Другі Оповідки

В сім років моє життя перевернулося. Практично одночасно я пішов до школи та моя мама народила мені брата. Отак ще вчора був Сіроженькою, а вже сьогодні став «ти вже здоровий». І марш до школи.

Через сорок п’ять років я переконаний, що насправді життя перевернулося в моєї неньки. Бо хто б що не казав, а виростити маленьких діточок за радянських часів потребувало сильних духом матерів. Це вам не памперси поміняти. Хоча, звичайно, й зараз не мед.

Перший рік ми всією сім’єю вірили і ждали, щоб прийшов той прекрасний час, коли стане легше. Думали як брат піде, то і нас попустить. Виявилося, що спочатку він навчився повзати.

І хата свавільно стало зоною особливої небезпеки. Всі речам довелося скакнути на висоту, бо інакше вони ризикували потрапити до рота брата. Незалежно від матеріалу, форми, смаку та запаху. І все рівно неймовірно прудко повзаючий брат знаходив собі шкоду до рота.

Вечір почався з того, що брат вивернув на себе відро із свинячою їжею. Яку мати змушена була готувати на кухні, бо де? Місце виявилося невдалим, бо наступні дві години мама зі сльозами на очах ліквідовувала наслідки.

Зібрати зварений комбікорм, вичистити кухню, нагріти води і вимити дитину.

Щоб самому не давитися сльозами я передбачливо сидів як миша під віником. Ще тоді зрозумів, що іноді краще мовчати і не ворушитися.

В кінці кінців, матері показалося мало і вона вирішила зробити нам з братом налисників. Які в неї не знати чому були дуже товстими. Одного з’їв і цілий день на волі. Може саме через це?

Брат схопив теплого товстезного налисника і переможно чкурнув в дитячу кімнату з виключеним світлом. Там виявилося занадто темно, бо брат згубив налисника на підлогу і вирішив трохи покричати з ляку.

Звичайно, що мати кинулася його спасати. І наступила босою ногою на теплий товстий налисник. Спробуйте в своїй квартирі наступити в темряві на щось тепле, слизьке та живе і Ви зрозумієте мою маму. Вона так верескнула, що сусідські собаки забились в свої будки, а брат навчився ходити. Нажаль, нема куди гріха діти, я також сходив. По крупному.

Чи то від переживань, чи може мене сильно мили перед сном, але спав я неспокійно. Мати ж просто повалилась спати без задніх ніг. Син навчився ходити і завтра буде легше.

Тікаючи уві сні від собаки (от не люблю я собак, розкажу якось про це) я гримнувся з ліжка. Впасти впав, а вернутися назад ніяк не вдавалося. Бо спросоння заповз під своє ліжко і почав лобом обстукувати його ніжки та пружини знизу. За півгодини биття головою я майже прокинувся і зрозумів, що ліжко не знайду. Кудись втекло.

Вдалося догукатися матері, яка спала з братом на ліжку поряд. Матінка неймовірним зусиллям волі припідняла голову і поцікавилася, що я хочу. Я спитав в три години ночі, де моє ліжко. Змучена нами мати, дай їй боже здоров’я, не відкриваючи очей, повідомила точну адресу:

- Десь тут, Сірожа,….рядишком!