Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК

    Справжня зима зі снігом та морозами почалася в середині грудня. Спочатку усі дружно заливали гірку, а потім спускалися з неї хто на чім, тому що санки - річ дефіцитна, а отже була не у всіх. Спускатися на санках – то класично, традиційно, тому не так цікаво. Набагато краще ковзали шматки картону. А головне, коли збивалася куча мала (чекати, опоки з’їде той, що стартував попереду, ніхто не збирався), від картонок було не так боляче, як від санок, що заїхали у бік чи то у зад.

    Лісі подобалося кататися на лижах, але декілька разів за компанію вона могла і з гірки спуститися. До кінця грудня, коли лід в затоні став товстим, хлопчаки полюбили грати у хокей. Свої ковзани були лише у Красовських, у всіх інших хлопців команди – взяті напрокат. Батьки вважали не доцільним купувати ковзани на рік чи то на два, адже були й інші, більш важливіші, покупки. Хокей, як і спускання з гірки, Ліса не особливо підтримувала. Ймовірно тому, що знайомство дівчини з ковзанами було не з приємних. Єгор на свою голову умовив подружку спробувати покататися, мовляв, зовсім пльова справа – став, відштовхнувся і поплив по льоду. Ванька навіть поділився своїми ковзанами, що за розміром якраз Лісі підходили. Дівчина ледве піднялася на слизькі, неслухняні леза і зразу ж впала, боляче забивши м’яке місце.

    - Сильно? – спитав Єгор, скривившись так, немов це він упав, а не Ліса.

    - Та ну вас з цим хокеєм, - дівчина зняла ковзани й пішла додому, не особливо демонструючи сильний біль. Ніхто не знав, що Ліса тиждень не могла сісти, тому й до школи не ходила. Усі думали, що хворіє на грип. У поліклініці зробили рентген і діагностували сильний забій куприка. Зате хвороба виявилася доречною, оскільки не треба було думати про маскарадний костюм до щорічного новорічного ранку. Лісі не подобалося бути білочками, зайчиками чи сніжинками. Але на більше чи то фантазії мами не вистачало, чи то часу зшити щось гарне та казкове не було. Скоріш за все Антоніна вважала свою доньку маленькою, а та духовно дорослішала й хотіла бути гарною принцесою, феєю чи східною красунею, а не рядитися у банальні дитячі костюми, як у всіх.

    На зимових канікулах Ліса виходила гратися лише тоді, коли це були войнушки між фортецями. Фортеці ліпили з численних сніжних куль, скачаних нашвидкуруч. На ура йшли стрілялки сніжками в ціль, яку вішали на високий каштан. А вечорами Василина занурювалася у вигаданий світ літератури. Відкрита нею французька письменниця Жорж Санд з першого роману «Консуело» полонила дівчинку. Василина проживала життя талановитої, але бідної циганки Консуело кожним своїм нервом. Іноді Ліса зачитувалася допізна. Оскільки батьки часто працювали в нічну зміну, то читати Лісі ніхто не забороняв. Навіть коли батько лишався один вдома й помічав світло у кімнаті доньки, він зазирав і змовницьки питав:

    - Невже так цікаво, що й спати не тягне? І про що?

    Ліса із задоволенням переказувала батьку сюжет. Віктор лише радів з того, наскільки розумною й розсудливою виростає донька. І все ж тихенько научав:

    - Сьогодні можеш почитати, але завтра треба буде гарненько відіспатися. А то доведеться носити окуляри. Зіпсуєш свої гарні очі.

    Гарні? Ліса не вірила, що має гарні очі. Вони їй здавалися якимись котячими. От у Тані Макарової сині, немов волошки. Ото гарні! Так міркувала Ліса, стоячи перед дзеркалом у коридорі й підшукуючи, що б ще можна було покритикувати у своїй зовнішності.

    В кінці лютого 1989 року спочатку була тривала відлига, а потім ударили сильні морози. Хлопчаки, ловлячи останній шанс, до одурі грали у хокей в затоні. Ліса насолоджувалася катанням на лижах вздовж затону. Батько змащував полотна лиж гуталіном, тому вони ковзалися по гладкому скрипучому снігу, як по маслу. Накатана Лісою та іншими лижниками траса не випускала зі свого полону, примушуючи дівчинку долати коло за колом.

    Хлопці ж так захопилися грою, ганяючи ключками шайбу, що навіть не помічали Лісу, яка декілька разів проїхала вздовж затону. А дівчинка кожного разу зупинялася, вглядалася, знаходила очима кожного із своєї команди, і її маленьке сердечко раділо, що їм так весело й добре.

    Вчергове відштовхнувшись лижними палками і ковзнувши по м’якому лютневому снігу, Ліса кинула швидкий погляд на затон. Хлопці розійшлися , тому що вечоріло. В затоні вона побачила лише три фігури. По синій болоньєвій куртці Ліса впізнала Єгора. І раптом повітря розірвав окрик:

    - Ва-а-а-анька-а-а-а!!!

    Ліса відчула, як немов відірвалося її серце, адже в затоні раптом лишилося всього дві фігури. Ліса миттю звільнила від кріплень чоботи, схопила лижі з палками й кинулася назустріч фігурі, що наближалася. Це був Генка. Він біг і репетував:

    - Рятуйте!

    - Що трапилося? – спитала Ліса, коли добігла до Генки.

    - Там Ванька провалився. Єгор його хоче витягти. Чо робити?

    - Біжи далі, когось дорослого зустрінеш, попросиш, щоб допомогли, - мовила Ліса, а сама побігла до місця пригоди. Коли дівчинка підбігла до початку льоду, Єгор лежав на пузі й простягав Ваньці руку. Прямо у неї на очах лід під Єгором тріснув, і той також потрапив у полон крижаної води. Тепер вже удвох вони кричали: «Допоможіть!». Помітивши Василину, Єгор попросив:

    - Сама не лізь. Зви людей!

    Але людей поблизу не було. Коли Генка зустріне когось – не зрозуміло. Та й чекати було небезпечно.

    Паніка охопила її організм, але Василина спробувала зосередитися й зібратися. Вона спочатку застосувала методику, якої їх вчив тренер з карате – відкинути неважливе, другорядне, увімкнути холоднокровність і розрахувати свої дії. Потім згадала, як учителька на класній годині розповідала про правила першої допомоги тим, що провалилися під лід. Ліса поклала на лід горизонтально дві лижі, зняла свій довгий в’язаний шарф і прив’язала його до петель на краю лижних палок. Сама лягла на лижі, й, тримаючи перед собою лижні палки, почала відштовхуватися ногами, щоб просуватися до хлопців уперед, не звертаючи уваги на шипіння Єгора, щоб пішла й не наражалася на небезпеку.

    - Не бурчи, а хапайся за пластмасове кільце на палці, - командувала Ліса.

    - Спочатку Ваньку, він у воді довше, - наполягав Єгор.

    - Ванька, постарайся схопитися за другу палку і підстрибнути, як тюлень, на лід, - командним тоном вимагала дівчинка.

    Ванька спочатку нецензурно вилаявся, але потім слухняно виконав прохання Василини. Єгор підштовхнув брата, і той з третьої спроби виповз на лід. Василина швидко й енергійно смикнула палку, і Ванька опинився на пристойній відстані від ополонки. З Єгором було складніше. По-перше, він був важчим, по-друге, у ополонці не було нікого, хто б його виштовхнув. Спроба за спробою приводила до того, що лід обламувався, але Єгор лишався у воді.

    - А спробуй упертися ковзанами об другий край, а спиною вилізти на лід. Не спіши і не панікуй. Пам’ятай, як у карате, - пробувала заспокоїти й підказати Ліса.

    - Яке в дідька карате? Я вже ніг не відчуваю, - помітно панікував Єгор.

    - Єгорушка, треба зібратися. Згадай, скільки усього є, чого ти не встиг зробити, - звернулася до резервів організму та розуму друга Ліса.

    - Ага, блін, не встиг. Тебе поцілувати, - видно, вважаючи, що йому тут край, зізнався Єгор. Ліса аж оторопіла, але потім ухопилася за це зізнання й видала:

    - Як вилізеш, я тебе сама поцілую!

    - Обіцяєш? – вимагав гарантій Єгор.

    - Ти ж мене знаєш, - твердо мовила Василина. Де тільки у хлопця ті сили узялися. Він перевернувся до льоду спиною, уперся ковзанами й повільно намацав найтвердішу ділянку, на яку, допомагаючи собі руками, поступово виліз. А далі Ліса й Ванька витягли його, тому що з усієї сили старалися, відповзаючи до берега.

    Опинившись у безпеці, усі троє вирішили йти до Красовських додому, тому що до них було найближче.

    - Ну ти красава, - розмірковував по дорозі Ванька, забігаючи наперед Василини й вдивляючись у обличчя своєї рятівниці. – Я думав, все, каюк, копита відкину. Перетрясло нехіло.

    Єгор лише дивився на Лісу й розумів, що тепер він зобов’язаний цій дівчинці життям. А він же завжди знав, що вона надійна й сильна. Тепер був упевнений, що зробить усе можливе, щоб вона була найщасливішою на землі.

    Назустріч Єгору, Ваньці й Василині бігли Єлизавета Григорівна з Толіком. А за ними червоний від марафону Генка.

    - Блін, вони самі вилізли, - з досадою в голосі мовив Генка.

    - Не самі. Васька витягла, - чесно зізнався Ванька.

    Єлизавета Григорівна підбігла до дітей, обмацала обох і зі сльозами на очах мовила: «Живі». Вона підхопила на руки молодшого сина, Толік поніс Єгора, у якого зуб на зуб не потрапляв, йти на ковзанах було важко. Ліса не знала, що їй робити, тому пленталася позаду. Толік першим помітив, що дівчинка відстала, обернувся й покликав:

    - Рятівниця! Ходім до нас відігріватися!

    - Мене вдома батьки чекають, - відповіла Ліса.

    - Василина, ти вся тремтиш, ходім швидше, це не обговорюється, - покомандувала Єлизавета Григорівна, поспішаючи швидше додому.

    - Тато й мама будуть хвилюватися, - зробила ще одну спробу відмовитися Ліса.

    - Я подзвоню їм і скажу, що ти у нас. Я б і тебе поніс, але двох не осилю. Розумієш, вони мокрі й на ковзанах цих чортових, - пробував шуткувати Толік. Потім наштовхнувся на злий погляд Єгора і все зрозумів, тихенько заспокоївши брата, - не кип’ятись. Можу я пожартувати? Ми з матір’ю ледве інфаркт не отримали, коли цей Генка прибіг і репетує: «Ванька з Єгором утопилися!».

    Діти спочатку грілися у сауні. Ліса, яка звикла до ванної, із здивуванням роздивлялася дерев’яні лежанки і гаряче каміння, складене гіркою у куточку невеликої кімнатки, в якій було спекотно. Замотавшись у махрового рушника, якого їй дала Єлизавета Григорівна, Ліса з любов’ю спостерігала, як Ванька з Єгором дуркують, пирскаючись на верхніх лежанках. Вони черпали у діжці, що стояла у кутку, воду спеціальними дерев’яними ковшиками і обливалися. Вода, втрапляючи іноді на розжарене каміння, миттєво перетворювалася на пару. Зазирнула Єлизавета Григорівна і плеснула на камені евкаліптової олії, після чого у сауні розлився приємний аромат.

    - Діти, ще десять хвилин і виходимо. Толік лікаря привіз, вас треба оглянути, -розпорядилася господиня дому й пішла.

    - Та мені вже набридло тут пітніти, - різко розвернувся Ванька й втік слідом за матір’ю.

    - А мені подобається ця дивна баня, - зізналася Ліса. – Я таких ніколи не бачила.

    - Батя зробив. Він на півночі таку бачив, ото й вирішив таку саму побудувати, - пояснив Єгор.

    - Ви часто так миєтеся?

    - Буває. Переважно мамка сауну для сушіння речей взимку використовує, - відповів Єгор і розлігся на лежаку. Ліса зробила так само. Вона заплющила очі й насолоджувалася приємним теплом і евкаліптовим ароматом. Раптом вона відчула, як її губ торкнулися чиїсь. Розплющила очі й побачила Єгора, що схилився над нею.

    - Ти чого? – вирвалося у дівчини.

    - Нічого. Ти обіцяла поцілувати, - нагадав хлопець.

    - Так я ж думала, що у щічку, - розчаруванню хлопця не було меж. Але він вирішив не відступати й повторити приємну мить. Ліса увернулася й вискочила із сауни. Пробіглася по коридору й опинилася у житловій частині дому. Тут вона наштовхнулася на Толіка.

    - О, а ти чого босоніж по холодному полу ганяєш? Рятівниця, так діло не піде, - Толік підхопив Василину, закутану до половини у рушника, на руки й відніс до невеличкої кімнатки. Там він посадовив дівчинку на ліжко і вказав на одяг, - Підсушили в кращому вигляді. Одягайся і ходім чай з медом пити. Там мама малинку знайшла. Може, лікарка яку пігулку дасть. Молодець, дівка. Наша родина тобі сильно зобов’язана. Ти навіть не уявляєш, наскільки.

    Василина не зразу змогла відійти від того, що трапилося. Сам Толік її, не зовсім одягнену, ніс на руках. Її то кидало у жар, то мороз по шкірі пробігав.

    Толік також, зачинивши двері до кімнати, де лишив Василину, витер холодний піт з лоба. Він щоразу ловив себе на думці, що ця малолітка його хвилює. Він сварив себе за те, що надто часто уявляє її образ, очі, думає про неї. Ці чортові зелені очі! Може, батько правий, і йому необхідно одружитися?

    Василина відбулася у всій цій історії легким переляком. Ванька отримав застуду, а от Єгор загримів до лікарні з двостороннім запаленням легень. Проте, це було ніщо в порівнянні з тим, що усі залишилися живими.

    Василина зразу стала героїнею, про яку навіть у міській газеті написали замітку. Стаття так і називалася « Рятівниця із шостого класу». В школі їй видали на лінійці грамоту з медаллю «За порятунок потопельників», а Ванька і Єгор Красовські з друзів перейшли у статус «брати». З того часу ворота, хвіртка, двері будинку Красовських для Ліси були розкриті завжди, а Лізавета Григорівна до Василини почала ставитися, як до доньки. Усі свята й пам’ятні дати родина Красовських відзначала разом з Василиною та її батьками. Володимир Красовський запропонував Антоніні перейти працювати до готелю, але мама Василини відмовилася. Жінка боялася, що в містечку підуть плітки. Гроші Ланіни за спасіння синів Красовських теж не взяли.

    - Коли знадобиться допомога, сміливо можете розраховувати на нас. Ми добро пам’ятаємо, - заявив Володимир Красовський Віктору Ланіну.

    Хто б міг знати, що та допомога так скоро знадобиться…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.