Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ

    У кінці жовтня, якраз під час канікул, Ліза Григорівна з Єгором і Ванькою поїхали до Хмельницького за килимами. Усі жителі містечка їздили за килимами саме до Хмельницького, тому що там і вибір був шалений, і удвічі дешевше обходилося. За водія поїхав Гнат. Хлопців Ліза Григорівна взяла як підсобну рабсилу, але ті й не протестували – аби вдома не сидіти та хатню роботу не виконувати. Крім килимів планували подивитися одяг. На хлопцях усе рвалося, і вони якось стрімко з усього виросли. Хоч Ванька й був молодше за Єгора, але зріст у хлопців був приблизно однаковий, та й взуття носили розмір у розмір, немов однолітки, а не погодки.

    Василина лишилася вдома, адже хтось мав це зробити. Ліза Григорівна спочатку не хотіла лишати дівчинку саму, але Ліса запевнила, що кордони дому не залише, опоки усі не повернуться. Тим паче, що светр, куртку, пальто і чоботи Василині Ліза Григорівна придбала на міському базарі. Жінці було в радість одягати Василину і милуватися, яка та гарна у новому одязі. Це дівчинка не любила годинами приміряти різні речі, поки якась не підходила ідеально по фігурі, під колір очей, під інші елементи одягу. Ліза Григорівна ж немов гралася великою і гарною живою лялькою, отримуючи від процесу неймовірне задоволення.

    До опівдня Василина читала «Декамерона» Джованні Боккаччо. Спочатку новели книги з дивною назвою були Василині скучними, але чим далі дівчинка вчитувалася, тим більше приходила в шок від відвертих описів сексуальних пригод у далекому чотирнадцятому столітті не лише звичайних людей, але й монахів з монахинями, святих отців та різних рангів священнослужителів. Василина з історії сприйняла епоху Середньовіччя як період похмурого існування нещасних людей. А тут такі різні любовні історії з неприхованим гумором, іронією та сарказмом. Сказати, що Василина була вражена, – це нічого не сказати. Тим паче, що на місці кожного привабливого у її очах героя-чоловіка Василина уявляла Толіка.

    З трудом відірвавшись від книги, дівчинка пропилососила вітальню і повитирала пилюку з книжкових шафок. Ліза Григорівна передбачливо наготувала їжі на ці два дні, поки її не буде, залишивши вказівки відносно розігріву. Василина в мистецтві кулінарії знаходилася на такому етапі, коли Ліза Григорівна могла сміливо лишати її черговою по кухні, не боячись, що щось буде безповоротно зіпсоване: чи то їжа, чи то посуд, чи то прилади.

    Коли брязнули вхідні двері, Василина подумала, що на обід приїхав Володимир Петрович. Вискочила у вітальню, щоб запропонувати щось нагріти, але у вітальні був Толік. Ліса знала, що він на днях мав повернутися з Німеччини, але зовсім не очікувала, що це станеться тоді, коли у домі нікого не буде. У Василини від раптової появи об’єкта її таємних мрій випала книжка з рук.

    - О, привіт, мала? Чо ти така зашугана? А де усі? – Толік був у настрої.

    - Поїхали у Хмельницький на базар за килимами і одягом. Завтра під вечір будуть, - тихенько несміливо відповіла Василина.

    - І батя теж? – недовірливо спитав Толік.

    - Ні. Володимир Петрович на роботі. Увечері буде, - Ліса раптом почала гикати, напевно, від переживань.

    - А тебе, значить, на господарстві лишили? А тут заявився злий вовк Толік і налякав маленьку дівчинку до гикавки. Водички дати? – відверто знущався юнак.

    - Я сама, - Василина швидко підняла книжку і втекла на кухню. Декілька ковтків простої води знищили гикавку, але хвилювання не минуло, бо Толік також прийшов до кухні за Лісою.

    - Невже я такий страшний, Вась? – він підійшов надто близько. – Ти завжди мене боїшся.

    - Тобі здається, - Василина підняла на великого Толіка, що стояв усього в десяти сантиметрах від неї, очі й легкий струмінь пробіг по її шкірі. Так було завжди, коли Толік знаходився надто близько або випадково торкався до неї – Василину трусило, немов у лихоманці. Їй це страх, як не подобалося, але так вже виходило, і вона не могла цим керувати. – Їсти будеш? Нагрію борщ!

    - Не парся, сам нагрію. Не заважатиму тобі просвіщатися, он з книжкою в обнімку ходиш. Голодний, як вовк. Від Польщі довелося гнати тачку в темпі. Боявся, що стирять. Досі не вірю, що моя! А хочеш, покатаю на одуренній тачці? Ходім, покажу, у дворі стоїть, - Толік був у настрої, про що говорила його посмішка і блиск в очах. А він рідко посміхався.

    Подивитися Василина пішла, бо цікавість треба було втамувати, але кататися відмовилася. Як маленький, Толік бігав навколо червоного двомісного форда, розхвалюючи салон, оптику і весь «фарш». Василині подобалася гарна незвична машина, але вона більше раділа щасливому Толіку, який радів речі, про яку довго мріяв.

    - А чо тут у нас їстівного? – Толік покопирсався у холодильнику й знайшов запеченого кролика, борщ та млинці. – Не те. Мала, а ти приготувати чогось для компашки можеш? Щось на трьох, щоб смачно посидіти? – Василина вирячилася своїми здивованими зеленими очима, і навіть не знала, що відповісти. Толік же відверто милувався її очима. Вони зачаровували і п’янили не гірше вина. Але Толік не давав собі забути, що перед ним всього лише дитина. Зате він міг дозволити собі уявити, якою гарненькою стане Василина

    - Що саме готувати? – Ліса спочатку навіть злякалася. Готувати? Їй? Щось? Без Лізи Григорівни? Це катастрофа! Вона самостійно сама на кухні ще нічого не робила. Тільки під керівництвом Лізи Григорівни.

    - Ліка завжди робить піцу… Але вона приїде лише завтра, блін. Усі звалили, коли потрібні. Пацанам малувато під вино кролика і млинчиків буде. Якби не субота, поперлися в забігайлівку якусь. Хоча, вдома затишніше і спокійніше, - немов виправдовувався Толік.

    При слові «піца» Василина ледве не знепритомніла. Вона уявила собі такого низького на зріст кухаря-італійця з ковпаком на голові, що прудко бігає по кухні і з азартом створює круглу велику апетитну піцу. Але ніяк не Анжеліку з її гарним манікюром. Те, що Анжеліка вміє готувати, для Василини було відкриттям – значить у Толіка буде нормальна дружина, яка не дасть йому лишитися голодним.

    - Я… не знаю… Мені реферат треба писати… по географії… про Австралію…, - намагалася відкараскатися від завдання, що відверто лякало своєю новизною.

    - Спокійно, Вась, не боїсь, я допоможу. Як тільки друзі звалять, напишемо швиденько тобі реферат. Обіцяю! Чи тобі ще й Ваньці треба скльопать? В принципі, і Ваньці напишемо. Просто мені дуже треба. Я думав, мама вдома буде. А тут засада. Теоретично я знаю, як піца робиться. Але практично можу щось зіпсувати. Я як потрапляю на кухню, обов’язково щось або розіб’ю, або спалю. Краще коли жіночі руки. Але пишу я швидко і розбірливо, тому зуб даю, допоможу.

    І як ти відмовиш, коли Толік майже благає допомогти? На свій страх і ризик Василина погодилася. Так і знадобився рецепт заморської страви – піци, вирізаний з журналу «Селянка» і майстерно вклеєний до загального зошита з жирним написом фломастерами - «Кулінарія».

    Толік як побачив цей зошит, почав зацікавлено вивчати його вміст. Так гламурно оформляти могла лише дівчинка. Він би писав лише рецепти і нічого б не розмальовував, а тим паче не клеїв різні картинки апетитних страв, навіщо й без того виділяти зайву слину? У дитинстві Толік погано їв. Тоді мати часто брала товстенну форматну книгу «Про смачну і здорову їжу», де апетитно сфотографованих страв було більше, ніж тексту, і просто гортала перед дитиною. Апетит накривав десь після сторінки тридцятої.

    Присутність Толіка на кухні Лісі не допомагала, а скоріш заважала. Їй було складно зосередитися, оскільки боковим зором дівчинка бачила, що Толік уважно спостерігає за її старанним замішуванням тіста. Толік порівнював, як це робили мама і Анжеліка. Усі троє робили це по-різному. Толіку захотілося й самому поганяти скалку. Але коли Ліса нарізала цибулю і вона защипала їй очі, кинув розкочувати тісто й схопився дорізати цибулю. В результаті – порізався гострим ножем. Василина обробила невеличку, але глибоку рану перекисом з аптечки, після чого перебинтувала пальця. Зав’язуючи симпатичний маленький бантик з кінчиків бинта, дівчина почула майже над вухом:

    - Так ніжно й гламурно мене ще ніхто не лікував. Дякую, Вась. З тебе вийде гарна медичка. А з мене помічник нікудишній, як бачиш. Мати завжди з кухні проганяла. Не моя територія, - він схопився за качалку, але Василина забрала:

    - Я сама. Іди, відпочивай. До шостої ще півтори години. Я встигну.

    Коли Толік пішов, Лісі стало простіше. Сконцентрувавшись на етапах роботи, розписаних у рецепті, вона впоралася з поставленим завданням. І вже скоро аромат з духовки приємно дражнив, наганяючи апетит.

    До шостої години Ліса навіть встигла сервірувати стіл і втекла до себе, як тільки задзвенів дзвоник калитки. Василина чула, як гучно говорили, хвалили смачну піцу і кликали її за стіл. Дівчинка побоялася такої великої кількості дорослих хлопців. Після вечері Толік когось з друзів усе ж катав на новій машині, але від дому від’їздили недалеко. З вікна мансарди Василині дуже гарно було видно, як хлопці ходили довкола блискучої червоної машини, освітленої ліхтарями у дворі, відчиняли дверцята, сиділи в салоні, заводили, тиснули на клаксон. Дівчинка визирала з-за шторок дуже обережно, щоб її цікавість не помітили. Лісі було приємно, що вона допомогла Толіку прийняти його гостей не гірше, аніж це зробила б Анжеліка.

    Читаючи книжку, Василина, втомившись від навали емоцій, що кипіли в її юній душі, заснула.

    Коли Толік провів друзів і прибрав зі столу, зібрався йти дякувати Лісі, а заразом і допомагати писати реферат, але приїхав батько. Зазвичай той без проблем заганяв свою ниву в гараж, проте цього разу місце було зайняте.

    - Дякувати Богу, приїхав! – Володимир з порогу кинувся обіймати Толіка. – Мені тут на роботі такого нарозказували, що аж дурно стало. А що це у тебе? – Красовський старший помітив перев’язаний палець у Толіка на правій руці.

    - То цибулю різав, - зізнався Толік. – А ти що подумав, катували й пальця відрізали?

    - Ну і жарти в тебе! Красуню пригнав, нічого не скажеш. Тільки непрактична якась машина. А нормальної не було?

    - В чому її ненормальність? Що лише два місця? Зате як ганяє!

    - Ото й воно, що ганяє. На мотоциклі ганяв, тепер на машині збираєшся? Життя тобі не цінне, я бачу.

    - Батя, не починай. Вряди-годи нормальну тачку пощастило пригнати…

    - Угоду ти пам’ятаєш, я сподіваюсь? – нагадав Красовський сину.

    - У тебе забудеш! Ти голодний? Можу нагріти борщ. Ні? Кролик тушений чи піца?

    - Піца? Щось новеньке. Не пам’ятаю, щоб мама наша піцу пекла. Купив десь?

    - Нє-а! Васьчина робота. До речі, рекомендую, дуже смачна.

    - Молодець, дівка! Знаючи Лізу, можу передбачити, що комусь класну дружину виховає. Мию руки та йду дегустувати. Не йду, а просто біжу, - настрій у Володимира ще більше покращився, незважаючи на фізичну втому.

    Нахвалюючи нагріту Толіком піцу, Володимир відчував, що син хоче поговорити. З віком, багато років працюючи з людьми, Володимир навчився відчувати дії на крок вперед.

    - Не мнись, говори, що хотів, - підштовхнув батько словесно, коли завершив вечеряти.

    - Батя, поки матері немає, хочу, щоб ти розповів мені один момент. У мамки спитати не посмів.

    - І що за момент такий? Хоча, здогадки є, - увесь напружився Володимир. Він й сам не проти був розставити усі крапки над «і».

    - Як вийшло, що я народився? – холодно спитав Толік, не дивлячись Володимиру в очі.

    - Синку, я думав, ти в курсі, звідки діти беруться. Вже двадцять три роки як не як, - звів на гумор Володимир.

    - Я твій гумор зацінив, але тут питання в іншому. Чому мама не позбавилася від «такої» вагітності? Ти завадив?

    - А ти наче мамку не знаєш. Якби вона вирішила чого, фіг хто завадив. Вбивати дитину – це гріх. Що б в житті не сталося, син, дітей не можна кривдити. І упаси Боже, вбивати, - Володимир вмів переконливо брехати, особливо заради спасіння. – І завершуй ти ці душевні катування. Гени – штука серйозна, не сперечаюсь, але ми тебе з матір’ю ростили з пелюшок, дуже любили й любимо, інших батьків у тебе немає, ти мене зрозумів?

    - Зрозумів, - невпевнено промовив Толік.

    - Це всі питання?

    - Не зовсім. Як ти не побоявся відправити мамку з Гнатом самих в інше місто? Він же її любить, я не сліпий.

    - По-перше, не самих, там Ванька і Єгор. По-друге, так, любить. Добре, що не сліпий. Але замолодий поки що. Жінці треба до-ві-ря-ти. Тоді шлюб буде міцним. Гнат не переступить межі. А як переступить, я йому співчуваю. Наша мама може бути вредною до чортиків, - звів усе на гумор Володимир, насправді симпатія Гната до Лізи його теж солідно напружувала. - Якщо це всі питання, я пішов спати. Важкий день був, а завтра рано прокидатися.

    - Може, чого допомогти? – спитав Толік.

    - Відпочивай. Завтра я сам. А потім я тобі роботу знайду. І тачку оформимо в кращому вигляді. Але їздити не більше 60 км на годину.

    - А за містом? На шосе? – майже благав Толік.

    - Сто! Якщо дізнаюсь, що лихачив, більше за кермо не сядеш. Особисто права відберу. І ніяких гонок!

    Толік згадав, що обіцяв Василині допомогти з рефератом, коли повертався до себе в кімнату. Він зазирнув до її кімнати, побачив, що вже солодко спала, а на тумбочці розгорнута книжка. Не втримався, тихенько пройшов і зазирнув на палітурку:

    «Декамерон»? А дівчинка не така вже й маленька, - подумав Толік. До того ж більша частина книги була прочитана, якщо судити по закладці на двісті вісімдесят шостій сторінці.

    Толік довго не міг заснути. Все згадував, як Василина обробляла рану і в’язала бантик. Дотики її маленьких ручок були такими приємними. Толік дивувався тому, що Василина увійшла до їхньої родини зовсім недавно, але стала справжньою сестрою, без якої він вже не уявляв собі подальше життя.

    - Ото мені реально цікаво, мала, що тобі снилося після прочитання «Декамерона» на ніч? – замість привітання з добрим ранком спитав на ранок Толік у Ліси, коли та смажила яєшню з ковбасою. – В інституті читав я цей шедевр. Пікантна штукенція.

    Щічки Василини вкрив густий рум’янець. І не тому, що численні новели мали еротичний характер, а тому, що цієї ночі Лісі наснився він – Толік. Але про це вона йому не зізналася б навіть під страшними тортурами.

    - Квіти й метелики снилися, - збрехала.

    - Пацанам вчора сподобалася твоя піца. Закругляйся з гаражем, будемо відкривати піцерію. Шуткую. Снідаємо і я готовий відпрацьовувати – писати реферат. Вчора я тебе експлуатував, а сьогодні ти можеш мною користуватися, як заманеться.

    - Я й сама встигаю, - Василина розуміла, що не витримає Толікової близької присутності тривалий час.

    - Ні, так не пре. Я обіцяв. Давай тему розкажи, як у вас вимагають оформлювати? Тим більше, Австралія- це ж цікаво, - наполягав Толік. – І це, мала, мені б перев’язочну не завадило на пальці зробити, - він показав ушкодженого пальця.

    Василині довелося прийняти його допомогу. Тим паче, що Ваньці теж треба було зварганити варіант та ще й постаратися таким корявим почерком, як у нього.

    - Вчителі тепер пішли, реферати їм подавай! Ми в школі параграф прочитали, переказали – молодці! А вас, як в інституті, муштрують. Зараз з енциклопедії здерем – і нормально, ага?

    - Ага, - погоджувалася Ліса, розграфлюючи альбомні листочки, щоб Толіку зручніше було писати.

    Реферат, написаний Толіком, Ліса не здала вчителю. Вона увечері написала точно такий самий, але своєю рукою. А той, який написав Толік, сховала. Іноді потім доставала, щоб помилуватися нерівним почерком і згадати проведені разом вихідні, адже тоді було не лише написання скучного реферату, але й приємні розмови, після яких Толік покатав дівчинку на своїй красуні-машині спочатку містом, а потім швидко і по шосе.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.