Другі Оповідки

Собачники переконані, що коти це нещасні страхопуди, які бояться огірків. Он, кажуть, інтернет кишить відео на цю тему. В умовах цього наїзду маю стати на захист моїх пухнастиків. Адже вони зовсім не самотні у своїх фобіях та й огірки бувають різними.

Почалося все з того, що кілька студентів на канікулах вирішили зайнятися збором коштів на благодійні цілі. Хлопці були креативними і для пожертв вибрали костюмовану форму. Знаєте, як ото на площах різні звірі роздають флаєра. Тільки у нашому випадку вирішили не роздавати, а збирати. Причому гроші.

У точці прокату костюмів в очі благодійникам відразу впав рекламний костюм пінгвіна. Відчувалося, що його зроблено з любов’ю. Адже був максимально наближений до оригіналу. Один з хлопців ходив перевальцем і в цьому костюмі досяг повної схожості з живим пінгвіном. Вночі або п’яним взагалі не розрізниш. Отак пінгвін Вадік і став головним персонажем збору благодійних пожертв.

Креатив студентів не зупинився на формі. З метою розширення географічних рамок процесу вони замахнулися і на спосіб збирання. Вирішено було ломитися автостопом по шляхах України.

Пінгвіни на дорогах України явище поки що небуденне. Відповідно охват аудиторії водіїв був повний. Та й враження в учасників дорожнього руху виникали «неізгладімиє». Хтось поспішив кинути пити, хтось записався до психіатра, а хтось не повірив своїм очам. Декого просто замлоїло, але гальмували усі.

Збуджені побаченим, водії креатив цінували і на благодійні внески не скупилися. Хто скільки міг і хто що мав. Зокрема, один фермер не тільки підвіз хлопців з пінгвіном, а й подарував їм відро огірків. Огірки на карточку не перерахуєш, то хлопці в благодійну скриньку кинули власні гроші. А огірками вирішили харчуватися. Поки в очах не потемніє.

Мало-помалу добралися до околиці одного подільського селища міського типу. Справа від дороги вже приткнулося двоповерхове кафе, а зліва ще тяглось закинуте поле. На якому меланхолійно випасався бичок чорно-білої масті. Світило сонечко, заходилися співом пташки та була ідилія. Пастораль.

Потомлені хлопці пішли в кафе запити огірки кавою. Довелось зачекати, бо офіціантки метались на другий поверх, де буяв корпоратив місцевих промисловців. Пінгвіну Вадіку в костюмі стало жарко і він вийшов на ганок. Звідки й побачив бичка.

Пінгвін Вадік був дуже городською дитиною. І до цього моменту бичків бачив лише в кіно, на малюнках або у вигляді шніцеля. Відтак до сліз розчулився від побаченого. І загорівся пригостити бичка огірком. Був до біса щедрим. Коротше. Схопив найбільшого огірка, майже жовтяка, і побіг радісний до бичка. З огірком наперевіс у простягнутій руці.

Бичок Фєдя навпаки, був дуже сільською дитиною. І до цього пінгвінів не зустрічав. Тим більше з величезним огірком. Тож банально злякався такої потвори з невідомими намірами. Задер хвоста і високо підкидаючи задні ноги малодушно кинувся навтьоки.

Ображений у кращих почуттях пінгвін Вадік також піддав ходу. На його думку, не дать попробувать огірка неграмотному бичку було б верхом людської невдячності. Розпочалася скажена гонка по колу.

Петро і Павло, прямо як два святих апостола, вийшли із-під корпоративного стола покурити на балкон другого поверху кафе. Вийшли і чуть не здуріли. Прямо перед ними, у центрі, можна сказать, Європи, чорно-білий бичок з усіх ніг втікав від пінгвіна. ПІНГВІНА, Карл! Святі закам’яніли від такого родео.

Чи то бичок сильно шарпнувся, чи то ще з якоїсь хвороби, але цеп, на якому був прив’язаний Фєдя, зашпортався за кілок. До якого і була прип’ята рогата худоба. А закони фізики того дня ніхто ж не відмінив. Тож тепер коло, яким бігав бичок, з кожним разом почало зменшуватися. І що швидше він біг, то меншою ставала відстань до клятого пінгвіна. Бичок натурально очманів, прискорився із останніх сил та соромливо впустив кілька кавалків прямо під ноги гонителю. Пінгвін Вадік ковзнувся, матюкнувся, але на ногах втримався і огірка не випустив.

Нарешті бичок добіг до свого кінця. У вигляді закрученого цепу навколо кілка. Знесилено впав на передні ноги і рвучко задихав шматками піни. Приречено водив з боку в бік налитими кров’ю очима. В пошуках спасіння. Пінгвін Вадік переможно загорлав та протягнув огірка прямісінько до рота бичка. Та попробуй же ти, тварино дика! Це ж дуже смачно. Бичок засмикався у конвульсіях.

Баба Настя пережила дитиною війну, потім витерпіла колгосп «Шлях до комунізму» і навіть переварила чоловіка-алкоголіка. І все це було заради того, щоб на схилі років здибатися із пінгвіном. Коли мирно тягла воду бичку Фєді.

Треба сказати, що баба Настя могла б упізнати пінгвіна. Звичайно могла. Але от пінгвіна з огірком старенька уявити не могла ніяк. Тож баба Настя елементарно вклякла, щоб не сказать більше, коли побачила свого бичка Фєдю стоячого на колінах. І якому пінгвін Вадік тицяв до рота щось продовгувато зелене. Та хай би господь мене милує, шо то воно таке зелене у пінгвінів?

Коли вщухли остовпіння, крики і біганина, дільничний ще близько двох годин допитувався у благодійників хто вони такі. Та чому впадають за місцевими биками. Та ще й з огірками. Пояснити місію і способи досягнення мети було дуже важко. Насилу вирвавшись на волю, хлопці напосіли на пінгвіна Вадіка з такими ж запитаннями. Здивуванню пінгвіна меж не було:

- А откуда я міг знати, що бички огірків бояться?!!!Це ж не коти….

І діствітєльно! Звідки???