Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ

    Офіційна частина випускного вечора проходила у актовій залі школи, прикрашеній кульками та об’ємними паперовими квітами. Після того, як директор небагатослівно охарактеризував, наскільки відповідальний крок роблять випускники у своєму житті, усім, хто випускався зі школи, по черзі вручили атестати, деяким з медалями. Мало того, що Василина й так сліпила очі багатьом своєю розквітлою красою, одягненою у дивний дорогий наряд, так ще й всупереч пліткам та намовлянням її груди таки прикрасила заслужена золота медаль. Ванька все розглядав ту медаль на предмет наявності в ній золота. Навіть на зуб пробував, доки фотограф наполегливо крутився навколо Красовських, що сиділи у третьому ряду й милувалися Ванькою та Василиною.

    — А чого це Толік з Анжелікою та компаньйоном не приїхали? – не стримався Єгор і спитав матір. Лізавета, що уважно слухала промову класного керівника, відмахнулася від питання сина, кинувши коротке:

    — Виїхали, але щось там зламалося. Пізніше будуть. Слухай.

    На відміну від Єгора, Василина чекала появи Толіка мовчки, не виказуючи свого хвилювання. Усе, що вона робила, готуючись до випускного, призначалося виключно для того, щоб Толік побачив, якою дорослою й гарною вона стала. І ніяк не через бажання виокремитися з усього класу й когось там вразити, хоча остианнэ ъй швидко приписали.

    — Ланіна, а чого ти вся в зеленому? Ніяк царівною-жабою задєлалася? Набридло бути Василиною Премудрою? – намагався вколоти однокласник Стас. Ванька було смикнувся притиснути нахабу, але Василина стримала хлопця за рукав, продемонструвавши вид іншої зброї - слово:

    — По фен-шую, Стасік, зелений – колір найбільш гармонійний. Що таке фен-шуй, пояснювати не буду, сподіваюсь, не зовсім тупий, - і, піднявши поли сукні, що дала багато приводів для пліток, пішла, не бажаючи доводити нікому й нічого. Стасік так і лишився стояти, немов загижений, не знаючи, що таке той фен-шуй, і не маючи можливості спитати, щоб не виглядати тупим. Зате Ванька наздогнав Василину й з властивою йому простодушністю та прямолінійністю тихо спитав:

    — Чо то ще таке фен-шуй? Лайливе слово чи що? Ти на фіг йому таке незрозуміле завернула, стоїть, вилупився, зараз ще мозок вибухне у того рагуля?

    — Вдома розкажу, Вань. То мистецтво східне таке, - на Ваньку Василина могла дивитися тільки з безкінечною ніжністю. Він за зростом перегнав Єгора, заняттями боксом накачав руки й сильно роздався у плечах, але вигляд мав до болю наївний, немов так і лишився у дитинстві, забувши в сум’ятті зіскочити з каруселі.

    При вході до ресторану навмисне розстелили червону коврову доріжку, і кожен випускник, проходячи по цьому яскравому оксамиту, позував фотографу для альбому, який вирішено було зробити в стилі вручення Оскара. Сценарій придумала Ліза Григорівна, погодив батьківський комітет і взагалі був прийнятий усіма «на ура».

    Щоб батьки й вчителі не тиснули на молодь своїми вимогами та зауваженнями, їх розташували у великій залі, випускників же посадили за стіл на веранді, що передбачливо завчасно засклили. Спочатку скромне застілля ближче до дванадцятої години переросло у гучну дискотеку. Навіть Катька Садова, що хронічно заздрила Василині, перехиливши келих шампанського, зізналася, – не очікувала, що з такої пацанки, як Василина, вийде бомбезна фотомодель.

    — А чо, Ланіна, тобі пряма дорога в моделі, - ржав Володька Кравцов. – Впевнений, що без одягу ти виглядаєш не гірше, аніж в оцій дорогій ганчірці.

    — Або рот прикриваєш, або зараз буде класика жанру – по морді отримаєш, - попередив Єгор. Напружене обличчя й кулаки напоготові говорили про те, що хлопцю пристойно набридли наїзди на Василину, яка опинилася в центрі уваги. Ліна, щоб якось розрядити обстановку, потягла Єгора танцювати.

    — Не звертай уваги. Це всього лише один вечір, а потім цих людей в твоєму житті та долі не буде, - шепотів Єгор, заспокоюючи Василину, в очах якої застигли сльози.

    — З чого ти узяв, що я переживаю? Мені відверто начхати, - зізналася дівчина. – Якби не бажання твоєї мами, я б не влаштовувала усієї цієї вистави, - вона трохи відсторонилася від Єгора, який все більше й більше притискався до неї, передаючи хвилювання свого тіла. Хлопець давно вже десь кинув свій піджак, а тонка тканина його білосніжної туніки не рятувала від пожежі, яка палала в грудях. Василина відчувала, у якому шаленому темпі билося серце хлопця.

    — Але це того вартувало, Вась. Ти дуже у ньому гарна. Ніколи такою не була, - Єгор пройшовся долонями по оголеній спині Василини, і дівчина інстинктивно зрозуміла, що Єгор піде у своїх пестощах далі. Коли хлопець нахилився й поцілував Василину в шию, та відсторонилася остаточно:

    — Єгор, ти п’яний. Я ж просила не пити. А як же світанок? Ми ж у парк планували піти? До річки! – з докором подивилася на Єгора, але той лише винувато відвів очі.

    — Не бійся, я ще здатен пересуватися. А от Ваньок, мені здається, уже того, - він повернув Василину в бік крісла, на якому розвалився сплячий Ванька.

    Василина покликала Гната і той обіцяв відвезти додому хлопця, що вже нагулявся. Краще нехай вдома спить і не мозолить очі людям. Єгор з Василиною і ще десятком випускників (не всі погодилися залишати ресторан) пішли до річки милуватися світанком.

    Хто придумав цей ритуал зустрічі випускниками світанку, так і кануло в літу, але добра традиція прижилася. По-перше, видовище саме по собі хвилююче: крізь темряву з’являється легкий серпанок, потім поступово викочується диск сонця, знаменуючи прихід нового дня. А в житті тих, що закінчили школу, починається новий етап, важливий, відповідальний, дорослий. Цей світанок для Василини був не таким, як ті, які вони з Єгором і Ванькою зустрічали на рибалці. І хоча до вересня, початку навчання, було ще два з половиною місяці, але дівчина вже тепер прощалася з рідними місцями. Вона виросла настільки , що провінційне містечко стало для неї замалим, тісним і не могло більше дати стільки, скільки вона хотіла. Василина хотіла більшого. Розуміючи, що все одно буде тягти у рідні краї, вона намагалася набратися більше вражень.

    — Якщо взятися за руки і стати обличчями до сонця, можна загадати бажання. Воно збудеться, - мовила Валя Котова. Ніхто не був проти: вишикувалися у ланцюжок, підняли зчеплені руки, і кожен загадав своє бажання. Василина дуже хотіла вступити і жити поруч з Толіком, Єгор хотів написати який-небудь гарний роман, щоб усі читали його, не відриваючись.

    Славік подав ідею написати послання у майбутнє:

    — Народ, я у якомусь фільмі бачив, за кордоном є розважаловка, пишуть на папірці листа собі через років так десять чи двадцять. Заштовхують у пляшку і закопують. Головне – не забути, куди закопали. Пройде час, зберемося й прочитаємо те, що зараз накалякаємо.

    — Ага, а де папірець візьмемо, геній? – спитав Костік.

    — Ми ж на березі річки. Тут відпочивальники завжди щось викидають. У кущиках, наприклад. Народ, шукаємо щось, на чому можна писати! Папір якийсь! – дала клич Валя. – Тільки увага, не туалетний! – хлопці гучно засміялися, дівчата захіхікали.

    — Ну знайшли, а писати чим? Також до ранку ручку шукати будемо? В кущах? – іронічно зауважив той же песиміст Костік, який знайшов пусту картонну коробку від цукерок.

    — Айда на дорогу! Будемо зустрічати людей і питати ручку, - запропонував безшабашну ідею Ромка.

    — Ага, там усі з ручками ходять. Прямо з наборами, - не вірила у реалізацію цього проекту Катька.

    — Народ, а у мене в сумочці, здається, є, - Василина покопирсалася у своїй блискучій сумочці, яка пасувала сукні, й віднайшла невеличкий блокнотик з маленькою ручкою. – І навіть блокнотик є.

    — Ось що значить справжня відмінниця! З ручкою навіть спить! І ти можеш того блокнотика пожертвувати? – Славік питально поглянув на Василину, заздалегідь знаючи, що віддасть, тому що жадібністю ніколи не страждала.

    — Для такої справи, як капсула майбутнього, не жалко, - мовила дівчина й віддала ручку з блокнотом Славіку, який завжди був не лише старостою класу, а й заводилою. Він вивів на першій сторінці число, місяць і рік цього послання – «19 червня 1993 рік». Потім написав свої прізвище, ім’я та по батькові – Бондаренко В’ячеслав Геннадійович, і все, що він хотів би від себе через десять років. У Славіка були скромні бажання: отримати професію бухгалтера, знайти добру хазяйновиту дружину і завести до того часу хоча б одну дитинку. Василина писала третьою. Боячись, що хтось захоче прочитати те, що вона напише, раніше часу, Ліса написала коротко: «Я сподіваюсь те, чого ти так сильно хотіла, збулося? І ти про це не жалкуєш? А усе інше прикладеться».

    Блокнот загорнули у щільний поліетиленовий пакет, знайдений також на березі річки, заштовхали у шкарабанку від якихось консерв і глибоченько закопали у розбитої блискавкою верби.

    До парку кататися на качелях пішли тільки шестеро, а дійшли всього дві пари – Василина з Єгором і Катька із Славіком.

    Це у дитинстві качелі здавалися великими, тепер вони були маленькими і у них складно було вміститися.

    — Катерино, давай потихеньку втечемо, а то ми їм, здається, заважаємо, - запропонував здогадливий Славік.

    Помітивши, що вони лишилися насамоті, Єгор обійняв Василину, закутану у його піджак. Вона не пручалася, тому що очікувала такий сценарій. Більше того, вона вже підготувала, що скаже, але все пішло зовсім по-іншому.

    — Тобі холодно, тому що віддав мені свій піджак, і ти вирішив погрітися? – спитала Ліса.

    — Нє-а. Просто я насолоджуюсь митями, доки ми з тобою разом. Я знаю, що це не надовго, - зізнався Єгор. Василина повернулася і поглянула йому прямо в очі, у такі рідні й дорогі:

    — Єгорушка, ти пробач мене, будь ласка. Можливо, я дуже пожалкую потім, що не прийняла твоєї любові, але…

    — Але ти надто сильно любиш іншого, - продовжив за Василину Єгор. – Я знаю.

    — Знаєш? – Василина намагалася зрозуміти, наскільки багато він знає, але в темних радужках Єгорових очей відповіді не було видно.

    — Якщо дівчина говорить «ні», значить, є інший. Що ж тут незрозумілого? Я ж не Ванька, хоча й той, як на мене, допер, - постарався не виводити ім’я Толіка на світ Божий Єгор. Нехай буде все таємно, як того хоче сама Василина. – Ти його дійсно сильно любиш? А він тебе?

    — Не знаю, але мені зараз це не дуже важливо. Я хочу навчатися, отримати професію, знайти гарну роботу. Я не хочу, як Наташка, зразу після школи вийти заміж і сидіти вдома, - вирішила озвучити свої плани Василина.

    — Але якби за НЬОГО, то вийшла б, - гнув свою лінію Єгор.

    — Навряд чи, - Василина мала на увазі, що Толік був одружений. Єгор зрозумів по-своєму, подумав, що Ліса не хоче його образити.

    — Васька, а я оповідання написав. Там про нас з тобою, нафантазував, аж дах знесло. Потім якось дам почитати, - пообіцяв Єгор, все так само обіймаючи дівчину.

    — Дивний ти, Єгор. Через мене ти нещасний. Я б і сама не проти в тебе закохатися. Ти такий класний, - зізналася Василина й притулилася головою до Єгорових грудей.

    — Творчі люди мають бути трохи нещасними. Тоді пишеться краще. Це якийсь письменник ляпнув, а то ще подумаєш, що я у філософію заліз по вуха. У нас такий викладач з філософії, умора, - Єгор майстерно перевів тему на розповідь про навчання в інституті. Він знав, що Василині подобаються його веселі розповіді про студентів, які збираються компаніями у гуртожитку, співають пісні під гітару й заводять неочікувані романи. Він був радий розповісти все, що завгодно, аби не повертатися додому, а довше побути поруч з Василиною.

    Помічений катамаран біля дерев’яного причала на березі озера наштовхнув Єгора на думку, що непогано б було покататися. Іржавим цвяхом, знайденим у пилюці, Єгор роз’єднав ланцюг, яким плавзасіб був припнутий до дерев’яного стовпчика, і запропонував Василині руку, щоб та забралася на сидіння, розташоване трохи далі.

    — Нам сторож парку бошки відкрутить, - попередила Василина, але азарт покататися на водному велосипеді для двох був сильнішим за здоровий глузд.

    — Нормально, Вась. Ми випускники, нам пробачать. Покатаємося й повернемо, - запевнив Єгор, всівся на друге сидіння, поставив ноги на педалі, натиснув і лопасті катамарана закрутилися – водний велосипед поплив.

    Покатавшись так з годинку, катамаран повернули на місце, але, вибираючись на причал, Василина зачепилася сукнею. Звільняючи низ довгого наряду, вона не утрималася й, напевно, впала б у озеро, якби не сильні руки Єгора, які вчасно підхопили дівчину. Василину Єгор спіймав, але блискуча сандалина злетіла з ніжки красуні й швидко зникла у темній воді озера. І все це завдяки якісним залізним набойкам, які перед самим випускним набив на підбори Гнат.

    — Ну ось, черевичок ку-ку, - Василина уявила, як далеко вони від дому, і як їй дійти тепер?

    — Попелюшка ти моя! Бал, втрачений черевичок, - посміхнувся Єгор. – Доведеться тебе на руках нести.

    — Не смішно, Єгор. Далеко ж. Ходім до дороги, там хтось їхати буде, підкине, - запропонувала Василина. – Такі черевички гарні були. Це нам за вкрадений катамаран помста.

    — Але ж до дороги я тебе донесу. Якщо чесно, то про такий подарунок, як потягати тебе на руках, навіть не мріяв, - чи то в жарт, чи то серйозно мовив Єгор, підхопив Василину на руки й попрямував до траси. Ще півгодини Василина босоніж, з однією сандалиною у руках йшла дорогою, а Єгор безрезультатно пробував зупинити хоч якийсь транспорт. О цій порі рух був майже відсутній. Проїхало всього дві машини, але вони шарахалися від випускників, як від чуми. У третій машині була сімейна пара, яка не побоялася довезти Єгора та Василину додому. Навіть коли Ліса пообіцяла, що винесе з дому гроші, люди, що підвозили, відмовилися від плати й поїхали у справах.

    Так і вніс Єгор Василину у двір на руках. Помітивши за столом у альтанці усю родину, включаючи Толіка й Льошку, які снідали, дівчина злізла з Єгорових рук. Вона спіймала на собі здивовано-вражені погляди і Толіка, і Льошки, засоромлено зачервонілася доки Єгор вітався.

    — Нарешті нагулялися. А ми тут зачекалися, - дорікнув Володимир Петрович. – Будете снідати чи розсольнику? – пожартував глава сімейства. – Ванька вже підлікувався.

    — З ним усе добре? – спитав Єгор.

    — Дрихне, - відрапортувався Гнат. – Слабкий ще у цих справах. Швидко сп’янів. Як я не стежив, але горілку якась зараза малолітня таки пронесла. Ви пішли, а там потім ще бійка була. Але усе нормально завершилося.

    — Ото й нам би поспати, а потім вже їсти, - висловив загальну з Василиною думку Єгор.

    — Відпочивайте, звичайно. Таке свято, - погодився Володимир Петрович.

    Василина навмисне прибрала волосся зі спини, перекинувши локони наперед, і, підхопивши поли довгої сукні, не пройшла ділянку шляху до дверей, а пропливла легкою пружною ходою, продемонструвавши свій еротичний виріз. Таку ходу вона тренувала багато днів поспіль, готуючи сюрприз Толіку. Вона у мріях бачила, як Толік, побачивши її таку гарну, очманіє і буде зачарований. Маленький казус – відсутність черевиків – навіть був доречним, оскільки у сандалях, які пристойно натерли ніжки, навряд чи вона так спокусливо запливла б до будинку. Василина так мріяла, щоб Толік побачив її й зрозумів, що вона виросла і її можна любити серйозно. А тут така удача: Толік і без Анжеліки.

    Простеживши за реакцією Толіка боковим зором, Василина зрозуміла, що її сценарій спрацював. Зачинивши за собою вхідні двері, Ліса помчала до своєї кімнати, стрибаючи від щастя, і впала на ліжко.

    — Ура! –прошепотіла дівчина. – Він приїхав!

    Коли Єгор і Василина зникли в будинку, Толік нарешті прийшов до тями й питально поглянув на матір:

    — Мама? Василина? – він ніяк не міг повірити, що та фея, яку він то й бачив хвилин п’ять, не більше, була Василиною.

    — Правда, гарна? Тут все місто дивується з неї. От що значить сукні стала носити, а не свої незграбні комбінезони. Чудово, що хлопці за нею приглядають, а то б і не знаю. От і перетворилося каченя на лебедя.

    — Лебідь то лебідь, не сперечаюсь, але сукня! Ти цей виріз бачила? Не надто відверто? - зауважив Толік, придушуючи хвилю гарячого бажання.

    — Нормально. Не будь снобом, синку, - Ліза непомітно зиркнула на Толіка, розливаючи чай по чашках. Толік перевів погляд на Льошку, який вже захоплююче розповідав, як вони класом відзначали випускний свого часу. Через хвилин двадцять Толік під приводом попити холодної води, пішов до будинку. Проходячи повз кімнату Василини, Толік легенько відкрив двері й побачив дівчину, що спала на ліжку прямо у випускній сукні з макіяжем на обличчі. Сонячні промені падали на її сильно налаковане волосся, посилюючи його неприродний блиск. Толік, як крадій, тихенько, щоб не скрипнули половиці дерев’яної підлоги, пройшов всередину кімнати, заворожено залип на обличчі Василини, що мирно спала й посміхалася крізь сон. Густо нафарбовані вії смикалися, а пухкі губки манили своєю свіжістю й наївністю. Толіка охопило дивне бажання володіти цією дівчинкою. Раніше він не знав, що таке дика пристрасть, тепер це йому було відомо. Але доводилося розриватися між своїми бажаннями і боязню зашкодити Василині. Ловлячи себе на думці, що без цієї дівчинки йому в житті щастя, та що там щастя, спокою не бачити, Толік прийняв рішення, що з цим потрібно щось робити. Він ніжно погладив рожеву щічку красуні й вже нахилився, щоб поцілувати, коли почув суворий шепіт матері:

    — Що ти робиш? Здурів?- Лізавета Григорівна давно помітила, що старший син дивно себе поводить в присутності Василини. Та й прямі звинувачення Анжеліки не могли пройти повз вуха матері. Тепер вона була переконана, що Толік закохався. Ліза виштовхала сина з кімнати до того, як прокинулася Василина. Мати зачинила старшого сина в кабінеті чоловіка й вичитала по перше число:

    — Значить, Анжеліка не просто так наговорювала. Толя, що ти твориш? – грізно, але негучно спитала Лізавета.

    — Сам не знаю. Просто люблю, - опустивши очі, зізнався Толік.

    — Давно?

    — Напевне, з дня, як побачив. Тоді це було інше почуття. Вона була маленькою. Просто дивувався, яка унікальна. А тепер… Вона виросла. Прекрасний проект, ма. Я не мав сумнівів, що виросте принцеса, але щоб така… Браво, ма!

    — Так, зі своєю любов’ю роби, що хочеш, а дівчинці долю не треба псувати. Їй достатньо того, що Ванька з Єгором набридають своїми дитячими закоханостями. Ну ладно ті дівчат навкруги не бачать. Але й ти туди ж. Але ти одружений!

    — Я розлучуся з Анжелікою. Ми… - почав було ділитися з матір’ю планами, які назріли вже давно, але Ліза його зупинила:

    — Ото коли розлучишся, тоді й розмовляти будемо. А що Василина відчуває, тобі все одно? У дівчинки вступ на носі, а ти зараз закрутиш їй голову своєю любов’ю. І що? Коли люблять, тоді не шкодять, синку. Навчися приборкувати свої пристрасті. Не руйнуй те, що є.

    — Мені поїхати? – холодно спитав Толік.

    — Чому зразу поїхати? Я так довго чекала, коли ти нарешті виберешся, - Ліза потріпала Толікове неслухняне закучерявлене волосся. Їй було дуже боляче від того, що її первісток заплутався на життєвому шляху. Полюбивши Василину, як доньку, Ліза не хотіла б їй за пару ось такого складного чоловіка, як Толік, хоча той і був її сином. Про інші стосунки між Лісою і Толіком, окрім шлюбних, Лізавета навіть думати боялася, - Але пальцем зачепиш Лісу, особисто приб’ю! – пообіцяла Ліса й полишила кабінет. Єгор ледве встиг сховатися за шафою в коридорі, відсахнувшись від дверей. В загальних фразах, але він чув усю розмову.

    «Він також її любить. Це ж треба! А ось тут співпало, - Єгор сердився на старшого брата, ревнощі впереміш із заздрощами народжували невідоме досі почуття зневаги, але він, як ніхто, усвідомлював, що ці двоє колись будуть разом. – Твоя мрія, Вась, дуже навіть реальна. Прекрасний сюжет для бомбезного роману», - подумав Єгор, коли врешті письменник переміг ображеного брата. Він вирішив, що напише роман про свою родину. І навіть назву придумав. Як у Джека Лондона, тільки трохи по-іншому – «Серця чотирьох». У Лондона була одна Леонсія і двоє братів Морганів, у Єгора в романі буде троє братів Красовських ( він підбере інше прізвище, звісно) і одна Василина. Ім’я героїні також Єгор вирішив підібрати дуже гарне. Чомусь йому здавалося, що Васьці підійшло б Вікторія, ім’я богині перемоги. Епітетів Єгор планував не жалкувати. Навіть продумав питання з ілюстраціями. Цю місію він спочатку вирішив покласти на Льошку, оскільки бачив, як той гарно малює, особливо Василину. Але потім як уявив, що доведеться бути винним Льошці, зустрічатися й обговорювати робочі моменти, передумав. Льошка Єгору страшенно не подобався, можна навіть сказати, дратував своєю правильністю. Тому шукати ілюстратора виішив на стороні. Спочатку треба було написати роман.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    18.03.2023 14:17
    До частини "ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ"
    Спойлер!
    Видавництва самі надають художників і не люблять маятися з готовими ілюстраціями, бо художній редактор бачить по-своєму А чому йшла на срібну медаль, а отримала золоту?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше