Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА

    Хоча Кареліна ані словечком не обмовилася про те, що Дені в курсі їхнього приїзду, Анжеліка не здивувалася, побачивши його у аеропорту. Діану він обійняв, Анжеліці поцілував руку і намагався спопеляти поглядом, але та уміло ховала очі, боячись потрапити під дію шарму француза.

    — Дені, якщо вже ти приїхав, то чи не підкинеш нас до «Опера». Я люблю цей готель і у нас там заброньований номер, - попросила Діана, але Дені був категоричним.

    — Ніяких готелів! Їдемо до мене, - заявив француз, і у Анжеліки по спині пробіг легкий холод. – У мене не гірше, ніж в готелі.

    — Я не сперечатимусь, Дені, з тим, що умови в твоєму помешканні відмінні, але тиживеш далеко за містом. Як ми з Анжелікою будемо добиратися на зустрічі? Завтра, наприклад, дві зустрічі, - Діана не любила експромти, а ще її бентежили варіанти, коли вона була залежна від когось. Хоча вона й не приховувала, що має бажання побачити, як і де мешкає Дені.

    — Півгодинки на автомобілі, не відмовляй старому другові у невеличкій забаганці, - Дені уважно поглянув Кареліній в очі й та усе зрозуміла.

    — Не свердли мене своїм поглядом, ти ж знаєш, що не піддаюся гіпнозу, - нагадала Діана Дені, але той лише повів бровою. – Три дні мені потрібні для роботи, Дені, а потім гостьова програма на твій розсуд. Вибач, я не поєдную роботу і особисте, - пообіцяла Діана.- Вези в «Опера».

    — Але ж увечері я можу запросити вас двох до ресторану? – не здавався Дені.

    — Куди ж від тебе подінешся? Ресторан – то ресторан, - здалася Кареліна.

    Ресторан «58» був розташований на першому ярусі Ейфелевої вежі. Захват Анжеліка відчула ще коли підіймалася ліфтом, милуючись вогнями сутінкового Парижа. Дені, як завжди, говорив багато. Він розповідав про історію Ейфелевої вежі, вражаючи слух Анжеліки невідомими їй досі фактами:

    — Ейфель назвав цю споруду просто «трьохсотметровою вежею», - Дені різко поглянув на Анжеліку й спіймав її погляд. Йому не важко було збагнути, що в душі жінки все кипіло, хоча вона вдавала суцільний спокій. – За задумкою башта мала бути тимчасовою спорудою, яка б продемонструвала на виставці можливості великих залізних конструкцій. За угодою Ейфель був зобов’язаний через двадцять років демонтувати її. Але ж немає нічого більш постійного, аніж тимчасове.

    Десяти хвилин перебування Кареліної в дамській кімнаті, куди вона попрямувала навмисне, щоб лишити Дені й Анжеліку наодинці, було достатньо, щоб француз задав потрібні питання й отримав важливі для нього відповіді:

    — Анжелік, я дуже скучив. Але я радий, що ти приїхала, - він узяв її руку до своєї, і маленька жіноча долоня втонула у великих руках Дені.

    — Дені, я з Діаною тут по роботі, - намагалася брехати Анжеліка.

    — Я розумію. Не обманюй себе. Якби все було так чудово, ти не залишила б малюка і не примчала сюди. Тебе тягне так само до мене, як і мене до тебе, - він був не лікар, але діагноз поставив правильно.

    — Дені, у мене сім'я, син. Це головне.

    — Звичайно. Я хочу, щоб ти сама все вирішила. Ти – моя жінка, я це давно зрозумів. І готовий чекати, доки ти зрозумієш, що я твій чоловік.

    — А свердлити мене поглядами – це неодмінно? Діана сказала, що вмієш гіпнотизувати, - Анжеліка дуже боялася, що в неї немає почуттів до Дені, а ця вся агонія – лише дія його гіпнозу.

    — Якби я скористався своїми можливостями, ти б не поїхала від мене ще тоді, в перший свій приїзд до Парижа, - відповів тихенько Анжеліці на вухо, а потім, побачивши Діану, що поверталася, голосно мовив, - Тобі відомо, що в цьому ресторані на першому рівні часто любив обідати великий письменник Гі де Мопассан?

    — Дуже подобалося місце? - запитала Кареліна, вивчаючи поглядом зблідлу Анжеліку і вражаюче спокійного Дені.

    — Навпаки. Він страшенно не любив Ейфелеву вежу, як і багато хто, вважав, що вона псує вигляд Парижа. Його відповідь була просто чарівною: «Цей ресторан – єдине місце у всьому Парижі, звідки вежу якраз не видно».

    — Кумедно. У логіці та винахідливості йому не відмовиш, - погодилася Кареліна. Анжеліка думала не про письменника.

    Наступного дня Дені провів екскурсію Монмартром і пропонував завести дам у знамените кабаре «Мулен Руж», але у Анжеліки розболілася голова, тому довелося повернутися в готель. Вже наступного дня Анжеліка зрозуміла, що захворіла. Жодні швидкодіючі ліки, захоплені для екстренного випадку, не допомагали.

    — Пробач, я тебе підвела, - пересохлими губами мовила Анжеліка Діані, яка повернулася після зустрічі.

    — Розслабся. Дені зараз привезе приватного лікаря, бо до лікарні без страховки краще не потикатись. Я маю знати, як тебе потрібно лікувати.

    Дені дійсно приїхав з літнім лікарем, який ретельно оглянув Анжеліку, запевнив, що шумів у легенях немає, а це лише вірус, що невдало залетів в організм. Виписані препарати лікар рекомендував поєднати з постільним режимом та великою кількістю пиття.

    — Ти зрозуміла? Потрібно відлежатися, – Дені пильно дивився на Анжеліку, а та бентежилася через свій непривабливий хворобливий вигляд та ще й без макіяжу. – Поїхали до мене. Працівник із тебе все одно ніякий. А у себе вдома я тебе швидко вилікую.

    Кареліна під приводом запланованих зустрічей пообіцяла приєднатися пізніше, за кілька днів.

    Заміський будиночок у Мільоні, де жив Дені, виявився досить великим двоповерховим котеджем, частково увитим виноградом. Лоза брала свій початок перед входом до будинку, обплітала широку арку і вилася на будинок. Перед аркою росли гарні доглянуті трояндові кущі, а за будинком виднівся невеликий садок.

    — Дені, але це цілий маєток, - стоячи перед різьбленими дерев'яними вхідними дверима, здивувалася Анжеліка. - І ти з усім цим справляєшся сам?

    — Не зовсім. Є куховарка, приходить тричі на тиждень, садівник у міру потреби. А так - сам, - Дені витяг з багажника автомобіля валізу Анжеліки й з легкістю заніс її до вітальні. – Бракує господині.

    — Маю сумніви, що тобі складно знайти господиню, - Анжеліка опустилася на перший-ліпший диван у передпокої. - Багато жінок не проти були б зайняти це місце.

    — Мені не потрібно багато жінок. Мені потрібна ти, – відверто зізнався Дені. Анжеліка подивилася в його пекуче-чорні очі, в яких навіть зіниці були непомітні, і в неї у свідомості промайнула думка, що хвороба могла бути його справою рук. Вголос цього вона не сказала, боячись помилитися й мимоволі образити.

    — Я підготую ванну та кімнату, почекай трохи, - Дені пішов, а Анжеліка залишилася насамоті зі своїми думками.

    Коли Анжеліка вилізла з ванни й витерлася запропонованим Дені рушником, вона відчинила шафу, щоб узяти халат. Була здивована, коли виявила два халати – один великий темно-синій, нескладно було здогадатися, що він належав Дені. На сусідній полиці лежав новий рожевий та пухнастий. Тяжко зітхнувши, Анжеліка взяла рожевий халат і закуталася в нього, але її мучив сумнів, що вона користується чиєюсь річчю. Поглянувши у дзеркало, Анжеліка спохмурніла, сердячись на себе за те, що вона починала ревнувати. Хоч у чомусь він постійний. Халат за розміром саме їй підходив. Нова хвиля ворожості накотила, коли Дені приніс рожеві капці з мордочками котів.

    — Чужі? Дякую, але там, у моїй валізі є капці. Куди ти поставив валізу? – Анжеліка насилу перемагала біль у скронях.

    — Вони не чужі. Твої, - він навис над Анжелікою, підперши плечем двері, що вели у ванної кімнати. У погляді задумливість, легке глузування й трохи лукавства. Руки Дені тримав у кишенях штанів. Анжеліка здогадалася, що так він утримував їх подалі від неї.

    — Коли це вони стали моїми? Не пам'ятаю щось.

    — Вони нові. Для тебе купував. У цьому будинку є все, щоб ти не лише гостювати могла, а й жити. Якщо чогось немає, скажи – дістану. Чай або каву? До ліжка дійдеш чи донести?

    Який чай, яка кава після такого зізнання? Анжеліці стало як ніколи зрозуміло - він любить, хоче і чекає.

    — Я сама дійду, - Дені йшов попереду, Анжеліка слідом за ним. Зал, дерев'яні сходи, кімната, крізь скляні двері якої видно, що це кабінет, ще одна кімната з глухими дверима, кімната… ліжечко, іграшки…

    — У тебе що, дитина? – Анжеліка була приголомшена.

    — У ТЕБЕ дитина. Я приготував кімнату для малюка на випадок, якщо приїдеш. Твоя спальня поряд, - Дені відчинив двері в невелику, але дуже затишну спальню. Анжеліка з величезним задоволенням залізла в ліжко. Дені пішов, але через півгодини повернувся і наполіг, щоб Анжеліка випила кухоль гарячої гіркої рідини.

    — Згоден, несмачно, але дуже ефективно. На столику буде чай у термосі, а взагалі не завадило б поспати. Сон у таких випадках – цінні ліки. Якщо що - я внизу, - перемагаючи бажання, Дені швидко спустився до зали.

    Марно він намагався зайнятися проектом, який йому потрібно було здавати за два тижні, нічого не виходило. Всі думки були спрямовані на жінку, яка примудрилася захворіти, коли він мав такі грандіозні плани. Квитки в Лувр точно пропадали. Несподівано для себе він зробив відкриття: йому хочеться її, хвору, оберігати та любити більше, ніж здорову. Декілька разів він заглядав до кімнати, де спала Анжеліка, щоб перевірити, чи все гаразд. Затримувався, щоб помилуватися її обличчям, волоссям, руками.

    Анжеліка прокинулася, коли вже стемніло. Вона почувала себе набагато краще. Переодягнувшись у свій спортивний костюм, жінка спустилася в хол, звідки за апетитним запахом знайшла кухню. Дені в кухонному фартуху виглядав по-домашньому приємно, але трохи смішно. Анжеліка стояла та уважно вивчала його правильні вивірені рухи. Мимоволі вона порівнювала Дені з Толіком. Намагалася уявити Толіка на кухні - не виходило, хоча знала, що той теж уміє готувати.

    — Проходь, вечеря вже майже готова, - сказав Дені, хоча жодного разу не повернувся до неї, доки Анжеліка стояла і нахабно розглядала його.

    — Дякую, я дуже зголодніла. Що це було? Ну, те, що ти дав мені перед сном? Забійна суміш.

    — Це чай за рецептом моєї бабусі. Вона завжди мене так лікувала. День – два від сили. Точковий масаж теж може акумулювати сили організму і спрямувати їх на боротьбу з вірусом, але ... - Дені посміхнувся і не договорив. Анжеліка зрозуміла.

    — Але ти побоявся до мене торкатися. Все правильно, Дені, все вірно.

    — Нічого не правильно, - він поклав дві великі ложки рагу на пласку порцелянову тарілку й поставив на стіл перед Анжелікою. - Пригощайся.

    Після вечері у світлі вуличного освітлення Анжеліка з Дені сиділи в альтанці та говорили. Дені більше розповідав про свою роботу головного архітектора у міжнародній фірмі, розташованій у п'ятому окрузі Парижа, неподалік Сорбони. Анжеліка, закутавшись у плед, більше розповідала про Тішку. Вона все частіше ловила себе на думці, що нудьгує за сином, їй його не вистачало.

    До будинку Анжеліка з Дені повернулися далеко за північ. Увійшли в хол і застигли один проти одного. Мабуть, все ж таки Дені присипив пильність Анжеліки, оскільки та прийшла до тями вже від того, що її шию і груди вкривали зухвалі поцілунки, від яких сковувало волю. Ласки Дені Анжеліку вразили. Вона й не здогадувалася, що в цьому великому чоловікові можуть так органічно поєднуватися вимогливість і владність із лагідністю та дбайливим ставленням. У всіх рухах Дені відчувалася влада. Вона лякала своєю безмежністю, що ламає будь-які перепони.

    У своїй пристрасті Дені був жадібний, ненаситний, він максимально використовував кожну хвилину, проведену з грішною, але до дрожу коханою жінкою.

    Він швидко зумів довести Анжеліку не лише до стогонів, а й до криків. Вона не мала часу думати, оскільки одна за одною накочували на тіло хвилі солодких мук, пригнічуючи розум, роблячи його непотрібним. Вперше за все своє життя Анжеліка боялася, що все це сон, який незабаром закінчиться, і руки коханого відпустять її. Але агонія не припинялася, оскільки Дені надто довго жив очікуванням, мріями та надією, щоб ось так швидко відпустити предмет своєї пристрасті.

    Навіть крізь сон Анжеліка відчувала, що її тіло ніжно пестять умілі руки, міцно притискаючи до себе. Очевидно, з огляду на те, що Анжеліка не зовсім була здорова, Дені не захотів робити ніч кохання тривалою. Ласками він приспав її, а потім заснув і сам.

    Розбудив їх двох телефонний дзвінок. Дені не поспішав відповідати. Він вдячно подивився Анжеліці у очі й запитав:

    — Як самопочуття?

    — Добре. Тільки губи болять. Мені здається, що припухли.

    — Ні, тобі здається. До речі, кохання теж лікує…

    — Угу. З дозою ти не перестарався?

    — У коханні трохи інакше, ніж у ліках: чим більша доза, тим краще, - телефон не припиняв дзвонити, тому Дені довелося встати, одягнутися і зняти набридлу трубку. Він говорив тихо, тому Анжеліка, одягаючись, не почула жодної фрази.

    — Ти підвелася? - якось розчаровано запитав Дені, повернувшись через деякий час до спальні. - А могла б ще годинку точно повалятися. Я поїхав за Діаною. А ти залишаєшся за господиню.

    — Це вона дзвонила? - запитала Анжеліка.

    — Так, вона.

    — Не кажи їй про нас, будь ласка.

    — Не буду, але Діана розумна, вона сама зрозуміє.

    З приїздом Кареліної Дені став схожим більше на люб'язного поміщика, показуючи свої угіддя. Він розповів про кожен кущик, кожне деревце саду. Не замовчав і про історію створення свого будинку.

    — Дім будував мій батько. Він сам російський емігрант. Одружився з француженкою, моєю мамою. Його не стало, коли мені було тринадцять. Світла талановита людина. Мама померла через рік, після того, як я отримав диплом, - розповідав Дені, а Кареліна все поглядала, мружачись, то на нього, то на Анжеліку. Швидке одужання компаньйонки її інтригувало, але не дивувало.

    — Я бачу, у вас все нормально, - заявила Кареліна, коли Дені спустився у льох за вином.

    — У мене на обличчі написано? – зробила припущення Анжеліка.

    — Скоріше, у нього. Вигравіювано на лобі, - поіронізувала Діана.

    Наступні два дні для Анжеліки промчали швидше за електричку на швидкісному перегоні. Дені показував своє містечко Мельон, розташоване на обох берегах Сени. На острові Сент-Етьєн відвідали романський собор Нотр-Дам. Як часто Анжеліці хотілося зупинити ці миті!

    — Як тільки звільнюся, бо мені два проекти треба здати, я прилечу до Києва, - вже в аеропорту пообіцяв Дені.

    — Ти хочеш, щоб ми стали коханцями на постійній основі? - Анжеліка розуміла, що Дені їй тепер точно не вистачатиме. Він смикнувся, ніби отримав важкого ляпаса, і одразу прибив жінку металевим поглядом. Злісно дивлячись на Анжеліку, він крізь зуби прошипів:

    — Ким? Коханцями? - він занурив свою долоню в кишеню штанів і вийняв звідти червону оксамитову коробочку. Нервовими рухами відкрив і продемонстрував обручку з невеликими трьома діамантами.

    — Не треба, Дені. Це дорого і надіти його я не зможу, - позадкувала Анжеліка.

    — Він скоро піде від тебе. Не чекай цього моменту. Ти мені потрібна. Я не хочу коханцем. Лише чоловіком.

    — Але це неможливо.

    — Чому?

    — Тому що я заміжня. Мене Толік відпустить, але Тішку не віддасть.

    — Я поговорю з ним. Він цілком нормальний чоловік. Зрозуміє.

    — Не зараз, Дені.

    — Як скажеш, - він болісно видавив це з себе. Анжеліка бачила, що йому погано, дуже погано. Вона б і сама нікуди не відлітала, якби не було сина, але Тішка був, вона за ним скучила, а ще був Толік.

    Доки тривав переліт, Анжеліка мала змогу подумати. Вона порівнювала. Порівнювала будинок і орендовану квартиру, Дені та Толіка, дику ніч з одним і солодкі, наче мед, ночі з іншим. Як виглядатиме вона в очах батьків, знайомих, чоловіка, коли зголоситься розлучитися, щоб вийти заміж за іноземця? Найбільше Анжеліку цікавило питання Тішки. Вона дуже добре знала чоловіка, щоб зрозуміти - Тішку він не віддасть. І навіть якщо суд залишить дитину матері, Толік може не підписати дозвіл на його вивіз із країни. Чомусь у пам'яті виплив урок літератури, коли вчителька надривно пояснювала трагедію Анни Кареніної з однойменного роману Льва Толстого. Більшість класу завзято не хотіла зрозуміти, чому жінка опинилася в пастці власних почуттів. Анжеліка розуміла це і тоді, у свої шістнадцять, і тепер, пристойно подорослішавши.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.