Стрімер. Довга Дорога Додому.

- Це через те, що сталось в Третогорі? — прошепотів Валерій.

Якуб спав. Він ліг на вільному дивані. Одну ногу тримав на землі. Автомат лежав у нього на грудях, дулом до входу. Ми не заперечували. Але відійшли якомога далі, якщо сон у нього буде неспокійним. Аркадій з Ілаєм схилились над столом і тихо (а іноді й з захопленням) про щось перегукувались. Я віддав їм магнітну рукавицю, бо це був єдиний наш шанс. Якщо Аркадій все добре зробить, я зможу відчути де поле слабше, або зробити нею прохід і, при цьому, не перетворюсь на попіл.

- Це саме через це, — тихо прошепотів.

Коротко переповів Валерію наш з Ілаєм похід в лікарню. І таки розповів, що дізнався Ілай.

Воно мене змінює, безглуздо було це приховувати. І нічого я з цим не вдію, бо сиджу тут кілька годин, і чекаю, коли ті двоє завершать колупатись в моїй рукавиці.

Ідею мені спробувати закрити розлом, за допомогою своєї крові ніхто не озвучував. Але, гадаю, не лише у мене проскочила така думка. Я заходжу в ту кімнату, прикладаю руку до тієї плями й вона зникає. Або відкривається на повну і звідти до нас йдуть гості. В будь-якому випадку це було дурницею. Можна хіба фантазувати. Гадаю Ілай не озвучував, бо здогадувався, що станеться. Аркадій — боявся, що подальші маніпуляції з розломом вплинуть на магнітне поле, відрізавши у нас будь-яку можливість звідси вибратись.

- Ти казав, Ліми багаті, — прошепотів Валерій. — Може вони знайдуть ліки?

- До них ще треба дістатись. І я б не сподівався на їхню допомогу.

Уявив лице всієї своєї сімейки, коли я розповім, що зі мною сталось. Ота Лімова зверхність, огида, до всіх нижчих статусом. Ні, краще вже промовчу. Дід єдиний, хто міг би хоча б спробувати допомогти. Але в листі чітко було вказано: якщо ти це читаєш...

В металеві двері загупали. Важкий удар. Як тоді, в лікарні. Упирі таки додумались знайти до нас шлях.

Якуб підхопився з дивану. Ми з ним одночасно направили зброю на вхід.

- Скажіть, що рукавиця готова! — Валерій став позаду мене.

- Майже, — налякано сказав Аркадій.

Ілай спокійно відійшов від столу. Підійшов до одного з моніторів.

- Всього один, — сказав нам. — Але це Квентін.

Знову удар у двері. Це таки той бруха. Сумнівів не залишалось.

- Квентін? — я на мить відвернув погляд від дверей. — У них тепер імена є? Вам тут аж на стільки нудно було?!

- Він дещо для мене робив, в обмін на кров, — пояснив Ілай. — Непоганий малий сам по собі.

Знову удар по дверях. Зʼявилась перша вмʼятина.

- А забратись він не може? — Якуб не приховував хвилювання? — Дасте йому пакет крові і хай йде геть.

- Для цього його треба сюди впустити.

- Він виламає двері, — я глянув на Якуба. — Йому не вперше. — Ще й упирів приведе за собою.

- Думаєш ми дамо раду здичавілому носферату?

- З нами є один.

Четверо проти одного. Не так і погано.

- Не ображайтесь, але мені важливий ваш електрик. Я не дам Квентіну до нього дістатись.

- Мене влаштовує! — крикнув позаду Аркадій

Ілай поволі підійшов до дверей. Зашипів. Я не міг розібрати слів. Мабуть, то якийсь вампірський говір. Гупання припинилось. Зовсім тихе шипіння донеслось з-за дверей у відповідь.

- Каже, що йому потрібні мисливці, — пояснив Ілай. — Каже, що ви маєте відповісти за всі вбивства його народу.

Згадав, як під час першої зустрічі він задушив упиря однією рукою. Взагалі не вагався. Йому значить можна, а нам зась?

- Який мстивий виродок попався! — гаркнув Якуб. — Ну гаразд, хай спробує!

Я подумав дістати сигнальну ракетницю, але перехопив погляд Ілая.

- Ти нас всіх тут цим спалиш. І поховайте зброю, бо зрикошетите в Аркадія. Маєте мечі.

Значить ми втрьох проти одного.

- Дорогі підписники, зараз ви побачите здичавілого носферату, — бурмотів позаду Валерій. — Рідкісний та легендарний Бруха.

Я обернувся. Оператор навів камеру на двері.

- Серйозно?! Зараз?!

- Канал своє існування не припиняв, — спокійно відповів оператор. — Я ще думав коротку документалку зробити...

Ілай потягнув важіль на себе. Значить я і Якуб.

В одну руку взяв томагавк. В іншу Червону Королеву. Рикошет, рикошетом, але спробувати варто. Якуб націлив у прохід автомат.

- Я майже завершив! — крикнув Аркадій.

- Сподіваюсь, ви знаєте що робите, сказав Ілай.

Двері відчинились...

Моє его втішилось, коли я побачив стан Квентіна. Руйнування старої лікарні не пройшло для нього дарма. З лисої коричневої голови стирчало кілька уламків. Нагадувало маленькі роги. Мʼязисте масивне тіло було в ранах та дірках. В кількох місцях здерта шкіра. Одна нога нижче коліна в опіках. Очі залиті кровʼю. Одна щока роздерта, можна було побачити ікла крізь неї. Широкі плечі похилилися. Лише тінь колишнього себе.

Якби я зараз був у джаґернауті — він взагалі б не становив загрози. Але однаково забувати, що це бруха, здичавілий носферату — однаково не варто.

Одночасно відкрили вогонь. Кулі шматували мертву плоть. Його кілька разів хитнуло.

А тоді він кинувся на нас.

Якуб зустрів його ударом приклада. Не влучив. Квентін перехопив автомат і смикнув ним вбік. Якуб не втримав зброю в руках. Його повело вбік. Упир підбив йому ноги і Якуб зі страшним звуком гепнувся додолу. Ілай зачинив двері. Валерій закрив собою Аркадія.

Я кинувся на нього з томагавком. Ударив низько, під стегно. Потрібно знерухомити, сповільнити. Квентін зашипів. Завдати другий удар я не встиг. Вцілілою рукою він схопив мене за шию і кинув наче ганчірку. На мить у вухах зашуміло. Кімната почала віддалятись. Спина відчула міцність скла. А тоді відчула, що скло не збирається нікого витримувати. Якби не бронежилет, до поламаних ребер додалось би ще й кілька гриж.

Впав на уламки скла. Все що зміг, то хіба перекотитись аби зменшити шкоду від падіння. А так то розпластався на животі. Ні томагавка, ні пістолета поряд не було. У вухах гуділо. Легені відмовлялись дихати. Всі цілі нерви на ребрах сигналізували про нові травми.

Десь далеко щось кричав Якуб. Кричав Аркадій. Шипів Ілай.

Поволі піднявся на коліна. Квентін перескочив через розбите вікно й опинився просто біля мене.

Інстинкти спрацювали самі. Вихопив меч з-за спини. Влетів у бруху плечем. Притулив руківʼя до нього і провернув. Механізм працював безвідмовно. Лезо розкрилось, навіть не відчувши його плоть. Квентін з подивом дивився вниз. До брухи лише доходило, що з нього стирчить мисливський меч. Якби був час, я б пояснив, що меч знятий з джаґернаута, в якому він мене переміг. Але часу не було. Спробував витягти меч. Потрібно тримати дистанцію...

Однією рукою він схопився за лезо. Другою схопив мене за запʼясток. Стиснув наче лещатами. Його ікла наближались. Я не знав, що робити.

Повернув голову.

Якуб лежав на землі непритомний.

Ілай все ще закривав Аркадія.

Валерій єдиний біг до мене, але він не встигне.

Варіантів небагато. Вільною рукою потягнувся до розлому. Дивна і невчасна цікавість. Але вибору не було. Або був, але я не хотів його бачити.

Пальці торкнулись розлому. На диво холодна пляма. Бруха на мить навіть зупинився. Ілай, Валерій та Якуб в одну мить віддалились. Лабораторія носферату наче видовжилась.

Здається аж тепер до всіх навколо дійшло. Кров хранителя це не ключ до дверей розлому. Це квиток. Дозвіл на прохід...

А тоді усе навколо зникло.

Кінець третьої частини.