Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ

    Робота відволікала Толіка від неприємних думок, страхів і якогось незрозумілого паршивого передчуття. Він навіть не підозрював, що красиво оформлені купи заліза, тобто автомобілі, мають над ним серйозну владу. Хтось рятується від депресії музикою, хтось іде в басейн і плаває до болю у м’язах, хтось дивиться фільм, бажано, комедію, комусь прогулянки парком чи лісом достатньо. Толік сідав у машину і мчав столичними вулицями. Тепер, коли Анжеліка полетіла до Парижа, а Тішка перебував у рідних у Кіровську, Толік після роботи просто їздив містом. У цей час дороги були вільними, тому їзда приносила задоволення.

    Давид завіз до салону позашляховики. Толік з ентузіазмом почав їх тестувати. Машини йому подобалися, але в його обов'язки входило виявити недоліки.

    — Маневреність, звичайно, слабенька, - вилазячи з щойно обкатаного на майданчику перед салоном джипа, гаркнув Толік. – Це тачка не для міста. Колеса – то річ, підвіска потужна, для наших ям і канав, але там індикатор олії не завжди спалахує, мабуть, в електриці косяк, - помічник Сергій стояв із блокнотом і записував. – Усе законспектував?

    — Ага, - розплився в посмішці Сергій. – І чо?

    — Виправити треба. Покупець не повинен цього побачити, ось чо.

    — Ну, то на виробництві ж накосячили, - обурювався Сергій.

    — І що? Може, давай оформимо повернення, заплатимо за перегін? Чи все ж таки перевіримо проводку і з'єднаємо нормально? - Толіку подобалася весела безшабашна вдача Сергія, але тільки тоді, коли це не стосувалося роботи і не переростало у розгільдяйство.

    — Такий трактор пройде будь-де, - Сергій милувався новим автомобілем, доставленим до салону всього пару днів тому. Хлопця приваблювало тоноване скло, наявність шумоізоляції. Толіку теж подобався джип, але він завжди виділяв «мінуси» для того, щоб при рекламі товару їх згладжувати правильно.

    — Ось що тобі, Серьога, не подобається в ньому? - запитав помічника, але по блиску очей зрозумів - все подобається. – Зрозуміло, не бачиш. Уточню. Бензобак…

    — Невеликий.

    — Ага. Апетит у тачки – величезний. Трасою всі двадцять літрів буде, і то якщо пенсіонерити. Отже, потрібно часто заправлятися. Тобі подобається постійно на заправках стирчати?

    — Ні. Але щось же має і в цьому ящику бути не так.

    — Що ти скажеш покупцеві, якщо він у тебе про це запитає?

    — А якщо не спитає?

    — Якщо та якби. Запитає, Сірий, обов'язково запитає. Твій аргумент – в інших автомобілів ще менше. Ближнє світло фар, на жаль і ах. Адже буває і краще.

    — Так у всіх американських тачок ця проблема, – обурився Сергій.

    — Висновок, таку тачку увечері, а саме у темний час доби, не продавати. Наголос на надійності, прохідності, потужності та престижності. І обов'язково підкреслити, що цінний для наших убитих доріг. Все записав? Іди, хлопцям лекцію читай, а я до Давида, бо просив заїхати.

    Питання няні для Тішки все ще хвилювало Толіка. Він розумів, що Анжеліка прилетить, але працювати у Кареліної не перестане, а з сином хтось має бути. Давид обіцяв пошукати серед своїх знайомих. Толік відразу ввів обмеження за віком – не молодше п’ятидесяти років. Йому Жанни вистачило.

    У офісі Давида сиділа сивоволоса, приємної зовнішності жінка. Начебто все в ній було добре: охайний одяг, манери, мова, але у Толіка спрацювала антипатія. Тільки до кінця розмови він зрозумів - міміка, вона була штучною, немов жінка підлещувалася.

    — Хто вона? – коли Марія Семенівна вже пішла, запитав Толік у Давида.

    — Моя колишня вчителька. Мила людина, але життя потріпало її сильно. Чоловік повісився, старший син в Афгані загинув.

    — Розумію. А чого школу покинула? Ще не пенсійний вік? Багато хто і на пенсії працює, якщо здоров'я дозволяє, - цікавився Толік.

    — Конфлікт у неї з директором вийшов. Начальник – пан.

    — А чого конфлікт? Привід?

    — Ну, ти Толян, як слідак, чесне слово, - обурювався прискіпливості Толіка Давид.

    — Так питання моєї дитини взагалі.-то А ти як няню вибирав би? Яка прийде? – дорікнув Толік.

    — Няню? Не вибирав би взагалі! У мене і мама, і нянька – дружина Ларка. Сидить удома і не пікає. Няню ще, зараз. Може, й прислугу, п'ять чоловік, раз така історія? З бабами треба суворо. Розпустив ти свою кралю. Дивись, щоб вона тобі сюрприз не приготувала. Такі зазвичай стрибають, як кози.

    — Давиде, ми про няньку почали розмову. Ну, то що там у Марії Семенівни з директором вийшло? - сімейні проблеми Толік ні з ким ніколи не обговорював.

    — Вибач, твоя, звичайно, справа. Стукнула якогось ідіота по фейсу. Ти ж знаєш, які зараз у нас дітки? Цукерки. Он мій старший у школу пішов. Перший клас, а поводиться, наче король Монако. Приходить зі школи і знаєш, що я чую про його вчительку першу? Зараза, корова, шизонута. Це характеристика наймилішої тітки, я на батьківських зборах був, бачив. Я його такому не вчив, але стукнути чимось хочеться. Тому училок розумію.

    Толік не полінувався поцікавитись, у якій школі викладала Марія Семенівна, з'їздив та розпитав завуча й вчителів, з якими та працювала. Усі відгукувалися про жінку добре. Для себе Толік вирішив, що зателефонує цій жінці й призначить ще одну зустріч, щоб ближче познайомитися, поговорити до того, як забере Тішку, але плани змінилися.

    Повертаючись до порожньої квартири увечері, Толік зустрівся біля сміттєпроводу із Світланою Валеріївною. Жінка клеїла листи, на яких було жирним фломастером друкованими літерами написано:

    АДЕПТ ЧОРНОЇ МАГІЇ

    наведе пристріт, порчу, імпотенцію,

    діарею, уведе в стадію алкоголізму чи нашле прищі

    по залишеному в під'їзді

    Сміттю, зіпсованим стінам, недопалкам.

    Для активації закляття просто плюньте на підлогу,

    закуріть, киньте бичок або відколупніть штукатурку

    Доторкніться до прокляття!

    Прочитавши і посміхнувшись, Толік не стримався:

    — Розважаєтеся? Доброго вечора!

    — Так сил уже немає. Живуть і гадять. То наплюють, то недопалків накидають, а нещодавно купу наклав хтось. Людську. Коти з собаками і то в куточку якось, а то посеред сходового майданчика. Добрий вечір, Толя. Чого так пізно? - вилила своє обурення Світлана Валеріївна.

    — Та це я ще зарано, Світлано Валеріївно. А куди поспішати?

    — І то правда. А ходімо я тебе пригощу чебуреками. Гуля навчила, я ось тепер куховарю. Ти ж поки що один, годувати нікому.

    — Та й не відмовлюся, - Толік збирався насмажити картоплі з яєчнею, але коли надійшла така пропозиція, він був дуже радий.

    — А Льошка що, теж ще не вдома? – здивувався Толік. Він сподівався побачити друга.

    — Яке там! Виставку готує, оформлення залів, розміщення картин. Якщо опівночі буде – добре. Навіщо йому ця виставка здалася? Слава - це не його. Малював собі тихенько у підвалі – і добре було.

    — Не скажіть, Світлано Валеріївно, творчість має радувати людей. Не можна її по підвалах ховати. Ой, яка смакота, - відкусивши і прожувавши чебурек, насолоджувався смаком Толік. Чи він був настільки голодний, чи його привабила східна кухня, але насолоду від смаку засмаженого в тісті м'яса він отримав максимальну.

    — Ох, і пощастило Іванові з дружиною! Ось відмається в тій армії, повернеться, народять із Гулею діток і заживуть славно. У мене ж душа тішиться за них. Не дівчина, а квіточка. Ось дивись, який я їй халатик до дня народження купила, – Світлана Валеріївна продемонструвала квітчастий червоний довгий халат, розраховуючи на чоловічу оцінку Толіка.

    — Гарний, Гулі підійде. А в неї що день народження скоро?

    — Так у суботу ж. Я хочу передати з тобою. Ти ж поїдеш? Олексій не зможе, із цією виставкою.

    — Звісно, передам. Мені обов'язково треба їхати, Тішку забирати. Тільки як я назад із Тихоном один? Щось думатиму.

    — А що тут думати? Назад Василину забереш, вона на руках Тішку й потримає. Вони з твоїм малим зійшлися характерами.

    — На виставку Льошки хоче потрапити? – поцікавився Толік.

    — Та не тільки, має плановий візит до гінеколога. УЗД робити треба, аналізи здавати. Повний набір справ!

    — Тоді питання не встигло відкритися, як закрилося. Звичайно, привезу вам невістку, обіцяю, - від усвідомлення того, що йому довірили таку цінну місію, у Толіка навіть настрій покращився.

    — Толь, Анжеліка скоро приїжджає? Ти якийсь сумний. Є проблеми? Я можу допомогти?

    — У неділю повертається Анжеліка. Проблеми? Та у кого їх немає, цих проблем? Ось із нянею щось ніяк не визначимося, - згадав першу на порядку денному проблему Толік.

    — Толь, а я могла б за Тихоном доглянути, як не виходить чогось, - ця думка у Світлани Валеріївни давно вже крутилася в голові, але вона побоювалася її озвучити, нав'язатися.

    А ось Толік уперше задумався про такий варіант. Адже мати Льошки – знайома, перевірена людина. Навіть родич.

    — А вам не складно буде? – Толік знав, що у матері Льошки зі здоров'ям не дуже, та ще й цукровий діабет.

    — А давай спробую. Якщо не потягну, тоді якусь тітку знайдеш. А раптом із мене суперська нянька вийде? Взагалі мені не завадить пройти курс молодого бійця, бо сам знаєш, скоро просто зобов'язана буду приступити до обов'язків бабусі, - у кожному слові Світлани Валеріївни звучала радість і гордість за сім'ю сина.

    ***

    Щоб якось задобрити розлючену на нього Гюльчатай, Толік купив невістці домашній центр-караоке, знаючи, наскільки та любить співати. І не помилився. Очі Гулі засвітилися вдячним вогнем і, як здалося Толіку, вона стала не такою суворою до нього. Потрібно сказати, іграшка сподобалася не тільки Гулі, яка порадувала гарними романтичними піснями усіх, хто сидів за столом, а й інших домочадців. Тішка, сидячи на руках у Василини, крутився, імітуючи танці. Володимир Петрович тільки пожартував, що заспіває «Мурку», а Гнат схопив мікрофон і заспівав, причому, хриплуватим блотним голосом.

    Толік довго гортав каталог пісень, наче щось наполегливо шукаючи. І знайшов. У поле зору потрапила композиція Анатолія Матвійчука «Ця жінка». І так захотілося заспівати. Що відіграло велику роль: алкоголь чи бажання завуальовано висловитись, Толік так і не зрозумів. Він просто намагався співати гарно. І, на диво домочадців, у нього це добре виходило.

    Я сам не знаю при нагоді,

    За що мені це, право слово,

    Але живу тепер, як злодій,

    Що викрав щастя у другого.

    Вона мені ще не дружина,

    Але її приречений любити,

    То все тому, що лиш вона

    За все дорожча в цьому світі.

    Це жінка, яку я люблю дуже,

    Це жінка, яка мені сниться вночі,

    Це жінка, яка дивиться з тривогою та благанням.

    Василина душею розуміла, що це адресовано їй, але гнала від себе інтуїтивні посили, як настирливого комара. Гуля з побоюванням дивилася то на подругу, то на Толіка. Ігнат вивів Єлизавету на вулицю, побачивши по її незадоволеному обличчю, що скоро розверзнеться буря.

    — Ні, ну ти бачив, що творить? - кипіла Єлизавета, адже вміла відчувати свого сина, незважаючи на те, що той сам вже був батьком.

    — І що він творить? Охолонь. Просто співає пісню. До речі, непогано співає, щиро, - похвалив Толіка Гнат.

    — Два роки музичної школи… потім покинув. Він не просто співає, він на неї дивиться і фактично зізнається у коханні, - гнула свою політику Єлизавета.

    — І що? То й нехай хлопчик висловиться. Ось я тобі скільки разів казав, що люблю. Щоправда, не співав. А хочеш, заспіваю? - відволікав, як міг, Гнат.

    — Ото тільки тебе мені й не вистачало. З піснями. Іди ти, - Ліза присіла на сходах, що вели до хати.

    — Отож-бо! Я тобі зізнавався, а ти мене завжди посилала. Васька теж послухає і пошле, - зробив прогноз Ігнат.

    — А якщо ні? - злякалася своїх думок Єлизавета.

    — Як ні? У дівки все добре з головою. Ну, сама посуди, вона заміжня за хорошим хлопцем, чекає дитину. Накой їй такі пригоди? – міркував Гнат.

    — Думаєш? – починала вірити Єлизавета.

    — Впевнений. Ти краще подивися, які білі трояндочки розцвіли. Це ті, що ми з каталогу в газеті замовили? – заговорив зуби Гнат. Знав, що Ліза переключається виключно на квіти.

    — Ні, це я у тітки на базарі купила. Як рожеві махрові купувала, а вийшли білі. Але теж нічого, – підтримала тему Єлизавета.

    Щодо Толікових почуттів перебував у невідомості лише Володимир Петрович, який з цієї причини просто підспівував, бо йому подобалася пісня.

    ***

    Першу половину дороги Толік і Василина їхали мовчки. Ліса сподівалася, що Тішка засне і не доведеться говорити з Толіком, бо той боятиметься розбудити сина. Але Тішці подобалося їздити в машині й роздивлятися все навколо. А ще Василина одягла намисто – найшикарнішу іграшку для малюків, які цікавляться навколишньою дійсністю.

    — Кого б ти хотіла: хлопчика чи дівчинку? – порушив мовчання Толік.

    — Мені наснилася мама. Вона дарувала мені синій рушник. Буде син, – відповіла Василина.

    — Ти віриш у віщі сни? Не знав.

    — Ти багато про мене чого не знаєш, - а про себе Василина відзначила, що і вона Толіка не зовсім добре, як би хотіла, знає.

    — Будь-яка людина – загадка. Але ж можна й дізнатися. Там це, Світлана Валеріївна горить бажанням побути нянькою Тішки, ти як на це дивишся? – спитав Толік, обганяючи червону ниву і здійснюючи маневр зовсім близько від КАМАЗу. Василина втиснулася в сидіння й міцно обняла Тішку.

    — Взагалі хворий? Ану зупини, - різко покомандувала Василина. Толік акуратно слухняно припаркував автомобіль на узбіччі.

    — Я зрозумів - ти проти, я поясню Світлані Валеріївні ситуацію, – по-своєму сприйняв слова Василини Толік. Коли повернувся і глянув на бліду пасажирку, зрозумів, що з висновками поквапився.

    — Я не про це. У тебе в машині, не рахуючи шаленого водія, жінка, мала дитина, твоя, між іншим, і ще, яка не народилася. Яка потреба була обганяти? А якби не встиг?

    — Блін, ти про це? Я завжди так їжджу. Нормальний обгін.

    — Не нормальний. Далі їдь спокійно, будь ласка, – попросила Василина. - Адже я злякалася за дітей.

    — Зрозумів, гормони, везу, як кришталеву вазу, ні, кришталеву вазу і два келихи, - пожартував Толік. - Випий водички. А що, Льошка хіба не так їздить?

    — Ні, не так. Тихо, плавно і повільніше, - Василина це так сказала, немов підкреслила «він краще за тебе». Як Толіку не важко було їхати зі швидкістю трохи більше восьмидесяти кілометрів на годину, але намагався догодити Василині.

    Анжеліка вже була вдома, коли Толік із Тішкою на руках увійшов до квартири. Вона кинулася обіймати сина, цілуючи й радіючи своїй кровиночці. Тільки тепер, побувавши від Тішки далеко, вона зрозуміла, наскільки він важливий для неї. У її житті Тішка був трохи більше року, а реальну цінність цього малюка Анжеліка збагнула тільки зараз.

    — Як злітали? Кареліна всі питання повирішувала? - іронізував Толік, якому навіть поцілунку від дружини не перепало. – Що цікавого бачила?

    — Я майже весь час прохворіла, - вирішила прикинутися нещасною Анжеліка.

    — А зараз як? Давай сюди Тихона, не вистачало ще його заразити, - Толік забрав малюка до кімнати. Анжеліка розуміла, що Толік чинить правильно щодо дитини, але відчувала, що про її почуття він не сильно турбується.

    Після тривалої їзди Тішка був напівсонним, тому закачати його було не важко. Як тільки дитина заснула, Толік уклав сина до ліжечка й повернувся до дружини, яка сиділа в залі.

    — Ти теж боїшся заразитись? - ображено запитала у чоловіка.

    — Дивлячись чим, - сухо і без особливих церемоній спитав Толік. – Вірусне щось чи екзотика європейська?

    Для себе Анжеліка визначила, що Дені кинувся її лікувати, ні хвилини не побоюючись, що заразиться.

    — Гаразд, пішли на кухню, я вечерю приготувала. Їсти хочеш?

    Толік не боявся заразитись. Це зрозуміла Анжеліка потім, коли після вечері в ньому все ж таки прокинувся чоловік. Потопаючи в п'янких обіймах чоловіка, який скучив за тілом дружини, Анжеліка гостро відчувала кожен рух. Порівнюючи Дені та Толіка, вона не могла зрозуміти, що їй більше подобається: сила і натиск чи м'якість та млість. Ось якби це поєднати. Але це не можна було поєднувати. Коли Толік, втомившись від близькості, заснув, Анжеліка тихенько вибралася з ліжка, підійшла до ліжечка Тішки, помилувалася янголятком і вийшла в коридор. У своїй сумці знайшла коробочку з обручкою, подарованою Дені.

    Спочатку зняла зі свого безіменного пальця весільну обручку, а потім на її місце одягла подаровану обручку з діамантами.

    «Яскравіше, багатше, краще. Але я до цього поки не готова», - подумала Анжеліка, зняла подарунок коханого француза, поклала в коробочку й надійно сховала у своїй скриньці, яка закривалася на ключ.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.