Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ

    - Ур-р-р-а-а-а! – почула Ліна окрик батька із зали й аж підскочила на табуретці. Антоніна взагалі впустила стакан з рук, наливаючи в цей час чай до сніданку. Стакан грюкнув об підлогу й розбився, а чай розлився коричневою калюжкою. Антоніна була така приголомшена, що заклякла на місці й не могла второпати, що їй робити. За хвилину у дверях кухні з’явилося щасливе обличчя Віктора:

    - На щастя, Тонечка! Дівчата, ми багаті! Я виграв лотерею «Спортлото»!

    Антоніна стояла, немов побита віниками, а Василина радісно посміхалася. Дівчинка була дуже щаслива, оскільки знала, наскільки важливою ця подія була для батька. І справа не лише у виграші, хоча гроші нікому ніколи не були зайвими, а у підтвердженні теорії, яку розробляв останнім часом батько. Віктор якось прочитав статтю про харків’янку, яка виграла головний приз – п’ять тисяч карбованців. Жінка була математиком і прорахувала усі можливі комбінації. Стаття зародила думку, але розвинулася вона тоді, коли до рук Віктора потрапив журнал «Наука і життя», де знову ж таки маловідомий професор у статті «Виграшні стратегії» висував теорію про те, що комбінацію цифр у лотереї можна передбачити, прорахувавши ймовірність. Чиста математика й зовсім трошечки удачі.

    З того часу Віктор регулярно із зарплати та авансу купував чотири квитки й постійно пропадав недільними ранками перед телевізором, уважно відстежуючи й записуючи до спеціального зошита усі виграшні числа.

    Іноді й Василина сідала з батьком біля телевізора й пірнала в атмосферу азарту. Їй подобалося спостерігати, як з електромеханічного горизонтального лототрона майже непомітно виймали металеву спицю з комірки номерів, і білі кульки з великими цифрами водоспадом звалювалися вниз, перемішувалися, а потім один за одним потрапляли до жолоба. Василина й про себе загадувала цифри, які ось-ось мали з’явитися у залізному лотку. Така гра її тішила, але дівчинка не дуже то й вірила, що можна виграти. Декілька разів Василина тримала у руках талончик з номером, у якому було вгадано лише дві цифри. Йшов час, азарт потроху згасав. Вже ані Антоніна, ані Ліса не вірили, що Віктор коли-небудь щось путнє виграє. Вірив лише Віктор, що теорія має спрацювати, що зорі неодмінно засяють над їхньою родиною.

    І ось теорія спрацювала. У лотереї «5 з 36» Віктор вгадав чотири цифри, і тепер йому мали дати трохи більше ніж три тисячі карбованців. Саме таку суму Віктор міг отримати, якби він працював два роки разом з преміальними на заводі. А тут – зразу!

    - А якби усі п’ять цифр вгадав, то було б п’ять тисяч. Готовий «Жигуль», а «Запорожець» так точно, - завалившись на диван і заклавши руки за голову, Віктор насолоджувався відчуттям задоволення, що окрилювало. Василина знала, що батько мріє про автомобіль. Напевно, усі хлопці мріють про це, ще коли тягають за мотузочку іграшкову машинку. Виростають хлопці, виростають іграшки, перетворюючись на великі автомобілі.

    Віктор з’їздив до Києва і привіз три тисячі шістсот сорок один карбованець виграшу. Спочатку була думка покласти гроші на сберкнижку, накопичити ще і за декілька років купити бажаний автомобіль, але потім сценарій трохи переграли. У липні Антоніні мало виповнитися тридцять років. Віктор знав, як сильно вона хотіла поїхати відпочити до моря. А тут ще таке рідкісне явище підвалило – відпустки подружжя майже збіглися. Виходило чистих три тижні спільного відпочинку. Без особливого жалю Віктор купив нового мотоцикла Яву-350 з коляскою за 1500 карбованців, кольоровий телевізор «Рубін» за 680 карбованців і оформив на заводі тридцятивідсоткові путівки до Алуштинського санаторію «30 років Жовтня» для всієї родини на двадцять чотири дні.

    Це було казкове літо в житті Василини! Спочатку дівчинка каталася з батьком на новому мотоциклі у колясці, потім із захватом вивчала будову залізного коня, розпитуючи батька про всі деталі й ретельно вчитувалася у керівництво з експлуатації диво-транспорту. Це Віктор вважав, що місце Ліси виключно у колясці. Дівчинка ж леліяла мрію, що коли підросте, проїде на мотоциклі без коляски. Їй здавалося, що у шоломі, чорній шкіряній куртці й темних штанях вона буде виглядати на дорозі дуже ефектно й привабливо. А головне, її, таку красиву, обов’язково помітить Толік, адже хлопець просто поведений на техніці.

    Антоніна не сварилася з приводу тривалих зникнень чоловіка й доньки у гаражі. Єдине, що її засмучувало, так це складний процес відпирання робочого одягу від масел та інших стійких забруднень. «Лікувала» свою неприязнь до бензинового запаху Антоніна серіалом« Рабиня Ізаура». Цей бразильський фільм не дивилися тільки ліниві. Середньостатистичні жінки знали, як« Отче наш» історію чесної, доброї, талановитої та розумної дівчини, яка мала нещастя народитися білою рабинею багатого та примхливого плантатора Леонсіо Кореа ді Алмейди. Усі дружно співчували Ізаурі, стежили за тим, як віртуозно над нею знущався плантатор і безрезультатно намагався примусити покохати себе юну горду красуню. Усього тридцять хвилин серії, але скільки експресії й небаченого досі пригнічення темношкірих! Дачі перетворилися на фазенди, на парканах стали малювати: «Свободу Ізаурі!», а найфанатичніші батьки по всьому Радянському Союзу називали доньок Ізаурами.

    Якщо з якоїсь дуже поважної причини Антоніна не могла подивитися чергову серію, вона просила Василину уважно переглянути й детально переказати усі перипетії. Щоб нічого не забути й цим не засмутити маму, Василина записувала основні події у блокнотик, тоді переказувати було простіше. Благо, таких випадків було дуже мало.

    - А ми також позаминулого літа їздили на море. Азовське! – похвалився Сашка, коли дізнався, що Василина з батьками їде. – Мушель назбирали в акваріум.

    Єгор із неприхованою печаллю в очах дивився на Василину, розуміючи, що три тижні не побачить подружки, а потім ще місяць, оскільки їх з Ванькою вирішили відправити до піонерського табору. Вперше Єгору не хотілося туди їхати. Навіть перспектива завести нових друзів не радувала.

    Хоча в дитинстві час тягнеться повільніше, але на літо таке правило не розповсюджується. Тому розлука друзів минула і в кінці серпня з’їхалася уся команда. Джаміль з неприхованою радістю розповідав, як їздив з матір’ю до Азербайджану в гості до бабусі та дідуся. Там він переїв кавунів та динь. Сашка жалівся, що у бабусі у селі йому довелося освоювати науку випасання кіз. Єгор розповідав смішні ситуації, у які «пощастило» встряти їм з Ванькою під час перебування у піонерському таборі. Ванька лише невдоволено зиркав то на брата, то на засмаглу й особливо привабливу Василину.

    - Чо ти розтриндів, як ми на пофарбовану лавку зади свої умостили? – наїхав Ванька на Єгора, коли усі розійшлися, а брати пішли обходити електрогенератор і кликати собаку Найду.

    - А що тут такого? Смішно ж, - не розумів проблеми Єгор. Його більше хвилювало, де поділася дворова вівчарка, за якою так скучили, поки виїздили з міста.

    - Даремно шукаєте, - з-за кущів визирнув Генка, лукаво примружуючи очі, в яких аж палало бажання розповісти гарячу новину.

    - Чо це даремно? На живодьорню виловили? – найбільше Ванька боявся для Найди саме такої долі. Кожного разу, коли ловці собак приїздили у двір, розумна Найда ховалася сама і ховала цуценят. Цуценят останнього приплоду розібрали ще на початку літа. Єгор приніс додому чорного Тарзана, і батьки не були проти. Тому в табір їхали спокійно, знаючи, що сама Найда точно втече від виловлювачів безпритульних псів.

    - У нас тут своя живодьорня. У другому парадному оселилася тітка. Злюча, як сатана. Їй, бачте, гавкання собак вночі спати не давало, - Генчин розлогий перспективний вступ явно затягся. Ванька злобно зиркнув і гучно перебив:

    - А короче! Чо лишнє триндиш? По суті!

    - Можна й по суті. Отруїла баба та Найду. Он, під каштаном пагорб, це ми з пацанами Найду поховали.

    Єгор повернувся до пагорба, і на очі накотилися сльози.

    - Наші в курсі? – спитав Ванька. Здавалося, що він спокійний, але скрегіт зубів видавав – злий, і то дуже злий.

    - Знають. Крім Васьки. Вона вчора тільки з моря приїхала. Не знали, як сказати. Щаслива, засмагла. А ми їй бац – Найда здохла? Вона ж хотіла її цуцика. І батя її, начебто, був не проти псини в хаті. А тут такий облом…

    Нічого не сказавши, Єгор утік, щоб брат і Генка не бачили, як він плаче. Ванька лишився з Генкою розв'язувати нагальне питання:

    - Так, Геннадій, бабі цій, та, що травонула Найду, – триндець, ти ж розумієш! Зараз подумаємо, що їй можна такого зробити, щоб жити стало страшно і нецікаво. Ти на всі сто переконаний, що то вона? – на всяк випадок перепитав, знаючи, як Генка може прибрехати.

    - Да щоб мені рік морозива не бачити. Сам чув, як хвалилася тіткам на лавці, що розчистила двір від блохастих псів.

    - Псів? Чого-чого? Найда не одна? – злість Ваньки набирала вселенського масштабу, бо ніздрі роздулися, брови насупилися, а кулаки стиснулися, немов у боксера на ринзі, що побачив занадто спокійного супротивника.

    - Троє…

    - Охреніть, які тут справи робилися. Повідом своїм, у шість вечора на пустирі згрібаємось. Будемо рішати, що з тією Клавою робитимемо.

    - А Єгор куди пішов? – поцікавився Генка.

    - Куди нада. Багато будеш знати, постарієш і полисієш, - Ванька печально глянув на пагорбець біля каштана, сплюнув і пішов шукати Єгора. Попереду було найважче – мали сказати Васьці, порушити її ідилію, сформовану відпочинком біля моря.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.