Другі Оповідки

«Сірожа, бути на морі і не ловить бичків – це прєступлєніє!» Що не кажіть, а Іван Іванич завжди міг знайти потрібні слова. Сірожа не був злочинцем і здуру погодився на морську авантюру.

В море вийшли зранку. Утрьох на новенькому Сашковому човні. Море мирно плюскотілося горбочками, сонячна доріжка засліплювала очі золотом, а легкий вітерець обіймав душу. Приблизно так буде потім в раю.

Закинули снасті і застигли гончими псами. Ось-ось мав повалити бичок. Іван Іванич переживав, чи стане місця, куди складати скажений улов.

Поплавки весело миготіли на хвилях-горбочках, але бичок вперто не хотів клювати. Раптом Сірожа розпозіхався аж до голосного хрусту в щелепах.

- А як ти нащот морської болєзні? – сторожко поцікавився Сашко.

- Не знаю, не пробував, - грайливо засміявся Сірожа.

- Єслі шо, старайся за борт, - Сашко не поняв юмора і остався загрозливо серйозним. - А то потім будеш мені лодку три дня драять…

Від озвучених перспектив Сірожин рот миттю до краю заповнився слиною. Хотів недбало сплюнути, але вийшло проти вітру. Як піною морською заляпав собі лице й футболку. Лишень то була не піна. Колеги синхронно смикнулися подалі од нього і трохи поніміли.

- Слиш, - Іванич був саме співчуття, - ти, главне, не мовчи. Я чєловєк опитний, знаю що треба робить у таких случаях.

Краще б він цього не казав. У Сірожи стрімкою хвилею заболіла голова і кинуло в рясний холодний піт. Побілів.

- Не дивись на вОлни! – заметушився Іванич і махнув, як Лєнін, рукою вдаль – на горизонт, на горизонт дивись!

Сірожа, хитаючись, почав шукати горизонт. З незвички виходило погано, бо в очах вперто танцювали поплавки на хвилях.

- Іванич! – красномовно гаркнув Сашко, - мені кажеться пора!

Іванич неждано вправно стяг із Сірожи футболку і перевернув того за борт. Як був, лебедик, так і пішов у воду. В шортах.

Чарівна водна прохолода привела Сірожу до тями.

- Тєлєфоооон…, - простогнав нещасний і дістав з шортів блискучо мокрого гаджета. Іванич з Сашком переглянулися і одночасно сплюнули. За вітром.

- От на хєра ти його брав? – в серцях спитав Сашко і обережно, двома пальцями, забрав телефон у Сірожи, - хотів бичкам подзвонить?

Хвилин через сорок перебування у воді Сірожа став розуміти людську мову і почав голосно цокотіти зубами.

- Іванич, тягни його обратно, - скомандував Сашко, - він своїми дибільними зубами нам всю рибу розлякав!

Іван Іванич знову дуже спритно втяг Сірожу в човен і темпі провів необхідний інструктаж:

- Лягай на спину по середині, закривай очі і не шевелись! Без тебе зловим!

Сірожа слухняним мішком розтягнувся на дні човна. Клятих бичків, як і раніше, не спостерігалось. Сашко з Іван Іваничем понуро мовчали.

Ідилія тривала недовго. Морські хвильки лагідно стукалися в човен, він легесенько похитувався і від цього ритму Сірожа почав шукати собі нові горизонти. На жаль, колеги вчасно не помітили його романтичних блукань.

Зате взялись запалити з горя. Бо довбаних бичків не було і не передбачалось. Такий день насмарку! Сірожа тим часом стрімко зеленів. Якраз під дизайн човна.

Дим сигарет з ментолом став останньою краплею. Сірожа, як ніндзя в кіно, птахом злетів над човном і випустив за борт все, що в нього було. І навіть трохи більше. А потім, знесилений, голосно стукаючись об все головою, повалився навзнак на дно човна. Іван Іванич з Сашком аж затерпли від такого прєдставлєнія. Як, власне, перелякалось і море навколо човна.

І тут сталося чудо чудесне! Алілуя! Бички з усього Чорного моря бурунами наввипередки рвонули на запах Сірожиної приманки! Ніколи до цього дня і, мабуть, ніколи вже після, Іван Іванич з Сашком не ловили стільки бичків.

Величезних, жирних, збожеволілих. Які безупинно клювали, клювали, клювали. Просто тобі на порожній гачок.

Риба безперервно сипалася на зеленого Сірожу, перебиваючи його нудотне життя приємно слизькою морською прохолодою. Це був останній його спомин з того безкінечного дня…

Щасливе забуття протрималося аж до наступного ранку. До Іван Іванича.

«Сірожа, вставай бігом!!! Пацани ждуть! Не ловити з тобою бичків – це прєступлєніє!»