Другі Оповідки

Застереження! Вразливим натурам не читати – текст насичений натуралістичними подробицями, характерних для мого села в семидесятих роках минулого століття.

Старі люди кажуть, що в СРСР було таке класне кіно, що вулиці вимирали під час показу. Не знаю. У нас в селі вулиця вимирала, коли на ній появлявся племінний бугай Фєдя. От любив він у вільний від роботи час пробігтись в хмарі пилюги по нещасному селу.

А ще за ним тяглась сумна слава народного цілителя. Особливо в областях опорно-рухового апарату. Не одну ледь теплу бабцю з палицею перетворив на моторну дівку. Та й закрепи лікував вкрай ефективно. Так проходили, що кілька днів спинить не могли.

Від повного зцілення село рятував зоотехнік Гриша, якого Фєдя слухав беззаперечно. Казали, що якось випивший зоотехнік пригрозив Фєді відрізать деталі по мужській часті. Відтоді бугай сильно заповажав Гришу і гаряче просив не робить такого.

Гриша знаходив Фєдю на селі, давав йому жменьку рафінаду, брав за кільце в носі і неквапно вів на ферму. По дорозі зоотехнік вичитував бугая за свою тещу, стару Гандзю. Їй уже восємісять, чорти в пеклі заждались, а ти її трєніруєш без кінця. Он які забори перескакує. Дивись, так і мене переживе. І, главне, у самого ціла ферма тьолок, роботи непочатий край, а він ще сільських бабів вишукує. Постидався б. І ладно, якби Маруську Цвіркуниху або Ірку Шевчучку. Я би поняв. Там є за шо взяться і об шо обпертись. Так нє, йому стару шкапу подавай. Тьху…

Так вони ішли удвох та гомоніли безлюдною сільською вулицею. Бугай зітхав і стидався. І слухняно плентався до ферми. На свою виснажливу роботу з непочатим краєм.

Тихого літнього вечора я, моя мати і тітка Галя йшли колгоспним станом. Господи, Фєдька знов одірвався! Вигукнула пильна тітка, глянувши в сторону ферми. Звідти на нас швидким нічним потягом мчав племінний бугай.

Мати підхопила мене в оберемок і вскач помчала з тіткою до найближчого укриття. Ним виявилася збита з дошок колгоспна громадська вбиральня. Чудом вдалось випередити бика на півметра і вихором утрамбуватися трьом в споруду призначену на одного. І захлопнути двері, в які з розмаху врізався Фєдя. Споруда затріщала, застогнала, похилилась, але не впала.

Саме з цього моменту вона набула шляхетної назви «Пізанська башня». В подальшому колгоспні інтелектуали так і говорили. Мені в пізанську башню треба. Люди простішого складу виражались простіше. Я в Пізу. Або якось подібно до цього.

Якщо ви ніколи не були в нашій колгоспній громадській вбиральні, то не шкодуйте. Втратили не багато. Я, наприклад, після її відвідування ще два тижні по ночам кричав.

Внаслідок удару головою об двері бичок задумався. Його збили з пантелику вчасно підоспілі пахощі. А кого б вони не збили? Крізь щілини я з жахом бачив шматки піни, які важко падали з його рота на землю і скручувалися в пилюці. Яскравий спогад на все життя. А мати з тіткою з усіх сил тримали двері. Аж пальці побіліли.

Тітка Галя почала гарячково молитись. Їй, бачте, не подобалося місце поховання. Виявляється все життя хотіла в ліжку богу душу віддать. На старості. А вийшло, що жила в лайні і помре в ньому. Кінець цитати. Боже який стид, який стид! Що тільки люди на цвинтарі скажуть?

А мати молилась за мене. Вона мріяла, що я вступлю в інстітут. Але поки я вічно вступав не туди. На цей раз навіть разом з нею.

Бог почув їх молитви і прислав обуреного зоотехніка Гришу. Який за звичкою став виказувати претензії бугаю. По-перше, чого він мішає йому вечерять, а по-друге, чого кидається на туалєт. Ладно, бігаєш за моєю тещою, я б її сам на роги підняв, але туалєт до чого? Не понімаю. Не наравиться - зроби краще! А ламать колгоспне майно не треба. З його мови вчувалось, що ветеринар якось причетний до Великого будівництва вежі. Тепер уже пізанської.

На бубоніння зоотехніка сторожко, ледь скрипнувши дверми, виглянула тітка Галя. Гриша здивовано вилупився на її появу, на мить затнувся і тут же захоплено оцінив наш передовий досвід:

- О! Ти диви, як ви удобно придумали! Це ж получається, як сильно злякався, то не треба нічого шукати. Вже зразу в завєдєнії!