Другі Оповідки

По юності Валентина Миколаївна сильно розходилась з дочкою в питаннях зятя і взагалі. Сердешну часто втішала подружка Мальвіна. Казала, що хай но підуть онуки. Я знаю, ці точно дітям за нас помстяться. Нічого, нічого.

Однак на Миколавні народна мудрість забуксувала. Коли дочка сподобилась на Артемчика, то новоявлена баба Валя хіба сама не пенькнула. Від найбільшої любови у своєму бентежному житті.

Насилу була вижила, коли діти з безцінним онуньом рвонули на заробітки. Безсонними ночами спасалась та молилась одним і тим же золотим спогадом. В якому Артемчик радісно всміхається, тягне до неї рученята і лепече, лепече – баба Яя! І баба Яя тече. Ой, тече. Розтікається. По ліжку широкому сльозами щасливими. З драглями впереміш.

Артемчик вернувся підрощеним і страшенно говірким. Без угаву жебонів на своїй дитячій тарабарській мові. Яку тільки мама його і могла зрозуміти. Проте баба Яя на труднощі перекладу не зважала. Цвіла собі, пахла й літала попід стелями. А що їй ще треба, коли щастя вернулося?

А у щастя свій дохід вигорів! Збагнув малий, що піймав золоту рибку в ясній подобі баби Яї. Чого тільки не забажаєш, а вона вже летить виконувати. Пташкою розхристаною, захеканою.

Конфуз ледь не стався, коли онучку заманулося помідора або ж ґака по йоговому. Він так прямо і сказав: «Баба Яя, дай ґака!». Миколаївна тут і остовпіла. Закрутилася по кухні дзиґою безпомічною. Твою ж мать, що тут на ґак схоже? Знала ж бо, що у її Артемчика назви предметів бувають трохи того. Небуденні.

А на кухні з речей на «га» тільки посудна ганчірка і була. Вкрай сумнівного походження, кольору і запаху. Тож довелось тицяти дитині межи очі що попало і на всі букви. А ну ж угадаю? Пиріжок? Нє! Може цукерочка а-на-на? Нє! Яблучко? Нє! Ковбаска? Нє! На виделках, серденько, почала видихатися.

В розпачі розчахнула холодильник і почала звідти на підлогу все вивалювати. Масло? Нє! Сир? Нє! Курка заморожена, щоб вона здохла? Нє! Коли до помідор у банці добралась, то віри майже збулася. Швиргонула не питаючись. А наляканий Артемчик аж підскочив од радості! Ґаки!

О-о-о-о, неісповідимі путі твої, Господи! Це ж треба було помідор так обізвати…

Після епопеї з ґаками пішли з Артемчиком гуляти в парк. Повітрям подихати і в себе прийти. Тільки почала віддихуватися, як внучок на неї очі звів і рукою показує. Сісі!

Машинально хапнула себе за груди. Ой, сину, сину… Хіба то сісі? От раніше були сісі так сісі! А зараз… Таке. Людям стидно показать! І враз у піт кинуло, бо дійшло нарешті, ЩО саме Артем просить! О, Боже, де ж ті сісі взять? Ще й на вулиці! Парубку такому. А внук знай своє править і руку тягне! Сісі і всьо!

Насилу телефонний номер дочки набрала. «Ти йому що, до сих пір сісі даєш?» У тої спочатку мову відняло, а потім істерика. «Мам, ти там п’яна чи в дерево вдарилась? Які сісі в три роки можуть бути?» Поки відповідь шукала, тут Артемчик наспів. Тягне ручку до бабусі, а в кулачку шишку тримає! Сіся!

Баба Яя обпечено оглянулася. І точно! Вони з онуком під сосною з шишками стоять! Це він на шишки рукою показував! А щоб ти мені, сину, здоровий був! З твоїми сісями дерев’яними! Налякав бабу!

Вдома заявила дочці з порогу, що не хоче про це говорити. І гордо пішла з онуком гратися машинками. Спопеливши дорогою зятя, якому, по морді видно, таки кортіло заіржати в голос. Про її сісі.

Відплата за зятя коханого постукалась миттєво. Бо в Артемчика були не просто машинки, а цілий набір машинок-героїв з мультика «Робокар Поллі». Якщо про це не знать, то можна і посивіти. Особливо як онук просить подати йому льоботяка йойя і куябля маїн. Бо звідки?!!! В якому страшному сні баба Яя могла усвідомить, подумать навіть, що дитя просить роботрак Рой і корабель Марін?

А коли Артемчик почав насипати по-тарабарському про швидку Ембер, автобус Скулбі, евакуатор Спукі і самосвал Дампо, то Миколаївна взяла і вилупилась. Мовчки. Згадала, рибонька, класику. З бараном і новими воротами.

За підтримки Кліні, Масті, Міні, Трекі та інших Сі-сі Артемчик ще з пів-годинки катував бабусю. А потім і у нього нерви зрадили. Ну, а хто б таке видержав? Прийшов на кухню і вимогливо так поторгав за мамині штани. Шовініст юний:

- Мам, забеи бабу Яю на кухню! Вона в мене ніііцєво не понімає!

РЕКЛАМА. Під вечір баба Яя очухалась від мовних потрясінь і заплигнула з Артемчиком на диван. Підібгала ноги і почала натхненно читати онуку мій «Чарівний відпочинок єнотика Германа». Казка задумана для старшеньких, приблизно п’яти-восьмирічних, але Миколавну це не спинило. Сама книжка мальовнича, яскрава, от баба Яя і взяла характером. Інтонацією. Де треба щебетала єнотом, де треба - шепотіла чупакаброю, скрекотала сорокою і навіть трішечки підвивала восьминогом. Зачарований Артемчик сидів тихо-тихо. Як у вусі. І жодних перекладів не вимагав. Натомість мріяв про море…