Другі Оповідки

Є у мене кум професор. При чому професор хімічно чистий, такий як книжка пише. Чемний, вихований, з правильною українською вимовою. Коротше кажучи, інтелігентний аж зуби зводить. І є в професора борода. Яка бува закручується догори і надає обличчю українського науковця невловимих східних рис. Придивившись пильніше, москалі могли б навіть назвати його лицем кавказької національності.

Оце недавно мій професор прямував до Кабінету Міністрів України на засідання експертів Кримської платформи. А наступного дня на професора вже чекали в самім Офісі Президента. З цього ж питання.

Ішов, значить, собі небога тротуаром, а навколо радісно співали пташечки. Це відбувалося всього на другий день після того, як якийсь дядько втілив у життя споконвічну мрію українців - навідався до Кабміну з бойовою гранатою. Отож пан професор і не зчувся, як перед ним виросло трійко пильних гвардійців з лейтенантом на чолі. Сюжет прямо тобі як у Олександра Дюма. Гвардійці кардинала.

Лейтенант твердим залізом попрохав професора пред'явити документи. Пташечок заціпило. Науковець немало здивувався, але поліз в кишеню за паспортом, який слава богу був при ньому, бо йшов не куди-небудь, а в цілий Кабмін. Заодно свавільно виявив науковий інтерес і спитав з якого це дива така цікавість у представників правопорядку до його скромної персони. Лейтенантик молодий не став крутити хвостом і чесно признався, що професор схожий на терориста. Просто викапаний.

Професор вкляк і почав подумки обмацувати почуте. Адже воно так підкупало свіжістю ідеї та оригінальністю. До цього моменту життя доктор наук наївно сподівався, що він схожий на батька. От уже ж мені ця гнила інтелігенція!

Тим часом лейтенант, скориставшись розгубленістю ймовірного представника Аль-Каїди, спробував встановити відповідність підозрюваного його паспортній легенді. І підступно поцікавився сімейним станом професора. Той був уже тричі одружений і від цього факту справді відгонило деяким тероризмом. Відтак професор обачливо сказав, що в його паспорті присутні ці сакральні відомості.

- Агааа, - захлинувся від торжества, лейтенант, - Ви не знаєте, що у Вас у паспорті написано! Зрозуміло. А тепер скажіть нам, де Ви працюєте?

Професор гмикнув і тицьнув правоохоронцю межи очі посвідку Києво-Могилянської академії, де мав честь викладати. На лейтенанта магія кращого навчального закладу України не подіяла зовсім, бо документ був прострочений на кілька днів. Легковажний професор і думать не думав, що там є якісь терміни. А ось підозри лейтенанта посилились стократ. Він гранично холодно спитав, куди направляється з дозволу сказати (зазирнув у паспорт) Євген Володимирович?

Професор почав відчувати недобре і сказав правду – йду в Кабінет Міністрів України. Підлеглі лейтенанта підібрались, а той, криво всміхаючись, уточнив: «А завтра, мабуть, до Зеленського підете?». Професор знічено підтвердив, що так, завтра він якраз збирався в Офіс Президента. Опа! Все сходиться! Гвардійці як по команді відступили назад та вбік і потяглись за зброєю. Хижо розставивши ноги, лейтенант спитав, нащо пану професору припекло в Кабмін?

Професор, кроликом не відриваючи погляду від зброї гвардійців, чітко проказав, що він є експертом Кримської платформи 2050 і йде на її засідання. Лейтенант перепитав, що таке 2050? Рік, приречено одповів доктор економічних наук. Лейтенант облизав висохлі губи і спитав прямо у лоба: «А Ви знаєте, що в нас зараз 2021 рік?». Що-що, а він умів бути безжальним до ворогів нації! Професор тільки голосно кліпнув у відповідь.

Під ляскіт затворів лейтенант уточнив, чи є у професора зброя, патрони або ж вибухівка. Отут чорт смикнув вченого за язика і той смиренно сказав, що нічого з переліченого вище у нього, НА ЖАЛЬ, немає…

Не повірили і наступних півгодини професор піддався просто таки шаленому обшуку. Допитливі пальці ретельно перебирали всі складочки портфеля, одежі та, чого нам гріха таїти, і плоті науковця.

Не знайшовши нічого підозрілого або ж видатного, гвардійці з глибоким сумом відпустили недоробленого терориста з рук. Мовчки козирнули і почвалали собі геть.

Професійно відмасажований професор похапцем зібрав кілька розкиданих асфальтом важливих папірців і голосно закричав навздогін непідкупним органам правопорядку України. Ті аж присіли від несподіванки. Адже зойк професора струменів безмежним розпачем:

- Панове!!!А де ж побажання гарного дня?!!!