Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 6 НАУКА

    У вересні почалися шкільні уроки. Батьки Василини завчасно перевели доньку в школу, яка розташовувалася поруч з домом. Ліса потрапила в клас, де навчався Ванька, оскільки п’ятий був у школі лише один, зате великий - аж тридцять один учень. З Василиною стало тридцять два.

    Класний керівник Тамара Іванівна зразу ж вирішила усіх розсадити класичним принципом – хлопчик з дівчинкою. Ваньку посадили з Катею Горською – накрохмаленою чистюлею з величезними піонами бантиків, що підтримували два хвостики волосся. І не був би він Іваном Красовським, якби не смикнув за ті хвостики. Один бант відвалився. Ото реву було! Дівчинка не бажала більше сидіти з Ванькою. Вона демонстративно усілася за останню парту і до кінця навчального року ігнорувала шибайголову Красовського. А Ванька того, певно, й добивався, тому що тільки Катька втекла, переніс речі Ліси і поставив поруч зі своїми. Василина спокійно глянула на нього і суворо попередила:

    - Якщо мене смикнеш за коси, вуха відірву і у віно викину!

    - Не смикну, розслабся. А то мені тоді Єгор бошку відкрутить за твої коси. Просто краще з тобою сидіти, аніж з тою ревухою.

    Ванька поводився з Лісою у школі зовсім не так, як зазвичай у дворі. У школі він був більш галантним і уважним. Хоча, Ванька особливою сентиментальністю не відрізнявся:

    - Тільки не мрій, що я буду тягати твій портфель, - зразу попередив.

    - Да хто тобі довірить мій портфель? Свій не згуби, - огризалася Василина, яка давно звикла до шпичаків їжакуватого друга.

    - Лади. Портфель сама носиш. Все одно до дому недалеко, - в цьому був весь Іван Красовський. Він завжди попереджав проблеми. – А то ще женихом і нареченою будуть дражнити, - навіщось виправдовувався.

    - Дуже треба! – сердито фиркнула Ліса.

    - І мені ні до чого така радість, - підтвердив Ванька.

    Після уроків біля школи Лісу чекав Єгор.

    - Давай, донесу, важкий, певно? – і, мило посміхнувшись, забрав ранець у подружки.

    - Ти мене додому вирішив провести? Тут десять хвилин пішки, - дивувалася Ліса.

    - Ну то й що. Одній же ж скучно буде.

    - А твій портфель де? – помітила відсутність шкільної атрибутики дівчинка.

    - У нас шість уроків. Я потім повернусь до школи.

    - Запізнишся ж на урок… Не встигнеш.

    - На малювання запізнитися нереально. Я швидко малюю. Десять хвилин – і якась дурня в альбомі намазюкана.

    - Учителька сваритиметься, - не заспокоювалася Ліса.

    - Скажу, що додому бігав за фарбами. Забув типу, - демонстрував свою винахідливість Єгор.

    Поспостерігавши за таким відвертим неподобством, Ванька прийшов до твердого висновку, що Єгор закохався в Лісу. В якомусь сенсі він навіть розумів брата. А хто б устояв? Василина реально не була схожа ні на одну дівчинку: каштанові локони, зелені очі й дивовижні ямочки на щічках, коли вона посміхалася, робили Лісу для Ваньки особливою. Єгору вона усміхалася не так, як усім іншим. Тоді її очі ще й блищали. З цього Ванька зробив висновок, що симпатія у Ліси з Єгором двостороння і для себе вирішив, що заважати цій парочці не буде.

    Іван особливою тягою до навчання не відрізнявся. Переважно на уроках він малював. Малював роботів, динозаврів, ельфів, гномів, коней з рогами…

    - Завтра контрольна, а ти знову весь урок промалював, - дорікнула Ліса Ваньці. Дівчинка чомусь відчувала відповідальність за навчання сусіда по парті.

    - Ну і чо? Двояк - то двояк! Перший раз чи що? Я математику не шарю, - зізнався Іван.

    - Можу після уроків пояснити, - запропонувала Ліса.

    - Та мені пояснювали і папка, і Єгор, і Толік по бошці тріснув. Навіть мамці не вдалося, а вона ж учителькою математики колись працювала, - Іван, як і всі Красовські, дуже пишався своєю матір’ю.

    - Але ж спробувати можна, - не здавалася Василина.

    - Валяй, якщо часу валом. Але я більше тридцяти хвилин не здатен впрягатися, - чесно попередив хлопчина.

    Ліса пояснювала Ваньці задачки точно так само, як це робив їй батько – в малюнках. Її гостро відточений олівець швидко бігав по листку в клітинку, малюючи наочну картинку умови, тому Ванька сидів з роззяпленим ротом і ловив кожне слово. За півгодини Ліса так розмалювала зошит, що Ванька, як він висловився, увійшов у «страшенний ступор» - а все ж так просто, а він чомусь нічорта досі не розумів.

    На контрольній Ванька пихтів, але старався щось рішати. Ліса зробила завдання свого варіанту і взялася допомагати Ваньці. Ті задачі, які Ванька зробив сам, він звірив з вирішеними Лісою. Дуже зрадів, що співпало. А от ті, які сам не робив, з Лісиного листочка не став переписувати.

    - Ідіот, оцінка погана буде! Переписуй! – умовляла Ліса.

    - Не буду! – вперто стояв на своєму Ванька.

    - Чому? – не розуміла Ліса.

    - Я сам хочу рішать, а не у тебе списувати. Та й училка не повірить, шо я раптом бац – і відмінник.

    З того часу між Василиною і Ванькою запанували стосунки довіри і взаєморозуміння не лише у дворі, але й в класі.

    Як тільки завершувалися уроки, забігали додому перевдягтися, щось з’їсти, щоб у животі не бурчало і не дратувало, всією командою стрибали на веліки і мчали до річки, у ліс, на стадіон. Велосипеди були у всіх, крім Джаміля. Зате у Єгора було прилаштоване ззаду сидіння, на яке клалася спеціальна невеличка подушечка і Джаміль завжди присідав туди. Але сидіти, щоб тебе везли, і їхати самому, розганяючись, як вітер, - дві різні речі. Хлопець дуже хотів мати свого веліка, щоб, як усі, вертіти педалями, а не слугувати рибкою-прилипалою до Єгора. Проте мати-одиначка не могла виділити гроші для велосипеда. Джаміль не припиняв сподіватися, що на його день народження приїдуть бабуся з дідусем і подарують онуку довгоочікуваний транспортний засіб. Бабуся недоречно прихворіла, тому замість візиту старих прийшла посилка з купою солодощів і грошовий переказ. Мати розпорядилася подарованими грошима практично – купила сину нову спортивну форму й черевики, бо старі вже сильно тиснули, що аж пальці боліли. З велосипедом знову був прольот.

    І все ж Бог зглянувся на Джаміля і удача наздогнала хлопця. В кінці вересня хлопці знайшли на смітнику, мимо якого часто пробігали, поламаний велік.

    - Дивись, який велік кльовий, лише руль скручений і педалів немає, - обходячи звалище сміття, звернув увагу Ліси Єгор. Дівчинка підійшла ближче, покрутила руля і видала:

    - Фігня. Можна вирівняти. Лікар, йди сюди, - Джаміль підбіг з якоюсь пляшкою і застиг у здивуванні. – Тут велік. Якщо зроблю, будеш на такому їздити? Він пошарпаний, але можна пофарбувати. У батька лишилося трохи блакитної фарби.

    - Ага, буду, - вдячно похлопав своїми довгими і густючими віями хлопчина.

    - Тоді тягнемо до гаража мого тата, - покомандувала Ліса і схопилася за переднє колесо, готуючись допомагати. Єгор делікатно відсторонив її, а питальний погляд пояснив:

    - Важке. Ми - хлопці, дотягнемо. А ти дівчинка, - Єгор ніколи не забував про те, що Ліса – слабка стать, тому намагався попереджувати неприємності. Коли Льошка Горохов вкрав у батька почату пачку цигарок «Прима» і всіх пригощав, Єгор не дозволив Лісі пробувати, як робили усі.

    - Ти чо? – не второпав Ванька і штовхнув Єгора у груди.

    - Їй це не треба! – сердито огризнувся Єгор.

    - А тобі? – спитав лукаво брат.

    - Та й мені на фіг таке треба. Не будемо ми, Вась, фігньою страждати, ага? – Єгор приємно посміхнувся, і Ліса в думках йому подякувала, що не довелося їй відставати від компанії і пробувати те, чого страшенно як не хотілося робити.

    Знайдений велосипед Ліса разом із батьком зробили за два дні. Педалі Віктор приладнав від іншого велосипеда, а руль виправив. Транспорт Джамілю був готовий. Хлопець несказанно зрадів, тому більшу частину дня вчився їздити на драндулеті, а на Василину дивився з набожним зачудуванням. Він навіть пропонував Лісі свою зекономлену на коврижках троячку в якості компенсації за труд, але Василина не взяла.

    - Збирай далі. Цепку нову на базарі купиш, бо ця розтягнена, скоро спадати почне, - порадила, як заправський майстер.

    На вихідних хлопці разом з Василиною пропадали на стадіоні, де проходили гонки на мотоциклах, а також футбольні матчі дорослих команд. Усією бригадою вболівали за команду «Соколи», де головним нападаючим був Толік Красовський. Високий статний хлопець виділявся з команди незвичною зовнішністю: смагляве обличчя з чорними густими бровами і пухнастими віями, що обрамляли темно-карі, майже чорні очі, створювали в комплексі імідж демонічної особини. Ліса боялася зустрічатися з хлопцем поглядом, а Толік завжди робив вигляд, що не помічає дівчину в компанії хлопчаків. Але тільки Василина прибирала очі подалі від Толіка, як шостим чуттям відчувала, що він вивчаюче на неї дивиться. І лише під час футбольних матчів Ліса могла вільно спостерігати за старшим Красовським, вигукувати «Гол!» і свистати не гірше пацанів. Все одно Толік не бачив і не чув, бо був зайнятий грою на полі. Так здавалося Лісі.

    Єгор вмів якось знайти потрібний лаз, щоб не платити за квиток, і зайняти вигідні місця на трибунах. І якщо хлопці вболівали за «Соколів», щоб перемогли й Толік забив більше голів, то Ліса молила Бога і всіх святих, щоб Толік не травмувався. Ще більше було хвилювань, коли Толік брав участь у перегонах на мотоциклах. Тоді при кожному напруженому моменті душа дівчини падала у п’яти, і вона дуже боялася, що старший Красовський не впорається з керуванням мотоциклу і машина підведе. Але поки що все було добре.

    - Братва, там у спортивній школі мужик толковий секцію карате веде. По вівторкам і п’ятницям на четверту годину. Хто зі мною? – оголосив якось Єгор.

    - А чо по грошам? – спитав Джаміль.

    - Охолонь, безкоштовно. Це типу гурток, - заспокоїв Єгор. – То що, йдемо? Чи як?

    Пішли усі. Ще б чого, карате! Так усі шестеро й завітали дружно до спортзали, де вже займалося у спортивних костюмах з десяток різного віку хлопців. Тренер, юнак років двадцяти п’яти, у білосніжному кімоно з червоним широким паском, приємно посміхнувся, продемонструвавши білосніжні зуби, критично оглянув колоритну банду і зупинив свій питальний погляд на Василині.

    - Що? Дівчат не тренуєте? – прямим текстом спитала Ліса. Їй дуже хотілося навчитися битися.

    - Чому ж не треную? Треную! Просто ти перша. Хлопці, я дуже радий, що ви вирішили свій вільний час присвятити тренуванням, але хотілося б поспілкуватися з вашими батьками наступного разу, коли прийдете. Вони мають заповнити анкети і дати згоду на ваші заняття. Такі правила.

    Єгор, як й інші, думав, що його з розгону почнуть вчити дригати ногами і розмахувати красиво кулаками. Ні! Те, чим займалися на першому занятті, трохи збентежило. Тренер усіх виставив у дві шеренги, поставив один перед одним і примусив кланятися.

    - Карате - це спочатку повага. Японці говорять: «Карате починається і завершується поклоном». Кожен, хто практикує карате, має з повагою ставитися до вчителів, партнерів, мистецтва карате і навіть зали. Ті, які цього не розуміють, ніколи не стануть майстрами в повному сенсі слова. Вони завжди будуть розвиватися однобоко, лише фізично, але не духовно. Ми будемо тренувати не лише тіло, а й дух.

    А далі вчилися рахувати до десяти японською мовою: ічі, ні, сан, йон, го, року, нана, хаті, ку, дзю. Тренер пояснив, що при навчанні буде використовуватися японська термінологія, тому без цифр – нікуди.

    - А чо, по-нашинськи не можна? – пролунав голосок від малого на зріст хлопчика.

    - Не можна, тому що карате – мистецтво японське. А ми вчимося поважати культуру іншої країни, - спокійно пояснив тренер.

    - А дратися коли будемо? – не витримав Ванька і все ж спитав, що сильно муляло, аж свербіло. Це питання взагалі-то цікавило усіх, але спитав Ванька. Тренер спокійно пояснив:

    - Дратися не будемо. Я обіцяю вас навчити захищатися і тримати тіло з розумом в гармонії. Дратися – не за адресою, хлопче.

    Батько Василини сприйняв бажання доньки займатися незвичним спортом на ура. Маму вмовили, аргументів назбирали донька з татом чимало. Усім, що розказував і показував тренер на заняттях, Василина ділилася вдома з батьками. Віктор і сам іноді приходив подивитися на заняття. Тренер так часто захоплено говорив про Японію, культуру цієї дивної країни, що у Василини виникло бажання більше дізнатися про країну Висхідного Сонця. Ліса прийшла до бібліотеки і попросила книжки чи журнали про Японію. Їй видали, але лише для читання у читальній залі. Василина читала з цікавістю, всмоктуючи в себе, немов губка, вражаючу інформацію. Так зачиталася, що незчулася, як промайнуло декілька годин.

    - Ми її по всьому місту шукаємо, а вона тут сидить, журнальчики гортає! – влетів до читальної зали Ванька. – Через тебе матч відмінили, - зразу закидав претензіями.

    - Не відмінили, а перенесли на завтра, - поправив делікатно Єгор. Сковзнувши по журналу «Навколо світу», він сів поруч Василини і спитав: « Чо не сказала, що в бібліотеку пішла? Розкажеш потім, що цікавого начитала?»

    - Обов’язково, - зауважила Ліса.

    - Поїхали додому довезу, а то я баті твоєму обіцяв, що знайду і доставлю цілою та неушкодженою, - все частіше Ліса стала помічати, що Єгор перебирав на себе роль її охоронця. Дівчинці це подобалося, бо давало відчуття захищеності.

    З часом у Василини намітилося два задоволення, які рівнозначно прикрашали її дівчачий світ: читання і заняття карате. Деякі журнали виписували батьки, тому Лісі потрібно було ревно стежити за поштовою скринькою, щоб своєчасно забрати і не встигли поцупити хулігани. Але більшу частину цікавої періодики дівчинка перечитувала у читальній залі містечкової бібліотеки. Часто їй компанію складав Єгор. Заняття карате теж не пропускала. Особливо бережно ставилася до кімоно, яке з часом пошила мама. До кінця навчального року Василина, як й інші члени команди, здала імпровізований іспит й замість білого урочисто отримала жовтий пасок.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.