Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ

    У листопаді Володимир Красовський з Ігнатом добудували готель та затіяли урочисте відкриття з банкетом, розрізанням стрічки та феєрверком. Природно, з приводу такої події, вирішили зібрати разом усіх дітей, що роз'їхалися, хто куди.

    — Толя, жодних відмовок цього разу. Усі зберуться. Для батька це дуже важливо, – командувала парадом Єлизавета Григорівна. Їй уже пристойно набридли відмовки старшого сина. У своїх райдужних мріях Єлизавета бачила, як усі зберуться і вона намилується-натішиться подорослішали ми дітьми, що стали такими розумними і самостійними. А ще обов'язково зніме на відео, щоб потім, коли поїдуть, вона могла переглядати ще й ще, милуючись та пишаючись кожним.

    — Якщо Васька буде, я пас, ти ж знаєш, - стояв на своєму Толік.

    — Може, помирилися б, га? Чому ви посварилися?

    — Мам, ми не сварилися. Швидше, навпаки, – запевняв матір Толік.

    — Що навпаки? - Єлизавету лякали слова сина.

    — Забий, ма. Все складно. Колись розкажу, можливо.

    Розкажу… Ліза все знала, відчувала, розуміла і періодично звинувачувала себе за те, що колись легким, але владним рухом, хоча хотіла лише добра, перекреслила долю старшого сина.

    — Пробач, синку, це я винна, що ви тепер із Василиною по різні боки барикади, - нарешті зізналася і собі, і синові Ліза.

    — Та ти що, ма, я сам ідіот. Не вистачило рішучості. Але ти не сумуй, все розрулимо. Все буде чудово. А ти в мене найкраща мама.

    — Найкраща мама - це та, до якої дитина їде за першим покликом, а не та, яка випрошує візиту, як милості, - метафорично наїхала Ліза.

    — Добре, я приїду, – пообіцяв Толік. - Але не один, тебе така картина влаштує?

    — Влаштує, - погодилася Ліза і хотіла щось запитати, але Толік уже поклав слухавку.

    Коли Ліза дивилася на меншого сина Івана та його дружину Гулю, її серце співало, бо ці двоє мали гармонію. Ліза відчувала, що Гюльчатай любить Ваньку, як і Ванька Гулю. Це читалося у їхніх поглядах, у їхніх жестах, Гуля навіть сварила Ваньку з любовю, ніжно й делікатно, немов кицька м’якою лапкою била. Але ж був момент, коли вона, Ліза, могла все зіпсувати, бо не хотіла в невістки Гулю – дівчина здавалася їй невідповідною партією для молодшого сина. Ліза чомусь вважала, що Ваньці потрібна владна та сильна характером жінка, здатна ним керувати та спрямовувати. Виявилося, що ласкава і м'яка Гуля теж здатна спрямовувати Ваньку, але так, що той навіть не здогадувався, звідки вітер віє.

    Ідея організувати на першому поверсі готелю комп'ютерний клуб належала саме Гулі, тільки вона цю ідею гарно загорнула у яскравий фантик та подарувала чоловікові, як приз.

    — Слухай, я колись у Києві була, бачила такий клуб, де багато комп'ютерів, а діти та молодь, приходять туди погратися. Дуже популярний заклад, – закинула вудку Гуля.

    — Дак то ж Київ. Там народ продвинутий, із технікою на «ти». У нас не попре, - сумнівався Ванька.

    — Чому не попре? Дивись, скільки дітей без діла тиняється. Я в такому віці ходила до гуртків різних, у бібліотеку читати. Цікавими журналами та цінними книгами лише в читальній залі можна було користуватися. Сучасні діти не бажають такого. Он у нас у школі п'ять гуртків, а ходять одиниці. А якби їм щось сучасне…

    Ванька задумався, поговорив із батьком, на що отримав «ні». Володимир Красовський мотивував тим, що часи не ті, щоби так сильно ризикувати інвестиціями. Натомість Гнат загорівся такою ідеєю майже відразу. У випадку з Гнатом зіграв, швидше за все, його особистий інтерес до комп'ютерів та прагнення виконати бажання хрещеника.

    – Суперська штукенція! – це Гнат охарактеризував комп'ютер. Єгор свій комп'ютер залишив у батьків, не став перевозити до Луцька. В один із візитів додому Єгор і «підсадив» Гната на ігри, а той радий старатися - активно залучився до всіляких електронних розваг. А Єгор щоразу приїжджав і привозив чергову комп'ютерну іграшку, яку Гнат із задоволенням дегустував, радіючи, як дитина льодянику. Володимира відверто смішило, коли сивий Гнат з азартом підлітка постійно рубався у щось захоплююче. Він просто дурів, коли приходив до Гната в його скромне житло, і бачив приблизно таку картину: дорослий дядько захоплено грав у комп'ютерну іграшку і кричав, не відриваючи напруженого погляду від екрану:

    — Вован, я пам'ятаю, що треба пертися в ГОРОНО, постривай, я зараз тут один рубінчик дістану, у нього енергії дохрена, і від цього довбаного орка втечу, і я вільний!

    — Очманіти, Гнат! Тобі п'ятдесят п'ять років, а ти на цяцьки стільки часу витрачаєш! - Володимир бурчав, але йому й самому було цікаво, що там за рубіни та орки. Сідав поруч і спостерігав за майстерними ходами друга. Володимиру було смішно від блаженного виразу обличчя Гната та від його відвертих коментарів у ході гри.

    — Блін, та скільки ж у них життів? А я отак його, тю, воно ще й не здохло. А ось так. Триндець! Хлопці, ви всі тут злі й страшенно живучі.

    — Гнат, нагадую, ГОРОНО, - нависав Володимир.

    — Та зрозумів. Ну, якщо вони там у цьому ГОРОНО змусять нас у черзі чекати, рознесу цю шарашкіну контору, як халабуду цих орків. А ти помітив головний орк, який з рогами, чортяка такий, на Генку Савельєва з бухгалтерії схожий? – неохоче виходячи з гри та вимикаючи комп'ютер, сказав Гнат.

    Так от той самий Гнат, коли Іван активно проходив етап реабілітації, «заразив» хлопця комп'ютером. Гуля вчила Ваньку, як працювати у Ворді та Екселі, а Гнат – різним іграм. Природно, що ідею, кинуту Гулею Івану, останній переказав Гнатові. У того очі загорілися, як у австралійського великого миша Рокфора ( персонаж мультфільму «Чіп і Дейл»), що побачив сир. Вуса, правда, так не загорталися, як у Роккі, але трохи смикалися. Гнат у два прийоми умовив Володимира Красовського віддати ліве крило першого поверху ресторану під комп'ютерний клуб.

    — Вова, це клондайк, я тобі гарантую. Не пошкодуєш. Твій готель стільки бабок приносити не буде, скільки наша забігайлівка, - Гнат миттю склав бізнес-план і прорахував усе до дрібниць.

    — Зауваж, я туди не пхаюся. Що хочете, те й витворяйте, – умив руки Володимир. - Я зайнятий будівництвом готелю. Але наслідки розгрібати будете самі.

    — Ну, так і славно. Ми самі з вусами, дорослі, розберемося, – відверто тішився Гнат. Він п'ятою точкою відчував, що все йтиме гладко.

    Спочатку в невеликій кімнатці розмістили п'ять кабінок і закупили стільки ж комп'ютерів із найпотужнішими процесорами та гарною відеокартою – для ігор. Народу набігло стільки, що потім довелося оформляти ще одну кімнату із п'ятьма агрегатами. А там справа пішла, закрутилася, Гнат навіз крім комп'ютерів, ще й принтерів, ксероксів, і клуб почав функціонувати у двох напрямках: як ігровий заклад і як обслуговуючий населення салон у питаннях надрукувати – передрукувати. Весь ігровий досвід Гната став у нагоді.

    Та й арсенал ігор у Гната був неслабкий, що приносило шалену славу комп'ютерному клубу «Хакер». Думки щодо назви клубу розбіглися: Ванька хотів назвати «Геймер», але Гнатові більше сподобалося слово «хакер».

    — Хакер – це бандит, хрещений. Він зламує паролі, шкодить, – пояснював Ванька Гнатові. – А геймер – це гравець, гейм – англійською «гра», розумієш?

    — Розумію. Але «хакер» - більш агресивно та загадково. А що воно там означає, скоро всім начхати буде. Але якщо ти хочеш, хай "Геймер", теж нічого. Хрін розбереш, що це.

    Коли оформлювали приватне підприємство, виявилося, що в місті вже є клуб з назвою «Геймер», але дуже дорогий і десь на краєчку міста. Тому Ваньці довелося прийняти назву «Хакер» як належне.

    Гнат мав рацію. Спочатку ще якось питали, чому така назва, потім думали, що там навчають хакерству, а через місяць «Хакер» став таким популярним місцем проведення дозвілля молоді, що дорогий «Геймер» залишився на задвірках. Ігровим відділом завідував Ванька, а на ксероксах та принтерах поставили активну Віру, колишню однокласницю Івана та Василини. Директором ПП «Хакер» був Гнат, але його функції зводилися до ефектної появи перед клубом, коли вже дуже була потрібна його присутність або охоронець Гриша не справлявся з підлітком, що розбузився.

    Володимир тихенько тішився, що клуб процвітає та й син менший при ділі. Усі знали, що клуб для Ваньки – тимчасовий притулок, оскільки хлопець заочно навчався на юридичному. Але Ванька за підтримки Гулі встигав і в клубі, і до сесії підготувати всі контрольні та курсові. Та й з Гнатом на приставках могли проганяти вечір безперервно. Словом, Ванька з Гнатом були в повному взаєморозумінні, повазі та збігові інтересів.

    — Вова, як добре, що у нас є Гнат, - якось увечері за переглядом новин сказала чоловікові Єлизавета. - Немов рідний.

    — Да ти що? Невже? - здивовано піднявши густі брови, спитав награно Володимир. - Мені час ревнувати? Вперше чую від тебе хвалебні промови на адресу цього «дикого неотесаного бандюкуватого мужлана». Твої слова два роки тому, – нагадав Володимир.

    — Що ти верзеш? Яке ревнувати? Я до того, що надійний, хоча й сидів.

    — Поспішаю нагадати, що твій чоловік, тобто я, теж якось так вийшло, що сидів. Прикинь? – Володимира тягнуло жартувати.

    — Та ну тебе. Бачив, як Гнат возиться з Ванькою. Той із ним, як із рідним, та що рідним, як із найкращим другом. Гнат його дуже балує. Я іноді почуваюся зайвою в цьому їхньому тандемі.

    — Так хрещений тато. Чи ти забула? Своїх дітей у того жука нема, то возиться з Ванькою. Нормально. А взагалі, ревнощі – погана штука, Ліза. Щоб погані думки не стукали у твою світлу голову, займися чимось. Меню на відкриття вже склала?

    — Вже склала, і продукти закуплені. Ось тільки з тортом якось не визначились. Мені той шоколадний сподобався, як на ювілеї Карпова, пам'ятаєш? Тільки триярусним зробити – і краса. Люба сказала, що зможе такого спекти.

    — Якщо Люба сказала, то в чому проблема? - не розумів Володимир. Він головному кондитерові свого ресторану довіряв.

    — Якщо ти забув, то наші діти більше люблять бісквітні. А я так хочу, щоби всі зібралися.

    — То зателефонуй, попроси, щоби відклали свої важливі справи. Василина з Льошкою та Федором точно будуть. Єгор в Англію відлітає тільки після нового року, отже, теж приїде, він легкий на підйом, - розмірковував Володимир.

    — І не сам, Вова. Так, у нашого сина завелася дівчина. Причому у розмові з ним я зрозуміла, що не прохідна, як завжди, а це серйозно. Просив не дивуватися і не кривдити. Сказав, що знайомитемимося з можливо майбутньою невісткою, - з радістю в голосі повідомила новину Ліза.

    — Умієш ти, мати, заінтригувати. Не дивуватися і не ображати? А ми з тобою всіх поспіль кривдимо? Хотілося б подивитись на цю дівчину Єгора. Все ж таки шкода, що нею не стала Василина. Так красиво вони виглядали б. Як він у неї був закоханий! Але Льошка теж нічого. Я скучив за Федькою, мировий він у них пацан. А Толік знову зайнятий? - Володимир все прочитав за виразом обличчя дружини, яка вкотре вигороджувала старшого сина.

    — Йому складно, Вова. Може, й добре, що в роботу з головою поринув. Він уже співвласник автосалону. Це тобі не жарти. Знаєш, яка відповідальність? Вони ж із Льошкою працюють. Їм разом одночасно не можна, мабуть, відлучатися.

    — Звичайно. Але, як мені відомо, у неділю салон не працює. Ліза, я не ідіот, розумію, що причина криється в іншому. І я впевнений, що ти знаєш цю причину. Але розповідати не прошу. Думаю, що колись і мене посвятять у цю святу святих.

    Лізавету підмивало розповісти чоловікові про всю цю нестандартну ситуацію, але тоді довелося б визнати свої помилки і розкрити свою непривабливу роль у всій історії, а Ліза все ж таки сподівалася виправити становище. Пам'ятаючи, як їй допомогла з Ванькою ворожка та знахарка Софія, Ліза наважилася піти до неї вдруге, щоб прояснити, як допомогти Толікові.

    Потрібно сказати, що Ліза збиралася довго. Постійні сумніви гризли її змучену душу. Адже виходило, що знову треба буде втручатися. Напівсліпа Софія зустріла Єлизавету непривітно:

    — Все не вгамуєшся. Більше не приходь. Все в твоєму домі буде добре, коли в невістках у тебе будуть дві зовні схожі жінки. Одну ти знаєш дуже добре, а другу не знаєш, але незабаром познайомишся. Прийми вибір своїх дітей, яким би дивним він тобі не здавався, і тоді забудеш про печалі. Якби не завадила, причому двічі, він давно був би з нею. Але він і так буде з нею, просто маєти більше. Вони не зможуть нарізно.

    — Хто він? Толік? Єгор? –перепитала спантеличена Ліза.

    — Сама зрозумієш. Потім. Просто не заважай! А ще іншим не дай завадити.

    — А Гуля? Діти?

    — Будуть у неї діти після того, як пройде випробування. Ця пройде. Іди. І більше не приходь. Прощавай!

    Єлизавета залишила пакет із продуктами й пішла. Всю дорогу додому вона намагалася не забути слова знахарки. І нехай Ліза не все зрозуміла із сказаного напівсліпою Софією, але щойно переступила поріг будинку, записала кожну фразу дослівно. Від візиту до Софії Ліза чекала на відповіді, а отримала ще більше запитань, які сиділи в ній скалкою і дратували. До відкриття готелю.

    — От якби за графіком, то у вересні відкривали б. Все ж таки тепло, добре. А то майже зима, – бурчала Ліза.

    — І яка різниця? Промова на п'ять хвилин біля входу і всі перебазуються до ресторану, – гасив невдоволення дружини Володимир. Він дуже хвилювався, але виду не подавав. До обіду приїхала Василина з Льошкою та Феденькою. Ліза отримала іграшку у вигляді задоволеного подарунками-іграшками Федора, Василина потрапила в приємний полон Гуліних розпитувань і оповідок про школу.

    — Все як завжди, Гуленька. Дім – інститут, Федя – Льоша. Аж не цікаво. Льошка то сумний, то дуже сумний. Все ж таки мама померла. Мені Світлана Валеріївна була свекрухою, та й то наче шматок відірвали. Вона така світла була. Навіть у будинку ніби потемніло. Уявляєш, за традицією увечері вмикаю серіал і дивлюся. Сама, - ділилася своїм смутком Василина. - А ти як?

    — А я ось тут таке надумала, не знаю, як вийде. Ванька зі мною згоден, а от як його батьки до цього поставляться – не знаю, боюся говорити, точніше, боюся, що не зрозуміють, – почала здалеку Гуля.

    — А що не зрозуміють? Наче ж тямущі обоє: і Єлизавета Григорівна, і Володимир Петрович, - реально не розуміла Василина, але словами Гулі була дуже заінтригована.

    — У нас у школі є дівчинка, другокласниця. Батьки-алкоголіки. Дитина весь час брудна і голодна ходить. Класна її, Зоя Іванівна, була вдома, її зобов'язали, тож тиждень після цього корвалол пила. Тепер ось тато щось вкрав і посадили на п'ять років, а мати збираються позбавити батьківських прав, бо п’є, дитиною не займається. Дівчинка така гарненька, Любою звати.

    — Ти ж не хочеш сказати, що забереш цю дитину на виховання? – поки Гуля з такою любов'ю розповідала про дівча, Василина вже зрозуміла, чим закінчиться історія.

    — Так. Я хочу допомогти цій дівчинці. Їй не можна до дитбудинку чи інтернату. Має душу Ассоль. Чиста-чиста. Мені хочеться нарядити її в гарні платтячка, притиснути до себе і любити, як свою дитинку, - у Гулі відчувався надлишок невитраченої материнської любові, яка накопичилася і вже лилася через край.

    — Гуль, ти, звичайно, можеш робити, що хочеш, але ти прив'яжешся до цієї дитини, а тато її вийде через п'ять років. Ти готова будеш її віддати? І мама, яку позбавили прав, може набридати. Вони ж п’яні, такі безцеремонні.

    — Я Любу все одно заберу, - наполегливо твердила Гуля. - Мені її дуже шкода. Її так життя сильно покарало. Я не можу всім допомогти, але цій дівчинці – можу.

    — За Лізу Григорівну та Володимира Петровича не хвилюйся. Зрозуміють. Мене ж вони прийняли та виховували, - Василина пишалася таким рішенням подруги, розуміючи, що прийомна дитина зможе відвернути думки Гулі від факту відсутності своїх дітей.

    Льошка приєднався до чоловічої компанії на кухні, де Гнат травив анекдоти, а Ванька розповідав смішні ситуації, що трапилися останнім часом в клубі.

    — Діти – це не прикольно. Я угораю від родаків. Прикиньте, одне пацаненя грає майже годину. Весь такий червоний, адреналін зашкалює. Ще б пак, гонка. Я йому і так натякаю, що настав час закруглятися, і так. Нуль на масу. І тут підвалює його батько. Думав, знову крику буде, що дитя уроки не вчить, у клубі пропадає. Приготувався до шоу витягування паска з штанів і побиття нащадка. Ні, сам сів за сусідній комп'ютер, і давай у ту ж іграшку, але з крутішими коментарями гратися. Так удвох і ходять, – розповідав з азартом Ванька.

    Через кілька годин, почувши шум у вітальні, Гуля та Василина вийшли, щоб подивитися – і якраз вчасно. Приїхав Єгор із Катериною та Надею. Очі Гулі та Василини прикипіли до Катерини.

    Єлизавета теж здивовано дивилася на середнього сина і дівчину, що стояла поряд з ним, дуже схожу на Василину. Спочатку Ліза подумала, що Надя – дочка цієї дівчини, але коли Єгор представив усіх, у Лізи від серця відлягло. Зате в мозок спритною гадюкою заповзли завчені, як «Отче наш», слова знахарки Софії: «Все в твоєму домі буде добре, коли в невістках у тебе опиняться дві дуже схожі жінки». Схожі? Єгор представив Катю як свою наречену. Якщо ця Єгора, тоді Василина Толіку? Яким чином? А Льошка? Чи ще одна схожа буде? Де вони їх тільки беруть? Доки Ліза складала головоломку і намагалася розібратися у життєвих складних шахових ходах, Єгор вже обіймав матір.

    Катерина теж вивчаюче розглядала Василину. Але вона більше аналізувала поведінку Єгора. Катя знала, що Єгор не вміє грати і вдавати. Він щиро схопив Василину в оберемок міцних рук і ніжно обійняв, обдарувавши шикарним компліментом:

    — Васька, ти гарнішаєш з кожним днем. Сама чи із сімейством?

    — З Льошею та Федькою, - Ліса теж раділа зустрічі, тому квітла і пахтіла, як свіжа троянда.

    — Знайомся, це Катя, моя наречена. А це її сестра Надя, Катя її опікун, - сказав Єгор і погляди Василини та Катерини вкотре зустрілися. Катерина кожним міліметром своєї шкіри, що вкрилася дрижаками, відчула, наскільки потужна аура Василини.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.