Другі Оповідки

Катерину Миколавну дуже довго робили бабусею. Вона невтомно просилася, грозилася, молилася. Нічого не помагало. Мам, одстань, ми ще не готові до дітей! Обійдемося котами.

Господи, та до чого вони не готові? Там того діла на п’ять хвилин при хорошій погоді. Включаючи одежу.

Але пекло почалось після народження внучки Насті. Дали подивиться, - аж страшно яка красіва, - і на тому всьо. Різанули шпалою по живому обличчю: ми самі будем займатися своєю дитиною. Набрались всякої дурні з модних книжок, демони.

Катерина Миколавна аж охрипла від розпачу, а сопливі батьки також стояли на смерть. Не просись, бо однак не пустимо. Спортиш нам дитя, що потім робить?

Довелось бігти в церкву, але і там все не слава богу. За здравія завжди будь ласка, за упокій пожалуста, а щоб до онуки пускали, то нема такої спеціальної молитви. Моліться як хочете і хай вам Бог помагає!

А тут ще невиспані сусіди дітей бідкаються, що її бідна Настя безперестанку кричить. Вона ж по харчах у діда філософа пішла. Той, придурошний, був з апетитом. Дуже Гегеля та котлети шанував. І не скажеш кого більше. А тепер його онуку по годинах науково виваженими порціями кормлять. Щоб, бачте, не розтовстіла в два місяці від народження. Тут вам уже не до котлет, хоч би муху яку зловить і поживиться. Звичайно, що будеш кричать за таких підходів.

Ще добре, що дитя в череді купали. Настя як могла виверталась, щоб купель ковтнути. Чай получався так собі, трохи з дитячим милом, але вибирать не приходилось. Просто хотілось жити.

А от Катерині Миколавні від всього цього хотілось померти. І щоб не гнівити бога вона йшла на край промзони, поряд з якою стояла новобудова дочки з зятем.

Спочатку розганяла там вовків з маніяками. От тільки попробуй, вилупок, мені гавкнути, дитя злякать! Потім шукала дитяче вікно на сьомому поверсі і тихенько скімлила на нього. Аж вовки заздрили. Переживала за свою Настю з тими двома нелюдами.

Ішов час і нелюди через передові методи виховання немовлят почали валитися з ніг. Таке й з людьми трапляється, якщо не спать по півроку. Дочка наступила на власне горло і позвала маму. Поможи!

Розхристана і захекана Катерина Миколавна вмить намалювалась на порозі. Що робить? Просто посидь з нею 10 хвилин прошепотіла доня і відрубилась. Впала в астрал.

Катерина Миколавна безкарно зірвалась з цепу і смачно плюнула на всі модерні системи виховання разом. Вволю нагодувала дитину, прошепотіла їй пісеньку про гусі і бабусі, чисто викупала в ромашці і ретельно обцілувала рожеву, ай ти моя цяця, попочку внучки.

Дитя ошаліло, навік запам’ятало цю нову пляму перед очима і вперше в житті сито заснуло. А що, так можна було?

Мама Насті ривком прокинулась від дзвінкої тиші. Вскочила і обм’якла під поглядом умиротвореної Катерини Миколавни на стільці біля ліжечка. І з пальцем коло губ. Тихіш, моя доню, не смикайся. Спить твоє сонце…

За проявлений героїзм і виявлену мужність при вспокоюванні внучки Катерині Миколавні милостиво дозволили прийти ще і в п'ятницю. Після роботи.

Однак, за три години до домовленого часу, телефон розірвав роботу Катерини Миколавни на малесенькі шматки.

- Мама, скільки тебе вже можна ждать???! Настя нам сьогодні всю душу вийма! Конкретно...

Катерина Миколавна вихором зривається з-за столу, розсипає кабінетом дурні папери, збиває з ніг спіймавшого гаву колєгу, виносить двері і біжить. Біжить. БІЖИТЬ.

До своєї кровиночки...