Другі Оповідки

Вчені розказують, що читання дітям на ніч примножує їх розумові здібності. Не знаю, як це працює, але я увірував і чаду своєму щодня читав. До третього класу. В результаті, в свої тридцять років син такий розумний, що аж страшно. Правда, дружина достає мене переконанням, що розум передається по материнській лінії. А я в цей безсовісний шовінізм не вірю. Бо моє доблесне вечірнє читання не могло пройти безслідно. В пісок.

Пам’ятаю, як приходив додому пізно ввечері, втомлений після роботи, і збирався трішечки померти. Однак це амбітне бажання регулярно перебивав синочок своїм проханням почитати казку на ніч. Хотілось бовкнуть відчепись, але стрічався з очима дитини і вмить здувався, як та гумова кулька. Багаторазова. Понуро волочився за сином до дитячого ліжечка і просив у бога милості не охолонуть завчасно.

Саме в такому коматозному стані і гартувались мої уявлення про те, якою має бути книжка для молодшого дитячого віку. Щоб відповідальним батькам оставався хоч примарний шанс не заснути над ліжком.

Насамперед, має бути динамічний сюжет. Як у гарному детективному романі, коли в першому реченні на голову поліцейського падає труп інваліда-транссексуала афроамериканського походження з тринадцятого поверху. Тобто, дитину з батьком варто одразу зацікавити. І, не втрачаючи темпу, лупить ефектну дію на кожній сторінці, бо інакше неньо починає хропти.

Більше прямої мови і якомога менше описів. Коли батя починає підвивати курочкою, вовком або пір’їнкою, то і сам не спить і сусідів інтригує. Про дитину й мови немає – оченята круглішають і круглішають. Яскравий спогад на все життя залишається. А пам’ятаєш, як наш татко кашалотом кричав?

Мови хочеться зрозумілої, простої і милозвучної. Щоб батько читав без словника, щоб йому язика не корчило і щоб він шпалери з дитиною не запльовував. Я й сам таке виробляв, коли читав «вовк в клітці» або «коли повз роз'їзд пролітає поїзд» або «ці цінні пропозиції». І це при тому, що ціці мене, зазвичай, надихали.

А ще в тексті дуже бажана порція сміховинок та іронії. Бо нема нічого кращого за веселий сміх вашої крапелиночки. Хіба що коли удвох з малям заходиться щасливим сміхом і ваша дружинка. От не люблю я серйозного до оскоми дитячого читання. Засинаю.

Видно, почуття гумору не є чужим і для, може кращого в Україні, видавництва «ПЕТ». Яке запропонувало написати мені казочку. Ану, Сірожа, такий діловий, покажи як треба!

Кинувся я до тої казочки як ошпарений, аби довіру виправдати. Та заодно свої вистраждані уявлення про казку на папір покласти. Чесно признаюсь, що добряче спітнів на тій роботі, бідолашний. Бо, виявляється, одне діло — творити язиком, а друге — перти плуга.

Це ще добре, що тема писання по мені була – пригоди єнота в п’ятизірковому готелі. Оцініть красу та елегантність задуму! Тож старався з усіх сил, щоб не кляли мене батьки тихими вечорами. І, Ви знаєте, багатьом моїм дорогим і неймовірним читачам сподобалося! Ще й добавки просять.

Одне турбує останнім часом. Коли сваха прочитала мою казку, то злякано спитала, звідки оце все в моїй голові взялося. Мабуть за свою доцю, а мою невістку, запереживала. До кого в кубло дитя потрапило?

Я їй чесно пояснив, що в дитинстві по моїй голові били горохом і звідти багато зайвого повилітало. А оскільки природа не терпить пустоти, то там завелись чупакабри, черепахи, дракони та інші дивовижні істоти. Ну й тарганів трішечки, не без того. Єноту було з кого друзів вибирати…