшненька? – питала у чоловіка схудла Анжеліка, бо звикла, що завжди виглядала, як фотомодель з обкладинки журналу мод.

    — Ти будеш найвродливішою мамою нашому малюку, - запевняв Толік. Він знав, що треба говорити лише гарне. Йому також боляче було дивитися на худу, з великими синцями під очима дружину, але хіба він міг піти проти природи? А природа наполегливо не давала Анжеліці насолодитися вагітністю. Її резур негативна кров сприймала плід як чужорідне тіло , що може спричинити шкоду організму, тому робила усе можливе, щоб його позбутися. Лікарі змушені були задіяти увесь арсенал сучасної фармакології, щоб дитина не просто народилася, але й була максимально здоровою.

    — Як завжди, заспокоюєш. Боже, як же пощастило вам, мужикам, що не доводиться ось так мучитися, - нарікала Анжеліка. – Це ще що, мені тут дівчата, які народжували, понарозповідали про самі пологи. Передбачаю, що буде взагалі веселий захід.

    Толік не поспішав «радувати» дружину тим, що у розмові з лікарем Іриною Михайлівною прозвучала інформація про те, що вагітність планують довести до максимального терміну, після чого провести кесарів розтин, оскільки до того часу організм Анжеліки буде дуже виснажений і не годитиметься для повноцінних пологів. Про велику ймовірність народження недоношеного малюка теж нічого не сказав, щоб захистити від зайвих хвилювань – Анжеліка й так була надто знервована та напружена.

    — На всяк випадок, Толя, знай, що це перше й останнє дитя. Я більше на такі подвиги не погоджуся нізащо, - відверто заявила Анжеліка. Толік особливо й не леліяв мрію, що буде інакше. Він щовечора молився усім святим, щоб хоча б ця дитина народилася здоровою і Анжеліка відійшла від виснажливої вагітності.

    — Я говорив з лікарем, вона вважає, що через тиждень тебе можна буде виписати додому, - обнадійливо мовив Толік.

    — Та скоріше б, а то я тут втомилася від аналізів, процедур і сусідки, що безбожно хропить, - зізналася Анжеліка. – Страшенно хочу прийняти ванну, а не цей нікчемний душ.

    Анжеліка стала дуже примхливою, але Толіка Ліза Григорівна попередила, що вагітним жінкам усе треба пробачати. Матері Толік вірив, хоча й не пам’ятав, щоб вона була примхливою і за вагітності Єгором, і коли носила під серцем Ваньку.

    Як тільки Толік поїхав, до Анжеліки в палату запливла Кареліна. Її оптимістична посмішка вже вселяла надію на щастя, що жевріло ген десь на видноколі життєвого шляху. Якби Анжеліка не знала, скільки проблем у цієї жінки, що зовні виглядала цілком благополучно, подумала б, що Кареліна – єдина щаслива баба на землі.

    — Блін, ти ще тут? – з порогу замість вітання спитала Кареліна.

    — Як бачите, Діана Вікторівна. Не пускають. Дуже рада вас бачити, - Анжеліка була щира, візити колишньої начальниці надавали їй сил, бо вона бачила, що її не забувають.

    — Я говорила з твоєю лікаркою. Усе пучком! А скоро взагалі усе буде чудово. До того ж, у мене новина, - вона усілася на стільчик, що стояв біля ліжка, і, як змовник, напівпошепки проказала. – Дені в Києві, прикинь!

    Анжеліка спробувала зобразити на своєму вимученому обличчі посмішку, але вийшла гримаска.

    — У нього якісь справи тут? – проявила цікавість Анжеліка.

    — Звичайно. І у цих справ є ім’я. Красиве таке. Анжеліка, - відповіла в своєму дусі Кареліна. – До тебе він, дурненька, примчав. І до бабки на прийом не ходи.

    — Обіцяйте, що не приведете його сюди, - майже благала Анжеліка. – Я не хочу, щоб він мене бачив такою.

    — Сюди його не пустять, розслабся. Сюди можна лише твоєму чоловіку й мені. Але якщо Дені чого захотів й прилетів сюди, то, видно, це важливо. Він вже тиждень тут, як турист, місто вивчає. Тільки не непритомній, його по місту твій чоловік катає.

    — Толік? – Анжеліка не на жарт злякалася. – Це ж не випадково, так?

    — Навряд чи випадково. Просто Дені захотів побачити і познайомитися із твоїм чоловіком. А чо, спосіб непоганий. Хоче знати, чи в надійних ти руках. Він точно в тебе закохався, повір мені. Навіть чорний одяг свій замінив на світлий. Коли підлікуєшся, я впевнена, що зустрічі не уникнути. Ось тобі й стимул для одужання. А це, - Кареліна потяглася до вмісту пакету, якого принесла, - Еклери, як ти й просила. Плюс яблучка й бананчики. Я за тобою скучила. Чесно. Ця Марина, моя третя після тебе помічниця, така нудна, що аж страшно, як її чоловік терпить, - перемикнула розмову в інше русло Кареліна. – Ні, роботу вона робить відмінно. Грамотна – жах, все ж дві вищі освіти, що не кажи, а мають значення. Але з нею скучно. Думаю, я її витримаю ще парочку тижнів і попрощаюся. Блін, де мені таку, як ти, віднайти?

    — Я б не хотіла, щоб ви знаходили таку, як я, - жартувала Анжеліка. – А то ви мене потім назад не приймете.

    — З такими наїздами до Києва Дені, я боюся, що тобі скоро моя робота не потрібною стане, - Кареліна й хотіла, щоб у Анжеліки було те горезвісне жіноче щастя, і в той же час чисто шкурний інтерес не давав порадіти від душі, щиро.

    Анжеліка ледве дочекалася ранку, коли приїхав Толік, щоб ненароком, розпитуючи про його роботу, хоч щось дізнатися про Дені.

    — Енжи, я дико вибачаюсь, але забув ці, як їх…. кругленькі такі з вати, - Толік марно намагався згадати незвичну назву.

    — Спонжики, - здогадалася про що забув Толік, - Нічого страшного, я у сусідки по палаті позичу, - запевнила Анжеліка чоловіка. – Ти ж зайнятий, я розумію. Купиш потім якось.

    — Зайнятий – не те слово. Золотий якийсь клієнт трапився, майже вдвічі більше, аніж треба, заплатив. Француз, але чула б ти, як він українською гароно говорить, - сам почав розмову про Дені Толік. Анжеліка ледве не прохопилася, що знає, як чудово Дені говорить українською., але вчасно прикусила язика й перетворилася на суцільний слух. – Колоритний дядько такий. Цікавиться святинями Київської Русі. Усе по церквам та монастирям катаємося. Кожен другий іноземець цим цікавиться.

    — А у чому його колоритність? – Анжеліку цікавила думка Толіка щодо Дені. Толік відповів не зразу.

    — Розумієш, є люди, які сильні фізично, а є з величезною внутрішньою енергією. Хоча він виглядає вражаюче, ледве у машині вміщається, але… І цей його погляд. Та що я тебе вантажу розповідями про якихось туристів. Як там аналізи?

    — Нормально. Антитіла в нормі, не збільшуються. Учора мені навіть здалося, що поворушився, - Анжеліка ніжно погладила невеличкий животик. Толік також доторкнувся долонею до прикритого тоненьким халаттиком животу дружини, і дуже сильно захотілося побачити, якою буде його дитинка.

    ***

    Коли Василина разом з Гюльчатай облаштували виділену їм кімнату, та стала схожою на узбецьку чайхану, тільки з фотообоями лісу на пів стіни. Гуля навезла пістрявих подушок і ковдр. Василині подобався східний стиль, тому вона не була проти ані фіолетової тюлі на вікні, ані пістрявих килимків під ногами, ані невеличких подушок, розкиданих по ліжках та дивану. Навіть за компанію ходила у подарованих Гулею шароварах під довгу футболку з написом «Може я й вредна, зате очі гарні». Таку футболку давно подарував Василині Єгор, але в Кіровську дівчина соромилася її одягати. У Києві було саме те – ніхто, крім домашніх, не бачив.

    У Василини складалося таке враження, немов би вона переїхала з однієї рідної та близької родини Красовських до іншої, не менш рідної та близької – Топазових. Спочатку почувалася винною за те, що вони з Гулею зайняли кімнату Світлаи Валеріївни, і бідній жінці доводилося тулитися у половинці зали. Відгороджене шафою ліжко замість цілої кімнати – то все ж серйозна жертва. Але завдяки легкому і веселому характеру жінки дівчата швидко перестали відчувати себе ніяково. Тим паче, що вони активно намагалися компенсувати Світлані Валеріїві її поступку своєю допомогою в домашніх справах. Гуля вечорами і у вихідні, коли не їздила до рідних, балувала усіх своїми дивовижними кулінарними здібностями. Правда, готувала вона страви узбецької кухні: дуже смажено, дуже жирно, повно спецій, але дуже смачно. Якось у неділю Гуля притягла від родичів невеличкий казанок.

    — Це що за сковорідка така? – спитала Василина, коли Гуля відмивала на кухні старенький казан, яким поділилися Норбекові із старшою донькою.

    — Казан, - мило посміхаючись, відповіла Гуля. – Плов буду робити. Папа чверть барана передав.

    — Ви лише плов в оцьому готуєте? – Василині все більше подобалася узбецька культура.

    — Не тільки. Усе готуємо. Усе, що не на мангалі, - пояснила Гуля. Вона поставила вимитий казан на стіл, Василина спробувала його на вагу й зразу ж вигукнула:

    — Божечко! І ти тягла це сама? Ще й купу м’яса? - Василину завжди дивував той факт, що на вигляд тендітна Гуля могла тягати дуже важке, не жаліючись і не нарікаючи, немов так і треба.

    — Я не тягла. Бабуся на таксі гроші дала, - зізналася Гуля. Василина пораділа, що дівчина здогадалася поберегти своє здоров’я, а не гроші.

    — Як твоя мати весь час казани такі важезні тягає? Чим кастрюля не підходить? – обурилася Василина, якій стало жаль і Гулю, і її маму, і всіх узбечок зразу.

    — А мама не тягає. Тато тягає. І плов тато робить. Мама лише салати готує і допомагає овочі нарізати, - відповіла Гуля.

    — Якщо мама не готує, як же ти навчилася? – не розуміла Василина.

    — Тато навчив, - зачервонілася дівчина й почала готувати усе необхідне для страви.

    Коли Світлана Валеріївна повернулася від племінниці з лікарні й почула божественний аромат справжнього узбецького плову, вона вчергове подякувала Богу, що послав їй цих чудових дівчаток. Їй однаково сильно подобалися і Василина, і Гюльчатай, хоча вони й були доволі різними. Як справжня мудра мати, Світлана Валеріївна приміряла кожну на роль невістки. На її превеликий подив, підходили обидві. Була б її воля, забрала б обох, але чутливе материнське серце підказувало, що сину подобається Василина.

    — Ма, ну і як ти тут з дівчатками? Не ображаєш їх? – якось жартома спитав Льошка у матері, коли дівчата були на парах, кожна у своєму інституті. Льошки не було тиждень, їздив з групою фольклористів селами Київської області. Троє хлопців і троє дівчат записували у бабусь та дідусів під місцевий акомпанемент ( баяни) народні пісні різних жанрів. Писали і в зошити, і на магнітофон, і на диктофони.

    — Синку, я в раю. Гуля наварила такого смачнючого супчику. Назву я не запам’ятала, записала в зошит. – Світлана Валеріївна полізла шукати у своїй кулінарній папочці, з якої стирчали папірці з рецептами різної степені жовтизни. – Суп з баранини. Шурпа. О! І вермишелька із шкварочками з баранячого сала з цибулькою. Ти їсти будеш?

    — Мама, після такої реклами я вже слиною ледве не вдавився. Звичайно, буду. Тільки небагато клади, а то я знаю, воно все дуже жирне й ситне,- попросив Льошка, а сам пішов мити руки.

    — А Василина як тобі, ма? – спитав з ванної.

    — Я ж тобі говорю, Бог мені ще при житті рай забезпечив. Во, рукаста дівчина. І лампочки вкручує, крани ремонтує, на кухні трубу на равз-два прочистила. Цю, яку ти говорив, що нереально прочистити, до речі. Вона пральну машинку починила. Навіть віджим працює. Позавчора притягла з базару антену, так з нею телевізор став краще працювати. Навіть субтитри можна тепер розібрати, якщо яку фразу не почула. Жаль, вони лише п’ять років вчитися будуть, - остання фраза дійшла до вух Олексія, коли він вже сідав за стіл.

    — А якщо Василина лишиться назавжди? – спитав Льошка й побачив, як зраділа мати.

    — Я буду найщасливішою свекрухою. Обіцяю, не буду вредною. Ти їй пропонував заміж?

    — Якось випадку не траплялося. Все робота, зайнятий. Я хочу, щоб вона звикла, - зізнався Льошка.

    — Ой, синку, не тягни, таку заберуть, тільки й бачив. І в кого ти такий нерішучий? Видно, у мене. Також по молодості була скромною і сором’язливою. Не будь дурним, Льош. Бери мою золоту обручку, перероби на якийсь сучасний варіант і – вперед! І їж, а то захолоне, - Світлана Валеріївна, скучивши за сином, сіла милуватися, як той їсть. – Гуля старалася. Також комусь невістка золота дістанеться.

    — Я навіть здогадуюсь кому, - підносячи ложку до рота, вирішив просвітити матір Льошка.

    — Та ти що, у Гулі є наречений? – здивувалася жінка.

    — Здається, Ванька Красовський. Ну, не думаєш же ти, ма, що він так часто до нас з тобою приїздить у гості? – переконав своїми умовиводами Льошка, дуріючи по ходу від їжі, щедро приправленої азійськими спеціями.

    — Я думала, до сестри. А і правильно, у такої гарної дівчинки має бути наречений. Коли є наречений, у неї й настрій буде вчитися, жити, дивитися у майбутнє.

    Олексій вирішив послухатися маму й підготувати обручку, купити на вихідні квитки в театр, а потім за вечерею в ресторані запропонувати Лісі стати Василиною Топазовою. Тим паче, що йому здалося, що він їй також подобається.

    З Новим роком! Бажаю Вам здоров'я, МИРУ й злагоди! До зустрічі у 2023 році! І нехай усе, що намріялося, здійсниться!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    18.03.2023 14:46
    До частини "ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ"
    Спойлер!
    Ні, Дені, звісно, такий, що і з дитиною візьме, але що про це думає Толік? З Києва до Узбекістана та назад хіба наїздишся?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    18.03.2023 16:22
    Спойлер!
    Так Гюльчатай же, чи вона десь тут? Просто про Гюльчатай вперше було у щоденнику Василини, який читав Єгор, далі стає зрозуміло, що вона була у таборі із хлопцями, тоді не зрозуміло, чому Василина з нею листується, і не зрозуміло, звідки Гюльчатай взялась у тому таборі
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ксенія Демиденко
    18.03.2023 17:41
    Вони втрьох були у таборі. Гулі Єгор сподобався, вона йому писала, але він Васьці це перепоручив. В таборах були тоді діти різних національностей.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше