Другі Оповідки

Миколу з тероборони треба розглядати як живу ілюстрацію класичного українського дядька. Спокійного такого, розважливого, з руками-лопатами. Вранці одна така правиця бере ту трилітрову банку з огірками, як древко прапора. І ллється, ллється життєдайний розсіл. Кажуть, цими руками ще ведмедів добре душить.

До того ж Микола дуже добрий тесля і має хобі для душі - гарно виграє на трубі. Ця щаслива комбінація вподобань і визначила його мирну спеціалізацію — він грав на весіллях і хоронив людей.

Успіху бізнесу сприяла висока якість наданих послуг. Домовини виходили такі, що хотілось плюнуть на все і лягти спочивать, не дожидаючись смерті. А чужі люди, проїжджаючи повз місцеве весілля, завжди дивувались, звідки тут взялися Модерн Токінг. А то був Миколин ансамбль.

Якось один клієнт пожалівся Миколі, що померлий батько страшенно любив музику і мріяв з нею померти. Але де його зараз візьмеш того оркестра на кладовище? Зробимо, хитнув головою Микола.

В призначений час його весільна бригада викопала яму під могилу. А потім оркестрово розілляла тужливу мелодію над цвинтарем. Виконали замовлення, що називається, під ключ. Після цього випадку районна слава про універсального дядька Миколу стала всепоглинаючою.

Клієнтська база розрослась неймовірно, бо щодня як хтось не помре, то обов'язково жениться. А це означало пряму дорогу до Миколи! І тоді вже мчить розбитими районними дорогами бусик-мерседес зі стрічками на дзеркалах заднього огляду.

Якщо стрічки червоні, то в машині на сидіннях куняє вокально-інструментальна група. А якщо чорні, то лежить між тими ж сидіннями небіжчик. На спеціальних ношах або вже зразу в труні. Це вже як повезе. Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Баба Вєра не хтіла вмирати у лікарні і попросилась додому. Лікарі заперечувать не стали. З мотивів гуманізму і задля зменшення статистики смертності у власному закладі здоров'я. Все рівно після інсульту у бабусі шансів вижити не було. Тож онук Василь попросив знаменитого дядька Миколу забрати транспортом бабу з лікарні. І заодно прикинуть розміри майбутньої труни.

Через переживання онук зробив помилку в зошиті. Забувся сказати, що баба Вєра хоч майже і паралізована, але ще жива. А це було важливо. Дуже важливо. Бо до цього Микола з лікарні вивозив виключно померлих. Як на те зло, Микола пропустив процес покладання баби до бусика. І так воно вийшло, що онук з санітарами самостійно вклали ледь теплу бабу Вєру на ноші між сидіннями.

Сам дядько Микола в цей час відвідував головлікаря. Де за келишком коньячку уточнили свіжий прогноз покійників на найближчий місяць. Це щоб вчасно замовити матеріал на домовини — тесля Микола любив планову роботу.

По дорозі до Вєриної хати зупинились біля закладу громадського харчування. Добре відомого в народі під назвою “Холодні ноги”. В ньому зазвичай справляли поминки і онук пішов дізнатись про поточні ціни. А Микола рішив глянуть на, як він думав, померлу, щоб визначитись все-таки з розмірами труни.

Відсунувши двері в салон бусика, одразу помітив непорядок. “Покійна” лежала на ношах з відкритими очима. Ото вже спеціалісти - все нада провірять! Дядько зітхнув і звичним жестом закрив нещасній очі.

Баба Вєра тверезо оцінювала свою буремну молодість. І тому не дуже чекала на рай після смерті. Однак і пекельного чорта, що затуляє очі, так швидко побачити не сподівалась. Тож вилупила очі, щоб краще придивитись на люцифера.

А наш новоявлений чорт Микола подумав, що посковзнувся, промазав і через то не закрив покійниці очі. Повторив процедуру ще раз, але з вже більшим притиском.

На цей раз бабі Вєрі привидився в Миколі покійний чоловік. Я так і знала, що він тут буде работать! Щоб допекти гаду, вилупилась ще сильніше.

Тінь здивування майнула обличчям дядька Миколи. Це ж треба, які нині трупаки пішли! Очі як у дорогих ляльок з дитинства — не закриєш. Це, навєрно, після Чорнобиля таке робиться. І втретє провів долонею по Вєриних очах. Але раба божа знову не далась!

Онук Василь здавлено захрипів від побаченого акту зцілення. Дядько Микола, про якого він і раніше чув стільки хорошого, скніє навпочіпки біля паралізованої баби Вєри. І проводить долонею по її обличчю. Проводить і придивляється. Потім хмикає, знову проводить і знову придивляється!

І о чудо - паралізована баба починає потроху ворушитись!

Ось так дядько Микола зажив ще й слави народного цілителя.

А баба Вєра від отриманих вражень прожила ще півтора року і померла через ДТП.

...

Наразі дядько Микола старанно ріже російську пошесть, що завелася в наших лісах. А його вироби позначені фірмовим почерком — незакритими вилупленими баньками...